2.4.4. Аналіз розрахунково-касових та валютних операцій

Аналіз розрахунково-касових та валютних операцій включає: аналіз якості платіжного та розрахунково-касового обслуговування контрагентів (клієнтські розрахунки); аналіз міжбанківських та внутрішньобанківських операцій банків, а також аналіз валютних операцій та валютної позиції банку.

Аналіз якості платіжного та розрахунково-касового обслугову-вання контрагентів. Платіжні розрахунки банків аналізуються в розрізі готівкових і безготівкових, визначається питома вага тих і інших в загальній сумі розрахунків. Для аналізу розрахунків за видами визначають питому вагу таких розрахунків, як акредитивні, переказні, інкасові, клірингові в загальній сумі розрахунків.

Економісти повинні контролювати й аналізувати відхилення за своє-часністю здавання грошової виручки підприємствами, згідно з від-мітками у контрольній відомості надходжень. Вони вивчають динаміку обсягів продажу та купівлі валюти за видами й отриману маржу, проведення платежів за допомогою пластикових карток з метою прогнозування надходження коштів на рахунки клієнтів.

У процесі обслуговування банківських рахунків клієнтів виникає дебіторська й кредиторська заборгованість.

У процесі аналізу як дебіторську, так і кредиторську заборго-ваність банку перед клієнтами вивчають не тільки за обсягом, за часом її виникнення, але й за часом можливого погашення, а також за інтервалом часу непогашення: до 1-го місяця; від 1-го до 3-х; від 3-х до 6-ти; від 6-ти до 1-го року; понад рік.

Коефіцієнтний аналіз якості розрахунково-касового обслугову-вання клієнтів передбачає визначення:

1. співвідношення дебіторської й кредиторської заборгованості за розрахунками клієнтів;

2. коефіцієнт накопичення коштів на поточних рахунках клієнтів [28]:

, (2.14)

де Он – оборот за надходженням коштів;

Ок – оборот за видатками (платежами);

З – середні залишки на поточних рахунках клієнтів.

Аналіз міжбанківських розрахунків докладно описує посібник [41]. За міжбанківськими розрахунками аналізують виникаючу дебіторську та кредиторську заборгованість. Дебіторська заборгованість за операціями з банками виникає у випадку підкріплення банку готівкою і за розрахунками клієнтів та банків у сумах, які вже зараховані на їх рахунки, але ще не отримані від банків-кореспондентів. Кредиторська забор-гованість за операціями з банками теж виникає у випадку підкріплення банку готівкою і за сумами, які вже списані з рахунків клієнтів та банків, але ще не перераховані банками-кореспондентами.

Аналіз внутрішньобанківських розрахунків [41] здійснюється за групами розрахунків, пов’язаних з:

надходженням і списанням сум за дорученнями окремим уста-новам одного банку та операціями його клієнтів в національній і іноземній валютах;

розрахунки за коштами, наданими й отриманими від установ, під-відомчих банку, в національній та іноземній валютах;

доходи і витрати за коштами, наданими й отриманими від установ одного банку;

дебетові та кредитові суми, що не були підтверджені у розрахунках між філіями протягом робочого дня.

Аналіз валютних розрахунків банку включає коефіцієнтний аналіз та аналіз нормативів відкритої валютної позиції.

Коефіцієнтний аналіз передбачає розрахунок таких показників [28]:

1. коефіцієнт дохідності валютних операцій (відношення доходів від валютних операцій до середніх валютних активів);

2. валютний дохід на 1 грн активів (відношення доходів від валютних операцій до середніх активів);

3. питома вага доходів від валютних операцій у загальних доходах;

4. продуктивність праці одного працівника валютного відділу (від-ношення доходів від валютних операцій до чисельності працівників валютного відділу);

5. рентабельність валютних операцій (відношення доходів від валютних операцій до витрат на здійснення валютних операцій).

Аналіз економічних нормативів потребує уточнення сутності поняття “валютна позиція”.

Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою балансових і позабалансових вимог та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті. Валютна позиція можне бути відкритою або закритою. Відкритою вважають таку валютну позицію, в якій різниця між вимогами і зобов'язаннями в іноземній валюті не дорівнює нулю. Якщо така різниця дорівнює нулю, то валютну позицію називають закритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою не перевищує обсягів зобов’язань. Відкрита валютна позиція несе додатковий ризик у разі зміни валютного курсу.

Банки повинні дотримуватися таких нормативів валютної позиції:

1) норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), значення якого має бути не більше 30%:

(2.15)

де Вд – сума абсолютних величин усіх довгих відкритих валютних пози-цій у гривневому еквіваленті;

Вк – сума абсолютних величин усіх коротких відкритих валютних по-зицій у гривневому еквіваленті;

РК – регулятивний капітал;

2) норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (Н 13-1), значення якого повинно бути не більше 20%, визначається:

. (2.16)

3) норматив загальної короткої відкритої валютної позиції (Н 13-2), значення якого повинно бути не більше 10%, визначається:

(2.17)

Валютна позиція банку контролюється щоденно за кожною валютою.