Тема 10. Основи католицизму
Католицизм – один із напрямків християнської релігії, признає її основні догми та обряди, але має ряд відзнак у віровченні, культу та організації. Головним чином католицизм поширений у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Африки.
Основа католицького віровчення – Священне Писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму – Христос є центром усього.
Організація католицької Церкви відрізняється суворою централізацією. Голова Церкви – Римський Папа. Він обумовлює доктрини з питань віри та моралі. Його влада вище влади Вселенських соборів. Централізація католицької Церкви породила принцип догматичного тлумачення віровчення. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Отця, і від Сина. Вважається, що основа спасіння – віра і добрі справи; Церква має скарбницю "добрих справ", створених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами.
Церква має право розпоряджатися цими скарбами – звідси вчення про індульгенції (відпусти), правила молитов, право Папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі (стан душі, в якому є очищення від гріхів). Католицька Церква покаялась за хрестоносні походи ХІ –ХIII ст., в яких крім визволення Святої Землі від мусульман, був ганебний похід на Константинополь у 1202 –1204 рр. та інквізицію (з латинської мови – розслідування), внаслідок якої на вогні були спалені Ян Гус, cвята Жанна Д’Арк, Джордано Бруно та інші.
Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім Таїнств. Центр культу – храм. Католицька ієрархія – три ступені священства: піддиякон, диякон, священик (кюре, падре, патер, ксьондз), єпископ, архієпископ - митрополит, кардинал, Папа.
Знакова постать кінця XX початку XXI століть Папа Іван – Павло ІІ був 263 наступником апостола Петра. Папа – Кароль-Йосиф Войтила, син Кароля Войтили і Емілії Качоровської – народився 18 травня 1920 року в містечку Вадовіце, приблизно на 40 км південно-західніше Кракова. Його батько поляк був військовим урядовцем при австрійському війську і став для сина прикладом глибокого духовного життя. Матір Папи походила з українського народу. В ранньому дитинстві він втратив матір, в 12 років – улюбленого брата лікаря, а в 21 – батька. Закінчив Вадовицьку гімназію і восени 1938 року почав вивчати польську філологію в Ягеллонському університеті. В час гітлерівської окупації університет був закритий з 1939 по 1945 роки. Кароль Войтила працював у фабричних каменоломнях і робітником на содовій фабриці. Одночасно продовжував навчання у підпільному університеті. У 1941-1942 роках Кароль Войтила займався драматургією. В 1942 році приймає рішення стати священиком і з жовтня місяця починає вчитися в підпільній семінарії на теологічному факультеті. Як актор, продовжував діяльність у підпільному театральному житті Кракова. Після закінчення ІІ світової війни завершує навчання на теологічному факультеті Ягеллонського університету і 1 листопада 1946 року був рукоположений на священика кардиналом Сапігою. Продовжує навчання у Римському домініканському університеті “Ангелікум”, пише докторську дисертацію про іспанського містика св. Івана Хреста, спеціально вивчивши іспанську мову. В 1948 році отримує ступінь доктора. В 1953 році захищає дисертацію з етики в Ягеллонському університеті. В 1954 році розпочинає викладати етику на філософському факультеті Люблінського католицького університету, а в 1956 році очолив в цьому університеті кафедру з етики. Одночасно працює в Кракові вікарним священиком, душпастирем студентської молоді і служби здоров’я. Під псевдонімами Андрій Явень та Станіслав Андрій Груда публікував свої поезії та драми.
4 липня 1958 року священика Кароля Войтилу іменували єпископом-помічником для Краківського архієпископа Базяка. Доречі він став наймолодшим єпископом Польщі. 13 січня 1964 року єпископ Войтила став архієпископом - митрополитом Краківським. 26 червня 1967 року Папа Павло VI призначив його кардиналом. Aктивно працює як науковець, богослов, письменник. До моменту обрання його Папою бібліографія його праць нараховує 435 назв. Найважливішим його творами є: “Любов і відповідальність” (Люблін, 1960), “Особа і чин” (Краків, 1969), що присвячені філософській антропології та етиці; “Біля підстав віднови” (Краків, 1972), який присвячений реалізації ІІ Ватиканського Собору, одним з найактивніших учасників якого єпископ Войтила був; “Знак, якому противитись будуть” (Познань-Варшава, 1976); “Елементи етичні” (Люблін, 1983).
16 жовтня 1978 року 109 кардиналів Вселенської Церкви обрали його єпископом Рима, а через шість днів після обрання – 22 жовтня 1978 року, відбулась інтронізація Папи Івана Павла ІІ, який став 263-м наступником св.Апостола Петра і першим в історії Церкви Папою-слов’янином та першим Папою-неіталійцем від часу Папи Адріана VI у 1523 році.
Першими словами новообраного Папи Івана Павла ІІ були слова звернені до народу зі східців базиліки св. Петра: “Не бійтеся! Не бійтеся ані інших, ані самих себе!”, як звернення до всіх людей, що виходять з посттоталітарного полону .“Не бійтеся!” означало і “Не погоджутейся!” з правилами гри, які людям нав’язує погана суспільна система. Він закликає християн усього світу послужити справі євангелізації суспільства і перш за все Європи. Проголошує покровителями Європи поряд із св. Венедиктом святих Кирила і Мефодія – просвітителів слов’ян, наголошуючи на те, що Європа повинна дихати «двома легенями»: католицтвом та православ’ям. У своїх виступах розвиває ідеї теології освячення життя, що вимагає повернути втрачену святість сім’ї, праці, соціальним зв’язкам.
13 травня 1981 року на площі святого Петра у Ватикані був поранений турецьким терористом Алі Агджею, переніс п’ять хірургічних операцій. Простив своєму кривднику через декілька днів, а потім відвідав його у в’язниці 27 грудня 1983 року.
Здійснив понад 120 подорожей на усі континенти земної кулі і є своєрідним “божим атлетом”, що найбільше подорожував в історії папства. Іван Павло ІІ побував майже у 200 країнах і в кожній з них промовляв до народу рідною мовою. Першою він відвідав Домініканську Республіку, потім Мексику, Багами, Польщу, Ірландію, згодом – США, Туреччину, Заїр, Кенію, Гану, Буркіна Фасо, Францію, Бразилію, Німеччину, Філіпіни, Японію та інші. Об’їхавши 91 державу, Папа навідався до слов’янських держав: Чехії і Словакії. Найчастіше Папа відвідував дві країни – це Польща і Франція.
Великою мірою Іван Павло ІІ спричинився до падіння комунізму, зустрічаючись з Михайлом Горбачовим, а згодом із Фіделем Кастро. 5 жовтня 1995 року виступив на Генеральній Асамблеї ООН, наголошуючи потребу прийняти Декларацію Прав народів, підкреслюючи, що найпочеснішим правом є право народу на власну культуру та її розвиток. Як великий прихильник ідей екуменізму 29 червня 1995 року провів історичну зустріч із Вселенським Патріархом православної Церкви Варфоломеєм на вшануванні пам’яті верховних апостолів Петра і Павла в Римі. За пропозицією американського журналу «Тайм» Папа в 1995 році проголошений людиною року. Виступає проти ліберальних течій вільної любові, проти вбивства, проти війн і кровопролиття, проти абортів, стаючи в обороні правди і справедливості.
Папа опублікував 13 енциклік. Перша енцикліка «Redemptor hominis» («Відкупитель людини»), опублікована у 1979 році, присвячена питанням: Ісус Христос – центр Космосу та історії людства, еталон людини; місія Церкви і призначення людини. Наступні енцикліки: «Laborem Exercens» (“Виконуючий працю”,1981), «Sollicitudo rei socialis» (“Турбота про соціальні справи”,1987), «Centesimus annus» (“Cотий рік”,1991) - стосуються проблеми людської праці, розвитку народів та соціальних питань. Папські енцикліки: «Dives in Misericordia» (“Багатий в милосерді”,1980) про Боже милосердя, яка присвячена першій Особі Божій Богу – Отцю, сутність якої розкривається через милосердя і спасіння, які даруються людині через релігійну віру; «Slavorum Apostoli» (“Слов’янські апостоли”,1985) про діла просвітителів слов’ян святих рівноапостольних Кирила і Мефодія; «Dominum et Vivificantem» (“Господь і Животворящий”,1986) про Святого Духа в житті Церкви і світу, де вказується, що при досягненнях людської цивілізації, світ є на грані катастрофи, а спастись від неї допоможе лише Святий Дух, а також підкреслено, що повага до Бога і повага до людини – це галузі одного ланцюга та, що в сьогоднішніх політичних бурях дуже не вистачає поваги до людини; «Redemptoris Mater» (“Матір Відкупителя”,1987) про Матір Божу як Матір Ізбавителя; «Redemptoris missio» (“Місія Відкупителя”,1991) про постійну актуальність місійного покликання; «Veritatis Splendor» («Сяйво правди»,1993) присвячена фундаментальним питанням моральної освіти Церкви; «Evangelium vitae» ( “Євангеліє життя”,1995) про євангелізацію життя, а енцикліка «Ut unum sint» (“Щоб всі були одно”,1995) стосується екуменічної діяльності Церкви. Остання папська енцикліка «Fides et ratio» («Віра і розум»,1999) торкається узгодженості між вірою і розумом та вказує, що віра і розум є наче два “крила”, на яких дух людини возноситься до пізнання істини. Крім того Іван Павло ІІ опублікував 12 Апостольських звернень і конституцій, 37 Апостольських листів та 19 особистих звернень.
Одним з найважливіших видань Церкви у XX ст. за понтифікату Папи Івана Павла ІІ є «Новий катехизм Вселенської Церкви» - своєрідна «симфонія віри», який вийшов у 1992 році за дорученням Святішого Отця у співпраці з усіма єпископами світу та богословами. Цей твір має неоціненну духовну вартість і особливо може послужити студентській молоді при вивченні основ християнства, християнської філософії та етики. У ньому зібрана вся наука Церкви, базована на Святому Письмі, Вселенських Соборах, науці святих Отців та на документах учительського уряду Церкви.
Папа Римський брав активну участь в Міжнародних З’їздах Молоді у багатьох містах світу, зокрема, таких як Денвер, Маніла, Париж та інші. Він завжди відзивається про існуючі конфлікти, закликаючи перевести конфлікти в діалог, який стане підставою для тріумфу розуму. Папа разом з тими, хто страждає і він закликає всіх – «Завжди є час для миру!».
В імені всієї Вселенської Церкви як її Глава Папа висловив жаль і каяття за вчинене зло у минулому: хрестоносні походи, інквізиція. Римський понтифік (буквально: доглядач мостів) ознаменувався активним наведенням духовних і культурних мостів на всій планеті. Він всіма силами старається сповнити Христовий заповіт: «Щоб всі були одно», спілкуючись з представниками всіх християнських конфесій, зокрема з протестантами і православними, а також представниками світових релігій, а саме: юдеями, мусульманами, буддистами та іншими.
В 1994 році багатомільйонним тиражем у 21-й мові світу вийшла книга Папи «Переступаючи поріг надії», в якій він закликає не боятися правди про себе, пояснює: божество Ісуса Христа, суть спасіння, чому так багато зла на світі, чи Бог працював для занепаду комунізму, чому роз’єднана Церква тощо. Між іншим, 1994 рік був проголошений римським Архиреєм «Роком родини». У листопаді 1994 року Святіший Отець видав Апостольський лист «Tertio millenio adveniente» («Зближається третє тисячоліття»), де представив головні напрямні Церкви до проведення великого ювілею 2000 року народження Спасителя світу Ісуса Христа. В особливій трирічній підготовці Ювілею Папа проголосив: 1997 рік – роком Ісуса Христа, 1998 рік – роком Святого Духа, а 1999 рік – роком Бога Отця. Папською буллою «Таїнство Воплочення» Іван Павло ІІ накреслив основні завдання християн у Святому 2000 році, які мають привести людей до навернення і покаяння, серед яких є: паломництво, очищення пам’яті, милосердя, пам’ять про мучеників, особливе почитання Божої Матері.
Папа проголосив 280 нових святих, серед яких 246 мучеників. Під час релігійних заходів 2000 року понад 8,5 млн. осіб зустрілися з Папою в Римі. У приватних аудієнціях з Папою взяли участь – 2,8 млн. осіб, з яких тисячі християн з України.
Ще в травні 1999 року Папа відвідав традиційно православну країну Румунію, де він зробив пожертву приблизно 100 тис. $ на будівництво нового православного кафедрального собору в Бухаресті. Візит Папи в Румунію відкрив нові перспективи для єдності православної і католицької Церков.. Згодом Римський Архиєрей здійснив візит у Грузію, де поголовну більшість складають православні християни.
Своє бажання відвідати Україну Папа публічно оголосив ще в 1988 році в Апостольському листі: «Euntes in Mundum» («Ідіть по усьому світу») в честь 1000-ліття хрещення Київської Русі. Рівно через 10 років Президент України Леонід Кучма запросив Папу здійснити візит в Україну і щойно в кінці червня цього року цей візит став можливим, враховуючи всі формальності і неузгодженості як візит глави держави Ватикан.
Міжконфесійна ситуація в Україні сьогодні така, що майже 30 млн. українців належать до православних Церков, 5 млн. вірних належать до греко-католицької Церкви і близько 150 тис. польської меншини належить до римо-католицької Церкви. Прекрасно розуміючи міжконфесійні проблеми, Папа ще у своєму Посланні «Orientale Lumen» («Світло Сходу») закликав навчитися розуміти інших і дозволяти їм говорити, коли вони бажають і як вони бажають.
Протягом свого понтифікату Іван Павло ІІ призначив 154 кардиналів, з яких 2 для української Церкви: у 1985 році блаженної пам’яті Главу УГКЦ Мирослава Івана кардинала Любачівського, а в цьому році теперішнього Главу УГКЦ кардинала Любомира Гузара.
Постать Папи Івана Павла ІІ на переломі двох тисячоліть унікальна і багатогранна не тільки як Глави римо-католицької Церкви, який є духовним батьком близько 1 мільярда християн у цілому світі, але й як відомого мислителя, морального авторитета, письменника і міжнародного діяча в справі оборони прав пригноблених народів та борця за мир у цілому світі. Моттом Папи є слова “Totus Tuus” (увесь твій), що є девізом його життя у посвяті себе Божій Матері. В Папському гербі є буква М, що символізує його величну любов і пошану до рідної матері, Марії – Пресвятої Богородиці та основного закону християнства – Любові (в польській мові – Miłość). Папа є великим почитателем Матері Божої Ченстоховської, яка не тільки є Матір’ю Польщі, але й Матір’ю України, бо український народ здавна вшановує Богородицю ще з 1037 року, коли князь Ярослав Мудрий в Києві при Золотих Воротах в храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці посвятив український народ під її опіку. Ікона Ченстоховської Божої Матері до 1379 року перебувала в Києві, Львові, Белзі, а потім була вивезена в Польщу.
Папа був людиною найвищих морально-духовних ідеалів. Сподіваємось, що його візит в Україну сприятиме духовному відродженню України, поліпшенню міжконфесійних стосунків та покращенню економічної ситуації.
Слуга слуг Божих, святіший Отець, намісник Ісуса Христа, наступник апостола Петра, єпископ Рима, Глава римо-католицької Церкви, Верховний понтифік – ось головні титули Папи Івана Павла ІІ, який взяв своє наймення, намагаючись наслідувати своїх попередників: Івана XXIII, Павла VI та Івана Павла І, які великою мірою прислужились до демократизації і гуманізації суспільного ладу в світі. Папа часто зустрічався з представниками культури, науки, освіти, медицини та інших професій, як в Римі так і в інших містах світу. Його зустрічі з духовенством усіх конфесій, молоддю, родинами наповнені високого благородного покликання до життя. Папа Іван Павло ІІ втілює у собі велику християнську любов і милосердя, часто здійснюючи візити до хворих, немічних, потребуючих. Його служіння справі миру і порозуміння між народами було взірцем для багатьох політиків і державних діячів.
Помер Папа Іван Павло ІІ 2 квітня 2005 року на 84 році життя. За свідченням вірних католицької Церкви Папа був набагато більше, ніж просто Папа, більше, ніж визначна людина, більше, ніж батько для кожного з нас.
19 квітня 2005 року о 18:43 (за римським часом) кардинал Йозеф Ратцингер був вибраний 265-м наступником св. Петра, а разом з тим наділений такими титулами: Єпископ Рима; Намісник Ісуса Христа; Вселенський Архієрей; Патріарх Заходу; Примас Італії; Архієпископ і Митрополит Римської провінції; Глава держави Ватикан; Раб Рабів Божих.
“Дорогі брати і сестри, після великого Папи Івана Павла ІІ кардинали вибрали мене, простого і покірного працівника у винограднику Господа. Тішуся тим, що Господь уміє працювати і з малопридатними знаряддями Своєї праці, і передусім покладаю надії на ваші молитви. В радості воскреслого Господа, сподіваючись на Його незмінну допомогу, підемо вперед. Господь допоможе нам, і Марія, Його Пресвята Мати, буде з нами. Дякую”, – сказав понтифік, звертаючись до людей на площі Святого Петра.
Його попередник, Папа Венедикт XV, посідав Апостольський престол під час Першої світової війни, з 1914 до 1922 року. Вагомим внеском його було те, що він брав участь у дипломатичних переговорах щодо збереження миру. Папа Венедикт XV мав репутацію доброго адміністратора Римо-Католицької Церкви. Крім того, дбав про зв'язки зі Східними християнськими Церквами.
Спеціалісти у Ватиканських справах (ватиканісти) стверджують, що новообрані папи здебільшого обирають собі ім'я того понтифіка, завдання якого вони хочуть продовжувати. Отже, можна зробити висновок, що Папа Венедикт ХVI, як і Папа Венедикт XV, збереже добрі відносини з усіма людьми доброї волі, а також подбає про мир у всьому світі.
Книга Кардинала Йозефа Ратцингера, яка вийшла у світ напередодні його обрання Папою, свідчить про бачення Папи Венедиктa XVІ майбутнього католицизму. Автор книжки пропонує консервативний шлях розвитку Церкви і «повернення до джерел».
Офіційно понтифікат Венедикта XVI розпочався 24 квітня урочистою Божественною Літургією в соборі Святого Петра. Під час Літургії Папа Венедикт ХVI звернувся до учасників богослужіння з проповіддю. У ній зокрема прозвучали такі слова: „Не бійтеся Христа! Він нічого не відбирає, а дарує все. Той, хто дарує себе йому, одержує у сто разів більше. Відкрийте, розкрийте двері Христові – і ви знайдете справжнє життя”.