1. Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти.

Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.

Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Орфоепічні норми Правильну вимову звуків, звукоспо-лучень і наголосу в словах

Лексичні норми Уживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні й словосполученні(питання, випрасував (погладив - непр.) одяг, наступна (слідуюча - непр.) зупинка)

Граматичні норми Правильне творення й уживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень(по містах і селах (по містам і селам - непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу - непр.), найбільший (самий більший - непр.))

Стилістичні норми Уживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення й стилю мовлення

Орфографічні норми Правильний запис слів(пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати)

Пунктуаційні норми Правильну розстановку розділових знаків

Для культури мовлення центральною проблемою є мовна норма, що є як мовним, так і суспільним явищем.

Норма літературної мови – це сукупність загально-прийнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищен-ню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки. Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи, А щоб говорити і писати добре, треба вміти відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі, доречні мовні засоби – слова, словосполучення речення.

2. Слова з рядка в рядок переносимо так, як у вимові вони діляться на склади: до-ро-га, стеж-ка, чай-ка, гіл-ка, по-льо-вий. Отже, переносити можна тільки такі слова, які мають два чи більше складів.

До цього основного правила є ряд застережень.

1. Одна буква не залишається і не переноситься: сі-м'я (а не «сім'-я»), яг-ня (а не «я-гня»), їж-джу (а не «ї-жджу»). Через те не можна ділити для переносу такі слова, як алея, олія, шия, яма, мрія і т. д.

2.Не можна розривати дж, дз, якщо вони позначають один звук (див. § 3, п. 1): хо-джу (а не «ход-жу»), пі-джак (а не «піджак»), кукуру-дза (а не «кукуруд-за»).

Якщо дж, дз позначаються два звуки (д належить до префікса, а ж чи з — до кореня), то їх слід розривати: над-звичайний (а не «надз-вичайний»), від-жити (а не «ві-джити»).

3. При переносі складних слів не можна залишати в попередньому рядку букв другої основи, якщо вони не становлять складу: біло-сніжний (а не «білос-ніжний»), земле-трус (а не «землет-рус»).

4. Не можна відривати скорочень від слів, яких вони стосуються: О.Т.Гончар (а не «О. Т./Гончар»), п. Ірченко (а не «п. / Ірченко»), 1984 р. (а не «1984 /р.»), 100 кв. м (а не «100 / кв. м» і не «100 кв. / м»). Також не можна розривати самих скорочень: ЧАЕС, ЛАЗ-105, вид-во, і т. д., та ін.

5. Не переносяться в наступний рядок розділові знаки (крім тире). Отже, рядок не можна починати крапкою, комою, двокрапкою, крапкою з комою, знаком оклику, знаком питання, дефісом.

6. У решті випадків можна довільно переносити слова за складами: ви-йшов і вий-шов; бра-тство, брат-ство, братс-тво і братст-во; юна-цький і юнаць-кий; оде-ський і одесь-кий.

Але при цьому треба стежити, щоб не спотворювався зміст слова. Тому краще переносити брат-ство, ніж бра-тство; на-гляд, ніж наг-ляд; про-мчати, ніж пром-чати.

3. Графічні скорочення

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал).

До найпоширеніших загальноприйнятих графічних скорочень належать такі:

акад. — академік о. — острів

вид. — видання обл. – область

гр. — громадянин оз. — озеро

див. — дивись пор. — порівняй, порівняйте

доц. — доцент проф. — професор

ім. — імені р. — рік, річка

і т. д. — і так далі рр. — роки

і т. ін. — і таке інше с. — село, сторінка

і под. — і подібне ст. — станція, сторіччя

напр. – наприклад т. — товариш, том

н. е. — нашої ери тов. — товариш

до н. е. — нашої ери тт. — товариші, томи

Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. календар, ден. норма. При збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки власт. (властивий).

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова.

Лексичні скорочення бувають декількох типів.

1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: ПДВ (податок на додану вартісь), СБУ (Служба безпеки України), МВФ (Міжнародний валютний фонд);

б) звукові – читаючи їх вимовляють звуки: ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ВАК (вища атестаційна комісія), рагс (реєстрація актів громадського стану), ЖЕУ (житлово-експлуатаційне управління);

в) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК (житлово-експлуатаційна контора), ОП (орендне підприємство).

2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, міськком;

3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Укрнафта, госпрозрахунок, заввідділу, техпрацівник.

4. Відсікання (усічення): зам., зав., пом., акад., доц., асист.

5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра/діостан/ція), біоніка (із біо/логія/ та /електро/ніка ).

Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ЗапБТІ, Райво.

4.Вживання апострофа

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.

2. Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.

4. Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.

5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.

Апостроф не ставиться:

1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).

2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

3. У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.

5.Правопис префіксів

1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти, зці́пити, зчепи́ти, зши́ток, ізно́в.

Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити; зга́слий, з’є́днувати, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под..

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися, зіста́вити, зі́ткнення, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів’я́лий, зімкну́ти, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’ясти́ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігріва́ти й зогріва́ти, зімліва́ти й зомліва́ти, зіпріва́ти й зопріва́ти, зітлі́ти й зотлі́ти.

2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний, міжплане́тний, надпоту́жний, обпали́ти, обтруси́ти, передпла́та, передча́сний, підтри́мка, понадпла́новий, представни́к, розтягну́ти, ро́зчин, розхита́ти, черезплі́чник.

3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под.

Крім того , ёёпрефікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.

4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-: архідия́кон, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р, архіреакціоне́р, архіважли́вий, архіскладни́й та ин.