10. Відмінювання числівників

Кількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками.

Числівник один відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник той (дуже подібно до відмінювання прикметників):

один одна одні

одного однієї / -ої одних

одному одній одним

Як у Н. чи Р. одну Як у Н. чи Р.

одним однією / -ою одними

(на) одному / -ім одній одних

У середньому роді числівник один відмінюється так само, як і в чоловічому, за винятком називного й знахідного відмінків, де він має форму одне (одно).

Наголос у непрямих відмінках числівника один припадає звичайно на закінчення: одного, одному, на одному, одним, одних. Але в стійких сполученнях наголос у такому разі переходить, як правило, на перший склад: один одного, один одному, один одним, один до одного, один по одному, один за одним, всі до одного, ні одного, ні одному.

Числівники три, чотири, кілька, багато та всі збірні відмінюються за зразком відмінювання числівника два (у збірних числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві):

Власне кількісні неозначено - кількісні збірні

два, дві три кілька п’ятеро

двох трьох кількох п’ятьох

двом трьом кільком п’ятьом

Як у Н. або Р.

двома трьома кількома п’ятьома

(на) двох трьох кількох п’ятьох

Лише числівники чотири (четверо) і багато в орудному відмінку мають закінчення -ма: чотирма, багатьма. Числівники обидва, обидві, обоє в непрямих відмінках мають однакові форми: обох, обом, обома.

Наголос у називному відмінку всі збірні числівники, крім числівників на позначення другого десятка, мають на першому складі (четверо, семеро, дев'ятеро, десятеро, двадцятеро, тридцятеро), а числівники на позначення другого десятка — на складі -на- (одинадцятеро, чотирнадцятеро, дев’ятнадцятеро). У непрямих відмінках усі числівники цієї групи мають наголос на останньому складі: чотирьох, чотирьом, чотирма, одинадцятьох, одинадцятім, одинадцятьома, тридцятьох, тридцятьома".

Числівники від п’яти до вісімдесяти (крім сорока), кільканадцять, кількадесят відмінюються, як числівник п'ять (у складних числівниках п'ятдесят — вісімдесят відмінюється тільки друга частина):

п'ять сім вісім п’ятдесят

п'яти семи восьми п'ятдесяти

п'яти семи восьми п'ятдесяти

Як у Н. або Р.

п'ятьма сьома вісьма п'ятдесятьма

(на) п'яти семи восьми п'ятдесяти

У формах орудного відмінка числівників сьома, вісьма є так само закінчення -ма, як і в інших числівниках, але воно злилося з кінцевим приголосним основи: сьом + ма, вісьм + ма.

Допускається, що числівники цієї групи можуть мати такі самі форми, як і збірний числівник п'ятеро: п'ятьох, п’ятьом, п’ятьома. Але сплутування цих двох форм неможливе в разі відмінювання дробових числівників, назв сотень, деяких поєднань числівників з іменниками.

Числівники на позначення другого десятка в усіх відмінках, крім орудного, мають наголос на складі -на- (одинадцять, одинадцяти; чотирнадцять, чотирнадцяти), а в орудному — на останньому складі (одинадцятьма, чотирнадцятьма). Числівники з кінцевою частиною -десят у називному відмінку мають наголос на останньому складі: п’ятдесят, сімдесят, вісімдесят. У непрямих відмінках усі числівники цієї групи (крім числівників на позначення другого десятка: одинйдцять і т. д.) мають наголос на останньому складі:

десяти, десятьма; двадцяти, двадцятьма; шістдесятими; вісімдесяти, вісімдесятьма".

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення -а:

сорок дев’яносто сто (днів)

сорока дев’яноста ста (днів)

сорока дев’яноста ста (дням)

сорок дев'яносто сто (днів)

сорока дев’яноста ста (днями)

(на) сорока дев’яноста ста (днях)

Старі форми непрямих відмінків сом, стам, стома вживаються-з іменниковим значенням «сотня»: Дивлюся: сади над шляхами та городи з стома церквами (Т. Шевченко).

У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша — як числівник два або п’ять, друга — як іменник місто в множині. Пишуться вони разом:

три міста триста п'ять міст п’ятсот

трьох міст трьохсот п’яти міст п'ятисот

трьом містам трьомстам п’яти містам п'ятистам

три міста триста п’ять міст п'ятсот

трьома містами трьомастами п’ятьма містами п’ятьмастами

(на) трьох містах трьохстах п’яти містах п'ятистах

Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрідну форму (це колишня двоїна).

Числівники цієї групи в непрямих відмінках, крім орудного, мають наголос на останньому складі, в орудному — на передостанньому: сімсот — семисот, семистам, сьомастами, па семистах.

Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:

Однина Множина

нуль тисяча

нуля тисячі

нулю (-еві) тисячі

нуль тисячу

нулем тисячею нулі (-еві) тисячі

мільйон нулі тисячі мільйони

мільйона нулів тисяч мільйонів

мільйону (-ові) нулям тисячам мільйонам

мільйон нулі тисячі мільйони

мільйоном нулями тисячами мільйонами

мільйоні (-ові) нулях тисячах мільйонах

Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій — як прикметники м'якої групи, усі інші — як прикметники твердої групи. Причому в складених порядкових числівниках змінюється тільки останнє слово (у складених кількісних числівниках — усі складові частини).

Відмінки Порядковий Кількісний

числівник числівник

тисяча сьомий тисяча сім

тисяча сьомого тисячі семи

Зв'язок числівників з іменниками

Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1 191 кілометр.

Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п'ять років, десять століть.

Причому при числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму називного відмінка, а при числівниках п'ять та більше — родового: три брати, чотири будинки, дев'яносто чотири проценти; п'ять братів, шістдесят будинків, дев'яносто дев'ять відсотків.

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матері (множина) — дві матері, сини — три сини, села — чотири сели. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п'ять та більше: книжок (родовий відмінок множини) — п'ять книжок, сторінок — шість сторінок, голок — десять голок, круків — сім круків, черепів — п'ять черепів.

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селянина, сорок чотири заробітчанина. Це стосується також іменників ім’я, тім’я: два імені, три племені. Якщо ж кількість називається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вживати збірні числівники: двоє киян, троє селян, четверо заробітчан, двоє імен, троє племен.

Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини: днів два, тижнів три, місяців чотири.

Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера.

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, із трьома братами, шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках.

Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйону гривень, мільйоном гривень.

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті відсотка, двох десятих відсотка, двом десятим відсотка, двома десятими відсотка. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п'яті виробів, одна десята запасів нафти.

Якщо є вислів із половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п'ять із чвертю років.

11. Між підметом і присудком ставиться тире:

1. Якщо головні члени речення виражені іменниками в називному відмінку, кількісним числівником або неозначеною формою дієслова, а дієслово-зв'язка в теперішньому часі відсутня: Печаль моя - ріка без переправи. На тому боці спогади живуть (Л. Костенко); П'ять на п 'ять -двадцять п'ять; Вік прожити - не ниву пройти гомінливу (А. Малишко); Яке то щастя - свій народу світлі бачити! (Д. Павличко).

2. Якщо перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною формою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить: Національна честь - це зірка провідна (О. Олесь); Лиш боротись -значить жить (І. Франко).

Тире не ставиться:

1. Якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприкметником, порядковим числівником: Він, уже немолода людина, в нього лишається вже зовсім мало сил (З газ.); У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар); Семикласники перші на спортивних змаганнях.

2. Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе, що: В чужих краях і хліб неначе вата (М. Тарнавський).

3. Якщо перед присудком стоїть заперечна частка не: "Літопис Самовидця" не тільки важливе джерело для вивчення Істрії України, а й основа для пізніше творених літописів (М. Слабошпицький).

4. Якщо між головними членами стоїть вставне слово, прислівник або частка,* Ялина також дерево хвойне; Книга ця, безумовно, рідкість.

Проте для інтонаційного та стилістичного виділення присудка перед ним у таких випадках може ставитися тире: Там господиня - як калина... її дочки - як панночка (Щедрівка); Стиль "Історії України" І. Хоткевича - живий та нестандартний (Журнал); Він -уособлення чесності, хоробрості, вірності обов 'язку(М. Слабошпицький).

Речення, в яких іменні складені присудки мають форму порівняння треба відрізняти від речень з порівняльними зворотами, які означають підмет або присудок. Пор.: А тільки Дніпро там -як море (Р. Іваненко); Пливли хмарини, немов перлини... (П. Тичина).

Порівняльні звороти відокремлюються комами, на відміну від присудків-порівняннь, які, залежно від інтонації, відділяються або не відділяються від підмета тире.

Отже, між підметом і присудком ставиться тільки тире. Присудок від підмета не відділяється комою.

12. Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ. 3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на увазі, буде дощ. 6.Отже, буде дощ. У реченні вставні слова і речення: 1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, належно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо; 2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачутощо; 3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо; 4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо; 5) вказують на порядок думок, зв'язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо. Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні. Вставні слова і речення в усній вимові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються з обох боків комами, рідше — тире. Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки. 1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами. 1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (Ю.Мушкетик.)  2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти. Присудок вставного речення найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю). Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи. власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом).1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (Л.Дмитерко.) 3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами. Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на щастя. 1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І.Франко.) 2. Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється останній. (М. Стельмах.) 3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І.Котляревський.) 4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.)  4. Після сполучників перед вставним словом ставиться кома: В поля виходжу і, здається, бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу. (А.Малишко.) 5. Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, кома між ними може ставитись і може не ставитись. Коли вставне слово утворює із сполучником одне ціле, кома не ставиться: А може, цього й справді не було? (В.Грінчак.) Після сполучника а кома ставиться тільки тоді, коли перед ним стоїть слово з часткою не: Запасним видом палива може бути не вугілля, а, скажімо, торф.  6. Слово нарешті (врешті, зрештою) у ролі вставного виступає лише тоді, коли вказує на порядок викладу думок або зв’язок між ними: Пор.: Та й, нарешті, за віщо я маю каратись за других? (Леся Українка.) – І ось нарешті вершина наша. (О. Гончар.) 8. Слова проте, однак (одначе) бувають вставними тільки в середині або в кінці речення: Художник не здався, одначе, й відкинув облудну містику. (П.Перебийніс.) !!!Щоб визначити, чи вставне слово, чи ні, треба вилучити його з речення. Якщо зміст речення зберігається, то слово вставне, якщо зміст змінився – слово не виділяємо, бо воно не вставне.