Інституції єврейського народу

І. Родинні інституції:

1. Сім’я. Опускаючи праісторію Ізраїля, яку не можемо відновити, найдавніші документи на нашій диспозиції показують, що ізраїльська сім’я є чітко патріархальна. В дійсності вона окреслена терміном “бет ав”–“батьківський дім”, генеалогії завжди йдуть за батьківською лінією, жінки згадуються рідко, чоловік є “ба ал”–“паном” жінки, батько має авторитет і в первісних часах мав право розпоряджатися життям і смертю над своїми дітьми і їхніх жінках, якщо вони з ним жили. Коли ізраїльтяни входять у Палестину, то не існує вже більше великих патріархальних сімей, які поєднували більше поколінь (до IV) під авторитетом одного предка, а сам авторитет вже немає таких прав. Батько вже більше не може вбити сина, навіть якщо йдеться про великі провини проти батька чи матері, а суд резервований міським старійшинам (Втор. 21,18-21).

2. Шлюб. Розповідь про створення першої людської пари (Буття 2,21-24) представляє моногамічний ідеал, однак вже з доби патріархів в Ізраїлі існувала полігамія: в чоловіка є одна дружина, а інші жінки є другого рівня або наложниці, які уведені в сім’ю, щоб запобігти безплідності головної дружини. Яків одружується на двох жінках Лії і Рахелі, і кожна з них дає йому свою наложницю, Ісав має три жінки, які знаходяться на одному рівні. В добу Суддів вже немає обмеження в числі жінок, одружених одним чоловіком. Гедеон має багато жінок і одну наложницю. Виходячи заміж, жінка покидає своїх батьків, йде жити з чоловіком і входить в його клан, до якого належатимуть і народжені діти. Так як незаміжня дочка є підвладна батькові так заміжня є підвладна чоловікові, що називається її “паном”. Елогістичний декалог (Вих. 20,17) перечислює жінку разом з іншими посілостями чоловіка, з рабом і рабинею, з волом і ослом. Чоловік, який брав дівчину за жінку, мав дати певну суму грошей mōhar – це не є ціна, заплачена за жінку, але викуп сім’ї молодої, за те, що вона перестає працювати для власного дому. В дійсності батько міг лише частково скористати з mōhar, який мав повернутися дочці в разі переходу, або випадку, що чоловік вмираючи, залишив її в убогості. Хоча існували шлюби з любові (Бут. 34,3-4; Суд. 14,3), звичайно це були батьки, які укладали шлюби без того, щоб радитися з дівчиною чи хлопцем, були часто шлюби між рідними (Ісак і Равека, Яків і Лія і Рахіль), натомість були строго заборонені шлюби з близькими родичами по крові чи спорідненості (Лев. 18). Шлюб був також цивільною справою, полягав у написанні документу, в якому чоловік користався формулою, подібно до тієї, яку віднайшли в шлюбних контрактах на острові Елефантіна в Єгипті (V ст. до Христа): “Вона – моя жінка, а я – її чоловік від сьогодні і назавжди”. Шлюб – це теж нагода до святкувань, існували заручини, а потім весілля, яке полягало в упровадженні молодої в дім молодого (наречений вів заслонену наречену в товаристві друзів та приятелів) і шлюбний бенкет. В домі нареченого справлялася велика вечеря, яка повторювалася протягом семи днів. З першої шлюбної ночі (Бут. 29,23) зберігалися покривала, заплямлені кров’ю, які доказували дівочість нареченої у випадку наклепу зі сторони чоловіка (Втор. 22,13-21). Під час вінчання виконувалися любовні пісні (Єр.16,6), в яких оспівувалися якості молодят (наприклад Пс. 45, Пісня Пісень). Існувала також практика розводу, який міг бути здійснений лише чоловіком. Школа Шаммай визнавала як причину розводу лише перелюб, а школа Гіллела будь-яку причину, навіть дуже незначну, наприклад, жінка зварила поганий суп. Щоб жінка могла вийти заміж вдруге чи повернутися до батька, чоловік мав дати їй розвідний лист (Втор. 24,1-3), в якому стверджував: “Вона вже більше не жінка мені, а я їй не чоловік” (Ос. 2,4). Існувала також інституція левірату (levir – родич), яка намагалася продовжити чоловіче потомство, одруженого чоловіка, який помер без потомства. Вдова має бути взята за жінку одним зі братів померлого чоловіка і первородний син вважатиметься сином померлого. Брат міг відмовитися від цього і мав повідомити старійшин, при цьому відкинена вдова скидала йому з ніг сандалі і плювала в лице. В Ізраїлі одружувались для того щоб мати дітей, багатодітні сім’ї були почесними, означало Боже благословення, а неплідність – прокляття. Первородний син мав першенство перед братами і отримував подвійну частину спадку по смерті батька. На восьмий день від народження дитина мала бути обрізана батьком (Бут. 1,4), пізніше обрізував лікар, або спеціаліст. На сороковий день батьки повинні були принести немовля до храму і дати викуп. З тринадцяти років хлопець мав право читати і пояснювати Тору.

3. Похоронні звичаї. Брак поховання вважався найбільшим прокляттям (І Цар. 14,11;Єз. 29,5). При вістці смерті родичі і друзі покійника роздирали на собі одіж (Бут. 37,34), опісля на голе тіло вдягали “мішок” – одяг з грубої тканини і роззувалися, знімали турбан і не милися. Основною похоронною церемонією був плач, були також спеціальні жінки, які професійно плакали. Ізраїльтяни не практикували бальзамування, ані кремації трупів. Багатого покійника одягали і хоронили в природних печерах чи викопаній м’якій скелі. Бідних просто закопували в землю, а в Єрусалимі хоронили в долині Кедрон, де знаходився спільний “гріб синів народу”, до якого кидали чужинців і засуджених.

ІІ. Цивільні і соціальні інституції:

1. Вільні люди і раби. Вільні люди мала усі цивільні права, а раби були трьох категорій: раби чужинці (воєнні полонені або куплені), раби євреї (продавали себе за несплату великих боргів), і публічні раби (служили державі і храму). Якщо раб згоджувався на вічне рабство, йому проколювалося вухо, в дірку якого вставлялася сережка або нитка, на якій висів металевий або з іншого матеріалу диск. Важче було жінкам рабиням: вони могли бути наложницями, або примусово віддані заміж, щоб господар потім міг мати від них більше рабів.

2. Цар і його двір. Спочатку євреєм не було дозволено мати царя, бо Ягве був єдиним їхнім царем. В останні роки життя Самуїла ізраїльському народові загрожують філістимляни. Народ бачить вирішення проблеми в тому, щоб мати царя як і інші народи. Самуїл посвячує Саула на першого царя Ізраїлю. Головний обряд інтронізації царя є саме релігійний обряд помазання, силою якого цар стає “месією”, тобто помазаником. Крім помазання, інтронізація охоплювала ще накладання відзнак: корона і нараменники, народ в той час вигукував “Хай живе цар” і надавали нове ім’я. Історичні книги представляють царя як главу культу: він благословить у храмі, вдягає священичі ризи. Царські сини займали певні посади при дворі. До царської сім’ї були долучені урядовці і домашні люди, названі “царськими слугами”, які мали особисту печатку, якою затверджували офіційні акти. Серед “царських слуг” були дорадники. Солдати не були вільними громадянами, які добровільно записалися, це були наємники на царський рахунок, або рекрутовані піддані. При дворі царя ще були: головнокомандувач війська, вістун і писар.

3. Єрусалимський синедріон. Не є ясно коли виник синедріон. Завдання синедріону є захищати публічний порядок, він мав також своє військо. Синедріон діяв як високий трибунал, якому належалися усі справи, що стосувалися юдейського закону. Синедріон мав право засудити на смерть, але потрібно було дозволу римської влади. Членів синедріону було 71: верховний священик, що очолював і скликав засідання і ще інших 70 старійшин.

4. Релігійні групи (фракції):

Садукеї – ця течія свій початок вела від Цадока, який жив за Давида і Соломона. Цадок означає – справедливий, тобто садукеї називали себе справедливими. Практично можна сказати, що із цієї течії вибирався першосвященик і в такий спосіб можна сказати, що ці люди мали великий вплив на оточення, яке було навколо Єрусалимського храму. Садукеї входили у так званий Синедріон, тобто вищий орган влади, який був на той час у юдеїв і практично урядували тими справами, які треба було виконувати у той час. Фактично Синедріон видавав певні закони і садукеї мали більше мандатів робити те, що вони вважали за краще, тобто ті погляди, цієї течії надавали цілій спільноті. Коли ж ввійшли фарисеї за Саломе (76 р. до Христа), відтоді вже вони не мали стільки волі, як до того часу. Що ж до певних вірувань, які мали садукеї, можна сказати, відкидали віру в ангелів, віру в позагробове життя і для них дотримуватися закону це була певна необхідність для того, щоб отримати Боже благословення та ще в той час, коли вони проживали на землі. Садукеї вважали, щоб Бог заради їхнього дотримання закону їх наділяв певних благ у той момент, коли вони живуть тут. Садукеї чітко намагалися дотримуватися старовинних приписів. Вірили тільки у письмову Тору, без ніяких різних передань усних. Усне передання вони відкидали як щось непотрібне. Тільки письмова Тора для них був закон і якесь авторитетне свідчення. Отже після 70 року по Христі Єрусалимський храм є зруйнований, про садукеїв не маємо ніякої інформації.

Фарисеї - назва походить від так званих «перушім» - відокремлені, відділені. Віддалені були напевно від асмонеїв, і підтримали повстання Макавеїв. Фарисеї з одного боку виглядали набагато більш ревними у вивчені закону Мойсея, ніж садукеї, але багато робили чогось такого, що своїми вчинками відволікали людей від вивчення закону. Бо вони мали так звану усну традицію і багато усних традицій-передань, які були вже своєрідним поясненням і тлумаченням закону. Серед фарисеїв, розвивалися певні школи, в яких навчали людей: Шаммай і Гіллела. Отже в такий спосіб можна сказати, що фарисеї – це була течія, яка дуже багато зробила для поширення юдаїзму. Коли вони проводили різні торгівельні відносини, намагалися купувати в фарисеїв, розуміючи, що ця людина слідуючи приписам Закону Мойсея, ту річ, яку вона продає, продає її неоскверненою, чистою, бо інакше фарисей ризикував. Коли фарисей купляв в іншої людини, то він міг купити, щось таке, що його могло занечистити і він навіть не був би свідомий того. Через це фарисеї старалися триматися якось разом, спільно. Фарисеї також дуже слідкували за приписами, старалися виконувати всі приписи щодо суботи, постили. Після 70 року Єрусалимський храм був знищений і фарисеї стали тими, хто на своїх плечах виніс юдаїзм, тому що у течій фарисеїв були школи. Після 70 років згадується більше про равинів, про вчителів, тобто можна сказати ті ж самі фарисеї, але їх називають тепер в інший спосіб. Напевно на базі цієї течії фарисеїв так юдаїзм існує до сьогодні.

Зилоти - назва від грецького слова ζηλωτής (зелотес), що означає ревний, пильний, вірили в усе те, що вірили фарисеї, а також які не відкидали збройного повстання. Якщо фарисеї, в основному вже після їхньої поразки від асмонеїв, відкинули збройну боротьбу за владу, то зилоти це були якраз ті, які не виключали можливості збройної боротьби.

ІІ. Релігійні інституції:

1. Єрусалимський храм був побудований Соломоном. Починаючи від входу, що знаходиться на сході, храм мав три кімнати: передпокій, великий зал або “святе”, і кімнатку або “святая святих”. Будова храму відповідала: 30 м. довжини, 20 м. ширини і 16 м. висоти. Три кімнати були відділені між собою стінами з дерева кедру, підлога була з кипарису. Стіни були прикрашені херувимами, квітами і пальмами та обложені золотом. Двурі, які впроваджували у “святе” були квадратові, а в “святая святих” - п’ятикутні. Зруйнований Навуходоносором у 587-586 рр. до Христа. Єрусалимський храм був відбудований юдеями, які повернулися з переселення. Храм був ограбований Антіохом Єпіфаном IV і відновлений Макавеями. Щоб сподобатися юдеям цар Ірод вирішив відновити Єрусалимський храм. В храмі проводилися богослужіння і приносились жертви.

2. Синагога. Євреї мали релігійні споруди, в яких на приносились жертви, але збиралися (συναγογή-сюнаґоґе – збиратися). Збиралися на молитву, читання і вивчення Закону. Коли євреїв переселювали, то замість храму збиралися до синагоги.

Історію іудаїзму прийнято поділяти на такі періоди: стародавній (біблейський), давній (талмудичний), середньовічний (шовіністичний), новий (модерністський). Канонічним джерелом іудаїзму є Біблія (Старий Завіт). Сектами в юдаїзмі є караїмство (заперечують святість Талмуду), хасидизм (базується на кабалі – містичному вченні, що містить елементи піфагореїзму і християнства). Символом іудаїзму є шестикутна зірка (печать царя Давида знайдена в Сидоні). Духовними провідниками юдаїзму є рабини.

Запитання для самоконтролю

1. Які є основні догми іудаїзму?

2. Що зберігає юдаїзм для християнства?

3. Як пояснити, що юдаїзм є національною релігією?

4. Зі скількома заповідями пов’язано життя юдеїв?

5. Які є основні ритуали в іудаїзмі?

6. Що представляє єврейський біблійний канон?

7. Перечисліть головні інституції єврейського народу.

8. На які періоди прийнято поділяти історію іудаїзму?