Едмунд гуссерль. Криза європейського людства і філософія

Духовна Європа має місце народження. Я маю на увазі не географічне, в одній з країн, хоча і це теж правильно, але духовне місце народження в одній з націй і відповідно в окремих людях і групах тих, що належать цій нації людей. Це старогрецька нація VII і VI століть до Р. X. У ній сформувалася нова установка індивіда по відношенню до навколишнього світу. Наслідком її стало народження, прорив абсолютно нового роду духовної структури, що швидко розвинулася в систематично закінчену культурну освіту; греки назвали його філософією. У правильному переведенні, в первинному сенсі своєму це означає не що інше, як універсальну науку, науку про світове ціле, про всеосяжну єдність усього сущого. Дуже скоро інтерес до цілого, а отже, і питання про всеосяжне становлення і буття в становленні стало ділитися по відношенню до загальних форм і регіонів буття, і, таким чином, філософія, єдина наука, розгалузилася на різноманітні приватні науки.

У виникненні такого роду філософії, що містить в собі усі науки, я бачу, як ні парадоксально це може прозвучати, первинний феномен духовної Європи. При найближчому розгляді, хоча воно буде з потреби коротким, скоро зніметься видимість парадоксальності.

Філософія, наука – це назва особливого класу культурних утворень. Історичний рух, що набув стильової форми європейської понаднації, орієнтований на нормативний образ, що лежить в нескінченності, не на такій, проте, який можна було б вивести шляхом чисто зовнішнього морфологічного спостереження структурних змін. Постійна спрямованість на норму внутрішньо властива інтенціональному життю окремої особи, а звідси і націям з їх особливими спільностями і, нарешті, усьому організму сполучених Європою націй. Зрозуміло, йдеться не про кожну людину, і ця спрямованість не повністю реалізується в конституйованих інтерсуб’єктивними актами особових утвореннях вищого ступеня; але вона так чи інакше їм властива і реалізується як необхідний процес розвитку і поширення духу загальнозначущих норм. А це означає прогресуючу перебудову усього людства під впливом тих, що виникли у вузькому крузі і стали дієвими ідейних утворень.

Ідеї, властиві людині смислові структури дивного нового роду, що приховують в собі інтенціональну нескінченність, є чимось абсолютно іншим, чим реальні речі в просторі, які, вступаючи в поле людського досвіду, тим самим не стають значущими для людини як особи. Створивши першу концепцію ідеї, людина стає абсолютно новою людиною. Його духовне буття вступає на шлях постійного оновлення. Спочатку це комунікативний рух; пробуджується новий стиль життя особи у своєму колі, а в наслідуванні і розумінні – відповідне нове становлення. Спочатку у рамках руху (а згодом і окрім нього) виникає і поширюється особливе людство, яке, живучи в кінцевому, прагне до полюса нескінченності. Одночасно формується новий спосіб громадських з'єднань і нова форма постійно існуючих спільностей, духовне життя яких несе в собі завдяки любові до ідей, виготовлення ідей і ідеального нормування життя нескінченність в горизонті майбутнього: нескінченність поколінь, що оновлюються під впливом ідей. Усе це відбувається спочатку в духовному просторі однієї-єдиної, грецької нації як розвиток філософії і філософських співтовариств. Водночас в цій нації складається загальний дух культури, що тягне до себе усе людство; так відбувається прогресуюче перетворення у форму нової історичності..

У історичному горизонті до філософії не існувало культурної форми, яка була б культурною ідеєю у вищезгаданому сенсі, знала б нескінченні завдання, ідеальні всесвіти, які в цілому і у своїх складових, а також і в методах діяльності містили б в собі сенс нескінченності.

Позанаукова, ще не зачеплена наукою культура є завданням і продуктом людини в кінцевому. Нескінченний горизонт, в якому він живе, не замкнутий, його праці і цілі, досягнення і діяльність, його особисті, групові, національні, міфологічні мотивації – усе здійснюється у кінцевому, досяжному навколишньому світі. Тут немає нескінченних завдань, ідеальних досягнень, нескінченність яких сама стає полем додатка сил, причому так, що свідомості трудящого воно якраз і представляється способом буття такого нескінченного поля завдань. Проте з появою грецької філософії і її першим формовизначенням у послідовній ідеалізації нового сенсу нескінченності відбувається в цьому сенсі перетворення, що далеко йде, яке, врешті-решт залучає до свого кола усі ідеї кінцевого, а тому усю духовну культуру і її людство. У нас, європейців, тепер багато нескінченних ідей (якщо дозволено так виразитися) і поза філософсько-науковою сферою, проте аналогічним характером своєї нескінченності (нескінченні завдання, цілі, перевірки, істини, "істинні цінності", справжні блага, "абсолютно" значущі норми) вони зобов'язані перетворенню людства філософією з її ідеальностями. Наукова культура під знаком нескінченності означає також революціонізацію усієї культури, революціонізацію усього культуротворчого способу існування людства. Вона означає також революціонізацію історичності, яка тепер є історія зникнення кінцевого людства в становленні людства нескінченних завдань.

Тут ми стикаємося з тим очевидним запереченням, що філософія, наука греків, не є щось в собі виняткове і лише з ними що уперше прийшло у світ. Вони ж самі розповідали про мудрих єгиптян, вавилонян і т. д. і фактично багато чому від них навчилися. Ми розташовуємо сьогодні безліччю робіт про індійську, китайську і т. д. філософіях, де вони ставляться на одну дошку з грецькою і розуміються просто як історично різні утворення у рамках однієї і тієї ж ідеї культури. Природно, немає недоліку в схожості. Проте за чисто морфологічною спільністю не можна забути про інтенціональні глибини і нехтувати най істотними принциповими відмінностями.

Передусім вже установка філософів тієї й іншої сторони, універсальна спрямованість їх інтересів в корені різні. Можна тут і там констатувати інтерес до досягнення всього світу, який в обох варіантах, тобто і в індійських, китайських і інших філософіях, веде до універсального пізнання світу, причому всюди виражається у формі професійного життєвого інтересу і через цілком очевидну мотивацію веде до організації професійних співтовариств, де від покоління до покоління передаються і відповідно розвиваються загальні результати. Але тільки у греків ми бачимо універсальний ("космологічний") життєвий інтерес в новій, по суті справи, формі "теоретичної" установки, що проявився з внутрішніх причин в новій формі спільності філософів, учених (математики, астрономи і т. д.). Це люди, трудящі не індивідуально, але спільно, пов'язані спільною роботою; мета їх наполегливих прагнень – theoria і тільки theoria, зростання і постійне вдосконалення якої завдяки розширенню круга що співробітничають і дотриманню поколінь учених свідомо розглядається як нескінченне універсальне завдання. Теоретична установка історично виникла у греків..

1. Як визначається універсальна наука про світове ціле, єдність усього сущого?

2. Що включає себе оновлення духовного життя, і яку роль у цьому мають ідеї?

3. Яке відношення має філософія до культури, усвідомленню ідеальних світів?

4. Виявити призначення ідеалізації сенсу нескінченності у розвитку людства.

5. У чому роль теоретичної установки, яка виникла у греків?