одного бобра біля Чорнобиля на Київщині, другого бобра забили на річці Сеймі на Чернигівщині, а р. 1894 одного представника цієї майже вимерлої у нас породи знайшли в околицях Кременчука на Полтавщині. В Сосницько- му повіті на Чернигівщині іце й досі трапляються видри. В лісах волинського та черннгівського Полісся трапляються ще лосі; дикі кабани згадуються шс й досі на Поділлю. Нарешті, зайців, що існують ще більш менш скрізь, стріляють, ловлять собаками, захоплюють у канканах та пастках, особливо зимою.

Досить примітивне полювання і на птицю. Иноді її просто б’ють довгими киями чи батогамн з олов'яною кулькою на кінці, як це роблять, наприклад, з дрохвами під час ожеледі або осінніх дощів. Деяких водяних птиць ото­чують на воді і також б'ють довгими лозинами, як, наприклад, водяних курочок, молодих каченят тощо. Перепелиць та куропаток ловлять сітями, заманюючи їх,— перших — вабиком. других — зернами Дорослих качок ловлять таким способом, що до перетягнутого поперек річки міцного шнура чіпляють волосяні петельки сильця, куди й попадає голівкою необережна птнця. На дрібну птицю споруджують сильця на землі чи на деревах або забивають її склепцями. На Чернигівщині населення цілими селами ви­ряджається І тепер ще на болота збирати яйця качок та иншої птиці, цілком не вважаючи на те, що цим способом нищиться дичина, і доходячи в цьому до справжнього варварства: «знайде гніздо, розіб'є одне яйце,— як вже наснджене, то всі ногою й передавить, а як свіжі, то забере»...

Значно складніші та цікавіші ріжні способи полювання на дрохв та на стрепетів, які ще трапляються зрідка у південних степах. Всі ці способи полягають більш-менш в непомітному підході чн під’їзді до птиці, що пасеть­ся; робиться це за допомогою грубого, але досить удатного приладу, що ним наподоблюються рухи коня, як він пасеться; або инакше,— роблячи круг птиці широкі кола, що ввесь час звужуються; а то ще під’їжджають до птиці по лінії зигзагу. Але ці складні та тяжкі способи полювання зникають вже разом із зниканням степових птиць та самих степів.

2. Рибальство 1

Зважаючи на те, що в наших палеолітичних стоянках знаходимо тонкі, старанно оброблені знаряддя, які й досі ще вживаються деякими примі­тивними народами замісць гачків на вудках, можна гадати, що й палеолі­тична людина на Україні практикувала вже рибальство не тільки руками, але й за допомогою певних знарядь. В неолітичних стоянках трапляються вже справжні рибальські гачки, вирізані з кости, та підважки з випаленої глини до сітей, а це свідчить уже про дуже розвинене рибальство. В залізний період рибальство, як видно з численних знаходок, було вже значно розвине­не, а на початках історичних часів рибні ловища ставали вже монополією князів, а особливо манастнрів Тоді вже ловили не тільки «удицею*, але — «мережами», «бредниками» та неводами. Трохи пізніше «галицькі рибалки» вирушали вже в далеку иодоріж, шоб ловити рнбу на нижньому Дунаєві, де Й «пакостяше» їм князь Іван Р«>- »авич. Про рибальство за литовських

¹ Арисювъ Промышлснность я лргвней Руси; иэслѵіованіе о состояиім рыболовгтва въ Россіи. СПБ . I860— 1876; Середа И. Очерки риболовства на Днѣпрь и Дії і.п рове коїть Лимань. Херсоні», 1863; Браунеръ A. Заыъткн

о рыболоьстве на ръкъ Днъпръ Херсонъ. 1863. Рябангь П. Рыболовство въ Херсонской губ, Херсонъ. 1896; Ьоро- дииъ НА. Азовеко-Донское риболовство Новочеркаські». 1901; Вовк Хв. Українське рибальство в Добруджі (Матер, до укр -р. етнол, Львів, 1899, т. І), тощо

42

часів відомостей у нас немає, але в часи Запорожжя рибальство, разом із полюванням, стає підвалиною економічного життя Січі. Рибні ловища, що оточували Кіш, щороку розподілялись між курінями, і запорожці звичайно шле літо перебували у плавнях. Так само рибальство було головним їхнім промислом і після відходу їх на вустя Дунаю після зруйнування Січі. Ма­буть, тепер уже не підлягає сумніву, що запорожці разом із своїм політичним ладом занесли і свої рибальські навики і на Дін, де, як відомо, рибальство розвинулось до значних розмірів і звідки воно було вже донськими козаками занесене на Волгу та на Каспій, а потім і на Сибір.

Me дивлячись, однак, на такий широкий розвиток рибальства на Україні, на наших річках ще й тепер можна бачити рибальські сценки, що живо нагадують коли вже не якусь Нову Каледонію, то принаймні новгородців XIV століття, які «риби руками імаша у брега». Авторові цих рядків довело ся самому спостерігати на березі історичиої Стугни, недалеко від Київа, кількох хлопців, що ловили рибу просто руками; тут-таки на місці прокусува- ли головки у спійманих рибок та нанизували свою здобич на зігнуті в кільце прутики лози, що висіли у них на шиях. На півночі Ковельського повіту на Волині після спаду весняної води в мілких річках населення також виймає руками з мулу в'юнів та линів. В селі Жолвннці, біля Черннгова. таким самим способом ловлять ще окунів, просто з берега. В узеньких річечках та ровах часто можна бачити дітей, а то й дорослих, що ловлять дрібну рибу звичайними кошиками, з якими в містечках люде ходять на базар. Частіше, однак, кошик заміняють хваткою чи підсакою, маленькою конічною сіткою на довгому держалні. На Десні та на Сеймі можна бачити такі самі хватки, тільки дуже великі, що їх просто тягнуть по дні. Прогресивнішою одміною є ловіння риби, звичайно, тільки досить великої, за допомогою ості чи сандо- лі. Остю найпростішого виробу місцевих ковалів б’ють пстрцгів українські горці, гуцули та бойки на гірських карпатських річках — Пруті, Черемоші, Сяні тощо. На Великій Україні цим самим знаряддям, вже більше удоскона­леним, ловлять сомів, а иноді також великих коропів та иншу рнбу, кори­стуючись при цьому способі ловіння риби жаровнею на носі човна та ловлячи вночі. А на берегах Чорного моря, на побережжю острова Тендри та в Ягор- лнцькій затоці сандолями б'ють червону рибу — білугу та осетрів. Тут тризуб сандолі легко відстає від держална і прив’язаний до нього довгим шнуром; це дозволяє,— коли не можна одразу на поверхню витягти тяжку ранену рибу,- пустити її «погуляти», цебто ослабнути від кровопуску, після чого вже не тяжко підтягнути її до човна. Такий сандоль вже наближається до типу гарпуна, вживання якого, оскільки ми знаємо, цілком невідоме на Україні. Особливу відміну ловіння риби колючими знаряддями дає вживання тачкових снастей: вудок, переметів, кармаків. Про вудки, явна річ, нема що говорити, бо вони на Україні не відзначаються ніякою оригінальністю. Пере­метами звуть довгі мотузи, перекинуті через річку, з прив'язаними до них на малеиьких мотузочках гострими гачками. Иноді, особливо на малих річках, на ці гаки нанизують поживу, а часом, ловлячи велику рибу, дають їй волю самій наштовхуватись на вістря гачків. Цей останній спосіб, що найбільше нищить рнбу, давно вже заборонений законом, але все-таки ще недавно його вживали та, мабуть, у трохи меншому обсягу вживають і тепер на цілому Озоисько-Чорноморськиму побережжі, від Кубані до дельти Дунаю включно, У формі так званих кармаків, цебто сполучених кількох переметів, що їх розставляють на помор’ю чи на вустях річок. Звичайно річки, спливаючись з морем, утворюють на місцях спливу мілини — майбутні дельти. На цих

43

мілинах за допомогою особливого приладу забивають у дно палі, а до них прив’язують тонкі мотузки, що лежать нарівні з водою, бо підтримуються поплавками у вертикальному положенні. До мотузків у горизонтальному напрямі прикріплюють два мотузки, що з них верхній лежить нарівні з во­дою, а нижній — на половині глибини. До цих мотузків у свою чергу нав'язують на тонких, але дуже міцних шнурках гострі гачки на кожному переметі по 60 штук Кілька таких переметів і становлять кармак Вся ця система, дуже проста сама по собі, відзначається разом Із тим значною рухомістю: гачки ввесь час хитаються від хвилювання води і тому саме й стають великою небезпекою для риби, що хоче зайти до річки кидати икру. Перебираючись через ряди гачків, що висять зверху Й знизу, риба неминуче зачепиться за один з них; вона змагає вирватись, б'ється і, явна річ, попадає ще на кілька гачків, що рвуть її тіло, доки вона не втратить сили або не під’їде рибалка і не доб’є її чокушею — своєрідним молотком Своїм розпо- логом кармаки нагадують ннший. ще примітивніший спосіб рибальства, а саме нерухоме перегородження річок. На Україні нам довелося спостері­гати цей спосіб у найпрнмітнвнішому вигляді на західньому схилі Карпат в Угорщині, в селі Кушниці... Невеличка, надзвичайно мілка літом гірська річечка була перегороджена двома стінками з назбираних тут-таки з дна дрібних камінців та глини; стінки ці сходились під кутом, залишаючи дуже вузеньку протоку для води, а протока загороджена була невеликим ятіром з лози. Таку саму загороду, але з ліски чи з двох лісок, що їх проміжжя набите глиною, роблять і на мілководних болотяних річках Полтавщини, наприклад на Удаї. Звичайно, такі суцільні перегородження річок, що зустрі* чаються у багатьох напівдиких народів, наприклад у північноамериканських індійців, можливе тільки на дуже вузьких та невисоких водах. В басейнах великих річок воно вживається тільки на мілких припливах, де перегорожу звуть ізом, а також на єриках, цебто штучних малих протоках, що сполу­чають бсиюти з річкою чи з озером. На вусті їх ставлять ятір чи котець, в залежності від глибини води та сили течії, а на єриках будують ціле спо­рудження, що звуть гардом, Ерик уже є в невеличкому вигляді справжній рибальський завод. Коло нього звичайно ставлять хату чи принаймні добрий курінь — кирган або помешкання дія переховування снастей, посуду, на­ловленої риби; там е також одна чи кілька колиб для робітників, а за лихої погоди там чистять та солять рибу. На самому вусті єрика, поперек його будують високу перегорожу з міцних палів, що скріплені лозою так, щоб через неї могла протікати вода та ніяк не могла пропливати доросла риба. Далі, досить близько від першої перегорожі роблять з доброго очерету чи лози ще одну досить міцну перегорожу, що звуть глухою лісою, яка значно підвищена над рівнем води. Потім, на иівтора-два метри від другої перегоро- жі ставлять ше одну ляп/, чи лісу, але вже врівень з водою. Простір між двома останніми перегорожами звуть вискочкою. Нарешті, на початку єрика, де він виходить з болота, ставлять ще пару або дві пари ліс, що сходяться під кутом; ліса ця має вузьке горло; проти нього з внутрішнього боку вби­вають кілок. Риба з плавні чи з болота заходить до горла першої ліси, потім до другої, а потім, діставшись до низької перегорожі, скаче через неї та попадає до вискочки, звідки її й вибирають підсакою. Спеціялістами буду­вання таких гардів на дунайських гирлах вважаються виключно руснаки. цебто українці, і хто б не був хазяїном єрика, то за гараджія — завше украї­нець.

До ізів та єриків близькі своїм основним принципом котці, чи коти (табл.

44