2. Скелет акули:

. а) Розглядаючи змонтований скелет акули, переконайтесь у хрящевій будові всіх його частин: осьового скелета, черепа та ске­лета парних і непарних плавців.

б) Розгляньте будову амфіцельних хребців тулубового та хво­стового відділів, звернувши увагу на особливу будову хвостових хребців, що, на відміну від тулубових, мають гемальні дуги.

в) У невральному черепі знайдіть слуховий, очний та нюхаль­ний відділи, а також ростральні хрящі. Відзначте нові риси в будові черепа, порівнявши його з черепом міноги (суцільна моз­кова коробка з отвором у верхній частині).

ґ) У вісцеральному черепі розберіться в розміщенні зябрових, під'язичної і щелепової дуг та губних хрящів. Детально розгляньте складові частини під'язичної та щелепової дуг.

д) Розгляньте будову пояса передніх кінцівок і визначте його складові частини. У буДові вільного плавця найдіть елементи вну­трішнього та зовнішнього скелета.

е) При розгляді будови пояса задніх кінцівок зверніть увагу на непарність його та характер розміщення по відношенню до осі тіла. Порівняйте елементи внутрішнього скелета черевного плавця з будовою грудного плавця.

є) Замалюйте череп акули,; скелет грудного та черевного плав­ців та їх пояси.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Суворов Е- К. Основы ихтиологии стр. 73—79.

Т е р е н т ь е в П. В. Практикум по зоологии позвоночных, стр. 36—43.

III м а л ь г а у з ё н И. И. Основы сравнительной анатомии, стр. 97— 107, 121—136.

¹ Не у всіх видів.

39

ТЕМА: ВНУТРІШНЯ БУДОВА АКУЛИ 1 (SQUALUS ACANTHI AS) І

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Фіксовані акули, по одній на кожного студента.

2. Набори препарувальних інструментів, ванночки і чашки Петрі, по одному комплекту на кожного студента.

3. Готові вологі препарати: а) головного мозку акули; б) серця акули; в) поперечних зрізів у ділянці Хвоста та тулуба; г) спі­рального клапана; д) яйця.

4. Таблиці: а) розтину акули (топографія органів); б) схеми кровоносної системи акули; в) схеми будови серця; г) сечостатевої системи самки і самця ; д) головного мозку акули.

План заняття

1. Вивчити топографію внутрішніх органів акули.

2. Ознайомити з системами внутрішніх органів.

Теоретичні відомості

Нервова система акули представлена головним та спинним мозком. Головний мозок акули порівняно з мозком міноги має від-. носко великі розміри і характеризується високою диференціа­цією відділів та наявністю мозкової речовини в криші пе­реднього,мозку. На відміну від. послідовного розташування в од­ній площині всіх відділів мозку міноги мозок акули має вирин' осі в районі середнього мозку.

Особливо великих розмірів досягають півкулі переднього мозку (telencephalon) та його нюхові частки (lobi olfactorii).

.На верхньому боці проміжного мозку (diencephalon) розміще­ний верхньомозковий придаток — епіфіз, а з нижнього — підмоз- ковий придаток.-—гіпофіз. . ^v

На здутій криші середнього мозку (mesencephalon) утворюються дві зорові частки і lobi оріісі).

Задній мозок (metencephalon), чи мозочок (cerebellum), досягає у акул особливого розвитку і прикриває спереду середній мозок, а ззаду — довгастий мозок (myelencephalon) з його ромбоїдальною ямкою (fossa rhomboidalis). -

Головних нервів 11 пар, відсутня XI пара додаткового нерва (рис. 28).

Дихальна система акули'на відміну від міноги не відділена від травної системи. Ротова порожнина зразу переходить у глотку, куди відкриваються зяброві щілини та бризкальце. Зяброві щі­

лини- поділяються міжзябровими перегородками. Зовнішній бічний край міжзябрової перегородки зростається з шкірою і в такий спосіб прикриває наступну щілину. На передній і_: задній поверхні міжзябрової перегородки сидять рядами зяброві пелюстки. На від-

Рис. 28. Головний мозок та черепні нерви акули:

1 — передній мозок; 2 — прокіжний мозок; З — се­редній мозок; 4 — мозочок; 5 — довгастий мозок з ромбовидною ямкою: 6 — стеблинка нюхової частки; 7 — нюховий мішок; 8 — верхній косий м'яз; 9 — внутрішній прямий м'яз; 10— верхній прямий м'яз; 11 — зовнішній прямий м'яз; 12 — бризкальце; 13 — зяброва щілина; 11—X — черепні нерви.'

Рис. 29. Розтин колючої акули:

1 — шлуночок; 2 — артеріальний конус; 3 — передсердя; 4 — че­ревна аорта; -5—перикардій: 6 — зяброві щілини; 7 — бокові лопаті печінки; 7 — центральна частка печінки з жовчним мі­хуром; 8 — кардинальний відділ шлунка; 9 — селезінка;, 10 — товста кишка із спіральним кла­паном; 11 — ректальна залоза; 12 — задній відділ нирки; 13 — бокові вени; 14 — зв'язка, В якій проходить жовчна протока; 15.— копулятивний орган; 16— носові отвори; 17 — підшлункова за­лоза.'""'' '

міну від міног вони мають ектодер- мальне походження. Кожний ряд зяб­рових пелюстків утворює напівзябру, а кожна міжзяброва перегородка з розміщеними на її передньому і зад- • . .

ньому боці півзябрами — цілу зябру (рис. 29). На задньому боці під'язичної дуги розміщена також напівзябра.

На передній стінці бризкальця у акул розташовані недорозви­нені зяброві пелюстки — псевдозябри (pseudobranchia), до яких потрапляє не венозна, а'артеріальна кров.

Y^jlopht

Глотка акули в глибині переходить у короткий стравохід, що сполучається з шлунком (gaster). Шлунок складається з двох ча­стин: верхньої, що є продовженням стравоходу і зветься кардіаль- ною (pars cardiaca), нижньої, що загинається вверх і зветься піло- ричною (pars pylorica). На межі пілоричної частини шлунку і тон­кої кишки міститься замикач — пілорус (pylorus). Тонка кишка (duodenum) коротенька, вона переходить у товсту кишку (colon), яка має всередині спіральний клапан (valvula spiralis), що, заглиб­люючись у кишку, робить 7—12 витків. Товста кишка перехо­дить у пряму (rectum). У катрана з прямою кишкою зв'язана добре розвинена ректальна, чи пальцеподібна, залоза.

З травних залоз акули найбільшою є дволопатева печінка (hepar), яка має жовчний міхур (vesica fellea), розташований у пра­вій лопаті, ближче до середини тіла. Жовчна протока відкриває­ться на початку товстої кишки.

Другою травною залозою є підшлункова залоза (pancre­as). Розміщується вона між пілоричною частиною шлунка та кишкою.

Серце акули двокамерне і складається з передсердя (atrium) та шлуночка (ventriculus), до яких примикають венозна пазуха (sinus venosus) та артеріальний конус (conus arteriosus). Через серце проходить лише венозна кров, що надходить з венозної пазухи в передсердя і далі в шлуночок. Шлуночок займає майже всю перикардіальну порожнину і являє собою товстостінний м'я- зевий мішок, розміщений на черевному боці серця. Від шлуночка (у вигляді товстостінної циліндричної трубки) відходить артері­альний конус. Останній переходить у черевну аорту (aorta ventra- lis), що залягає в м'язах під дном глотки та ротової порожнини. Від черевної аорти відходять до зябер 5 парких приносячих зябро­вих артерій (рис. ЗО) (arteriae branchialis afferentiae). Від зябер відходять вивідні зяброві артерії (arteriae branchialis efferentiae), які зливаються з кожного боку в спільну зяброву вивідну арте­рію, утворюючи корені аорти. Останні, об'єднавшись, дають непарний стовбур спинної аорти. Перед об'єднанням корені аорти дають сонні артерії, що несуть артеріальну кров до голови.

Спинна аорта тягнеться вздовж тіла, відгалужуючи судини до всіх органів (рис. 31).

Венозна кров з хвостової частини тіла збирається в хвостову вену (v. caudalis), яка лежить у гемальному каналі. Наближаю­чись до нирок, хвостова вена роздвоюється на праву і ліву воротні вени нирок (v. v. partae renales), що йдуть по їх зовнішньому краю і утворюють воротну систему нирок. Збирається кров з нирок у парні задні кардинальні вени (v. v. cardinales posteriores), що йдуть по внутрішньому краю нирок. На рівні стравоходу вони значно поширюються і вливаються в Кюверові протоки (ductus Cuvieri), які утворюються злиттям задніх, і передніх кардинальних вен (v. v. cardinales anteriores), що несуть венозну кров з голови.

42

Права і ліва Кюв'єрові протоки впадають у венозний синус. Крім передніх кардинальних вен, по яких венозна кров верхньої частини голови надходить до серця, існують ще передні нижчі кардиналь­ні вени (v. v. cardinales anteriores inferiores), що несуть венозну кров з нижньої частини голови. Вони вливаються в передні карди­нальні вени поблизу Кюв'єрової протоки. Від парних плавців ве­нозна кров збирається в бічні вени

(v .v. laterales), які залягають у біч- s&ip- "-^Т"' -ч

них стінках тіла і вливаються в Кю- // /

в'єрову протоку відповідної сторони тіла. Венозна кров з кишкового ка­налу, підшлункової залози та селе­зінки збирається у воротну печінкову вену (v. porta hepatis); у печінці вона розпадається на воротну систему, ви­ходить як парна печінкова вена (v. hepatica) і вливається у венозний си­нус.

Мезонефричні нирки акул тяг­нуться у вигляді двох видовжених тіл по боках хребта майже вздовж всієї порожнини тіла. У нирці від­різняють передній та задній відділи, з яких лише задній має секреторну фун­кцію, мальпігієві тіла і сечові каналь- ці, що відкриваються в сечоточники {ureter), а далі — в сечовий синус. Сечоточники у акул є новоутворення секреторної частини мезонефросу.

Самки акул мають здебільшого парний¹ гроновидний яєчник (ovarium), розміщений на спинному боці порожнини тіла. Продуковані яєчникові яйця випадають у порожнину тіла і потрапляють у непарний отвір яйцеводів (ostium abdominale), що веде в парні яйцеводи (oviductus). Яйцеводи (Мюл- лерові канали) у вигляді довгих трубок тягнуться вздовж спинної сторони порожнини тіла, поширюючись у задній частині в так звані матки (uterus), які спільним отвором відкриваються в клоаку (рис. 32, А).

Запліднення внутрішнє. Колюча акула, або катран, яйцежи- вородяща форма, народжує до ЗО акуленят. У яйцеродних форм яйцеводи в передній частині мають потовщення, де містяться шка- ралупові залози, секрет яких утворює білкову та рогову оболонку яйця.

Самці мають парні сім'яники (testis), які щільно прилягають

Рис. ЗО. Серце та черевна аорта колючої акули:

і — шлуночок; 2 — бокові висту­пи передсердя; 3 — венозна па­зуха; 4 — артеріальний конус; 5 — черевна аорта; 1—V — при- носячі зяброві артерії.

¹ У собачих акул він непарний.

43

до переднього відділу нирки, що перетворюється в додаток сім'я­ника (epididymis). Передній кінець сім'яника сполучається сім'я- вивідними канальцями (vassa efferentia) з додатком. Вивідна про­тока додатка переходить у дуже покручені сім'япроводи — Воль-

Рис. 31. Схема кровоносної системи акули (білим кольором позначені артерії,

чорним — вени):

1 — сонна артерія; 2 — надзяброва артерія; З — спинна аорта; 4 — венозний синус; 5 — Кюв'єрова протока; 6 — нутрощно-мезентеріальна артерія; 7 — кардинальна вена; 8 — ворітна вена нирки; 9 — хвостова вена; 10 — ворітна вена печінки; 11 — печінковий си­нус; 12 — передсердя; 13 — шлуночок з конусом аорти; 14 — черевна аорта; 15 — зяброва

артерія; 16 — яремна вена.

фові канали (vas deferens). Сім'япроводи перед впаданням у сечо­статевий синус (sinus urogenilalis) поширюються, утворюючи сім'яні пухирці (vesicula seminalis). Сечостатевий синус відкри­вається в клоаку (рис. 32, Б).

Сечостатева система акул відрізняється від міноги наявністю вивідних протоків статевих залоз та тіснішим зв'язком у самців статевої і видільної систем. У самок акул такий зв'язок відсут­ній.

Виконання завдання

1. Вивчення топографії внутрішніх органів акули: а) Покладіть акулу на спину і зробіть попереду основи черев­них плавців маленький поперечний розріз стінки тіла.

Підіймаючи трохи догори стінку тіла, щоб не пошкодити вну­трішні органи, зробіть поздовжній розріз черева до грудних плав­ців, від яких далі зробіть розтин у правий і лівий бік. Такий же розріз зробіть в задній частині тіла і відігніть стінки тіла назовні, закріпивши їх булавками до дна ванночки. Знайдіть середину пле­чового пояса і по лінії з'єднання його двох половин зробіть далі

розтин у напрямку середини рота. Тут особливо обережно треба робити розтин, щоб не пошкодити серця, яке лежить під плечовим поясом і трохи вперед від нього. Відверніть у боки стінки тіла і зріжте з одного боку так, щоб було видно всі зяброві щілини.

Рис. 32. Сечостатева система колючої акули:

а — самиці: / — яєчник; 2 — воронка яйцепроводів; З — шкаралупова за­лоза; 4 — яйцепровід; 5 — розтин лівої матки; б — статевий отвір; 7 — кло­ака; 8 — пряма кишка; 9 — стравохід; 10 — нирка; // — задній екскретор­ний відділ нирки; 12 — Вольфів канал (сечоточник); 13 — поширений відділ

сечоточника; 14 — сечовий сосочок, б — самця: / — сім'яник; 2 — сім'явивідний канал; 3 — Вольфів канал: 4 — сім'яний пухірець; б — рудимент Мюллерова каналу; 6 — екскреторний відділ нирки; 7 — вторинний сечоточник; І — сечостатевий сосочок; 9 — клоака; 10 — залишки яйцепроводів у самця; // — стравохід; 12—"пряма

кишка.

б) Розгляньте нижче ротового отвору розташування зябрового апарата, серця та черевної аорти. Ще нижче розміщується травна система, вивчаючи яку, зверніть увагу на розташування печінки, шлунку, тонкої та товстої кишок, підшлункової залози та селе­зінки, прямої кишки і ректальної залози.

Тепер відверніть убік органи травної системи і йа спинному боці черевної порожнини найдіть органи сечостатевої системи (рис. 32).

2. Вивчення окремих систем органів:

45

а) Починайте вивчення з органів дихання та травлення. Від­кривши акулі рота, подивіться, що ротова порожнина безпосеред­ньо переходить у глотку. Щоб переконатися у цьому, вставте в зов­нішню зяброву щілину ніжку пінцета та введіть його в глотку.

Розріжте глотку і виріжте одну міжзяброву перегородку. Роз­дивіться розміщення зябрових пелюстків.

Знайдіть півзябру під'язичної дуги.

Вставте препарувальну голку в бризкальце і переконайтесь, що її кінець вийде в глотку. Розріжте бризкальце і-знайдіть псев- дозябру.

б) Досліджуючи травну систему, вставте в ротову порожнину пруток і, обережно проштовхуючи його, введіть у стравохід і далі у шлунок. Розгляньте будову шлунку і тонкої кишки. Для вив­чення будови товстої кишки розріжте її вздовж і, розгорнувши,, знайдіть спіральний клапан. Місце закінчення спірального клапана є місцем переходу товстої кишки в пряму кишку. Про це ж свід­чить також і помітне зменшення діаметра товстої кишки. Знайдіть місце входу прямої кишки в клоаку.

розгляньте будову печінки та підшлункової залози.

в) На фіксованій акулі можна ознайомитися з окремими час­тинами кровоносної системи. Вже коли ви розрізали акулу в об­ласті плечового пояса і зняли черевну стінку тіла, то ви бачили пе- рикардіальну порожнину, що має вигляд трикутника, верхівкою спрямованого до голови. Розріжте перикардій і знайдіть відділи серця та черевну аорту з приносячими зябровими судинами. Щоб краще роздивитись передсердя, візьміть серце пінцетом за шлу-. ночок і відтягніть його трохи вбік. Знайдіть спинну аорту (між внутрішніми краями нирок трохи ближче, до хребтового стовпа) та її відгалуження до шлунку, підшлункової залози і селезінки.

Венозні судини завдяки своєму кольору краще видно на пре­паратах. На розгорнутих стінках тіла знайдіть бічну вену. Від­верніть убік печінку і в брижі знайдіть розгалуження воротної печінкової вени. Відтягніть передній край печінки трохи назад і ви побачите печінкову вену.

г) На готових препаратах поперечних зрізів акули знайдіть: на зрізі в' ділянці хвоста — хвостову артерію та вену, що розмі­щуються в темальному'каналі (артерія ближче до спинного боку); на зрізі в тулубовій ділянці спинну аорту, парні ниркові воротні вени та задні кардинальні вени.

д) Для розгляду сечостатевої системи потрібно обережно від­вернути вбік або зовсім вирізати печінку та травний канал. Якщо це самка, вирізайте печінку особливо уважно, щоб не пошкодити воронку яйцеводу. Тепер знайдіть яєчник та непарну воронку яйцеводів. Вивчаючи яйцевод, знайдіть матку та вихід у клоаку.

Розгляньте будову мезонефричної нирки, її передню частину, нижню — секреторну та напрям сечоточників.

46

,' Якщо досліджуваний екземпляр — самець, відгорніть убік ІШ'яники, знайдіть сім'япроводи, придаток сім'яника, сім'яні пухирці та залишки Мюллерового каналу.

е) Для зручності заняття закінчуйте ознайомленням з будовою головного мозку. Для цього зніміть шкіру з верхньої частини го­лови, після чого зстругайте скальпелем хрящовий череп у потилич­ній області до мозку. ' . iV-¹: '

Тепер, обережно підрізаючи ножицями кришку черепа, від­крийте його, і далі, користуючись рисунком (рис. 28), простежте розміщення основних відділів мозку ¹.

Видаліть мозок з черепної порожнини і переконайтеся в тому, що мозок акули, на відміну від міноги, розміщений не в одній площині, а має вигин. Для цього треба перерізати довгастий мо­зок і, підіймаючи його догори, підрізати по черзі нерви з правого та лівого боків; останніми підріжте нюхові частки.

ДІокладіть мозок-в нормальному положенні в чашку Петрі і з'ясуйте розташування мозочка. Переверніть мозок нижньою сто­роною догори і знайдіть перехрестя очних нервів та гіпофіз.

є) Замалюйте загальний план розташування розглянутих вами органів у .акули з розрізаною товстою кишкою, щоб показати спі­ральний клапан, та окремо сечостатеву систему. Замалюйте також головний мозок.

додаткова література

Б е л я є в М., Глиндзич В. Зоотомия позвоночных, 1941, стр. 40—61.

Суворов Е. К. Основы ихтиологии, стр. 108—117, 138—142, 161 — 167, 192—202. ;. ..■■..

ПІ м а л ь г а у з е н И. И. Основы сравнительной анатомии, стр. 406-^ ■415, 564—572, 600—609, 640—649, 663—669.

ТЕМА: ВНУТРІШНЯ БУДОВА І КІСТКОВОЇ РИБИ (КОРОПА) І

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. По одному снулому коропу у ванночці, вагою не менше 250 г на кожних двох студентів.

2. Живого коропа, вміщеного в тісний прозорий сосуд з водою, що повністю обмежував би рух риби, по одному на кожному столі.

3. Баночку з тушшю і скляну піпетку на кожному столі.

'.Будову головного мозку за браком часу можна розглянути і на готових препаратах.

47

4. Повний набір препарувальних інструментів для кожного студента.

5. Таблиці: а) внутрішньої будови коропа; б) механізму ди­хання, за М. М. Воскобойніковим.

План заняття

■

1. Вивчити дихальну систему та дослідити механізм дихання риби.

2. Розглянути внутріщ Щ'Щ^У кісткової риби.

Теоретичні відомості

Вивчені тем краще починати з ознайЬмтЩян$^>з* дихальною системшбГ яду можна розглядати, не розтинаючи*риби. І

Дюс%іьна "Система у риб, подібно до всіх вищих тварин^ тісно поважана своїмпоходженням з переднім відділом кишкової трубки. В^мбріогеЩзі Зяберні щілини розвиваютй^з^яашкогіодіжйх

вип'ячува«^глотки, сполучаючись із зустрічним вп'яч^адішям ектодерми, ^^х справжньч^и^ай^а "рЪз^^аються за'рахунок ектодерми і є похідними хіііЛрних утворень (порівняйте з міногою).

У коропа, як і у^:всіх куткових риб, е п'ять пар зяберних'щі- лин. На зовнішньому опуйлому кінці кожної зяберної дужки, роз­міщуються в два рйдй"* вирости слизевої оболонки — зяберні .Пе­люстки (п'ята зяберна дужка позбавлена зяберних пелюстків).

Ланцетовидні зяберні пелюстки вкриті численними попереч­ними дуже тоненькими згортками — пелюсточками, які значно збільшують респіраторну поверхню.

На внутрішньому боці зяберної дуги розміщуються білуваті зяберні■ тичинки (фільтруючий апарат). у

Щодо механізму дихання, то в загальній схемі він відбувається таким чином. У процесі дихання риба розсуває зяберні дуг.и і>-в такий спосіб збільшує зябєрну порожнину, розширюючи "глотку; в той же час розкривається ротовий отвір, і вода через нього про­никає в зябєрну порожнину. Видихання супроводжується щільним змиканням рота і скороченням глоточної порожнини, внаслідок чого вода витискується між зябрами і виходить через зябєрну щі­лину назовні. При цьому істотну роль відіграє бранхіостегальна (зяберна) перетинка.

За теорією М. М. Воскобойнікова, сама структура зяберних пелюстків пристосована до своєрідного способу руху води. Під час вдиху пелюстки зяберних дуг розсуваються настільки, що дисталь­ними кінцями сполучаються з пелюстками сусідніх дуг (рис. 33) і затуляють щілини. Під час видихання вода проходить з власне зяберної порожнини, яка є продовженням ротової, через тонку решітку, утворену зяберними пелюстками і їх згортками—в нав- колозяберну порожнину, обмежену зяберною кришкою і бранхіо-

стегальною перетинкою. Таким чином, зяберна кришка разом з бранхіостегальною перетинкою діють подібно до насосу, всмок­туючи воду із зяберної порожнини і виштовхуючи її через нав- колозяберну. Отже, активну роль під час всисання води має не тільки глотка, а й зяберна кришка і бранхіостегальна перетинка. Теорія дихання М. М. Воскобойнікова зараз є загальноприйнятою.

На спинному боці під хребтом і нирками над кишкою лежить непарний гідростатичний орган — плавальний міхур (vesica рпеи- matica) (рис. 34). Він поділений поперечною перетяжкою на перед­ній і задній відділи, з яких ос­танній за допомогою повітряного канала сполучається із стравохо­дом. Це дає можливість, захопивши /атмосферне повітря, перепустити його в плавальний міхур. Гене­тично він зв'язаний із стравоходом і являє собою вип'ячування киш­ки. Склад , газів у плавальному міхурі у коропа такий: вуглекис­лий газ—3,7, кисень—5,7, азот — 90,6%.

Травний канал коропа поділя­ється на ротову порожнину, глотку, коротенький стравохід і середню кишку. Шлунок у коропа відсут­ній. Це видно з того, що протоки печінки (іhepar) і підшлункової

залози (pancreas) відкриваються в кишку безпосередньо за глоткою і стравоходом. Пілорічні (сліпі) додатки, на відміну від окуня, у Коропа відсутні. Довжина кишки у коропа приблизно в три рази перевищує довжину тіла, що пов'язано з рослиноїдністю цієї тва­рини. У петлі кишки лежить червонувата селезінка (splen) — лім- фоїдний орган, не зв'язаний з процесами травлення.

З травних залоз у коропа особливо добре розвинена печінка, яка досить велика і має коричневе забарвлення, 3 внутрішнього боку печінки лежить жовчний міхур (vesica fellea).

Одна з найважливіших травних залоз — підшлункова залоза являє собою складну альвеолярну залозу, яка розташована в петлі кишки і функціонує як орган, що виділяє важливі травні ферменти: трипсиноген, ліпазу, діастазу тощо,

У коропа, як і у всіх кісткових риб, вперше зустрічаються підшлункові острівки Лангерганса, які занурені в паренхіму і бе­руть участь у вуглеводному обміні. Таким чином, тут підшлункова залоза є вже залозою як зовнішньої, так і внутрішньої секреції.

Рис. 33. Механізм дихання кос­тистої риби, за М. М. Воско-

бойніковим: І і II — невірна схема дії зябер- ннх кришок (стрілками позначені напрямки тиску); III і IV — вірна схема; І+Х, 1-Х — тиск води; (/— тиск оточуючої води); а — ротова порожнина; б —¹ зяберна порожни­на.

-423

Ж

Майже під останньою парою зяберних дуг, біля голови, лежить серце, прикрите з черевного боку грудним ПОЯСОМ. Як і у всіх риб, серце у коропа дуже мале і становить 1,1—1,2% ваги тіла. Кіль­кість скорочень серця (у залежності від температури середовища) 18—ЗО на хвилину, а під час зимової сплячки вона зменшується до 1—2 ударів. Як і у всіх риб, серце коропа венозне; воно склада­ється з двох камер — передсердя (atrium) і шлуночка (ventricu-

Рис. 34. Топографія внутрішніх органів коропа: 1 — шлунок; 2 — кишка; 3 — печінка з жовчним міхуром; 4 — анальний отвір; 5 — плавальний міхур; 6 — передсердя; 7 — шлуночок серця; 8 — тулубова нирка; 9 — яєчник; 10 — селезінка; И — зяберні пелюстки; 12 — бокова лінія;

lus). До передсердя безпосередньо примикає тонкостінний венозний синус (sinus venosus), здатний самостійно скорочуватись. Артері­альний конус (conus arteriosus) у вищих риб відсутній (порівняйте з міногою), замість нього тут основа черевної аорти — луковиця аорти (bulbus arteriosus), не здатна до пульсування. '

Нирки (renes) у коропа мезонефричні. Це — парйі утвори, ■ щільно, притиснуті до хребта,.' Вони мають темі і о -бур е. забарв - лення і стають помітні лише після вилучення плавального міхура. Своїм переднім відділом нирки охоплюють по боках кишкову трубку. Ця ділянка відповідає переднирці (pronephros), а у костистих риб вона перетворена в лімфоїдний орган.

З внутрішнього боку каудального відділу нирки помітні то­ненькі трубки — сечоводи (ureter). Обидва сечоводи впадають у сечовий міхур (vesica urinaria).

Статеві залози самця мають вигляд двох видовжених тіл. Це сім'яники (testis) — білуваті тіла з гладкою поверхнею; у самок статеві залози представлені яєчником (ovarium) зернистої будови.

Сім'яники мають вивідні протоки (негомологічні вольфовому ка­налу), що відкриваються назовні самостійним отвором. Яєчники не вступають у зв'язок з ниркою, а мають особливі вивідні канали— яйцеводи, що розвиваються з Мюллерових каналів і відкриваються просто статевим отвором.

Внконання завдання

1. а) На живому коропі розгляньте механізм дихання. Спочатку уважно придивіться до послідовності відкривання і закривання рота. Визначіть характер взаємодії з рухом зябєрної кришки та положенням бранхіостегальної перетинки. ■

б) Наберіть у піпетку тувді ї в момент, коли риба відкриє рот, введіть її в ротову порожнину. Прослідкуйте, в який момент туш з'явиться спід брайхіастегалБНої церетинкц. .■ . v .

в) Замалюйте схему механізму дихання кісткової риби, за М. М. Воскобойніковим. '

2. а) Знайдіть на тілі коропа зовнішню зяберну щілину. За допомогою пінцета зніміть зяберну кришку і подивіться на бран- хіостегальну перетинку, що оточує кришку по краю.

б) Зріжте ножицями зяберну кришку. Розсуньте пінцетом зяберні дуги і підрахуйте їх. Зверніть увагу на будову зяберних щілин, що розташовані між зяберними дугами. Виріжте одну зяберну дугу. Розгляньте на її зовнішньому боці червоні зяберні пелюстки, а на внутрішньому — білуваті зяберні тичинки.

в) Зробіть на череві риби попереду від анального отвору кін­цями ножиць коротенький,.але дйсить глибокий поперечний розріз. Введіть у розріз один кінець ножиць і зробіть розріз у напрямку до бічної лінії, не доводячи його до _t неї приблизно на 1 см. Далі продовжіть розріз вздовж бічної лінії до самої зябєрної щілини. Другий розріз зробіть посередині черева риби до голови. Зніміть відрізану частину бічного мускула разом з ребрами ї приступайте до розгляду внутрішніх органів. Починайте розгляд з плавального міхура, що лежить на дорзальному боці внутрішньої порожнини тіла. Тепер знайдіть у коропа нирку — орган коричневого кольору, що нависає на плавальний міхур там, де він поділяється на дві частини. Безпосередньо під плавальним міхуром розміщується статева залоза. Під статевою залозою ви побачите велику, корич­невого кольору печінку.

Якщо стінка тіла риби зрізана з правого боку, то в середній частині печінки добре видно темно-зелений жовчний міхур.

Тепер відсуньте пінцетом задній кінець печінки від статевої залози і знайдіть селезінку—орган червоного кольору, що заглиб­лений під печінкою. Спереду від печінки на черевному боці добре видно серце. На серці роздивіться блідо-рожевий шлуночок, по­переду якого лежить біла луковиця аорти, а вище шлуночка темно- червоне передсердя. До передсердя примикає венозний синус, що має вигляд згустка крові. .

4» '■ v'_;^; ■ -^'і""-.' . • ¹ ■ ■ ■"¹ ■ ■ ■ '.■ ?

Тепер постарайтесь самостійно знайти сечовий міхур, що роз­ташований позаду статевої залози.

г) Ознайомившись з топографією внутрішніх органів коропа, перейдіть до розгляду кишкового тракту. Для цього обережно, за допомогою пінцета та пальця руки (щоб не розірвати) розправте кишку. Зверніть увагу на особливість будови кишкового тракту у коропа, який, на відміну від окуня, не має диференційованого шлунка. уу уУу- .yy^/Vyy-

д) Замалюйте внутрішню будову та топографію внутрішніх органів коропа.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Суворов Е.К. Основы ихтиологии, стр.105—222. ■ 5

Терентьев П. В. Практикум по зоологии позвоночных, стр. 72—79.

ТЕМА: МУСКУЛАТУРА КІСТКОВОЇ РИБИ |

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. По одному снулому коропу у ванночці, вагою не менше 250 г, на кожних двох студентів.

2. Повний набір препарувальних інструментів, одну пару гумових рукавичок та по дві салфетки на кожних двох студентів.

3. Таблиці соматичної і вісцеральної мускулатури коропа.

План заняття

1. Розглянути загальну будову соматичної мускулатури кіст­кової риби; а) бічний мускул; б) мускулатуру ока.

2. Розглянути загальну будову вісцеральної мускулатури.

Теоретичні відомості

Мускулатура кісткової риби, як і у всіх хребетних, поділя­ється на соматичну (парієтальну) і вісцеральну, що різняться за своїм розвитком та інервацією. Соматична мускулатура вся попе­речносмугаста, вона розвивається з мускульного листка — міо- у тома і інервується нервами, волокна яких виходять з мозку й складі черевних корінців спинномозкових нервів. Вісцеральна мускулатура є частково гладкою, частково поперечносмугастою. Вона розвивається з бічної пластинки, тобто за рахунок останньої частини мезодерми, і інервується вісцеральними нервами, волокна яких виходять у складі спинних корінців (і відповідних їм змі­шаних головних нервів).

Щ.

Вісцеральна мускулатура вісцерального апарата е результат диференціювання кільцевих волокон передньої частини кишки. З числа добре диференційованих мускулів вісцерального апарата ко­ропа, а також тих, які мають велике значення в акті дихання риб, треба відзначити: мускул,'що приводить у рух нижню щелепу (т. adductor mandibulae), мускул, який піднімає піднебінну дугу (.т. levator arcus palatini), мускул, що опускає передкришку (т. dilator praeoperculum) і мускул, який піднімає кришку (т. levator operculum) (рис. 35).

Майже вся мускулатура тулу­ба коропа складається, як і в ланцетника, з ряду міомерів пра­вого і лівого боків, що разом ут­ворюють бічні мускули (т. latera­lis). З кожного боку бічний мус­кул поділений горизонтальною спо­лучнотканинною септою на спин­ний бічний (m. lateralis dorsalis) і черевний бічний мускул (т. la­teralis vent rails) (рис. 36). Кож­ний з цих мускулів у свою чергу поділений на окремі мускульні сегменти (міомери), які за своєю

•_і^:.'. .'' '•. ' • •.'■.. '■■ -•. ■ '.'.- шдмеишлу дугу, .•€> •—муск-ул, илии uuy.

формою нагадують кут, спрямова- скае передкришку; 4 — мускул, який ний назад. Таким чином, міомери ^підн,"^ае -«w-g 4^лГ^тра^^ч,ев"^д*: утворюють досить складну систему

конусів, що вкладаються один в один (порівняйте з бічною му­скулатурою міноги).

Рис. 35. Вісцеральна мускулатура

коропа (схема): 1 — мусііул, який приводить в рух ниж­ню щелепу; 2 — мускул, який, піднімає піднебінну дугу; 3 — мускул, який опу-

Очні мускули коропа розвиваються з трьох передущних голов­них міотомів, які утворюють чотири прямих м'язи, що відходять від дна орбіти заднього її боку і прикріплюються до верхнього переднього (внутрішнього), нижнього і заднього (зовнішнього) краю очного яблука. Від передньої стінки орбіти відходять два

Рис. 36. Бічна мускулатура коропа:

1 — бічний спинний мускул; 2 — бічний черевний мускул.

навскісні м'язи, що прикріплюються до верхньої і нижньої сті­нок очного яблука.

З першого' міотома голови розвивається три прямих м'язи: верхній (т. rectus superior), внутрішній (т. rectus internus), нижній

(т. rectus inferior) та нижній навс­кісний (т. obliquus). Ці м'язи інер- вуються окорушним нервом (третя пара). З другого міотома розвиває­ться тільки один навскісний верхній м'яз (т. obliquus superior), якийінер-

Рис. 37. Очні м'язи риби:

1 — нижній і 2 — верхній косий м'я­зи; З — зовнішній; 4 — нижній; 5 — внутрішній; 6 — верхній прямий м'язи; III, IV, VI — нерви.

вується блоковим нервом (четверта пара). З третього міотома розвивається зовнішній прямий м'яз (т. rectus externus) що інер­вується відвідним нервом (шоста пара) (рис. 37).

Виконання завдання

1. Зніміть шкіру з одного боку тіла риби. Для цього треба зро­бити розріз шкіри вздовж зяберної щілини і , відтягаючи її за до­помогою пінцета та підрізаючи ланцетом, зняти до хвоста. Перед вами відкривається бічний мускул. Розгляньте його будову.

Користуючись ланцетом, зніміть нижні орбітальні кістки, під якими міститься мускул, що рухає нижню щелепу. Переконай­тесь у цьому, потягнувши пінцетом за цей мускул. Тепер зніміть задню орбітальну кістку і знайдіть мускул., що піднімає піднебінну дугу. Він щільно притиснутий до попереднього. Підрізавши но­жицями знизу зябєрну кришку і відгорнувши її вгору, роздивіться два останніх мускули: піднімаючий передкришку і опускаючий кришку.

2. Перейдіть до розгляду мускулатури ока. Для цього треба пінцетом зняти сполучну тканину навколо ока і, відтягнувши око трохи назад, відкрити два. мускульних тяжі, які навскіс прик­ріплюються до нього (верхній і нижній навскісний мускули). Обе­режно підріжте ці мускули ножицями в місцях, де. вони прикріп­люються до орбіти. Якщо відтягнути око ще більше назад, можна побачити, ще один мускульний тяж, який тягнеться вздовж зорового нерва — це внутрішній прямий мускул. Підріжте його. Тепер візьміть пінцетом за верхній край очного яблука, відтягніть його вниз і знайдіть верхній прямий мускул. Якщо ви візьмете око за задній край і потягнете його вперед, то виявите зовнішній прямий мускул, а за нижній край — і назад — нижній прямий мускул.

Після того, як всі мускули будуть знайдені і підрізані, візь­

міть пінцетом за зоровий нерв, потягніть око на себе і вийміть очне яблуко 3 Орбіти. Л

Нарешті, відокремлене око покладіть,внутрішнім боком до себе, розправте мускульні волокна і замалюйте його Мускулатуру.

^: ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА .

Суворов Е. К. Основы ихтиологии, стр. 91—95.

Ш м а л ь г а у з е н И. И. Основы сравнительной анатомии, стр. 208— 212, 214.

ТЕМА: СКЕЛЕТ КОСТИСТОЇ РИБИ І

Методичні вказівки

/ Для роботи необхідно мати:

1. Готові змонтовані скелети коропа, по одному на кожному столі.

2. Розбірні скелети коропа, по одному на двох студентів, і 3. Сагітальні розрізи тіла хребця.

4. Таблиці: а) скелета коропа (загального вигляду); б) хребця костистої риби в сагітальному розрізі; в) окремих хребців тулубо­вого і хвостового відділів; г) пояса передніх кінцівок і скелета грудного плавця та тазового пояса і скелета черевних ^.плавців.

План заняття

1. Вивчити особливості будови осьового скелета коропа та ок­ремих його частин.

2. Ознайомитись з будовою пояса передніх кінцівок та скелета передніх кінцівок.

3. Ознайомитись з будовою тазового пояса.

4. Розглянути будову непарних плавців.

Теоретичні відомості

Костисті риби (Teleostei), що належать до групи кісткових риб (Osteichties), відзначаються наявністю кісткового скелета, в якому хрящ зберігається лише невеликими ділянками між кістками, що витискують його.

Утворення скелета у костистих, з одного боку, відбувається за рахунок скостенінь, що заміщають хрящову тканину (заміщаючі, або первинні кістки), з другого боку, за рахунок утворення кісток в шкірі, що гомологічні зрослим лускам, які, занурюючись вглиб, беруть участь у будові скелета (покривні, шкірні або вторинні кістки).

У складі скелета костистих містяться також кістки змішаного походження, тобто утворені заміщуючими і покривними елементами.

Осьовий скелет костистої риби (рис. 38) утворюється кістко­вими хребцями і поділяється лише на 2 відділи: тулубовий і хво­стовий: Як і у більшості риб, тіла хребців у них" двовгнуті (амфі- цельного типу):

Залишки хорди можуть міститись як між тілами хребців (ін-- тервертебрально), так і в тілах хребців (інтравертебрально).

Рис. 38. Скелет коропа (загальний вигляд):

А — тулубовий відділ; Б — хвостовий відділ хребетного стовпа; 1 — надклейтрум: 2 — клейтрум; З — коракоїд; 4 — лопатка; 5 — радіальні кісточки; 6 — плавцеві промені; 7 — тазові кістки (безіменні); 8— ребра; 9 — нижні (гемальні) дуги з нижніми остистими паростками; 10 —верхні (невральні) дуги з верхнім остистим паростком; 11 — зчленівний

паросток хребетного стовпа.

Загальна кількість хребців у різних видів костистих риб різна. У коропових їх близько 45—20 тулубових і 25 хвостових. З особ­ливостей хребців слід відзначити таке: перші 4 тулубових хребця не мають ребер, а перші 2 хвостових ще не мають нижніх замкненых дуг. Тіло останнього хвостового хребця видовжене у вигляді па­лочки вверх і має назву уростиль. Задні хребці взагалі, видозмі­нені в зв'язкуз утворенням хвостового плавця: вони сплющуються, верхні і особливо нижні дуги перетворюються в пластинки. Сплю­щені нижні дуги останніх хребців мають назву гіпуральних кісто­чок (hypuralia), а верхні — уроневральних (uroneuralia).

Типовий тулубовий хребець (vertebrae) складається з цилін­дричного тіла (corpus) та його відростків (рис. 39). Тіло,глибоко вгнуте спереду і ззаду і має невеликий отвір, через який прохо­дить редукована хорда. Верхні відростки (arcus neuralis) охоплюють з боків спинномозковий канал, над яким вони зростаються, утво­рюючи верхній остистий відросток (processus spinosus). Між верх­німи остистими відростками сусідніх хребців залишається значний

56

простір, затягнутий лише сполучною тканиною. Основи/верхніх невральних дуг мають суставні відростки (processus articulares). Від нижньої бокової частини тіла хребця відходять з кожного боку поперечні відростки (processus transversus). У тулубовому відділі до них прикріплюються ребра. ' і? > :

У типовому хвостовому хребці вниз від тіла хребця відходять гемальні дуги (areus haemalis), які, зрощуючись знизу, утворюють

Рис. 39. Хребці костистих риб:

а — з тулубового відділу; б — з перехідної частини; в — з хвостового відділу; г т- сагітальний розріз хребців; 1 — верхні дуги; 2 — гемальні дуги; З— ребра; 4 — тіла хребців; 5 — зчленівні паростки; 6 — бокові паростки; 7 — верхній остистий паросток; 8 - нижній остистий паросток.

нижні остисті відростки (processus spinosus inferior). Таким чином, хвостовий хребець набуваё симетричної форми з верхніми і нижніми дугами і остистими відростками.

У будові пояса передніх кінцівок костистих риб характерною особливістю є його сполучення з осьовим черепом. Воно відбува­ється за допомогою задньотім'яної кістки (posttemporale). Нижче задньотім'яної кістки лежить надклейтрум (supracleithrum), за яким розташована головна кістка пояса — клейтрум (cleitrum). Обидві клейтральні кістки, які сходяться на черевному боці, скла­дають основу всього пояса передніх кінцівок. Позаду клейтрума у коропа розміщується задньоклейтральна кістка (postcleithralia). Вона відходить назад у місці сполучення клейтрума з надклейтру- мом. Всі ці кісткові елементи накладні, і тому часто їх називають вторинним поясом (рис. 40).

Із заднього боку до клейтрума примикають елементи первин­ного пояса (заміщуючі кістки). Це лопатка (lamina perforata), яка лежить вище і у коропа всередині має отвір. Нижче залягає воро­няча кістка (coracoideum).

У коропових та лососьових риб на внутрішній поверхні груд­ного пояса є ще одна кістка — середньовороняча (mesocoracoideum), що налягає з середини на лопатку.

До лопатки примикають радіальні кісточки (radialia), а далі йдуть шкірні плавцеві промені (lepidotrichia)^ . ,

W

Будова тазового пояса 'значно простіша. Якщо пояс перед­ніх кінцівок сполучається за допомогою ряду кісток з черепом, то тазовий пояс лежить вільно в м'язах і розвинений слабіше. Він побудований з двох видовжених трикутних кісток, які на-

ропа: плавець костистої риби:

/ — клейтрум; 2 — надклейтрум; '. З — зад- / — тазові кістки; 2 — промені; J — шкірні

ньотім'яна кістка; 4— вороняча> кістка (ко- промені (лепідотрихії).

ракоїд); 5 — лопатка; 6— задньоклейтраль- ' "

на кістка (мезокаракоїд); 7 — радіальні ■ ••• > ¹

• ... кісточки; 8 — плавцеві промені, ' ''.... .

Скелет непарних плавців побудований з ряду значно коротших, занурених у м'язи кісточок — плавцевих підпорок (pterygiophori), з якими сполучаються більш довгі і тонкі плавцеві промені. Останні зв'язані між собою тоненькою шкірястою перетинкою (рис. 41).

Виконання завдання

1. а) На готовому змонтованому скелеті коропа розгляньте особливості поділу осьового скелета на два відділи — тулубовий та хвостовий. Зверніть увагу на те, що перші чотири тулубових хребця не мають ребер, два перших хвостових не мають нижнього остистого відростка, а останній хвостовий перетворений в уростиль.

б) На сагітальному розрізі тіла хребця розгляньте, його будову; Порівняйте з будовою хребця земноводних.

в) Розгляньте з переднього боку окремі хребці тулубового і хвостового відділу. Відзначте характерні риси будови тулубового хребця. Знайдіть його складові частини: тіло хребця, остистий відросток, спинномозковий канал, суставні і бокові відростки; у хребці хвостового відділу: верхній і нижній остистий відростки, спинномозковий і гемальний канали.

г) Замалюйте типовий амфіцельний хребець коропа, окремо з тулубового та хвостового відділу, позначивши. їх основні скла­дові. частини.

2. а) Розгляньте на препараті пояс передніх кінцівок та скелет грудного плавця і виявіть особливості їх будови. Знайдіть елементи первинного (лопатку, воронячу кістку) і вторинного поясів (задньо- тім'яну кістку: надклейтрум, клейтрум, задньоклейтрум). У ске­леті передньої кінцівки знайдіть радіалії і шкірні плавцеві промені.

б) Замалюйте пояс передніх кінцівок та скелет грудного плавця.

3. а) Розгляд будови тазового пояса ведіть у тому ж плані, як і пояс передніх кінцівок. Знайдіть безіменні кістки, шкірні промені черевних плавців та між ними плавцеві радіалії.

б) Замалюйте костні елементи, що складають тазовий пояс.

4. а) Розгляньте будову непарних плавців на готовому змон­тованому скелеті. Знайдіть плавцеві підпорки і плавцеві промені.

Розглядаючи хвостовий плавець, зверніть увагу на асиметрич­ність внутрішньої; його будови. Осьовий скелет хвостового плавця завертається у верхню його лопать (гомоцеркальний тип).

б) Замалюйте хвостовий плавець, позначивши уростиль.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Суво р о в Е. К> Основы ихтиологии, стр. 60—70.

ПІ 'to а л ь г ау з е н И. И. Основы сравнительной анатомии, стр. 108— 109, 172—184.

Терентьев П. В. Практикум по зоологии позвоночных, стр. 62—65.

ТЕМА: ОСЬОВИЙ ЧЕРЕП КОСТИСТИХ

РИБ (КОРОП)

V ^! Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Готовий препарат осьового черепа коропа з розфарбованими відділами, де окремі кістки позначені цифрами відповідно до нуме­рації кісток на схемі, по одному черепу на лабораторному столі.

2. Зварену толову коропа для кожного студента. Для цього заняття слід брати риб вагою не менше 250 г, яких перед початком заняття слід опустити в окріп і варити приблизно 10 хв.

3. Штамп-схему розташування кісток неврального черепа для кожного студента.. •

4. Набори препарувальних інструментів, марльові салфетки, по одному комплекту на кожного студента.

5. Широкий поСуд з водою на кожному столі для полоскання кісток та баночку з клеєм БФ-4,

6. Таблиці: а) топографії кісток осьового черепа коропа; б) схеми поділу кісток осьового черепа на відділи.

План заняття

1. Вивчити топографію кісток осьового черепа кісткової риби.

2. Розібрати осьовий череп на його складові елементи.

Теоретичні ВІДОМОСТІ

На протилежність хрящовому черепу акули череп коропа скла­дається з кісток хрящового (хондр ального) та шкірного (покривного) походження. Хрящові кістки, що ділком відповідають кісткам черепа акул, утворюють первинний череп (chondrocranium). Шкір­ні кістку утворюють вторинний череп (dermocranium). У че­репі коропа, як і в черепі акули, розрізняють два відділи:

осьовий, або невральний, що створює черепну крробку, і вісце­ральний.

Рис. 42. Невральний череп коропа: а — вид зверху; б — вид знизу; в — вид ззаду; поти­лична область: / — основна потилична; 2 — глоточ- ний паросток; З — потиличний отвір; 4 — бокова по­тилична; 5 — верхня потилична кістка; слухова об­ласть; б — парасфеноїд; 7 — зчленівна поверхня; 8 — клиновидновушна, 9 — криловидновушна кістки; 10 — передньовушпа, II — верхньовушна, 12 — тім'яна. 13 — лобна кістки; очна область: 14 — крилоклиновид- на, 15 — очноклиновидна кістки; нюхова область; 16 — леміш; 17 - зовнішньонюхова. 18 ■ середньоиіо,хова кістки.

60

Кістки неврального відділу черепа відповідно згруповані в потиличній, слуховій', очній та нюховій областях (рис. 42, 43).

• ;'У Потиличній області розміщена непарна основна потилична кістка (basioccipitale), що утворює дно і має великий глоточний па­росток (processus pharyngealis). З нижнього боку паростка розмі­

щена западина, в якій міститься жорновок. Над паростком утво­рюється заглибина, що подібна до вгнутості хребця. Це — місце з'єднання черепа з хребтом. Вище місця з'єднання розташований потиличний отвір (foramen magnum). По його боках розміщені бокові потиличні кістки (occipitale laterale), кожна з яких, має ще

Рис., 43. Невральний череп коропа:

а — вид збоку; б — штамп-схема кісток неврального черепа; покривні кістки¹ криші та дна черепної коробки: / — лобна; 2 — тім'яна; 3 —леміш; 4— парасфеноїд; поти­лична область: 5 — основна потилична, 6 — бокова потилична, 7 —верхня потилична кістки; слухова область: 8 — передньовушна, 9 — клиновидновушна, 10— криловидно- вушна, //— верхньовушна кістки; очна область: 12 — крилоклиновидна, 13 — очно- клиновидна кістки; нюхова область: 14 — зовнішньо нюхова, 15 — середньонюховз

кістки.

no одному отвору. Над боковими потиличними кістками лежить немарна верхня потилична кістка (supraoccipitale), що бере участь в утворенні криші черепа. Вона має вертикальний гребінь для при­кріплення мускулів.

До потиличного відділу спереду прилягає слухова область. Дно її створене непарним парасфеноїдом (parasphenoideum), що проникає і в очну область, яка лежить попереду.

Над парасфеноїдом залягають 5 парних вушних кісточок. Нижня — передньовушна (prooticum), що має отвір для V пари нер­вів, своїм передньоверхнім краєм з'єднується з клиновидковуиіною (sphenoticum), утворюючи задній край очної орбіти. Позаду від клиновидновущної лежить криловидновуиіна кістка (pteroticum), яку. у вищих'-класів, звуть лускатою (squamosum).-:-::/

Із зовнішнього боку цих двох кісток міститься зчленівна по­верхня, до якої прикріплюється підвісок (hyomandibulare). По­заду криловидновушної кістки, ближче до верхньопотиличної, залягає верхньовущна кістка (epioiicum), що бере участь в утворенні задньої стінки черепа та разом з тім'яними (parietale) та частково лобними кістками (frontale) утворює кришу слухової області. Про­довжуючись наперед, ці кістки створюють також і кришу очної області. ¹

У коропа, як і у багатьох видів риб, немає задньовушної кістки (іopisthoticum). У риб, які мають цю кістку, вона маленька і лежить між передньовушною, криловидновушною та боковою потиличною кістками.

Боки очної області в невральному черепі утворюються крило- клиновидними кістками (alisphenoideum), що розміщуються спереду від клиновидновушних, та непарною очноклиновидною кісткою (orbitosphenoideum).

Нарешті, в самій передній частині черепа міститься нЮхова область, що створена знизу лемішем (vomer), збоків — зовнішньо- нюховими кістками (exethmoideum) і зверху -— непарною середньо- нюховою кісткою (mesethmoidcum).

Виконання завдання

Розбір черепа:

1. а) Вивчіть топографію кісток осьового черепа на розфарбо­ваному препараті черепа коропа.

б) Знайдіть на черепі кістки відповідно до опису, що поданий у теоретичних настановах до заняття.

2. а) Заготовте штамп-схему кісток невральної частини черепа і згідно з описом та рисунками 42 і 43 позначте назви кісток і роз­фарбуйте різними фарбами покривні кістки дна та криші черепної коробки, потиличної, слухової, очної та нюхової областей.

б) Відділіть невральну частину черепа від вісцеральної, для чого покладіть зварену голову коропа на правий бік і перш за все

зніміть покривні кістки, що оточують окознизу і ззаду. Це — кістки навколоорбітального кільця (infraorbitalia). Передня кісточка нав­колоорбітального кільця зветься слізною (lacrimale). Зверху око оточує надочна кісточка (supraorbital).

в) Зніміть шкіру з криші черепа. Візьміть череп у ліву руку і вставте пінцет у ротову порожнину. Легким натискуванням на пінцет донизу відділіть вісцеральну частину черепа від невральної. Якщо всі частини вісцерального черепа не відділяться, наприклад кришка, підвісок, які залишаться з'єднаними з невральним черепом, відокремте їх додатково.

Після відділення вісцерального черепа на невральному черепі спереду залишаться зв'язаними передньощелепові і щелепові кістки, які легко відокремлюються натискуванням на них донизу. Звіль­ніть черепну коробку від залишків м'язів.

г) На відпрепарованому невральному черепі знайдіть (згідно із/ заготовленим штампом) всі чотири області черепа та окремі кістки кожної з них. :

д) Розберіть ца окремі кісточки невральну частину черепа. Для цього покладіть на правий бік голову корЬпа і зніміть кістки лише з лівого боку черепа, починаючи з нюхової області, у такій послідовності: середньонюхову, лобну, тім'яну, що закривають череп зверху. Майте на увазі, що при відокремленні середньонюхо- вої кістки часто разом з нею відчленяється і зовнішньонюхова. Після цього зніміть покривні кістки низу черепа — леміш та па­расфеноїд.: ;Р>

Далі переходьте до слухової області — зніміть клиновидновушну, криловидновушну, передньовушну і верхньовушну кістки.,"

Тепер розберіть кістки потиличної області. Зніміть верхню по­тиличну кістку, звернувши увагу на вертикальний її гребінь. Перед відокремленням бокових потиличних від основної потиличної кістки знайдіть потиличний отвір. При відчленуванні бокової потиличної від основної Потиличної кістки в заглибленні, Що ут­ворюють ці дві кістки в місці сполучення, міститься слуховий вапняний камінець — отоліт.

На основній потиличній кістці знайдіть місця з'єднання хребет­ного стовпа з осьовим черепом, а також глоточний паросток із заглибленням на нижньому боці для розміщення в ньому рогової подушки — жорновка. Відділіть потиличну кістку.

е) Перед наклейкою кісток на штамп переконайтесь у правиль­ності вашої розкладки, показавши свою роботу викладачу. Накле­юйте кістки в такому положенні, як вони розміщуються в черепі.

3. Зробіть малюнок розібраного черепа.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Суворов Е. К. Основы ихтиологии, стр. 77—81.

Терентьев П. В. Практикум по зоологии позвоночных, стр. 65—70.

ТЕМА: ВІСЦЕРАЛЬНИЙ ЧЕРЕП І КОСТИСТИХ РИБ (КОРОП) І

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Зварену голову коропа для кожного студента. Для цього заняття, як і для попереднього, слід брати голови від риб вагою не менше 250 г. Варити приблизно 10 хв.

2. Готові препарати черепів коропа та відокремленого зяб­рового апарата, по одному комплекту на кожному столі.

3. Набори препарувальних інструментів та салфетки, по од­ному комплекту на кожного студента.

4. Посуд з водою для полоскання кісток та баночки з клеєм БФ-4, на кожному столі.

5. Таблиці: а) загального вигляду черепа коропа; б) схема­тичного рисунка розташування кісток вісцеральної частини черепа; в) будови зябрової кришки; г) скелета під'язичного та зябрового апарата коропа.

План заняття

1. Вивчити топографію кісток вісцерального черепа коропа.

2. Розібрати вісцеральний череп коропа на його складові частини.

Теоретичні відомості

Вісцеральний скелет костистих риб (рис. 44) у порівнянні з вісцеральним скелетом акули значно ускладнюється за рахунок збільшення окремих скостенінь хряща та наявності великої кіль­кості покривних кісток. Новоутвореннями у вісцеральному черепі костистих риб є вторинні щелепи та зяброва кришка.

Вторинні щелепи, які виконують функцію хватального апарата, утворені покривними кістками верхньої та нижньої «губ». У верхній «губі» залягають парні передщелепова (praemaxillare) і щелепова 0maxillare) кістки; у нижній — парна зубна кістка (dentale). Крім того, у коропа між щелеповими кістками залягає непарна рост­ральна кістка (rostrale). Деякі автори вважають, що ці кістки утво­рились, як покривні кістки на верхніх і нижніх губних, хрящах, а тому відносять їх до передщелепової вісцеральної дуги.

На місці піднебінноквадратного хряща акули, що утворював верхню щелепу, у коропа, як і у всіх костистих риб, розвиваються піднебінна (palatinum) і квадратна (quadratum) кістки, між якими розміщуються зовнішня криловидна (ectopterygoideum), внутрішня криловидна (entopterygoideum) та задня криловидна (metapterygoi- deum) кістки. З них піднебінна — змішаного, квадратна та задня

М

криловидна — хондрального, а зовнішня та внутрішня криловид­ні — шкірного походження.

У нижньому відділі щелепової дуги (Меккелевому хрящі) ско­стеніння відбувається лише в задній частині хряща, де утворюється

Рис. 44. Вісцеральна частина черепа коропа:

а — вигляд збоку; б — розчленований череп; передщелепова дуга: / — передщелепова: 2 — щелепова; З — ростральна; 4 — зубна; щелепова дуга: 5 — піднебінна; 6 — квадратна; 7 — зовнішня криловидна; 8 — внутрішня криловидна; 9 — задньокриловидна; 10 — зчле­нівна; // — кутова; під'язична дуга: 12 — підвісок; 13 — грифелевидна: 14 — проміжна; 15 — верхньоязична; 16 — середньоязична; 17 — нижньоязична; 18 — основна язична; 19 — горлова; зяброва дуга: 20 — глоточнозяброва; 21 — верхньозяброва; 22 — роговиднозябро- , ва; 23 — нижньозяброва; 24 — основна зяброва; зяброва кришка: 25 — кришка; 26 — під- кришка; 27 — передкришка; 28 — міжкришка.

зчленівна кістка (articulare). Передня частина первинної нижньої щелепи прикрита зубною кісткою. Крім того, задній і нижній край щелепи вкриває покривна кутова кістка (angulare).

■ Верхню частину під'язичної дуги коропа як і у акули, утворює кістковий гіомандибуляр (підвісок), або язичнощелепова кістка (hyomandibulare), та невеликих розмірів додаткова підвісочна кістка,

5—423

65

або симплектикум (symplecticum), що характерна лише для кости­стих риб. За допомогою симплекстикума щелепова дуга з'єднується через квадратну кістку з під'язичною дугою, а за допомогою під­віска — з невральною частиною черепа, причленовуючись до кри- ловидновушної кістки. Отже, череп костистої риби гіостилічний.

На місці нижньої частини під'язичної дуги акули, тобто в об­ласті гіоїда, у костистої риби утворюється кілька кісток, а саме: верхньоязична (epihyale), роговидноязична (cera.toh.yale), дві нижньо- язичні (hypohyate) і непарна основна Язична (basihyale), які за до­помогою палочковидної кістки (interhyale) сполучаються з підвіс­ком. у ■'.•■'

Всі зазначені кістки під'язичної дуги хондрального походження.

Трохи нижче розміщення нижньоязичних кісток між їх пра­вим і лівим боком, розташована непарна покривна задньопід'язична кійгка (urohyale), яка тягнеться вздовж ряду основних зябрових кісток.

Крім того, до нижнього краю верхньоязичної та роговидноязич- ної кісток під'язичної дуги прикріплюється ряд видовжених сабле- подібних шкірних кісток зябрової перетинки: це так звані — зяброві промені (radii branchiostegi).

Зяброві дуги складаються з таких же елементів, як і у акул, лише скостенілих, а саме: глоточнозябрової кістки (pharyngobran- chiale), верхньозябрової (epibranchiale), роговиднозябрової (ceratobran- chiale), нижньозябрової (hypobranchiale) та непарної основної зябро­вої (basibranchiale).

Зябрових дуг 5, але 5-а у коропа редукована і має лише рого- виднозяброву кістку, на якій розміщені нижньоглоточні зуби. Всі кістки зябрових дуг хондрального походження.

Зяброва кришка вкриває зверху зяброві та під'язичну дути і прикріплюється до підвіска. Складається вона з такйх покривних кісток: кришки (operculum), нижче якої розміщується підкришка (suboperculum), трохи вперед від неї лежить міжкришка (inter- operculum) і спереду від них ^:—передкришка (praeoperculum).

Виконання завдання

1. Ознайомтесь з топографією кісток вісцерального черепа на готових препаратах:

а) З'ясуйте, які кістки видно після очищення черепа від шкіри та м'язів.

б) Які кістки потребують додаткового препарування.

2. Розбір черепа:

а) Заготуйте штамп-схему кісток вісцеральної частини черепа коропа і розфарбуйте кольоровими олівцями його вісцеральні дуги. Розбираючи кістки, розкладайте їх на відповідні місця штампа.

б) Обережно зніміть шкіру з лівого боку Черепа, залишивши правий бік цілим, на випадок невдачі, потім зніміть навколоочне кільце кісточок, вийміть око і м'язи, що утворюють «щоку», ого­ливши в такий спосіб передню частину вісцерального скелета ко­ропа.

в) Вийміть ростральну кісточку. Відкрийте коропові рота і, підтримуючи з середини, відчленіть передщелепову і щелепову кі­стки лівої сторони, відкриваючи при цьому щелепову дугу.

г) Перед розчленуванням щелепової дуги на окремі складові кістки розгляньте їх розташування: знайдіть піднебінну і квад­ратну кістки, а також розміщені між ними три криловидні. Знайдіть за квадратною кісткою задню криловидну, вище і вперед від неї — внутрішню криловидну, і попереду від останньої — зовнішню кри­ловидну. Зверніть увагу на характер з'єднання щелепової дуги з вторинною нижньою щелепою через зчленівну кістку.

д) Щоб розглянути кістки нижньої щелепи, що входять до складу щелепової дуги, відчленіть обидві половини нижньої щелепи, злегка натискаючи на них донизу, а потім відділіть ліву половину її. У задній верхній частині нижньої щелепи знайдіть зчленівну ямку зчленівної кістки, якою вона з'єднується з квадратною. На­тисніть збоку на цю ямку і відокремте зчленівну кістку від зубної, яка належить до передщелепової дуги. Зверніть увагу, що спереду зчленівна кістка продовжується в паличковидний хрящ, який є залишком Меккелева хряща.. Приклавши деякі зусилля,' відділіть .. від заднього нижнього кутка членівної кістки кутову.

е) Розгляньте з'єднання щелепової дуги з під'язичною. Для ' цього зніміть спочатку передкришку, потім, не знімаючи зябєрної кришки, знайдіть під нею підвісок, а у нижній частині його — до­даткову підвісочну кістку, що входить у вирізку квадратної кістки

і з'єднує щелепову дугу з невральним черепом.

Розчленіть кістки щелепової дуги.

є) Розгляньте кістки, які розміщені на місці гіоїда. Для цього зніміть міжкришку, під якою знайдіть верхньоязичну кістку, що маленькою паличковидною кісткою сполучається з підвіском. Від­членіть їх. Спереду від верхньоязичної кістки розгляньте рого­видно язичну кістку з розміщеними по її зовнішньому краю трьома зябровими променями. Зніміть промені. Попереду від роговидно- язичної кістки знайдіть дві (з кожного боку) нижньоязичні кістки та непарну основну язичну кістку.

Зверніть увагу на з'єднання в цьому місці підв'язичної дуги і зябрових дуг правої і лівої сторони за допомогою основних зябро­вих кісточок. Відчленіть знайдені кістки. Вийміть задньопід'я- зичну кістку.

ж) Зніміть зяброву кришку та підкришку і розгляньте будову першої зябрової дуги, вийнявши з черепа всі її складові частини. ■ Знайдіть п'яту зяброву дугу. Зверніть увагу, що вона утворена лише роговиднозябровою кісткою і має нижньоглоточні зуби.

5^:

67

Знайдіть антагоніста нижньоглоточних зубів, а саме — жорновок. Згадайте його розміщення в невральному черепі.

з) Після перевірки викладачем правильності розкладки кісток наклейте їх на заготовленому штампі.

3. Зробіть схематичний малюнок розміщення кісток вісцераль­ного черепа коропа.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Суворов Е. К. Основы ихтиологии, стр. 81—90.

Терентьев П. В. Практикум по зоологии позвоночных, стр. 62—-71.

Шмальгаузен И. И. Основы сравнительной анатомии позвоноч­ных животных, стр. 224—237.

, ТЕМА: ЗОВНІШНЯ ТА ВНУТРІШНЯ

>/ БУДОВА ЗЕМНОВОДНИХ І

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Заморених жаб у ванночках, по одній на кожного студента.

2. Одного крупного живого самця жаби в посудині з водою.

3. Набір препарувальних інструментів для кожного студента.

4. Набір інструментів та матеріалів для ін'єкції на кожному столі: шприц з голкою, що має сточений гострий кінець; нитки, ча­шки Коха, скляні трубочки діаметром 5 мм з відтягнутим кінцем, посудину з водою та 4—5 халатів для студентів, що безпосередньо будуть виконувати ін'єкцію.

5. Насичений розчин азотнокислого свинцю та розчин калію дихромату (у пропорції 250 кубиків води на 100 г солей, варити до повного розчину).

6. Таблиці: а) внутрішньої будови жаби; б) кровоносної сис­теми земноводних; в) зміни артеріальної системи під час метамор­фозу.

Жаби, що даються на заняття, як самки, так і самці, повинні бути великих розмірів. Краще заготовляти озерних жаб (Rana ridibunda).

План заняття

1. Ознайомити із зовнішніми особливостями будови жаби.

2. Розглянути топографію та будову внутрішніх органів.

3. Вивчити артеріальну кровоносну систему жаби на ін'єкова- ному препараті.

Теоретичні ВІДОМОСТІ

Жаба належить до першого класу наземних тварин (клас Am­phibia), що зберегли ще ознаки водних предків.

Короткий широкий тулуб жаби з великою плескатою головою позбавлений будь-якого зовнішнього скелета. Тіло її завжди вологе через наявність у шкірі великої кількості багатоклітинних за­лоз (порівняйте з рибою). На голові перед очима добре помітні ніздрі (nares), що замикаються клапанами і з'єднані з нюховими капсулами, а останні мають отвори всередину ротової порожнини, що звуться хоани (choanae), або внутрішні ніздрі (рис. 45).

По боках голови розміщені великі очі, що мають характерні для наземних тварин верхні та нижні повіки. Крім того, око закри­вається третьою повікою, що розташована під нижньою і зветься миготливою. Позаду очей розташовані округлі отвори, затягнуті товґенькими барабанними перетинками.

На відміну від самок у самців жаб у задніх кінцях рота є го­лосові мішки — резонатори, що відкриваються в ротову порож­нину.

Короткі передні чотирипалі кінцівки у жаб помітно менші за великі задні п'ятипалі, між пальцями яких натягнуті плавальні перетинки. Всі пальці позбавлені кігтів.

На передніх кінцівках у самців в основі першого (внутрішнього) пальця є великий бугор, що досягає особливого розвитку в період розмноження, допомагаючи триматись за самку під час заплід­нення ікри. На задньому кінці тіла розміщений єдиний вивідний отвір—клоака.

На відміну від риб шкіра жаби сполучається з тілом лише на певних ділянках, між якими розташовані великі порожнини, ви­повнені лімфою — лімфатичні мішки. Вздовж спинної частини тяг­неться спинний лімфатичний мішок.

Дрібні конусовидні зуби розміщені у жаб не лише на верхньо­щелепних та щелепних кістках, а й на леміші (vomer).

У задніх кутах піднебіння в ротоглоточній порожнині розта­шовані Євстахієві труби (tuba Eustachii), що є внутрішнім отвором слухового апарата. На нижній стінці ротової порожнини розмі­щений язик, за яким є отвір — гортанна щілина (aditus laryngis), що оточена парними черпаловидними хрящами (cartilagines aritae- noideae), на яких натягнуті дві згортки слизевої оболонки — го­лосові зв'язки.

Гортанна щілина веде до гортанно-трахейної порожнини (го­молог трахеї). У цій порожнині є два отвори, які ведуть у парні легені (риїтопе). Легені — тонкостінні мішки, стінки внутрішньої поверхні яких утворені комірками (ячейками) (рис. 46).

Травна система, як і у риб, починається ротоглоточною порожни­ною, що переходить безпосередньо в короткий стравохід (aeso- phagus), а далі — в слабо відокремлене поширення кишкового

тракту — шлунок (gaster). Тут фактично і починається перетравлю­вання їжі. На кінці шлунку є замикач, що відмежовує його від дванадцятипалої кишки (duodenum), яка переходить у тонкі {ileum), а далі — в поширену пряму кишку (rectum), що закінчується клоакою. •• . -

У петлі дванадцятипалої кишки розташована підшлункова за­лоза темно-жовтого кольору (pancreas). Праворуч від шлунка за­лягає велика печінка (hepar), що складається з трьох час­тин, між якими міститься жовчний міхур (vesica felled). Кровотворним і л'імфотвор- ним органом, що розташова­ний у порожнині тіла побли­зу переходу тонкої кишки в пряму, є селезінка (splen). У дорослих тварин вона про­дукує лімфацити, в той час, як у молодих — форменні елементи крові.

Органами виділення є парні нирки з вивідними протоками (Воль- фові канали) та тоненький сечовий міхур (vesica urinaria) — вип'я- чення черевної стінки клоаки.

Жаби— це роздільностатеві тварини, запліднення у яких зов­нішнє. Статеві органи самців представлені парними жовтувато- білйми сім'яниками (testis), що прилягають до черевної поверхні нирок, та жировими тілами (corpora adiposa), за рахунок яких відбувається живлення сперматозоїдів, що розвиваються в сім'я­никах. Статеві продукти з сім'яників потрапляють по каналь- цях у нирку, а далі Вольфовим протоком у сім'яний пухирець (vesica seminalis), звідки в клоаку і назовні.

Рис. 45. Ротова порож­нина жаби: І — зовнішні ніздрі; 2 — хо- ани; 3 — лемішеві зуби; 4 — язик; 5 —барабанна пере­тинка; 6 — отвір гортані.

Рис. 46. Внутрішня будова жаби:

/ — легені; 2 — серце; 3 — печінка; 4 — жовч­ний міхур; 5 — шлунок; 6 — підшлункова за­лоза; 7 — тонка кишка; 8 — товста кишка; 9 — селезінка; 10— яєчник; 11 — яйцепровід; 12 — сечовий міхур.

70

У самок органи розмноження складаються з парних зернистої будови яєчників (ovarium) та парних яйцепроводів— Шоллерових ка­налів (oviducti), що відкриваються в порожнину тіла поширенням — воронкою (ostium abdominale). Над яєчниками, як і у самців, роз­винені жирові тіла.

Яйця, що потрапили через розрив у порожнину тіла, по яйце­проводу проникають у клоаку, а звідти — назовні.

Кровоносна сцстема замкнута, трикамерне серце міститься в тоненькій перикардіальній сумці (pericardium). Серце складається з двох передсердь — правого і лівого (atrium dextrum et sinistrum) і одного шлуночка (ventriculus cordis). Крім того, до серця прими­кають венозний синус (sinus venosus) та артеріальний конус (conus arteriosus). Завдяки будові артеріального конуса і артеріального ствола (truncus arteriosus), що дають три парні дуги аорти, гомо­логічні третій, четвертій та шостій парі зяберних артерій, а також специфічному розміщенню отворів, що з'єднують передсердя з шлуночком, частина крові залишається артеріальною — в сон­них артеріях (arteria carotis), частина — венозною — в шкірно- легеневих артеріях (arteria pulmocutanea), решта — змішаною — в дузі аорти (arcus aorticus).

Виконання завдання

1. а) Розгдяньте зовнішню будову жаб. Відшукайте парні нізд­рі, верхню та нижню повіки, миготливу та барабанну перетинки. Визначіть стать жаби по передній кінцівці. Якщо ви визначили самця;, то пінцетом відтягніть резонатори. На задній кінцівці знизу знайдіть внутрішній і зовнішній п'яткові бугорки.

б) Відкрийте жабі рот і пінцетом витягніть назовні язик. Звер­ніть увагу на його форму з глибокою вирізкою на задньому краї.

Препарувальною голкою знайдіть за язиком, на підвищенні, поздовжній отвір гортанної щілини. За нею знайдіть вхід у стра­вохід, а по боках від нього — піднебінні отвори Євстахієвих труб. Встромивши в один з отворів труби кінець препарувальної голки, подивіться, що її кінець, проколовши барабанну перетинку, вийде назовні. У передній частині знайдіть хоани і введіть в одну з них препарувальну голку. Переконайтеся, що її кінець вийде через ніздрю.

Голкою знайдіть лемішеві зуби і зуби на верхній щелепі.

2. а) Для вивчення внутрішніх органів жаби та особливостей будови кровоносної системи зробіть розтин жаби. Поклавши тва­рину черевом догори і задніми кінцівками до себе, зробіть спочатку поперечний розтин шкіри на череві ближче до отвору.

Встромивши в отвір кін.ець ножиць, зробіть поздовжній розріз по бічній стороні тіла тварини аж до підборіддя. Такий же розріз зробіть і з другого боку тіла тварини. Зніміть шкіру. Зверніть увагу, як легко вона відділяється від тіла завдяки наявності лім­фатичних мішків.

Після цього виріжте нижню стінку порожнини тіла. На рівні передніх кінцівок переріжте плечовий пояс, який видаліть разом з нижньою частиною стінки тіла.

б) Переходьте до розгляду внутрішніх органів. У передній' частині порожнини тіла роздивіться серце, а по боках від нього — велику печінку. Серед частин печінки знайдіть жовчний міхур.

Зверніть увагу на відсутність діафрагми.

Якщо ви зробили розтин Дорослої самки (після третього року життя), розгляньте великі за своїми розмірами яєчнйки, що за­повнюють всю середню і нижню частини порожнини тіла.

Відділіть шматочок яєчника і зверніть увагу на розміри .'та забарвлення яєць. Заглиблюючись далі в порожнину, знайдіть шлунок, а за ним — дванадцятипалу, тонку та пряму кишки.

На брижі, в місці переходу тонкої кишки в пряму, знайдіть селезінку. *

На розтині самця розгляньте сім'яники, що розташовані по обох боках хребта, жирові тіла та видовжені нирки темно-черво­ного кольору.