2. Предмет психології спорту.

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ – це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності психічних проявів людини в процесі тренувальної та змагальної діяльності. Коротко можна сказати, що психологія спорту це – наука про людину у спорті. Необхідність появи цієї науки обумовлена специфічними умовами спортивної діяльності, зокрема, намаганням до максимальних досягнень, прагненням до перемоги, великими, а іноді граничними фізичними та психічними напруженнями.

Психологія спорту як наукова та навчальна дисципліна включає в себе ряд загальних та спеціальних розділів:

1. мотиви спортивної діяльності;

2. психологічні основи орієнтації та відбору до різних видів спорту та психодіагностика нахилів та здібностей;

3. психомоторика;

4. психологія навчання і виховання в спорті;

5. психологічне забезпечення фізичної, технічної та тактичної підготовки спортсменів;

6. психологічні особливості особистості спортсмена;

7. психологія спортивного колективу;

8. стани спортсменів та їх психорегуляція;

9. стилі спортивної діяльності;

10. психологічні особливості особистості та діяльності тренерів;

11. психологічні особливості особистості та діяльності спортивних суддів;

12. психологічна характеристика різних видів спорту;

13. психологічна характеристика вболівальників.

Методи, які використовуються в спортивній психології для вивчення психологічних особливостей спортсменів, тренерів, спортивних команд, такі ж, як і в загальній психології.

2. З історії виникнення та розвитку психології спорту.

Термін «психологія спорту» введений в науковий обіг російським психологом В.Ф.Чижем (див.: Психология спорта. СПб., 1910), хоча, ще раніше, на початку ХХ століття, це поняття використовував в своїх статтях і засновник сучасного олімпійського руху П’єр де Кубертен. В 1913 році за ініціативою Міжнародного олімпійського комітету в Лозанні ( Швейцарія) був організований конгрес з психології спорту, і з цього моменту ця наука отримала офіційний статус. Проте, слабкий розвиток спорту не сприяло і швидкому зросту науки, якою займалися лише окремі вчені, в основному в США, Німеччині, СРСР. В колишньому Радянському Союзі зачинателями психології спорту були О.П.Нєчаєв, який у 1927 році опублікував монографію «Психологія фізичної культури», О.Ц.Пуні, З.І.Чучмарьов, П.О.Рудик. Ще в повоєнні роки були розроблені програми спецкурсу «Психологія спорту» для інститутів фізичної культури.

Інтенсивний розвиток психології спорту у багатьох країнах розпочався після Другої світової війни. Це було пов’язано зі зростанням престижності спорту, а також боротьбою двох політичних систем – соціалістичної та капіталістичної, які намагалися довести свою перевагу, в тому числі і через спортивні досягнення.

Пізніше стали регулярно проводитися Міжнародні конгреси з психології спорту, в 1970 році був затверджений «Міжнародний журнал з психології спорту», в 60-х роках ХХ століття виникли Європейська та Північноамериканська асоціації психології спорту.

В СРСР в 1952 році О.Ц.Пуні була захищена перша докторська дисертація з психології спорту, а потім з’явилися монографії, які були присвячені дослідженням в цій галузі психології, авторами яких були Г.М.Гагаев, О.О.Лалаян, В.Г.Норакідзе, О.А.Чернікова. Вже на протязі десяти років на кафедрі психології Санкт-Петербургського держуніверситету здійснюється підготовка психологів за спеціальністю «Спортивна психологія».

На сьогоднішній час психологія спорту стала не тільки теоретичною, але й практичною дисципліною, яка здійснює суттєву допомогу спортсменам і тренерам в їх прагненні досягти високих спортивних результатів.