Успенська церква

До найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова належить ансамбль Успенської церкви, історія якої має декілька етапів. Перша Успенська церква існувала, можливо, ще за княжих часів і не на теперішньому місці. Відомо, що після пожежі її відбудовують у камені. Ця церква вперше згадується у 1421 р. Вона проіснувала до пожежі 1527 р. Після відбудови, через 20 років вона завалилася, вдруге відбудована – згоріла. У 1547 – 1559 рр. архітектор Петро Італієць з м. Лугано будує третю церкву. Матеріальну допомогу на її спорудження, крім місцевого населення, дав молдавський господар О. Лопушанин. На жаль, вона також не довго простояла, була зруйнована пожежею в 1571 р. її вигляд зберігся на печатці Ставропігійського братства ХУІ ст.

Через 20 років (1591 р.) починається будівництво четвертої церкви, яка збереглася до сьогодні. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин. З 1592 р. йому допомагав Войтек Капонір, а через рік – Амброзій Прихильний. Будівництво було завершено в 1629 р. Її будова пристосована до давніх фундаментів, дещо змінена після пожежі 1779 р. Церква має добрий розклад, зграбні куполи, гарно різьблений фриз та належить до найгарніших львівських святинь. Вітражі проектував П. Холодний.

В XVI ст. в Успенській церкві бував митрополит Петро Могила, а на початку 90-х років ХХ ст. там був патріарх УАПЦ Мстислав.

ТРЬОХСВЯТИЛЬСЬКА КАПЛИЦЯ

З північної сторони до церкви примикає невеличка каплиця Трьох Святителів – перлина ренесансної архітектури у Львові. Збудована вона у Львові у 1578–1592 рр. Петром Італійцем, званим Красовським. Після пожежі каплицю відбудував 1671 р. На свої кошти братчик Олексій Балабан, після чого її називали Балабанівською. У 1697 р. художник Ляницький виконав для неї іконостас.

Каплиця являє собою прямокутну будівлю – без опорних стовпів, з трьома куполами на багатогранних барабанах і ренесансними ліхтарями. Її фасад розчленований пілястрами на три площини. Всередині каплиця декорована стековою ліпниною і декоративним живописом з імітацією мозаїки.

У просторовій композиції церкви і каплиці втілений традиційний тип українських тризрубних триверхих дерев’яних церков. Успенська церква складається з трьох просторових об’ємів, розташованих на осі захід – схід: бабинця, тридільного нефа, вівтарної частини. Церкву вінчають три куполи з ліхтарями. Центральний купол спочиває на підпружних арках, підтримуваних чотирма тосканськими колонами. На фасадах та в інтер’єрі будівничий використав ренесансну ордерну систему. В цілому споруда вражає вишуканими пропорціями, ефектністю скромного архітектурного декору і загальним урочистим настроєм.

У церкві збереглися культові речі, які стали пам’ятками мистецтва XVII – XVII ст. Найціннішими є ікони страсного циклу, які залишились від первісного Успенського іконостасу 1630–1638 рр., виконаного талановитими львівськими митцями Ф.Сеньковичем та М. Петрахновичем. З 20 ікон три належать пензлю Ф. Сеньковича, 14 – Петрахновичу, інші походять з 2-ї половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Грибовичах біля Львова, куди був проданий у 1767 р.

Сучасний низький іконостас і вівтар виконані близько 1773 р. місцевими скульпторами М.Філевичем та Ф.Олендзьким. Намісні ікони перемальовані М. Яблонським у середині XIX ст. під час реставрації. Тоді оновлено всю церкву та з’єднано її з каплицею.

ВЕЖА КОРНЯКТА

Комплекс Успенської церкви завершує струнка 65 – метрова вежа – дзвіниця, збудована у 1572 – 1578 рр. на кошти львівського купця Костянтина Корнякта архітектором Петром Барбоном. Вежа чотириярусна, квадратна в плані, завершена барочним шоломом. Спочатку була триповерхова, вкрита триступінчастим шатровим дахом. Після пожежі 1672 р. її відбудовує П.Бебер, додаючи четвертий ярус і барокове завершення. Це надало їй особливої краси і поставило в ряд кращих пам’яток цього типу в Європі. Всі споруди Успенського ансамблю побудовані з тесаного білого каменю.

Починаючи з 80–х років XVI ст. при церкві існувало Успенське братство, яке в 1593 р. отримало право ставропігії, тобто стало незалежним від місцевого єпископа, а підкорялось безпосередньо Константинопольському патріарху.

ЦЕРКВА Й МОНАСТИР СВЯТОГО ОНУФРІЯ

Монастирська церква св. Онуфрія, що біля підніжжя Замкової гори у Львові, походить з княжих часів і разом зі Святомиколаївською згадується у найдавніших львівських актах. Очевидно, ще за князя Льва Даниловича, сина засновника Львова, тут була дерев'яна церква, при якій поселилися ченці. За церквою до самої гори тягнувся цвинтар. З історії відомо, що Святоонуфріївський монастир відбудував 1460 р. львівський міщанин Степан Дропан, який обдарував його ґрунтами, доручивши опіці міського братства при церкві Успення Богородиці. Майже через століття, у 1550 р., князь Костянтин Острозький наново на місці дерев'яної збудував муровану церкву, яка стала ядром сучасної, а у 1585 р. - монастирем.

Після багатьох руйнувань від пожеж та воєн церкву постійно відбудовували. Нарешті, у 1902 р. за проектом Е. Ковача будівничий Левицький звів північний неф, внаслідок чого церква стала тринефною. Монастирський будинок зведено у 1683 р., через 10 років монастир обвели мурованою стіною з бійницями, що збереглися до сьогодні. У 1820 р. надбудовано дзвіницю.

З Онуфріївською церквою пов’язані визначні сторінки історії вітчизняної культури. В історії Львова монастир відігравав велику роль. В його околиці в 1573 р. Іван Федоров заснував першу львівську друкарню. Він, видавши тут книги “Апостол” і “Буквар”, відновив друкарську справу на наших землях. Тут його поховано у 1583 р. Тут також ховали визначних львівських міщан, молдавських господарів і їх родини, шляхту. У 1608-1616 рр. в одній з монастирських келій розміщувалася братська друкарня.

С першу храм складався з двох частин, які до ХVIII ст. не були з'єднані між собою: основної - так званої "великої церкви" і Троїцької каплиці з південної сторони – "малої церкви".

Монастир неодноразово горів і спустошувався, але знову відбудовувався. Значного руйнування він зазнав під час турецької облоги 1672 р. Був відбудований у 1680 р. У 1701 р. розширено Троїцьку каплицю. Під час реконструкції 1776 р., проведеної архітектором Францом Кульчицьким, між "великою церквою" і каплицею пробито стіну і з'єднано ці дві споруди в одну.

У 1780 р. споруджені кам'яні сходи з вулиці, в 1818-1822 рр. – вежа-дзвіниця. У 1821-1824 рр. під керівництвом архітектора Франца Трешера розширено на чотири сажні у східному напрямку вівтарну частину, добудовано захристію і притвор. Останні зміни відносяться до реставрації 1902 р., коли була прибудована північна нава, що повторювала форму південної каплиці, внаслідок чого церква стала тринавною. Це типовий для української архітектури мурований тринавний, триапсидний храм з двома банями над бічними навами і декоративною банькою над центральною частиною. Перекритий хрестовими склепіннями.

В інтер'єрі зберігся іконостас початку XX ст., різьба якого виконана за зразком відомого Краснопущанського іконостаса. Ікони до нього написав Модест Сосенко у 1902-1908 рр. в старих іконописних традиціях.

В історії українського Львова Святоонуфріївському монастиреві належить почесне місце. З двором князя Льва Даниловича пов'язує церкву історія ікони Богородиці, яку оберігали василіяни ще перед Її вивозом до Белза, а звідти 1377 р. на Ясну Гору до Ченстохови в Польщі.

При монастирі з кінця XVI до другої половини XVIII ст. діяли шпиталь – своєрідний притулок для самотніх, немічних і хворих, а також бурса для бідних учнів братської школи. З 1633 р. постало «молодше братство», яке підлягало Успенському Ставропігійському.

Особливі заслуги Святоонуфріївського монастиря в духовному піднесенні тогочасного суспільства. При монастирі був створений Центральний архів і Бібліотека Василіянського Чину (більше 600 рукописів і понад 40 000 томів у 1939р.). Від 1924 р. почали виходити «Записки Чина св. Василія Великого». З цього монастиря головна управа обновленого Чину протягом 50-ти років розбудовувала і нормувала всесторонню василіянську працю в краю й поза його межами, поки у 1931р. не перенесла свого осідку до Ватикану, залишивши тут тільки протоігуменський уряд матірної Галицької провінції.

Радянська влада закрила монастир в 1945 р., виселевши звідти монахів. У церкві св.Онуфрія ще деякий час правили Служби Божі священики Московського патріархату. Довго храм стояв зачинений, поки 1977 р. тут не відкрили музей Івана Федорова як філію Львівської картинної галереї. У 1990 р. монастир і церкву було повернуто Отцям Василіянам. Тоді з новою силою розгорнулась їхня душпастирська, харитативна, видавнича та культурна діяльність.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке сакральне мистецтво ?

2. Що є підставою сакрального мистецтва ?

3. Якими є найважливіші символи християнства ?

4. Якими є три типи мистецтва ?

5. Що таке ікона ?

6. Якою є символіка кольорів ікон ?

7. Якими є головні ікони Ісуса Христа ?

8. Якими є головні ікони Пресвятої Богородиці ?

9. Якою є символіка зображень старозавітних святих ?

10. Якою є символіка зображень новозавітних святих ?

11. Якою є зовнішня форма храмів ?

12. Якою є внутрішня форма храмів ?

13. Які зображення хрестів уживаються в церковному мистецтві України ?

14. Якою є архітектура церкви св. Миколая у Львові?

15. Якою є архітектура П’ятницької церкви ?

16. Якою є архітектура церкви й монастиря св. Онуфрія ?

17. Якою є архітектура вірменського собору ?

18. Якою є архітектура латинського собору Успіння Матері Божої?

19. Якою є архітектура Успенської церкви з вежею Корнякта ?

20. Якою є архітектура Архікатедрального собору св. Юра ?

21. Хто похований у крипті собору св. Юра ?