Громадська організація молоді обох статей. Товариства. Сходини. Досвітки та вечорниці. Спільне лежання. Сватання. Церемонії та наподоблення. Пов'язані свати. Обмін хлібом. Пробні ночі.

Прн вивченні шлюбних обрядів українців насамперед нашу увагу звертає на себе громадська організація молоді обох статей, що своїм характером переносить нас у найдавніші часи. Парубки з одного боку, а дорослі дівчата з другого становлять два товариства, правильно організовані: парубоцьку громаду й громаду дівоцьку. Кожне з цих товариств Mat свого вождя в особі отамана чн отаминки, яким надано певну владу: вони репрезентують свої громади, провадять усі справи, залагоджують сварки тощо. Кожна громада має свою продовольчу касу, що складається з регулярних внесків усіх членів і має задовольняти, з одного боку, релігійні потреби, а з другого — служить для організації розваг та сходин. Парубоцька громада, що до неї ніхто не може належати без проголошеної згоди всіх товаришів, організує колядки, цебто хор, що повинен виконувати на Свят-Вечір та на перший день Різдва (Dies natalis solis), ходячи від хати до хати, дуже стародавні пісні, часто цілком поганські. Після співів роблять збір грішми та продуктами; частина цього збору йде на спільну жертву свічок до церкви, а решта на купівлю ласощів та горілки для бенкетів, що їх організація лежить на обов’язку дівчат, Парубоцька громада має також обов'язок щорічно вирубувати лід на річці в формі хреста для релігійної церемонії свячення води на Водохреща Дівоцька громада має за свій спеціальний обов'язок організувати нічні сходини, літом надворі (улиця), а зимою — в хатах (вечорниці та досвітки). На гроші зі спільної каси купують свічки чи гас, а крім того, кожна дівчина приносить з собою що-небудь зі споживи: муку, яйця, сир, иноді навіть курку на юшку. Посходившнсь, дівчата починають працювати: прядуть і при тому співають. Панує лад і цілковитий спокій, аж поки зненацька не з’являється юрба парубків у супроводі музик та з пляшкою, а то й двома, горілки. Співи перериваються, починаються танці, потім готова вечеря,— сідають до столу. Але отаман га отаманка не сидять за столом,— вони повинні обслуговувати товариство. Нарешті, удосвіта стелють солому на долівці, вимащеній глиною, свічки майже згасли, і все товариство лягає на імпровізовану солом'яну постіль, постіль спільну, і серед сміху га жартів засинає невинним дитячим сном...^4а А коли трапляються винятки, то це буває дуже рідко, мабуть, значно рідше, ніж у високому «товаристві», де так пристойно розлучаються після сходин та балів...

У всякім разі, ці звичаї не можуть здаватися дивними етнографам *⁴, бо ж вони є, як і всякі инші звичаї, пережитками та являють собою цілком припустне наподоблення того, що чинилось колись, у дуже давню епоху, на «грах», що про них говорить літопис. Самі ці товариства — парубоцька та дівоцька громади —не що ннше, як уламки того, що ми знаходимо ще гепер

⁴³ Див. Єфименко, цнт. стаття; Зибер, Еще о братствахъ, Слово, І, ІЙ8І; Якушкинъ. Обычное право, 1875, ст. 110; Сумцовь, Досвітки и посндьлки, Кіевская Старина, 1886. (II. 431; Н Чернышевъ. Къ вопросу о пару­боцтві. Кіевская Старина, 1887, XI. 491; Бориковскхй. Парубоцтво. Кіевская Старина, 1887, VIII, 765.

⁴⁴ Подібний звичай існус також у Швейцарії (Кларус) під назвою KUben-Mohr, Das Landrecht von Closter, цнт. у Ковалеяського. Marriage among the early Slavs, Folk-lore. 1890, XU, 468

228

в майже незайманому вигляді на островах Пало (Palau), в населення Віндія (Vindhyas), у хондів (Khonds), у дегуангів (Dehouangs), ураонів (Оига- ons), купуїрів (Koupouires) тощо, де хлопці та дівчата живуть у спеціяльно збудованих для того хатах — dhangar-basa та dhangarin-basa (парубоцька та дівоцька хати), поки візьмуть шлюб, Î користуються здебільшого пов- ною волею щодо взаємних відносин⁴⁵. Саме на вечорницях та досвітках і відбувається взаємне знайомство обох статей, що кінчається формальним признанням в коханні й пересправами між батьками обох сторін.

Слід іще зробити таку увагу. На Україні право вибирати собі дружину цілком визнане за дівчиною. Західня Росія так само вступила на цю путь. У всякім разі, в обох цих країнах вважають конечним формально запитува­тись молоду, чи вона згоджується на шлюбну пропозицію, а в Великоросії, як цс свідчить проф. Сумцов, батьки по своїй волі розпоряджаються долею своєї дочки. Часто навіть у шлюбних піснях молода накликає кару божу на своїх батьків за те насильство, що вони доконали над нею ^,|‘.

¹⁴ FÛsé Reclus, Les Primitifs. 314 324. Revue d'Anthropologie, t VII. (1884). Il s. lasc. I. p 90 passim Sem­per, Die Pol au-Inseln, 35, 65, 164 , 318 etc.

Багато факті» того самого роду можна знайти у Зібери — Очерки первобмтной экііном культури, ст. 311 — 326, та в Йою статті: Еше о братствах, у Dopper'a, Description de L'Afrique, цнт. y Bernard-Picart’a, Cérémonies et coutumes religieuses des peuples idolâtres, Amsterdam, 1723. 11. Religion des Africains, 3, 20, 21. та y Gaya, Cérémo­nies nuptiales de toutes les nations. 1880 (передрук), p. 165

⁴⁴ H. Сумцовъ O свадебныхъ обрядахъ пренмуіцествеиио русскихъ, Харьковъ. 1881, ст. 25

229

" F. de Saussure в своїй замітці дли Giraud-Teuion, Les Origines du mariage et de I« famille, 600.

*® У XVJI1 ст. жени* сам давав палиці свитам як емблему уповноваження ті місії. що віл ті давай їм Кали повсіші. Описані? снадебнылъ украинекил ь обрядогь. 1777. передрук в Ла/їьковс/ud Сбориикъ. 1889. !! 1. ст 165. Про так** самий лвичай в Італії, Угорщині та Бретаиі див A de Gubentatis, Storta comparais degti us» гштгіаіі m Malia. Mil 1878. Ы. 67

Цей звичай до наших днів практикувався в деякял. місцевостях Галичини та України Ui палиці, мабуть, до того нір А і тотгмиими іиоками. бю жадного сумніву грали ролю акредитивної грамоти, яка стверджувала, що дані посли справді вислані від певно» особи

" В лгяки* місцевостях цей хліб кпнчг мусить бути позичений у сусід» Ф. Нилолайчі/кь, Кіеаская Старина, 1883. II. 388 В Болгарії свати також мають палиш та хліб (краваи). Bogisit. Zbomfk sad pravn ob«î. 254—258 ^м У бойків у Галичині батіг дружби прикрашають стрічками та маленькими дзвіночками, ідо звуться там — колоколыіі Olga Rosikicwici, Obr^Jy і pieni ve&dnr ludu ruskwfto we wsi Lolime, Krak6w. 1886, 18. У захід»Й Україні (Нпвтород-Волинський повіт) маршалок також маг на ознаку свою титулу палицю в формі вил, прибрану також стрічками та дзвіночками А Верещинська, Весілля в Ост роп ол і Новгород Волинського повіту.

“ В багатьох місцевостях України та в Румунії е звичай обводити ріжними кольорами, найбільше червоним, вікна в тих хатах, де f дівчата на виданні, або також малюють,— завше червоним.— частину задньої стіни. Ф Ни- колайчукь. ор. сі!.. Кіевская Стар., 1883, II, 368

230

розбійники, і навіть,— уже за наших часів,— питають у них пашпорт і разом із тим пропонують їм іти собі звідси геть по-доброму. Старости на це відпові­дають, іцо в них є іце резерв з хоробрих козаків; після того кличуть жениха з його товаришем, дружком, які входять до хати і тягнуть за собою дівчину, удаючи, ніби ведуть її силою. Потім свати звертаються до матері, одверто пропонуючи їй, щоб дала згоду на шлюб. Мати відповідає нерішуче, поси­лаючись на батька, що зі свого боку звертається до дівчини, питаючись її, чи вона хоче прийняти цю пропозицію. Увесь час, поки триває ия сцена, дівчина стоїть коло печі {наче шукаючи охорони коло цього родинного вівтаря, резиденції богів домашнього огнища) та. відчуваючи велику тугу, колупає піч кінцем нігтя. Чемність вимагає, щоб і жених мав смутний вигляд; йому годиться стояти в кутку, де ставлять коцюби, віники тощо, цебто коло две­рей; він також колупає там земляну долівку палицею. Якщо дівчина дає свою згоду і, само собою, коли батьки ухвалили це. дівчині наказують при­нести рушники, «щоб пов’язати цих чужинців, що прийшли нас грабувати». Дівчина приносить рушники, що сама вишивала, і прикрашає ними старостів на кшталт шарфа, перев’язуючи їх через плече, а жених дістає од неї виши­вану хустку, яку вона затикає йому за пояс. Иноді, перед тим як заткнути хустку за пояс, молола тричі протягає її під поясом згори вниз.

Після цієї процедури та після того, як дали старостам рушники й хліб,— свій, а не той, що принесли старости (поворіт хліба, що його принесли ста­

231

^и Див щодо нього авнчію та провіэоричниѵ шлюбів луже цікаву, видрукувану в дѵжі- невелмюй киыич-гі прнчірммшм праим: F. Fischer. Les nuils d’cpreuve dee villageois allemand* avanl le mariage, trad par un bibliophi le Bruxelles. Gay et Dome. I»77. Див також Zeitschrift für Ethnologie. H. V., 1887, S 378

Щодо зайчат ночувати \ молодою n Уелсі (pay* de Galles), в Шотландії (btindlungh а Ніыгччині, Голландії, а стародавній Спарті, у лапонціп та а ріжних менше цивілізованих нароліп {у татар, у курильшв (kour(liens), ллйякш roiuu) лип. Liebrechl, Zur Volkskunde, 378> 379; Bernard-Picart. Cérémonies et coutumrs religieuses cher des peuples idolâtres, Amst., 1723, II, 382, De Chotliêres, La foreste nuptiale. P IßOÖ (reimpr |, Brus. 1865, pp. 152 154. Gaya, Cérémonies nuptiales de toutes les nations. P. 16(0 (rèimpr 68

В Фінляндії цей звичай спати і нареченою цілий тиждень, не скидаючи і себе більшої частини одежі, мас назву *тиждень штамів* (Laumirr, Cérémonie* nuptiales de» peuple anciens et modernes. P. 1830, 23). Щодо по­дібних звичаїв y курдів дна. Е. Kovalevsky. Les kourdes et les jezides, Brux., 1890 (Extr. du Bull de la Soc. Royale Belge de Géographie).

Про bundlung див. також Woon. The wedding-day, L. 1889, I, 233. II. 98—99.

⁵¹ Ом. Гриша Весілля y Галицькому повіті, 1887 (рукопис).

⁵⁴ Ф Николайчукь, op. сії. «Кіев. Стар.», 1883. ст. 370.

232

^М А. Верещинська. op. сії.

233

Тоді приводять молоду ^м, що має в руках вінок, загорнутий у хустку. В той час, як молодий низько їй вклоняється, вона кладе йому на голову вінок поверх шапки, — бо ж із-поміж усіх присутніх тільки молодий зостається в шапці. Тоді старости наказують молодим тричі поцілуватись. Після цього молода двічі махає вишиваною хусткою, а за третім разом прив'язує її до пояса⁵⁷.

Після цих церемоній починається урочисте благословення молодих. Дружко, або частіше хатній староста *®, цебто староста молодої (звичайно це — дядько чи хтось инший з родини, що йому дають ролю жерця, тимчасом як дружко виконує функції церемоніймейстера), бере в одну руку свою палицю, здійнявши її вгору, а в другу руку хустку, що за її кінці мають триматись молоді. Після того він просить батьків молодої дати молодим своє благословення. Тим часом молоді, кожний собі, б’ють перед батьками по три низьких поклони, а тоді батьки дарують їм хліб, зложений з двох однакових

^м О. Roszkiewicz. op. cil., ст 12 Цей звичай, шо є складовою частиною шлюбних церемоній у стародавнії індусів (Hindous» (Weber. Indische Studien) і иаподоблюе. мабуть, ріжні хитрощі. яких вживали під час реалізації примітивної купі мі-продажу молодої, знаходять те у болгар, сербів та у чехів (Сумцовъ . О свадеби обр., 27— 28). а також у румунів (Reinsberg. Hochzeitsbrauch. 53) Звичай цей ісиус також у Франції (Laumier, Cérêtn nupt. 38—39). иноді (в департаменті Landes) з тою тільки ріжницею. шо там дівчат показу« сам батько молодої (Wall len. Moeurs, usages et coutumes. Bruxelles) Про аналогічний звичай у Франті див також Felix Pyat. Les Français peints par euxmèmes, 11. 329. В Італії також батько милодоі показу* дівчат молодому, шо запитує, чи нема«' тут дівчини на виданні (Salon Marino Abate. Usi nuzziale dei contadini della Romagna Pisa. 1878. 17). Про такі самі звичаї в Італії. Швеції та Німеччині див. A de Gubernatis, Storia comparata deglt usi nuzziali in Italia. 77—78 ^M C). Roszkiewicz. op. eit

^м У гірських мешканців Галичини старостів вибирають з-поміж рідні, кумів чи ииших селян, що користуються повагою, на це вказуі їх назва — батьки. Наука, вид. М. Наумовича. 1889. VII (липень), ст. 412.

234

" Иноді цю прикрасу роблять пізніше, тоді, як готують коровай Ми ше матимемо нагоду дернутись до цього. Чубшивй. Труды ггнографичесяостатистнчсскоА жспедииін ■ Запалко русскій край, т IV. СПБ , 1*77,

ст. 67, » 3 ті t.

£ Р Родаита. Свадебиме обряд* села Орловки Сзяаяносербск >-ьэда Ёкатеринославсѵ губернія, ISee.jpyKOH«) ^

Ми будемо далі вказувати таким способом числа пісень Із збірника Чубинскаго, шо його зягфоаок зазначе­но вище Щодо звичаїв, які ми будемо наводити з цього надзвичайно багатого джерела, то ми дозволимо собі посилатись иа нього тільки в найважнішиз випадках

У стародавніх індусів, греків, римлян: «lutte le volte che la sposa рака vicino ad un torrente vl tutta le man і e prega il Signore che Га mantenga l'anima et il corpo puri come quella limpida onda». A. de Gubernatis, St. comp. d. usf nuzziali, 275— 276

235