Тема №8. Психологічний клімат, згуртованість команди та успішність спортивної діяльності.

План.

1. Психологічний клімат та міжособистісні відносини в команді.

2. Згуртованість команди та ефективність спортивної діяльності.

3. Фактори, які впливають на згуртованість команди.

4. Психологічна сумісність.

5. Суперництво (конкуренція) та згуртованість в команді.

1. Психологічний клімат та міжособистісні відносини в команді.

Емоційний стан команди, позитивні чи негативні міжособистісні відношення спортсменів, відсутність або наявність в команді конфліктів об’єднуються в таке поняття як психологічний клімат. Він складається із настрою кожного спортсмена та обумовлюється «взаємозараженням» спортсменів емоціями один одного.

Але емоції – це одна сторона психологічного клімату. Інша, не менш важлива його сторона – моральні норми, цінності, які склалися в команді. Про психологічний клімат в команді свідчить не те, як команда реагує на перемоги, а те, як вона переживає поразки, чи знаходить вона в собі сили відверто та чесно обговорити їх причини, перебороти спад в грі.

Велике значення у формуванні психологічного клімату команди має система міжособистісних відносин, які складаються між спортсменами в процесі їх діяльності та спілкування. В системі міжособистісних відношень прийнято виділяти ДІЛОВІ (або формальні) та ОСОБИСТІСН ( неформальні, емоційні). Ідеальним є спів падання позитивних відношень в команді і по діловим та особистісним сферам, проте, для успішного виступу команди це не є обов’язковим.

Фактори, які впливають на виникнення напруженості та конфліктів в міжособистісних відношеннях:

1. недостатня згуртованість команди;

2. наявність несумісності на психофізіологічному, психологічному або соціально-психологічному рівні;

3. невідповідність кваліфікації спортсменів поставленим задачам;

4. присутність в команді спортсменів, у яких рівень домагань не відповідає їх можливостям;

5. наявність в команді спортсменів з високою агресивністю та високим рівнем домінування, які намагаються взяти на себе роль лідера;

6. розходження у окремих гравців самооцінки здібностей, з одного боку, і рівнем майстерності та оцінкою цих здібностей командою в цілому – з іншої;

7. зниження майстерності та самовіддачі у партнерів по команді в наслідок порушення ними тренувального режиму;

8. наявність прихованої конкуренції між граками за місце в основному складі;

9. наявність в команді «любимчиків» тренера;

10. нав’язування тренером ігрового стилю, який не відповідає нахилам та можливостям спортсменів;

11. неприйняття тренера як особистості і як спеціаліста;

12. невідповідність результатів виступу на змаганнях очікуванням команди;

13. наявність в команді угруповувань, які по-різному відносяться до настанов тренера, до нормативним вимогам.

2. Згуртованість команди та ефективність спортивної діяльності.

Процес єднання членів команди характеризує згуртованість (спаяність). Л.Фестингер визначає групову спаяність як сукупність дії сил, які утримують індивідів у групі. Для судження про згуртованість групи пропонуються різні індекси (коефіцієнти згуртованості, показник ціннісно-орієнтаційної єдності та ін..). В соціально-психологічних дослідженнях в країнах бувшого Радянського Союзу та за кордоном велике розповсюдження отримало підрахування коефіцієнту згуртованості. Н.В.Бахарева запропонувала формулу для підрахування цього коефіцієнту. ( Ильин, с. 236).

Вважається, що позитивний психологічний клімат, згуртованість колективу, з одного боку, та ефективність йог роботи – з іншого, знаходяться в прямій залежності. В спортивній практиці приклади цьому зустрічаються дуже часто. Спад в грі тієї чи іншої команди пов'язаний зі зниженням згуртованості гравців команди.

Іноді прагнення зберегти гарний психологічний клімат та згуртованість команди призводить до того, що в ній з’являється самозаспокоєність, пропадає принципова та ділова критика.

В роботі Р.Мартенса вивчався взаємозв’язок між згуртованістю баскетбольних команд, результатами їх діяльності та задоволеністю. Він зробив висновок, що вияв згуртованості за показниками симпатії \ антипатії недостатньо, тому він увів і інші критерії:

1) оцінка можливостей та здібностей гравця;

2) можливість зробити сумісну діяльність приємною;

3) впливом, який здійснює один гравець на інших;

4) оцінка того, наскільки сильне у гравця почуття приналежності до даної команди;

5) рівень взаємодії та згуртованості команди в цілому.

Виявилося, що якщо оцінювати згуртованість команди за двома останніми критеріями, то зв'язок між згуртованістю та успішністю виступів є (більш згуртовані виграли більше зустрічей). За іншими критеріями цього зв’язку не було знайдено.

В основному ефективність тренувальної та змагальної діяльності знижується при конфліктах, які є довготривалими.

В той же час нормальний психологічний клімат в команді – необхідна умова її життєстійкості, та цілеспрямованості. І тут дуже важливо, щоб згуртованість проявлялася і за іншим критерієм – ціннісно-орієнтаційному єднанні, тобто щоб члени команди мали загальні ціннісні орієнтири (заради чого вони грають), мету, норми та установки (моральні та етичні). Відомо, наприклад, що в сприятливих з точки зору психологічного клімату та соціально зрілих групах нововведення та збільшення інтенсивності роботи сприймаються доброзичливо, а в конфліктних групах зустрічають опір.