Церква святого миколая

Найдавнішою пам’яткою архітектури Львова є церква Миколая під горою. За традицією вважається двірською церквою, заснованою ще у XIII ст. Пам’ятка не зберегла свого первозданного вигляду, який змінили ґрунтовні перебудови XVII та поч. XIX ст. Церква тринефна, триапсидна, з двома куполами : над вівтарем та центральним нефом. Хрестово купольний храм зближує її з давньоруськими храмами Київської та Володимиро – Суздальської Русі, хоча прямих аналогій з ними не має. Від будівлі XIII ст. залишилися план, нижня частина кам’яних стін і відкриті під час реставрації 1924 р. апсиди, складені з тесаних блоків білого вапняку.

Археологічні дослідження 1977 р. виявили, що фундамент апсид на всю глибину складений з грубіше обробленого каменю, ніж стіни. Встановлено також, що будівля зведена на старому цвинтарі, що у свою чергу підтверджує існування на цьому місці старішої, можливо, дерев’яної церкви.

Інтер’єр храму зараз досить скромний. У 1783 р. він дуже постраждав від пожежі. Зі старовинних пам’яток мистецтва тут знаходиться ікона Федора Тіронського (XVII ст.) та ікона Богоматері, яка є цінним твором львівського малярства першої половини XVII ст.

У давні часи масивні стіни церкви дозволяли використовувати її як оборонну споруду. Мистецтвознавці припускають, що храм будувався як родильна усипальниця князів.

Цілість святині з її оточенням робить враження вікової будівлі з грубими мурами. В середині, у головному вівтарі, знаходиться візантійська ікона св. Миколая. Іконостас новий, рококовий. Фасад відновлено у 1924 р. і прикрашено фресками Петра Холодного на місці давніх, стертих.

ВІРМЕНСЬКИЙ СОБОР

Вірменський собор, одна з найцінніших пам’яток архітектури міста, споруджений у 1363 р. архітектором Дорінгом. Протягом сторіч собор обновлявся, обростаючи прибудовами і різностильовими нашаруваннями. Найстаріша, східна частина походить з XIV ст., середня – з XVII ст., а найновіша, західна – з початку XX ст.

В основу композиційного та конструктивного вирішення собору лягли прийоми вірменського національного зодчества, хоча у деякій мірі позначилися впливи місцевого давньоруського будівництва.

Найдавніша частина храму – тринефна, чотиристопна, з трьома півкруглими апсидами. На перехресті нефа і трансепта здіймається дванадцятигранний барабан, завершений наметовим покриттям. Спочатку храм був задуманий одноапсидний, бічні апсиди появилися у XV ст. Першою прибудовою була аркада (1437 р.) з південної сторони собору До XVII ст. вона оточувала його з трьох сторін .Наступні перебудови відбулися у 1630 р. (добудовано середню частину), у 1671 р. На місці північної аркади стала захристія і в 1723 р. під час останньої перебудови собор набув барокового вигляду. Відкрита до цього часу кам’яна і цегляна кладка стін з декоративною білокам’яною різьбою була затинькована. У 1731 р. з північної сторони прибудовано ризницю.

Останні реставраційні роботи, розпочаті у 1908 р., продовжені у 20-ті роки, внесли багато змін у споруду. Під час реставрації у 1925 р. у віконних прорізах було відкрито фрески початку XVI ст.

Над входом на подвір’я собору стоїть струнка вежа – дзвіниця, збудована архітектором Петром Красовським у 1571 р. Численні реставрації змінили її первісний вигляд .

На подвір’ї напроти апсид знаходиться декоративна колона з фігурою Христофора (1726 р.). Поруч будинок колишнього вірменського Банку (XVII ст. ) і палац вірменських архиєпископів (XVIII ст.).

Замітка з газети “Експрес“ від 25 грудня 1999 р. під назвою “Вірменський собор повернули віруючим“: “Цьогорічне Різдво вірменська громада вперше за багато років зможе зустріти у своєму храмі. З нього вивозять експозиції, які є власністю Національного музею. І хоча будівельні роботи ще не закінчено, однак для богослужінь храм цілком придатний“. У червні 2001 р. Вірменський собор відвідав Папа Іван Павло II.

ЛАТИНСЬКИЙ СОБОР

Від готичного Львова до наших днів зберігся лише латинський собор, який був закладений у 1360 р. Першим будівничим був Петро Штекер. Як і інші споруди того часу собор будувався довго, аж до 1481 р. У 1404 р. вроцлавський майстер Гонзага перекрив склепінням вівтарну частину, а закінчували його вроцлавські архітектори Йоахім Гром і Амброзій Рабіш. Хори збудував Ганс Блюхер у 1493 р.

Костьол тринефний, з видовженою пресвітерією. Центральний об’єм (без вівтаря і пізніших прибудов) наближений до квадрата. Форми собору строгі, величаві. Особливе враження справляє інтер’єр високими стрункими пучковими колонами, на які спираються стрілчасті арки та склепіння з готичними нервюрами.

Під час реставрації у 1760 – 1778 рр. готичні форми уступили місце модним тоді барочним. Проект реставрації виготовив і керівництво будівельними матеріалами здійснював талановитий львівський архітектор Петро Полейовський. За його проектом вежа костьолу отримала барочне завершення, до апсиди з двох сторін прибудовано двоповерхові приміщення, з західної сторони – притвор. Для інтер’єру П. Полейовський запроектував нові вівтарі. Скульптуру до них виконали Матвій Полейовський та Ян Овідзький. Фресковий живопис належить пензлеві львівського художника С. Строїнського. Відкрито три входи.

На відміну від європейських готичних споруд львівський собор відзначається однаковою висотою трьох нефів, простотою архітектурних форм.

Це поодинокий пам’ятник готичного Львова, що залишився після пожежі 1527 р. До нього лише добудували багато каплиць:

1 ) Милосердя Христового

2 ) Матері Божої Ченстоховської

3 ) Христа на хресті

4 ) Святого Йозефа

5 ) Пресвітерія

6 ) великий вівтар

7 ) Святого Казимира

8 ) Найсвятіших Тайн

9) Матері Божої і св. Антонія

10 ) Каплиця Камп’янів

11 ) передстінок під хорами

У червні 2001 р. Латинський собор відвідав Папа Іван Павло II.

П’ ЯТНИЦЬКА ЦЕРКВА

Одна з найдавніших пам’яток архітектури давнього Львова. Письмові джерела вперше згадують про неї у 1443 р. Можливо вона заснована ще у кінці XIII- початку XIV ст. Сучасна споруда походить з 1644 –1645 рр.

Церква однонефна, з невеличким бабинцем і вівтарем. У плані має форму прямокутника з гранчастою апсидою, яка набагато нища від головного нефа. Над бабинцем здіймається масивна чотиригранна вежа, яка органічно зливається із загальною масою будівлі. У верхній частині вежі залишилися бійниці, як доказ її оборонного призначення. Північно – східну стіну над вівтарем вінчає високий готичної форми щипець з плоскими півкруглими нішами. Верхній ярус вежі над вінцевим карнизом декорує аркатурний пояс, який надає легкості суворій на вигляд споруді. Вежа мала наметове завершення, але у 1908 р. під час реставрації намет замінили банею з чотирма віжечками на рогах, на зразок корняктівської. Тоді ж на вежі відкрито фресковий живопис.

Цінною мистецькою пам’яткою церкви є один з найдавніших на Україні іконостас, який створили львівські митці у 30-х роках XVII ст. Він складається більш ніж з 70 ікон, розташованих у 7 ярусів і, являє собою величавий комплекс живопису та декоративної різьби. За стилевими ознаками його відносять до майстерні відомого художника кінця XVI – 1-ї третини XVII ст. Федора Сеньковича. Поруч з Рогатинським і Богородчанським іконостасами П’ятницький становить віху в історії українського мистецтва. На жаль, ця пам’ятка не збереглася у первозданному вигляді. Під час реставрації у 1870 р. живописець А. Качмарський доповнив іконостас новими іконами, у результаті чого він втратив свою пропорційність.