2.5. Аналіз пасивних операцій банків
2.5.1. Аналіз структури і динаміки пасивів банку
Пасив балансу банку характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів. Головною метою аналізу пасивних операцій банку [28] є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.
Сутність пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів вкладів у межах депозитних і ощадних операцій, отриманих кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також у проведенні інших операцій, унаслідок яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу банку.
Пасив балансу складається з двох частин: капіталу й зобов’язань. Тому аналіз пасивних операцій банку повинен починатися з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов'язаннями та оцінки структури і динаміки пасивів. Структура і динаміка пасивів банку аналі-зується за формою табл. 2.2 за такими статтями:
1) капітал банку:
статутний капітал;
капіталізовані дивіденди;
акції, викуплені в акціонерів;
емісійні різниці;
резерви та інші фонди банку;
переоцінка необоротних активів;
нерозподілений прибуток минулих років;
прибуток (збиток) звітного року.
2) зобов'язання:
кошти банків;
кошти клієнтів;
інші депозити;
боргові цінні папери, емітовані банком;
нараховані витрати до сплати;
інші зобов'язання.
Після вивчення структури пасивних операцій аналізується кожна їх складова. Результати аналізу деталізуються шляхом здійснення окремої оцінки структури і динаміки капіталу та зобов’язань банку.
2.5.2. Аналіз капіталу банку та його складових
Капітал є основним вимірником ефективності діяльності банку, його рейтингової оцінки і водночас показником, що використовується в розрахунку більшості економічних нормативів банківської діяльності.
Розрізняють три види оцінки власного капіталу:
книжкову (балансову);
ринкову;
регулятивну.
Книжкова оцінка власного капіталу – це балансова вартість капіталу, вирахувана методами бухгалтерського обліку.
Ринкова оцінка власного капіталу розкриває цінність банку на фінансовому ринку. Вона вивчається аналітиками банку для внутрішніх потреб. Статутний капітал визначають як добуток кількості акцій в обігу та ринкової ціни однієї акції.
Регулятивна оцінка власного капіталу – це вирахування капіталу за методикою НБУ. Визначення регулятивного капіталу здійснюється для оцінки дотримання нормативу Н1. Регулятивний капітал банку показує його здатність поглинути ризики і забезпечити захист інтересів вкладників, кредиторів і акціонерів та фінансову активність банку в цілому. Регулятивний капітал банку складається з основного (1 рівень) і додаткового (2 рівень).
Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перерозподілу, передаванню і повинен повністю покривати поточні збитки. До нього належать: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (дивіденди, емісійні різниці, резервні фонди, створені відповідно до законів України, загальні резерви під невизна-чений ризик при проведенні банківських операцій); прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Загальний розмір основного капіталу визначають з урахуванням очікуваних збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшують на суму:
несформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, за цінними паперами, за дебіторською заборгованістю, простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання доходами за активними операціями, коштами, що розміщені на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідовуються, чи розміщені в офшорних зонах;
нематеріальних активів за мінусом зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал банку складають:
резерви під стандартну заборгованість інших банків;
резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями;
результати переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу ревальвації чи девальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року;
субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які, відповідно до угоди, не можна взяти з банку раніше 5-ти років, а у випадку банкрутства повертаються інвестору після погашення боргів усіх інших кредиторів, тобто в останню чергу. Він не повинен перевищувати 50% основного капіталу. Щорічно зменшується на 20% , які повертаються інвестору).
Додатковий капітал не повинен бути більше за 100% основного капіталу.
Для визначення регулятивного капіталу (норматив Н1) капітал першого і другого рівнів додаткового капіталу зменшується на балан-сову вартість таких активів:
акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущенні банком;
інвестицій у капітал інших банків та інших фінансових установ у розмірі 10% і більше їх статутного капіталу та дочірних установ.
коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
Вирахуваний за цією методикою НБУ капітал банку називається власним регулятивним капіталом (Н1). Мінімальні значення нормативу Н1 наведені в табл. 2.1.
Норматив Н 2 – норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) – відображує здатність банку в повному обсязі та своєчасно розраховуватися за зобов’язаннями, що випливають із торговельних і кредитних операцій. Чим вище значення Н2, тим більша частка ризику, що її приймають власники банку, і, навпаки. Він визначається так:
(2.18)
де Н1 – регулятивний капітал банку;
Ар – активи та позабалансові інструменти зважені на ризик;
Р – сума резервів за активними операціями.
Зважування на ризик здійснюється за групами активів, що виділяються за ступенем ризику. Відповідно до коефіцієнтів кредитного ризику розрізняють п'ять груп активів: 0% ризику; 10% ризику; 20% ризику; 50% ризику; 100% ризику (див. підрозділ 2.1).
Н2 має бути не меншим за 8%. Якщо це перший рік роботи банку, то відповідно 15%, якщо другий – 12%, якщо третій – 8% .
Норматив Н 3 – норматив адекватності основного капіталу – встановлюють з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і платників від непередбачених збитків фінансово-господарської діяльності. НЗ розраховують за формулою:
(2.19)
де ОК – сума основного капіталу;
А – загальні активи;
Р – резерви, створені за активними операціями.
Крім того, загальні активи зменшуються на суму неамортизова-ного дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. НЗ має бути не менше 4% .
Аналіз нормативів достатності капіталу доповнюється коефі-цієнтним аналізом складових капіталу.
У процесі коефіцієнтного аналізу визначають:
показник приросту статутного капіталу (відношення суми сплаченого статутного капіталу до суми початкового або номінального статутного капіталу);
розмір кредитних вкладень на 1 грн статутного капіталу;
розмір прибутку на 1 грн статутного капіталу;
розмір прибутку на одну акцію;
розмір прибутку на одного акціонера;
термін окупності акціонерного капіталу;
питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу;
питома вага статутного капіталу у валюті балансу;
мультиплікатор капіталу (відношення активів банку до статутного капіталу). Чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є потенційний ризик втрат банку. Для середнього банку муль- типлікатор капіталу становить 14 – 15%, а для великого банку – 20 – 25%).