
- •Тема 1. Теоретико-методологічний базис психології спорту.
- •1. Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми професійної діяльності спортивного практичного психолога.
- •Цільова комплексна програма: «Фізичне виховання – здоров’я нації».
- •Базові принципи психології спорту.
- •Предмет психології спорту.
- •З історії виникнення та розвитку психології спорту.
- •Самостійна робота студента з курсу «психологія спорту»
Предмет психології спорту.
ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ – це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності психічних проявів людини в процесі тренувальної та змагальної діяльності. Коротко можна сказати, що психологія спорту це – наука про людину у спорті. Необхідність появи цієї науки обумовлена специфічними умовами спортивної діяльності, зокрема, намаганням до максимальних досягнень, прагненням до перемоги, великими, а іноді граничними фізичними та психічними напруженнями.
Психологія спорту як наукова та навчальна дисципліна включає в себе ряд загальних та спеціальних розділів:
мотиви спортивної діяльності;
психологічні основи орієнтації та відбору до різних видів спорту та психодіагностика нахилів та здібностей;
психомоторика;
психологія навчання і виховання в спорті;
психологічне забезпечення фізичної, технічної та тактичної підготовки спортсменів;
психологічні особливості особистості спортсмена;
психологія спортивного колективу;
стани спортсменів та їх психорегуляція;
стилі спортивної діяльності;
психологічні особливості особистості та діяльності тренерів;
психологічні особливості особистості та діяльності спортивних суддів;
психологічна характеристика різних видів спорту;
психологічна характеристика вболівальників.
Методи, які використовуються в спортивній психології для вивчення психологічних особливостей спортсменів, тренерів, спортивних команд, такі ж, як і в загальній психології.
З історії виникнення та розвитку психології спорту.
Термін «психологія спорту» введений в науковий обіг російським психологом В.Ф.Чижем (див.: Психология спорта. СПб., 1910), хоча, ще раніше, на початку ХХ століття, це поняття використовував в своїх статтях і засновник сучасного олімпійського руху П’єр де Кубертен. В 1913 році за ініціативою Міжнародного олімпійського комітету в Лозанні ( Швейцарія) був організований конгрес з психології спорту, і з цього моменту ця наука отримала офіційний статус. Проте, слабкий розвиток спорту не сприяло і швидкому зросту науки, якою займалися лише окремі вчені, в основному в США, Німеччині, СРСР. В колишньому Радянському Союзі зачинателями психології спорту були О.П.Нєчаєв, який у 1927 році опублікував монографію «Психологія фізичної культури», О.Ц.Пуні, З.І.Чучмарьов, П.О.Рудик. Ще в повоєнні роки були розроблені програми спецкурсу «Психологія спорту» для інститутів фізичної культури.
Інтенсивний розвиток психології спорту у багатьох країнах розпочався після Другої світової війни. Це було пов’язано зі зростанням престижності спорту, а також боротьбою двох політичних систем – соціалістичної та капіталістичної, які намагалися довести свою перевагу, в тому числі і через спортивні досягнення.
Пізніше стали регулярно проводитися Міжнародні конгреси з психології спорту, в 1970 році був затверджений «Міжнародний журнал з психології спорту», в 60-х роках ХХ століття виникли Європейська та Північноамериканська асоціації психології спорту.
В СРСР в 1952 році О.Ц.Пуні була захищена перша докторська дисертація з психології спорту, а потім з’явилися монографії, які були присвячені дослідженням в цій галузі психології, авторами яких були Г.М.Гагаев, О.О.Лалаян, В.Г.Норакідзе, О.А.Чернікова. Вже на протязі десяти років на кафедрі психології Санкт-Петербургського держуніверситету здійснюється підготовка психологів за спеціальністю «Спортивна психологія».
На сьогоднішній час психологія спорту стала не тільки теоретичною, але й практичною дисципліною, яка здійснює суттєву допомогу спортсменам і тренерам в їх прагненні досягти високих спортивних результатів.