Створення людини

Богословська антропологія зазначає, що наприкінці творення Бог створив людину. Тільки у цьому випадку Біблія говорить про творення за образом і подобою самого Бога. “І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі” (Бут. 1,27-28). Отже, людина створена Господом Богом. Слід зауважити, що при її створенні Він діяв особливим способом: “Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою” (Бут. 2,7).

Святе Письмо чітко говорить тут, що людина відрізняється від всього решти творення. Пам’ятаймо також про те, що ніщо не підтверджує, що людина переходила поступово від найбільш низького ступеню розвитку до більш досконалого. Навпаки, вона є вінцем творення. Людина є створіння специфічне, унікальне всі інші створіння були створені тільки з матерії. Людина ж поєднує в собі матерію (тіло подібно до тварин) і щось від духовного світу – душу, яка нагадує Божу подобу, бо має розум та волю. Тому людина може думати, бажати, любити. Матерії тварин, які мають лише фізичні властивості, не можуть цього робити. Людина покликана керувати, управляти творенням, обробляти його, завойовувати, розвивати його і поширюватися по землі (Бут. 1,26,28;2,15). Вона єдине створіння на землі, яке Бог хотів тільки задля нього самого. Він створив її унікальною для особливої цілі – прославляти Його, поклонятися Йому і служити, і таким чином спасти свою душу.

Слід особливо наголосити, що між Біблією, правдивою релігією та справжньою наукою немає ніякої розбіжності щодо проблеми творення світу та людини. Якщо б це трапилося, причиною цього стало б щось, що було б представлене помилково як правильне. Правдива ж наука і правдива ж релігія ніколи не представляють чи погоджуються з чимось, що не є переконливим. Біблія не розповідає як створені небеса, але як йти до небес. Теж саме можемо сказати про еволюцію. Хто правий? Погляд на те, що світ розвивався випадково упродовж мільйонів років, абсолютно не біблійний і науково сумнівний. Теорія еволюції – досі лише гола теорія, яка не підтверджена фактами. Її мета – заперечити створення людини. Бо якщо людина створена Богом, отже, вона несе моральну відповідальність перед Ним за своє життя. Біблія, до речі, розказує про падіння людини – згори донизу, а не про розвиток знизу догори. Крім цього, теорія еволюції, заперечує існування Бога, Його план щодо людини, вічне життя і суд. Не визнає гріхопадіння і цим заперечує необхідність примирення з Богом, оправдовує аморальну поведінку людини: нібито “випадкова” еволюція створила її такою.

Каменем спотикання для деяких теологів є як же творив Господь, з чого? “Із нічого”. Для Всемогутнього, Всезнаючого Бога можливо творити і з “нічого”. “Вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало” (Євр. 11,3).

“…перед Богом, що оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало” (Рим. 4,17).

Отже, теорія Дарвіна посередньо атакувала походження і гідність людини. До часів Ч. Дарвіна (1809–1882) вважали, що у природі між видами сотворінь існує не переступний поріг. Він же докорінно піддав сумніву це твердження, стверджуючи, що у світі природи існує право еволюції, тобто один вид може переходити в інший. Цей процес, як вважав Дарвін, з появою людини на шляху еволюції був обмежений.

Теорію еволюції у загальному поділяють на: теорію поміркованої еволюції, згідно з якою право еволюції належить усій природі людини як структурі, стверджуючи, що людське тіло постає внаслідок еволюції, і теорію крайньої еволюції, яка стверджує: право еволюції належить всій природі людини і духовній, і тілесній. Тобто, вся людина (душа і тіло) – це наслідок еволюції. Противники цієї теорії мають багато закидів, стверджуючи, що біологія не може визначати психіку людини, бо тим самим, вона втрачає свою компетентність.

Отже, перше, що Біблія стверджує про людину, – це те, що вона створена Богом. Вона появилася на світ не в результаті випадкового розвитку із більш низьких форм матерії, а була створена самим Богом. Вона з’явилася не в результаті поступового розвитку розуму в облисілої мавпи, а сформована творчою рукою Бога. Вона не просто розумна істота, а створена унікальною, за образом Самого Бога. Людина нижча від Бога, але вища від всього творіння. Проте Бог незалежний ні від кого, а людина завжди буде залежати від Бога.

Оскільки біблійні автори не можуть об’єктивно і компетентно сказати, чи Бог створив людину безпосередньо, то цілком можливо, що Він використав уже існуючу живу матерію. Тому, зважаючи на це, богослов’я має можливість прийняти теорію поміркованої еволюції. Про це зокрема, йдеться в енцикліці Папи Пія ХІІ “Humani Generis” (“Людський рід”, 1950). “Учительський уряд Церкви не забороняє ученим природничих дисциплін і богословам, відповідно до існуючого стану світських і богословських наук, займатися у своїх дослідженнях і дискусіях теорією “еволюції”, оскільки вона досліджує початки існування людського тіла, що постало з уже існуючої і живої матерії”. Людське тіло, що постало на шляху еволюції з нижчих (простіших) видів, могло бути наділене Богом, на певному рівні розвитку, душею, а, отже, і розумом та вільною волею. Цю подію антропологія дефінітивно окреслює: “межею гуманізації”. Книга Буття, напевно, розповідає, власне, про цю подію.

Отже, хоча дискусії про еволюційне походження людського тіла схвалені Церквою, людська душа у жодному випадку не постала шляхом тієї еволюції.

Богослов’я людини стверджує також, що всі люди походять від однієї пари родичів. Про це виразно говорить у промові до атенців св. апостол Павло: “Він створив з одного увесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього поселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацьки не знайдуть Його, – хоч Він від кожного з нас недалеко. У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо…”(Ді. 17,26-28).

Однак, незалежно від того, чи приймемо, чи відкинемо теорії природної еволюції, існує догмат загального вчення про те, що душі перших людей були створені Богом безпосередньо.

Отже, людина є єдністю матеріального тіла та духовної душі, двох сущних частин; без яких вона перестала б бути людиною. Саме душа і тіло творять особу людини. Ці обидві складові частини людини сущно між собою зв’язані, але формою, визначальним елементом є душа.

Пам’ятаймо, що кожна людина має свою власну індивідуальну, духову та безсмертну душу. Доказом цього є слова самого Ісуса Христа: “Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтеся радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі” (Мт. 10,28). “Яка користь людині, – вчить Він, – як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти в славі Отця Свого з ангелами Своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами” (Мт. 16,26-27). Бог створює окремим творчим діянням індивідуальну, окрему душу для кожного нового тіла, оживляючи, таким чином, його і чинить це у часі зачаття. Від моменту зачаття у лоні матері існує і живе людина.

Отож, Бог створив людей з любові і ніколи не переставав їх любити, хоч вони збунтувалися і відходили від Нього, починаючи вже від Адама, втратили зв’язок з Богом, своє надприродне життя, закрили небо гріхом і тому лише безмежна як Бог особа могла відшкодувати заподіяне зло, бо злочин Адама та людства був безмежним. Тому хочучи спасти людину, Бог, без сумніву, мусів так вчинити, щоб рівний Йому міг Його перепросити. Спаситель людства повинен був бути людиною, представником людської раси, яка вчинила зло. Тобто, Відкупитель наш мав би бути: Правдивим Богом, Правдивою Людиною, без всякого гріха. Адам повстав проти Божої волі. Ісус Христос підкорив себе Божій волі, аж до смерті на хресті. Для Нього є кормом виконувати волю Отця. Власною дорогоцінною та невинною Кров’ю на Голгофському Хресті об’єднав небо і землю. Всі покарання, що мали впасти на нас, Він взяв на Себе. Безмежний Бог Син здійснив безмежне відкуплення безмежного зла, яке є велике, а гріх його – могутній, і із страшними наслідками. Адам згрішив, був непослушний, відвернувся від Бога. Наш Спаситель же, Ісус Христос послушний, навертає до Бога. Христос поєднує людей з Богом. Бо коли Бог створив світ і покликав людину до життя, то Він зробив це лише словом. А коли Він побажав нас відкупити, то треба було Йому більше заплатити, тобто життям.

Отже, Ісус Христос відчинив нам доступ до Бога та Його престолу благодаті, приготовив для нас місце в Небі, зв’язав повторно те, що було розірване через первородний гріх – зв'язок людини і Бога. Це все сталося через дію великої сили Христової. Тому слово релігія означає повторний, поновлений зв'язок людини і Бога.

Сьогодні гріх і відкуплення крутяться довкола Євангелії, як довкола своєї осі. Святе Писання вчить нас, що всі люди, які перебувають у стані загибелі з душами і тілами своїми звільняються Христом через покаяння, відновлюючи свій зв'язок з Богом, ініціатором якого є Господь Бог. “Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім'я, дав вам” (Ів. 15,16).

Із цього можна зробити висновок: хто не має зв’язку з Богом, той противиться Йому, немає доступу до Отця, немає спасіння і кожен відповість особисто перед Ним. Ось чому глибоко задумаймося над викладеним матеріалом. Скажімо собі в своєму серці: пізнай себе. Пізнай, бо ти грішний, зіпсований і покайся. Прийди до ніг Христа і проси Його: “Серце чисте створи мені, о Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм ”(Пс. 51,12).