3. Античність

ПАРМЕНІД. 540-470 ДО Н.Э.)

«Про природу«

[Шлях Істини]

Нині скажу я, а ти сприйми моє слово, почувши

Що за шляхи дослідження єдино мислити можливо.

Перший свідчить, що «є» і «не бути ніяк неможливо»:

Це – шлях Переконання (яке Істині супутник).

Шлях другий – що «не є» і «не бути повинно неминуче»:

Ця стежка, говорю я тобі, абсолютно безвісна,

Бо те, чого немає, не можна ні пізнати (не вдасться),

Ні пояснити...

Бо мислити – те ж, що бути...

Можна лише те говорити і мислити, що є; буття адже

Є, а ніщо не є: прошу тебе це обдумати.

Раніше тебе від цього відвертаю шляхи дослідження,

А потім від того, де люди, позбавлені знання,

Бродять про дві голови. Безпорадність жалюгідна править

У їх грудях розумом, що заблукав, а вони в подиві

Кидаються, глухі і сліпі рівно, невиразні натовпи,

Якими «бути» і «не бути» одним признаються і тим же

І не тим же, але усе йде назад негайно.

Ні, ніколи не змусити це: «не-сущий сущий».

Але відверни свою думку від цього шляху дослідження,

Та не спонукає тебе на нього великодосвідчена навичка

Оком безцільним витріщатися, і слухати вухом що шумить

І мовою відчувати. Розсуди аргумент, що багато сперечається

Розумом, мною приведений. Один тільки шлях залишається,

«Свідчу; на нім – прийме дуже багато різних,

Що ненародженим повинне воно бути і що не гине також,

Цілим, єдинородним, бездоріжним і досконалим.

І не «було» воно, і не «буде», раз нині усе відразу

«Є«, одне, суцільне. Не знайдеш йому ти народження.

Як, звідки виросло? З не-сущого? Так не дозволю

Я ні сказати, ні помислити: немислимо, невимовно

Є, що не є. Та і що за нужда б його спонукала

Пізніше швидше, чим раніше, розпочавши ні з чого, з'являтися?

Так що або бути завжди, або не бути ніколи йому повинно.

Але і з сущого не дозволить переконання сила

Окрім нього самого, виникати нічому. Через те

Правда його не пустила народжуватися, ослабивши окови

Чи гинути, але тримає міцно. Рішення – ось у чому:

Є або не є? Так от, вирішено, як і необхідно,

Шлях другої відмести як немислимий і безіменний (неправдивий цей шлях), а перший визнати за сущий і вірний.

Як може «бути потім» те, що є, як могло б

«бути у минулому«?

«Було» – означає не є, не є, якщо «колись буде».

Так згасло народження і без вісті загибель пропала. І

неділимо воно, якщо цілком подібно:

Тут ось – не більше його анітрохи, а там ось – не менше,

Що виключило б сплошність, але усе наповнено сущим.

Усе безперервно тим самим : зімкнулося суще з сущим.

Але у межах великих оков воно нерухоме,

Безвладний і непрекратимо: народження і загибель

Геть відкинуті — їх відбив безпомилковий аргумент.

Те ж, на місці одному, покоївшись в собі, перебуває

І буде так постійно: могутня Ананке

Тримає в оковах меж, що кругом його замикають,

Бо не можна буттю незавершеним бути і не повинно:

Немає нужди у нього, а будь, усього б потребувало.

Те ж саме – думка і те, про що думка виникає

Бо без буття, про яке її прорікають

Думки тобі не знайти. Бо немає і не буде іншого

Понад буття нічого: Доля його прикувала

Бути целокупним, нерухомим. Тому ім'ям буде

Усе, що прийняли люди, за істину те вважаючи:

«Бути і не бути», «народжуватися на світ і гинути безслідно»,

«Переміщатися» і «колір змінювати сліпуче яскравий».

Але, оскільки є крайня межа, воно завершено

Звідусіль, подібне до брили преколого Кулі,

Від середини скрізь рівносильне, бо не більше

Але і не менше ось тут повинно його бути, чим онде ось.

Бо немає ні не-сущого, яке йому завадило б

З рівним змикатися, ні сущого, так щоб тут його було

Більше, менше — там, раз усе воно невразливе.

Бо звідусіль дорівнює собі, однорідно в межах.

1.Визнання якого переконання передбачає шлях істини, і що йому суперечить?

2. Які є наслідки для людей, коли вони не розрізняють існуюче та неіснуюче?

3. Що за висновки з положення, що є тільки те, що є?

4. Чому з сущого нічого не може виникати?

5. Яким чином знищується проблема розвитку, і по який причині?

6. Чому буття неможне бути незавершеним?

7. Яка роль призначена богині необхідності Ананке?