Тема 23. Елементи християнської філософії

Християнська філософія несе свій початок з середини І ст. унаслідок переосмислення грецької філософії на основі Євангелії. Бог згідно християнського релігійного вчення є трансцендентним, тобто таким, що існує поза межею розумного світосприймання, а також іманентним, тобто таким, що існує в людському бутті. Учення про Бога називається богослов’я або в грецькій мові – теологія. Філософсько-релігійне вчення про Бога поділяється на три напрямки: теїзм, деїзм та пантеїзм. Теїзм є основою християнства і навчає, що Бог є абсолютно вічний Дух, що не лише створив світ і все живе в ньому, але постійно цим світом і кожною окремою людиною опікується.

Філософською основою християнства для представників католицької Церкви є христоцентризм (Христос є центром навчання), для представників протестантських Церков – фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков – теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання). Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа.

Традиційні Церкви об’єднуються навколо наступних фундаментальних світоглядних філософських принципів: теоцентризм (розуміння того, що Бог є центром усього), креаціонізм (усвідомлення того, що Бог все створив з нічого), провіденціоналізм (положення про це, що Бог перманентно (безперервно і постійно) керує створеним Ним світом, людською історією й поведінкою кожної окремої людини), персоналізм (усвідомлення людини як особи, створеної на образ і подобу Божу) і ревеляціонізм (прийняття Божого Об’явлення).

Деїзм визнає Бога першопричиною світу, але заперечує Його подальше втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм є причиною обґрунтування атеїзму.

Пантеїзм не відділяє Бога від світу і вчить, що Бог не перебуває поза природою, а в ній. Пантеїзм властивий основним багатобожним релігіям.

Усвідомлення синтезу християнства із ученням Платона у святого Августина. Великий учитель Західної Церкви святий Августин (354 - 430 рр.) був єпископом міста Гіпону в Північній Африці. Йому належить синтез філософії Платона з Євангельським ученням. Він осмислив Євангеліє від Івана після прочитання творів Платона. Святий Августин написав наступні філософські твори: ”Сповідь”, ”Божа держава”. Він навчав:

1. “Людино, Бог, що створив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не зможе”.

2. “Cтворив Ти мене Господи для Себе, але не спокійне моє серце поки не спочине у Тобі”.

3. “Люби Господа і роби, що хочеш”.

4. "В другорядному - свобода, в головному -єдність, а у всьому - любов".

5. “Вірую, щоб розуміти”.

Розуміння синтезу Євангелії із ученням Аристотеля у святого Томи Аквінського. Доктор Церкви святий Тома Аквінський (1224 – 1274 рр.) писав: “Philosophia est ancilla theologiae”, що в перекладі на українську мову означає: ”Філософія є служниця теології”. Його філософські твори мають назву “Сума теології”. Він спробував гармонійно поєднати філософську систему Аристотеля зі Святим Письмом. Він поряд з ученням Аристотеля про єство, що має: матерію, форму, потенціал і досконалість вживає поняття: буття, екзистенція – існування саме в собі, сутність. В Аристотеля вважалась вічною матерія, а у св. Томи – дух вічний і вічна тільки ідея. Він заклав основи схоластичної філософії. Схоластика – це теоретичне обґрунтування ідеалістичної філософії на основі Святого Письма. Святий Тома Аквінський ставив великий акцент на аналогію буття, розглядаючи поняття однозначного та багатозначного буття. Кожне єство має у собі істинність, одність, доброту і красу. Бог є абсолютна Істина, Правда, Краса і Добро. Він навчав, що Бог є трансцендентним, а також іманентним. Бог є більший від суми всіх речей, Він є самобутнім і досконалим єством. Для Бога немає минулого, теперішнього, майбутнього, а завжди є теперішній час. В Бозі сутність і буття ототожнюються. Властивості Божого буття такі як одність, істинність та доброта є Його трансцендентними властивостями. Де є Бог – там є екзистенція (існування). Буття, як учить св. Тома, є мінливе і дочасне – контингентне. Лише Боже буття є вічне і незмінне.

Видатний український філософ Григорій Сковорода (1722-1794): “Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе”. Сковорода визначив основну мету виховання: формувати особистість великого благородного серця. Сковорода розглядав світ космосу, світ людини і світ Біблії, які тісно зв’язані. Сковорода закликав: ”пізнай себе”, “слухай себе”, ”поглянь у себе самого”. Світ, природа, буття людини для Сковороди у Бозі, а людське пізнання – це Богопізнання. Згідно його філософської концепції – Бог є вічною основою, діяльною і рушійною силою, яка розсіяна у космосі та Він є безпочатковим началом світу, від якого все народжується. Сковорода відрізняв у людині дві істоти – дійсну, правдиву людину та тілесну, плотську людину. Cерце людини – це за вченням Сковороди джерело думок і бажань людських. Дійсною людиною є серце в людині. Григорія Сковороду називали українським Сократом. На гробі Сковороди є напис: ”Світ ловив мене та не впіймав”. Григорій Сковорода навчав: ”Учитись – це жити, а жити – це діяти”.

До українських християнських філософів належав теж Памфіл Юркевич (1826(1827)-1874), Його філософські праці: “Ідея”, “Cерце та його значення в духовному житті людини”, “Мир з ближніми”. Розвинув філософію серця як центру духовного і морального життя людини. Він засновник християнської антропології в Україні. Мислив релігійною філософією. Указував на обмеженість людського розуму і повчав, що серце любить добро.