и. П. КОРНЄЄВ, Л. О. БАБЕНКО, Т. I. ДЯТЛОВА, В. О. МЕЖЖЕРИН, Л. О. СМОГОРЖЕВСЬКИЙ

ПРАКТИКУМ ІЗ ЗООЛОГІЇ ХОРДОВИХ

За редакцією О. П. КОРНЄЄВА

Допущено Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР як учбовий посібник для студентів біологічних факультетів університетів

ВИДАВНИЦТВО КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ 1967

596 П69

Посібник складений відповідно до програми з даного курсу. Побудований з урахуванням багатьох видів тварин, характерних для фауни України. - '';';

Новим у посібнику є оригінальна розробка ряду практичних занять, планування яких вже багато років здійснюється в Київ­ському ордена Леніна державному університеті ім. Т. Г. Шев­ченка.

Дещо по-новому подано таблиці визначення, що дають сту­дентам можливість широко ознайомитись із зоологічними об'єктами.

Розрахований на керівників практикумів, студентів універси­тетів та педінститутів, а іакож викладачів інших спеціальних вузів, учителів середніх иікіл та лаборантів.

2-10-6

31-67

ПЕРЕДМОВА

Вже давно настала потреба видати практикум з курсу зоології хордових у зв'язку з тим, ш,о до цього часу такого посібника,' на­писаного українською мовою, не було.

/ Покладаючись на багаторічний педагогічний досвід роботи в університеті, автори, складаючи цей посібник, не дотримувались змісту вже існуючих попередніх видань, наприклад С. В. Аверін- цева, П. В. Терентьєва, а внесли досить істотні зміни, доповнення тощо. Так, з метою кращої конкретизації загального лекційного курсу зоології нами введено кілька нових тем: загальна схема бу­дови хордових, мускулатура костистих риб, шкірні Покриви у різ­них класів хребетних та ін.

У розробці окремих практичних завдань ми рекомендуємо до­даткові дослідні вправи, які краще ілюструють особливості бу­дови певних систем в організації хребетних тварин, наприклад ін'єкцію кровоносної системи, препарування повітряних мішків і заповнення їх повітрям через плечову кістку тощо.

Рекомендуючи заняття по визначенню хребетних, ми ставили перед собою завдання ознайомити студентів не з видовим складом окремих класів тварин (це має бути завданням великого спецпрак­тикуму), а лише з методикою і практикою користування визнач­ником при вивченні найголовніших представників рядів тварин­ного світу.

У нашому посібнику подається матеріал переважно по фауні УРСР; багато рідкісних видів (трубконоси, баяличнасоня, триперст­ки, червононогий ібіс, усурійський журавель тощо), а також ви­дів, які навіть не мають російських назв (довгохвоста, ліманди> лакадри, деякі палтуси, камбали, морські качечки та ін,), виклю­чено. Повністю відсутнє і визначення личинок земноводних.

Для зручності всі заняття по визначенню представників різних класів подаються в кінці, книги і починаються загальною табли~ цею по визначенню класів. Це дає можливість починати кожне таке заняття з визначення класу, до якого належить даний вид тварин.

Відповідно до цього визначення всіх тварин починається з таблиці визначення рядів, причому від студентів вимагається обо-

3

. тих систематичних. ознак, що .євідчате про належ-. НІСТЬ даної тварини ДО ТОГО ЧИ ІНШОІТ. ;; .

^; При складанні '-таблиць; автори,'зберіге-ючн' шведську дихото-.

. ¹ му, не дотримувались ■ д , • . • .

'сзяаиомй'Гй'студентів з різними-принципами їхдгооудови-.-'-■ -,_;

У иос - -і , • - • ;

належать до найважливіших тем курсу «Зоолог ■ их».

За загальноприйнятою методикою у посібнику рекомендується вивчати хордових тварин в послідовно систематичному порядку, починаючи з напівхордових і кінчаючи ссавцями.

Автори керувалися тим, що хоч у процесі виконання завдань студенти вивчають лиш£ окремі органи і системи органів, але •основна мета занять полягає в ознайомленні з організмом як цілим в еволюційному аспекті. Ось чому розгляд кожного об'єкта, що починається вступним словом до практичних занять, подається в порівняльно-анатомічному плані, при цьому осг.- увага

приділяється взаємозв'язку між окремими системами та топогра­фією органів, що допомагає студентам прас функціональні особливості. ,; , і>- •

Застосовуючи такий метод, автори намагались у процесі ана- томо-морфолог і чного

до слухання курс • гії тварин та філогенії • / >: ґі

Більшість заплаї в посібні • ,

дві академічні годі з перерви. Але окремі >; і нами

в окремі заняття (загальний план будови хордових, шкірні по­криви, мускулатура костистих риб тощо), мс" виконував дише за одну академічну годину. Разом з ітг :

по визначенню тварин, не можна виконати за одне • ■ атому вони повинні плануватись в залежності від кількості годин в уч­бовому плані.

Щоб своєчасно забезпечити практикум живим матеріали?.:, в методичних вказівках, що подаються до кожного заняття, дається перелік об'єктів, які вивчатимуться за пр >' - >жли-

вість заздалегідь заготувати необхідну t лий' -рік. д'■;,,'-;' ■'■-...■■'. ' -. : :д

.,-,- Розподіл , матеріалу між;-¹ ''авторами

О. П. Корнєев — «Переди - класу ссавців». Йому ж належить загальне керівництво роботою; Л. О. Бабенко — «Скелет костистої риби», ■.. <- прик­

ладі жаби» і таблиці .

нів та птахів (крім горобиних); Т. І. д на — «Загальний иіан буДОВИ ПреДСТаВНИКІВ ТИ⁷" • Ч і "'її.! • І '.'і і.'к — Ті ПО'"Сі,"Ь-

ник підтипу напівхордов;- . ¹ .г.і,-. г;> нъ..'. іста^ник личинко- Ланпетник — представник глитни', х.,••;•>• .. , г і о* < '.'і -mtj ■ и,- ы<\ " ,

. И - ','трішня будова акул; • • .

•Вісцеральний череп костистої риби»:-В.. 0,,М.ежжеркш — «Шкірвй

ЙрЬкриви риб», «Мускулатура костистої риби», «Внутрішня будова Ркостистої риби», «Мускулатура жаби», «Особливості будови ске­лета плазунів», «Пір'євий покрив тіла птахів», «Скелет птаха», «Шкірні покриви ссавців», «Особливості будови черепа ссавців» і «Зовнішня та внутрішня будова ссавців»; Л. О. Смогоржевський — «Мінога — представник підтипу черепних», «Зовнішня та внут­рішня будова безхвостих земноводних», «Особливості будови че­репа земноводних», «Зовнішня та внутрішня будова плазунів»', «Особливості зовнішньої та внутрішньої будови птахів», таблиці ' по визначенню представників класів круглоротих та риб, земно­водних і класу птахів (горобиних).

ЗАГАЛЬНІ НАСТАНОВИ

З метою кращого використання часу, запланованого на прак­тичні вправи, та активізації самостійної роботи над курсом, ав­тори посібника рекомендують студентам самостійно готуватись до кожного наступного заняття, опрацьовуючи «Теоретичні відомості», з яких починається кожна тема практикуму. Для цього їх зазда­легідь знайомлять із завданням чергового заняття.

Лише обізнаність з теоретичними відомостями та ознайом­лення з рекомендованою літературою дає можливість успішно, з максимальним збереженням часу виконати поставлене завдання.

Наш досвід показує, що такий метод роботи набагато заощад­жує також і час викладача, скорочуючи до мінімуму його вступне слово на наступних заняттях.

Основним документом, в якому відбивається вся робота, є аль­бом. Тому вести його слід особливо старанно, добре оформляючи кожне заняття.

Починати заняття слід з розпланування малюнків, що мають бути виготовлені. Для цього треба зробити на відведеній дл,я за­няття сторінці альбома рамку. Вона дозволить правильніше роз­містити рисунки.

Над рамкою в правому верхньому кутку сторінки необхідно зазначити дату та номер поточного заняття. Малювати лише на правому (від себе) боці аркуша, лівий бік можна використати для коротких нотаток за темою, запису матеріалів по класифіка­ції тощо. • '

Малювати краще крупним планом, тому основний рисунок слід розміщувати посередині сторінки, навколо нього замальову­вати окремі деталі.

Працювати треба завжди чорним, гостро заструганим олів­цем. Спочатку необхідно накреслити загальні контури об'єкта, після чого — окремі деталі. Під час малювання завжди слід ко­ристуватися лінійкою, вона допомагає зберегти правильні про­порції.

Рисунок треба показати викладачу, після чого приступати до розкрашування кольоровими олівцями.

Jj Звичайно прийнято фарбувати хорду блакитним, нервову сис- ЙІМУ — жовтим, травну — коричневим, сечостатеву — зеленим, ар- |?еріальну — червоним, венозну — синім, дихальну — бузковим, , М'язеву — рожевим кольорами.

Малюючи природно забарвлені препарати, слід зберігати їх фарби. Малювати необхідно лише з об'єкта, а не з книжки чи зо­шита сусіда.

Після закінчення малювання треба розшифрувати окремі де­талі рисунка. Для цього потрібний орган або систему органів слід позначити відповідним номером, їх наукові назви — українською і латинською мовами ¹; під цими ж номерами ці назви треба винести в підтекстовку поруч з рисунком. Підтекстовки спочатку треба робити олівцем і лише після перевірки правильності виконаного завдання викладачем наводити чорнилом.

У кінці кожного заняття бажано візувати студентські альбоми, оцінюючи в спеціальному зошиті якість виконаного завдання. Така методика застерігає від перемальовування, допомагає боро­тися з прогульниками тощо.

Академічні групи не повинні перевищувати 12—15 осіб.

Кожний студент має бути забезпечений набором потрібних вигострених справних препарувальня/ інструментів і мати постійне робоче місце, утримуючи його в повному порядку.

Від кожного студента слід вимагати обов'язкової участі в роботі над об'єктом. Лише, як виняток, працюючи з рідкісними або коштовними тваринами, можна дозволяти об'єднувати сту­дентів у групи по 2—3 особи.

Під час роботи в лабораторії слід уважно стежити за чистотою і схоронністю інструментарія; після закінчення роботи його необ­хідно вимити і добре протерти досуха, щоб зберегти від іржавіння.

ТЕМА: ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН БУДОВИ ПРЕДСТАВНИКІВ ТИПУ ХОРДОВИХ—CHORDA ТА

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

, 1. Поздовжній розріз міноги або невеликого розміру акули, готові вологі препарати, фіксовані об'єкти та чучела представни­ків типу хордових (баланоглос, асцидія, ланцетник, мінога, риба, жаба, ящірка, птах, ссавець).

¹ Знання міжнародних латинських назв для біолога. з університетською освітою — обов'язкове.

7

2. Таблиці: а) схематичні малюнки поздовжнього розрізу тіла представників різних підтипів типу хордових (рис. 1); б) класи­фікацію типу хордових. , . ' ' ' , , . 3. Ванночки.

4. Ручні лупи з 2,5—5-кратнИм збільшенням.

План заняття

1. Дати уявлення про загальний план будови хордових.

2. Ознайомити з різноманітністю форм представників типу хордових.

Теоретичні відомості

До типу хордових (Chordata) належать тварини, тіло яких побудоване за єдиним планом:

1. У всіх хордових на ранніх стадіях розвитку або й на про­тязі всього життя опорою тіла є внутрішній осьовий скелет у виг­ляді спинної струни, або хорди (chorda dorsalis). У зародковому стані вона відщеплюється від спинної стінки кишкової трубки ; складається з дуже вакуолізованих клітин ентодермального по­ходження. Протягом всього життя хорда зберігається лише у та­ких нижчих хордових, як баланоглос, ланцетник, мінога, мік­сини, цільноголові, дводишні та осетрові. У личинкохордових вона зберігається лише у личинковому стані, у дорослих — її не­має. У вищих хордових вона являє собою ембріональний орган і заміщується хребцями мезодермального походження, що утворю­ються на її місці із сполучної тканини, яка оточує хорду (рис. 1).

2. Центральна нервова система у вигляді трубки розміщується на спинному боці над хордою. Порожнина нервової трубки зветься невроцель (neurocel). Нервова трубка утворюється внаслідок поздовжнього вгинання ектодермального шару клітин спинного боку. Лише у дорослих личинкохордових нервова система реду­кується, і порожнина трубки заростає, утворюючи ганглій, від якого відходять нерви.

3. У передньому — глоточному відділі кишкового каналу роз­міщується парний ряд отворів, що сполучають порожнину глотки із зовнішнім середовищем і звуться зябровими отворами, або зябровими щілинами. У водних хордових зяброві щілини збері­гаються протягом всього життя, і в них розміщуються зябри. У наземних хордових зяброві щілини закладаються лише у зарод­ків, аде з розвитком їх заростають у зв'язку з переходом тварин до легеневого дихання.

4. Серце міститься на черевному боці тварини під травним каналом.

Крім цих типових ознак, для хордових характерні ще такі, що властиві й іншим типам тварин, зокрема голкошкірим, щетин-

Рис. 1. Загальний план будови хордових тварин: а —загальна схема будови хордових; б — напівхордових; в —личин­кохордових; г — безчерепних: д — круглоротих; е — черепних;. І — хорда; 2 — нотохорд; 3 — нервова трубка: 4 — невроцель; 5 — глот­ка; 6 —зяброві щілини; 7 —ротовий отвір; 8 — ендостиль; 9 — киш­ка; 10— анальний отвір; 11 — серце.

кощелеповим тощо: вторинний рот, вторинна порожнина тіла (целом), двобічна (білатеральна) симетрія тіла та метамерне роз­ташування багатьох органів.

До типу хордових належать чотири підтипи: напівхордові (He­mic ho rdat а); личинкохордові (Urochordata); безчерепні (Acrania) та черепні (Craniota). Представники перщих двох підтипів являють собою своєрідних морських тварин, які помітно відрізняються від типових хордових і подібні до деяких безхребетних тварин, зокрема голкошкірих. Останні два. підтипи об'єднують як примі­тивних (Acrania), так і високоорганізованих (Craniota) типових хордових.

Населяючи воду, сушу та повітря, хордові в процесі довгої еволюції під впливом оточуючого середовища набули багато ха­рактерних адаптивних рис і своєрідних ознак* і тому відзнача­ються великою різноманітністю. Але разом з^тим, незважаючи на зовнішню несхожість, тіло хордових, як ми бачили, побудоване за єдиним планом.

Виконання завдання

а) На тотальному препараті ланцетника, розглядаючи його під лупою при 2,5—-5-кратному збільшенні, знайдіть хорду та розташовану над нею нервову трубку, а нижче неї травну систему. Знайдіть глотку, що пронизана великою кількістю зябрових щі­лин. Зверніть увагу на метамерне розташування мускулатури, гонад та двобічну симетрію тіла.

б) Розгляньте поздовжній (сагітальний) розріз міноги. На розрізі знайдіть хорду, нервову трубку та зябровий відділ глотки. Зверніть увагу на розміщення серця, яке знаходиться на черевному боці тіла під травним каналом.

в) Замалюйте схему будови хордової тварини (рис. 1). '

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Ш м а л ь г а у з е н И. И. Основы сравнительной анатомии, 1947, стр. 35.

ТЕМА: БАААНОГАОС —т ПРЕДСТАВНИК ПІДТИПУ НАПІВХОРДОВИХ — HEMICHORDA ТА

/

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Консервовані екземпляри одного з видів напівхордових (Balanogiossus, Dolichoglossus, Ptychodera та ін.).

10

2. Препарата поздовжнього розрізу напівхордових.

3. Ванночки.

4. Пінцети.

5. Препарувальні голки.

6. Лупи з п'ятикратним збільшенням.

7. Таблиці: а) рисунки зовнішнього вигляду різних представ­ників напівхордових; б) схематичний рисунок поздовжнього роз-

Рис. 2. Схема внутрішньої будови.. напівхордових: 1—"Нотохорд; 2 — нервова трубка; З — невроцель; 4 — спин­ний нервовий тяж; 5 — черевний нервовий тяж; 6 — нервове кілВце; 7— ротовий, отвір; 8 — дихальна частина глотки; 9-г~ зяброві щілини; 10 — стравохід; 11 — кишки; 12 — 'печінкові вирости; 13—спинна кровоносна судина; 14 — черевна кро­воносна судина; 15 — центральна кровоносна лакуна; 16 — навколосерцева мускульна сумка; /7 —хоботний целом; 18 — хоботна пора; 19 — видільна тканина; 20 — гонада.

різу (Hemichordata) та окремих частин його тіла (рис. 2); в) мета­морфоз торнарії (рис. 3); г) філогенетична схема систематичного положення напівхордових.

1. Ознайомити студентів із зовнішнім виглядом напівхордо­вих.

2. Розглянути на поздовжньому розрізі представника напів­хордових внутрішню його будову.

Типовим представником підтипу напівхордових є баланоглос, який належить до класу кишкодишних (Enteropneusta).

У системі тваринного світу кишкодишні займають проміжне положення між безхребетними, а саме— голкошкірими, та ниж­чими хордовими і походять від спільних предків.

Ознаки подібності до голкошкірих особливо виявляються в личинковому стані. Личинка кишкодишних — торнарія подібна до личинки голкошкірих як за характером закладки целомічних міш­ків та миготливих шнурів, так і за утворенням перикардіальної

/

План заняття

Теоретичні відомості

ІІ

50ЖНИНИ з переднього целомічного мішка. У ЛИЧИНОК добре :і заявлена білатеральна симетрія тіла, яка у кйшкодишних зберіЛї гається і в дорослому стані, а у голкошкірих зникає. Це дає під-і) ставу виводити обидва типи від предків, які мали білатеральную симетрію в дорослому стані (рис. 3).

Крім зазначених ознак подібності до голкошкірих, кишкодишні.І у дорослому стані мають всі найхарактерніші риси хордових тва­рин, а саме: хорду, нервову трубку, зяб­рові отвори в передньому відділі кишково­го тракту та серце.

Дуже зближують кишкодишних з хор­довими також і спільний характер заклад­ки головної нирки і розчленування трав­ного каналу та метамерне розташування гонад, печінкових виростів і зябрових щілин.

Баланоглос — морська червоподібна тварина, що веде донний риючий спосіб життя (рис. 4).

Тіло баланоглоса складається з трьох відділів хоботка, здутого комірця та ви­довженого червоподібного тулуба. Хобо­ток та комірець мають отвори — хоботну Рис. 3. Метаморфоз тор- та комірцеві пори (целомодукти), якими ^наР^ії: сполучається їх порожнина із зовнішнім

середовищем. Хоботна пора відкривається

молодий баланоглос; /- із СПИННОГО боку ШИЙКИ ХобоТКЭ, З КО- тім яна платівка; 2 — війко- . , Р, і\\ V '

вий шнур та пояс; З - рот; МірЦЄВ1 ПОрИ — В першу Ііару ЗЯбрОВИХ

'н7й^СЄо^Ртв1р? Т- Щілин. Набираючи через них воду, хобо-

лом хоботний; 7 — середній _ток | комірець здуваються і допомагають

целом комірцевий; 8 — зад- ,, ^r . ^{J 1}

ній целом тулубовий; 9- баланоглосу під час пересування в грун- W-USttT' ^ті- Ригідність хоботка забезпечується ще

й рухом мускулатури та притоком крові. Все тіло баланоглоса вкрите одношаровим війчастим .епітелієм, внутрішній край якого лежить на базальній перетинці. Під нею містяться кільцевий та поздовжній мускульні шари.

Елементом внутрішнього скелета є зачаток хорди — нотохорд. Утворюється він у вигляді сліпого вип'ячування дорзальної стінки глотки в напрямі хоботка. Як за своїм розвитком з енто- дермальних клітин спинної частини первинної кишки, так і за будовою з вакуолізованих клітин, нотохорд гомологічний хорді. Залягає він у вузькій частині хоботка, зміцнюючи ного основу.

Нервова система представлена спинним та черевним нервовими тяжами. Черевний тяж розташований лише в тулубовій частині тіла, в той час як спинний розміщений і в комірці, де він спочатку заглиблюється у вигляді борозенки, а далі змикається в нервову

12

Py_r утворюючи порожнину — невроцель. Ця частина нерво- [стеми гомологічна спинному мозку вищих хордових, ірвові тяжі в межах заднього кінця комірця сполучені між "зрооою нервовим кільцем. На протилежність нервовій трубці комірця, Нервові тяжі тулуба та нервове кільце залягають в епітеліальній Ігканииі.

і Травна система починається ротовим отвором, який перебу­ває весь час в розкритому стані і міститься з черевного боку перед­нього краю комірця. Ротовий отвір веде в глотку, що пронизана

.Рис. 4. Баланоглос — Saccoglossus mereschkowsku •

V.' М./ч'у, ".(загальний зиг.-яд). у;...'' ■ • ' ■■ ^

двома рядами зябрових щілин, які відкриваються на спинному боці тулуба позаду комірця. У середині глотки з черевного боку розмішений ендостиль. Глотка переходить у стравохід, а останній— у кишку,'-'яка закінчується на кінці тіла анальним отвором. Кишка дає сліпі вирости, що мають назву печінкових виростів. Вони до­сить добре помітні зовні. v

Травна система розміщена в тулубовому парному целомічному мішку, який утворює зверху і, знизу кишки спинночеревний мезен­терій. Друга пара целомічних лишків залягає в комірці;'у хо­ботку є ще непарний целомічний мішок. Отже, Целомічна порож­нина напівхордових представлена , п'ятьма целомічними мішками.: Кровоносна система незамкнена. Крім спинної і черевної су­дин, тут розвинена система лакун. Черевна судина тягнеться вздовж тулуба та комірця, в той час як спинна проникає в хоботок, де переходить у центральну кровоносну лакуну, що відіграє роль серця. Розташована вона між Нотохордом і навколосерцевою (пери- кардіальною) мускульною сумкою, що являє собою замкнений мус­кульний мішок,. який ритмічно скорочується. При розширенні навколосерцевої сумки кров з лакун витискується через навколо- глоточні судини в черевну судину, при скороченні її кров із спин­ної судини надходить у лакуну. Таким чином, кров у спинній су­дині .рухається ззаду наперед,¹ а в черевній -— у протилежному напрямку.■..;..'■ і"", д ■ л-.-'.■-''''':''

із

1

^^^■рШочись по спинній судині вперед, кров на рівні зябро- '.. ^^ИррМ частково проходить у парні приносячі зяброві судини, f

Kflx зябрових щілин приносячі зяброві' судини проникають ^ СТІнку лакун, де кров окислюється і по вивідних зябрових су­динах надходить у черевну судину. Рухаючись по черевній судині Ц спереду назад, кров по сітці навколокииікових судин повертається |§ до спинної судини. ■ ' ■ ; ? Ш

Видільна система нефридіального типу. У хоботку в місці стику у серцевої лакуни з хоботним целомом стінка останнього утворює зморшки видільної тканини (glomerulus). х

Продукти ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ дифундують З крові в хоботний це- І лом і через хоботну пору назовні. . ; -- , &

Напівхордові тварини різностатеві. їх статеві органи розмі- Я. щені метамерно, по боках кишки в середній частині тулуба. Ко­роткі вивідні протоки відкриваються на спинному боці.

Виконання завдання

1. Для вивчення зовнішньої будови напівхордових:

а) Покладіть у ванночку консервований екземпляр одного з представників кишкодишних і розгляньте розчленування його тіла на хоботок, комірець та тулуб. Зверніть увагу на те, що тіло має двобічну симетрію.

б) Користуючись лупою, обережно відігніть хоботок і знай­діть ротовий отвір, що міститься з черевного боку. Роз-~ гляньте його будову. '. /

в) На протилежному — спинному боці тулубового відділу, безпосередньо за комірцем, розгляньте розташування зябрових отворів. Ч 'і. ' .... ; > :

г) Зверніть увагу на сліпі вирости тулубового відділу, так звані печінкові вирости кишкового каналу. На кінці тулуба знайдіть анальний отвір.

д) Після детального огляду тварини і всіх частин її тіла замалюйте загальний вигляд тварини з позначенням всіх характерних рис її будови: хоботка, комірця, печінкових виростів, зябрового апарата тощо.

2. Ознайомлення студентів з внутрішньою будовою напівхор­дових проведіть на препараті поздовжнього розрізу цієї

тварини:

а) Найдіть в області хоботка біля його основи ущільнений виріст дорзальної стінки глотки —• нотохорд.

б) Простежте хід травного каналу, починаючи від ротового отвору і кінчаючи анальним отвором. У середній частині кишки роздивіться сліпі вирости — це печінкові вирости,-

в) Зробіть малюнок поздовжнього розрізу, на якому пока­жіть розташування внутрішніх органів.

14

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Беклемишев В. Основы сравнительной анатомии беспозвоноч­ных 1944, стр. 255—259.

Дерюгин К. Животный мир СССР, т. 1, 1937, стр. 363—364- Догель В. А. Зоология беспозвоночных, 1959, стр. 469—473. Иванов П. Общая и сравнительная эмбриология, 1937, стр. 459—

464.

И о ф ф Н. А. Курс эмбриологии беспозвоночных, 1962, стр. 240—248.

ТЕМА: АСЦИДІЯ ЯК ПРЕДСТАВНИК ПІДТИПУ АИЧИНКОХОРДОВИХ (UROCHORDA ТА), АБО ПОКРИВНИКІВ

; {TUNIC AT А)

/

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Набір інструментарія (пінцет, ножиці і 2 препарувальні голки) та по одній ванночці на кожного студента.

2. Зафіксовану асцидію для кожного студента.

3. Вологі препарати крупних асцидій (A. intestinalis) та с а- гітального розрізу асцидій, по одній на кожному ла­бораторному столі.

4. Таблиці: а) схеми внутрішньої будови асцидії; б) личинки асцидії та ЇЇ метаморфозу; в) току води в тілі асцидії.

План заняття

1. Розглянути зовнішню будову асцидії.

2. Ознайомити з внутрішньою будовою асцидії.

Теоретичні відомості

Спільність єдиного плану будови асцидії з будовою інших хор­дових тварин виявляється лише на ранніх стадіях розвитку. Ли­чинка асцидії дуже схожа на ланцетника. Тіло її складається з тулуба і хвоста. У хвостовій частині розміщена хорда та нервова трубка. У тулубовій частині міститься поширення нервової труб­ки— мозковий міхур з оком та органом рівноваги — отоцистом, а також глотка з 6—8 парами зябрових щілин (рис. 5).

У процесі регресивного метаморфозу у личинки асцидії зни­кають хорда та нервова трубка, відбувається переміщення вну­трішніх органів, у зв'язку з чим основні риси хордових тварин у дорослих асцидій зникають.

Більшість дорослих асцидій веде сидячий спосіб життя, при­кріплюючись своєю підошвою до різних підводних предметів. Зовні

15

на двогорлу банку з верхнім чи ротовим сифоном, (ОГО міститься рот, та бічним, чи клоакальним сифо- 9ташованим на спинному боці тіла (рис. 6). ^Зверху тіло асцидії вкрите тунікою, яка є продуктом виділення Шкірного епітелію та мезодерми (мезенхіми). Складовою части­ною туніки є туніцин, що за своєю хімічною природою близький до рослинної клітковини. Під тунікою міститься мантія — стінка тіла. Зовнішній шар мантії епідер­мальний, за ним розташована сполу­чна тканина і мускульні волокна.

Мантія зростається з туні­кою лише в області ротового і кло­акального сифонів, отже, тіло ас­цидій наче перебуває в підвішено­му стані в середині_туніки.

7 ? І

А

Рис. б. Асцидія (Ascidia men- tula) :

1 — ротовий сифон; 2— клоакальний сифон; І — спинний бік; 4 — черев­ний бік; 5 — підошва.

Рис. 5. Лииинка асцидії:

1 — хорда; 2— нервова трубка; З — зябро­ві отвори; 4 — навколозяброва порожнина; 5 — рот; 6 — ендостиль; 7 — задня кишка; 8 — серце.

Оточений щупальцями рот веде в широку мішкувату глотку, що займає більшу частину тіла і зростається з мантією на черев­ному боці. Глотка пронизана великою кількістю зябрових отворів, що звуться стигмами. Вони відкриваються в навколозяберну чи атріальну порожнину, яка вистлана ектодермою і розташована між мантією та глоткою (рис. 7).

Через ротовий отвір асцидії вода разом з детритом потрапляє в порожнину глотки. Споживні часточки, що містяться у воді, попадають у стравохід, а вода крізь стигми виходить в атріальну порожнину і через клоакальний сифон назовні (рис. 8).

Для уловлювання харчових часточок у глотці асцидій є спе­ціальні пристосування. Вздовж черевної стінки глотки йде зало­зиста борозенка — ендостиль, вистлана війчастими клітинами. Рух війок, що відбувається ззаду наперед, спрямовує харчові елементи вздовж ендостилю до навкологлоточного кільця, що мі­ститься за ротовим отвором. Пересуваючись по ньому, їжа пере­ходить на спинний бік, по спинній платівці опускається на дно глотки і потрапляє в стравохід (рис. 8).

16

Короткий стравохід переходить в досить великий шлунок, а останній — у кишку, яка робить подвійну петлю і відкривається анальним отвором в порожнину клоакального сифону.

Поруч з шлунком розміщені гонади, протоки яких теж від­криваються в порожнину клоакального сифону.

Асцидії — гермафродити, але запліднення у них перехресне, що досягається різним строком достигання статевих продуктів.

Кровоносна система незамкнена. Розташоване поруч з шлун­ком серце міститься в перикардіальній сумці. Від нього відходять

дві судини: зяброва, що йде від пе­реднього краю серця до черевно­го боку глотки і дає розгалужен­ня до стигм, та кишкова, що йде

Рис. 7. Схема будови асцидії:

1 туніка; 2 — мантія; З — ектодерма - мантії; ' 4 — ротовий отвір; 5 — глотка; 6 — стигми; 7 — ендоертіль; 3 —навко- лоротове кільце;. 9 — Спинна платівка: 10— атріальна порожнина; // — екто­дерма; 12 — стравохід; 13 — шлунок; 14-г- кишка;, 15 — анальний отвір; 16 — сім'яник; 17 — яєшник; IS — вивідні протоки гонад; І?; — целом; 20— пери- кардіальна порожнина; 21 — серце; 22— поперечні судини; 23 — нервовий вузол.

Рис. 8. Схема. руху води та

детриту в тілі асцидії: / — ротовий отвір: 2 — стінка глот­ки; 3 — стигми; 4 — атріальна по­рожнина; 5 — клоакальний сифон: 6 — шлунок; 7 — кишка; 8 — аналь­ний отвір; 9 >— целом.

від заднього краю серця до внут­рішніх органів. Серце скорочує­ться спочатку від переднього краю до заднього, потім наступає, перерва, після чого воно знову скорочується, але в протилежному напрямі.

Таким чином, у асцидії судини виконують роль то артерій, то вен.

Між сифонами в стінці тіла розміщений нервовий, вузол, від якого відходять гілки, що і нервують ротовий отвір та задній кі­нець тіла. . v'-й- у^р. Вторинна, порожнина тіла — целом у асцидій розвинена слабо. Вона закладається дещо по-іншому, ніж у всіх інших хордових. .

2—423

17

^ИМШГпгттігтт п з порожнини навколосерцевої сумки' ^^^^Ицшрта двох порожнин епікардіальних трубок, листки" ИЧРР^остаючись, утворюють мезентерій. Спереду вторинна; Лгарожнина межує з атріальною порожниною.

Виконання завдання

1. а) На фіксованому препараті асцидії розгляньте зовнішній вигляд її, знайдіть ротовий і клоакальний сифони, підошву, спин­ний та черевний бік тіла цієї тварини.

б) Замалюйте зовнішній вигляд асцидії та позначте всі частини її тіла. , : Ц ■

2. а) Покладіть спиртовий чи формалінний екземпляр асцидії у ванночку, візьміть її пінцетом за підошву і, перевернувши ро­товим сифоном донизу, зробіть ножицями на підошві розріз, так щоб не пошкодити мантію.

Обережно продовжуйте розрізи в обидва боки трохи вище за середину тіла.

Поверніть асцидію сифонами догори. Вилучіть тіло асцидії з туніки.

Тепер заверніть туніку догори і переконайтесь, що тіло асци­дії зростається з тунікою лише в області сифонів.

б) Роздивіться крізь прозору стінку тіла топографію органів, які досить добре просвічуються.

Зверніть увагу на те, що верхні 2/3 тіла займає глотка, в ниж­ній третині розміщений кишковий канал і статеві залози.

в) Введіть ножиці в ротовий сифон і розріжте з одного боку тіло на дві половини. Розгорніть його і розгляньте розміщення органів більш детально.

Прослідкуйте перехід глотки в стравохід, далі в шлунок і кишку. Знайдіть анальний отвір і вихідні протоки статевих залоз в атріальну порожнину.

г) Вирвіть пінцетом з Ьнутрішньої поверхні глотки маленький шматочок і розгляньте під мікроскопом при малому збільшенні будову стінки глотки, яка пронизана великою кількістю зябрових отворів — стигм.

д) Замалюйте внутрішню будову асцидії. Покажіть на рисунку характерне розташування всіх органів.

додаткова література

Б е л я е в М. М. Зоотомия позвоночных, 1947, стр. З—8,

Иванов П. П. Общая и сравнительная эмбриология, 1937, стр. 467—479.

Редикорцев В. В. Животный мир СССР, т. 1, 1937, стр. 359—362.

Терентьев П. В. Практикум по зоологии позвоночных, 1956, стр. 13—15. ■

18

ТЕМА: ЛАНЦЕТНИК — ПРЕДСТАВНИК І ПІДТИПУ БЕЗЧЕРЕПНИХ 1 (Л crania)

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Вологі препарати великих екземплярів ланцетника, по од­ному на кожному столі.

f^ 2. Готові мікроскопічні препарати: а) цілого ланцетника; В) поперечного зрізу в зябровій ділянці; в) поперечного зрізу в ■Ділянці кишки. дРР';;рР; ■;^t^■[■у/'Ш,

{?■ 3. Таблиці: а) загального вигляду ланцетника; б) поперечного йррізу ланцетника в зябровій ділянці; в) поперечного зрізу лан- ' детника в ділянці кишки; г) схеми кровообігу ланцетника; д) схеми закладки целомічної порожнини. ■

4. Забезпечити кожного студента мікроскопом та ручною лу­пою з 5-кратним побільшанням.

План заняття

1. Ознайомити з особливостями зовнішньої будови ланцет­ника.

2. Вивчити топографію та будову різних систем внутрішніх .органів ланцетника. "•:■' , ,•

Теоретичні відомості

Ланцетник (Branchiosloma lanceolatum) належить до класу ■ головохордових (Cephalochordatа). Це невелика, до 8 см зав­довжки, напівпрозора, сплющена з боків тваринка. Вздовж - її спини, тягнеться невелика згортка — спинний плавець, що пере­ход;] її, у хвостовий, і продовжуючись з нижнього боку тіла, утворює підхвостовий плавець (рис. 9).

По боках нижньої частини тіла, за передротовим отвором, розміщуються метаплевральні згортки. Вони, тягнуться на про­тязі 2/3 тіла і з'єднуються між собрю на черевному боці поблизу отвору атріальної порожнини — атріопору. За атріопором далі до кінця тіла, трохи ліворуч міститься анальний отвір.

Голова у ланцетника нєдиференційована. В передній кінець його тіла проникає хорда, що виступає вперед нервової трубки. З нижнього боку голови розміщується передротова воронка, яка зовні оточена щупальцями. У глибині передротової воронки зна­ходиться отвір, гомологічний ротовому, прикритий кільцевою перетинкою — парусом (velum) з щупальцями.

Посегментована мускулатура ланцетника зовні добре помітна, вона утворює по одному бічному мускулу з кожного боку тіла. Мускульні сегменти, або міомери, помітно відокремлені один від

? 19 .

^^^^^ШІЇїами, які своїми вершинами спрямовані вперед, ^^■КЗ^ЦРІїравого і лівого боків не збігаються в зв'язку з тим, ^^ЯЯ^ЩЬі міомер одного боку припадає дві половини міомерів РИЖОГО боку. При такому розташуванні мускульних сегментів ТІЛО ланцетника набуває більшої гнучкості, чим полегшується за­нурювання тварини в пісок.- ¹

У нижній частині тіла зовні видно посегментно розміщені го­нади. . ■■ ■

Шкіра ланцетника складається з одношарового епідермісу, що зверху вкритий кутикулою. Під епідермісом залягає власне

шкіра, або коріум, що являє собою слаборозвинений шар драгли­стої сполучної тканини.

Осьовим скелетом ланцетника є добре розвинена хорда (chorda dorsalis), що тягнеться вздовж всього тіла від переднього, до зад­нього кінця. Хорда складається з волокнистих дисків, роз'єднаних вакуолями. Диски являють собою залишки клітин,, як) розміщені вздовж спинного та черевного боку хорди. Зверху хорда вкрита еластичною оболонкою — безклітковою опорною тканиною, що є продуктом виділення клітин хорди (рис. 10). .

Крім осьового скелета, тіло ланцетника має міцний перетин­частий сполучнотканинний каркас з опорних перетинок і драг-

а — загальний вигляд; б — внутрішня будова; 1 — спинний плавець; 2 — хвостовий плавець; З — підхвостовий плавець; 4 — плавцеві промені; 5 — метаплевральна згортка; 6—атріопор; 7 — щупальці передротової воронки; 8 — міомери; 9 — міо- септи; 10 — гонади; 11 — хорда; 12 — нервова трубка; 13 — очки Гесе; 14 ™ пігмент­на пляма; 15 — ямка Келікера; 16 — ямка Гатчека; П — парус; 18 — зяброві щі­лини; 19 — атріальна порожнина; 20 — печінковий виріст.

Рис. 9. Ланцетник:

20

Рис. 10. Поперечний розріз ланцетника:

а — зріз в зябровій ділянці; б —він же в об'ємному вигляді; / — епідерміс; 2 — кутис; 3 —плавцеві промені; 4 — скелетогенний шар; 5 — метаплевральні згортки; S — міомери; 7 —поперечний м'яз; 8 — хорда; 9 — нервова трубка; 10 — зяброві перетинки; 11 — ендостиль; 12 — надзяброва борозенка; 13 — навколозяброва по­рожнина; 14 — субхордальний целом; 15 — субендостильний целом; 16 — корені аорти; 17 т— черевна аорта; 18 — печінковий виріст; 19 — Гонади; 20 — видільні

канальці.

том виділення епітеліальних клітин у вигляді волокнистої без- клітинної речовини.

Над хордою розміщена центральна нервова система, що має вигляд рівчака з зімкнутими краями. Центральна порожнина рівчака зветься невроцелем. Вздовж невроцелю містяться світло­чутливі органи — очки Г есе. Кожне очко Гесе складається із світ­лочутливої та пігментної клітини. ...

Передній кінець невроцелю утворює поширення, що є гомоло­гом третього шлуночка головного мозку хребетних. Таке поши­рення невроцелю у личинок ланцетника відкривається назовні отвором—невропором. У дорослих форм на місці невропору розмі­щена нюхова ямка (ямка Келікера).

истої безклітинної тканини. Така тканина розташована під епі­дермісом, утворює міосеПти,' оточує хорду і центральну нервову Трубку, зв'язуючи їх між собою.

Скелет парних плавців (плавцеві промені) 'та щупальців утво­рюється щільнішою сполучною тканиною.

Зябровий скелет кутикулярного походження. Він є продук-

21

Інші органи чуття ланцетника такі : пігментна пляма, що роз- і міщена в передній стінці мозку і, очевидно, є органом рівноваги та З миготлива ямка Гатчека, що міститься на верхньому боці ротової ■{ воронки і являє собою орган смаку. q

Рот веде у велику глотку, що пронизана багатьма (понад 100) зябровими щілинами. Зяброві щілини відкриваються в навколо- ' зяберну, або атріальну, порожнину. Атріальна порожнина оточує \ глотку і дає сліпий виріст в задній кінець тіла з правого боку. Назовні вона відкривається атріопором.

Крім дихальної функції, глотка бере участь і в живленні.. Д§ На дні її розміщується ендостиль, центральна частина якого вист- лана війчастими клітинами, а по боках його тягнуться залозисті ^: клітини. Спереду глотки ендостиль розгалужується на дві бокові ' навкологлоточні гілки, що оточують глотку з боків, і утворивши навкологлоточне кільце, переходить у надзяброву борозенку, яка прямує вздовж спинної сторони глотки до стравоходу.

Акт дихання та живлення у ланцетника відбувається пасивно за допомогою руху війчастого епітелію, що вкриває ротову воронку, зяброві щілини та весь кишковий канал. , І

Часточки їжі, що разом з водою потрапляють до глотки, склею­ються виділеннями слизових клітин ендостилю і рухом війок спря­мовуються вперед до навкологлоточного кільця і далі по надзябро- вій борозенці назад до стравоходу.

Кишковий тракт у ланцетника слабо диференційований, його передній відділ виконує функцію шлунка. Від черевного боку шлун­ка іде сліпий печінковий виріст. Як і у всіх хребетних тварин у печінці ланцетника утворюється воротна система кровообігу. За­кінчується кишковий канал анальним отвором.

Вторцнна порожнина тіла {целом) у ланцетника в значній мірі зайнята атріальною порожниною, що, вростаючи, як ектодерйальне вп'ячування з нижнього боку тіла, витискує целомічну порожнину, охоплюючи глотку. В такий спосіб атріальна порожнина, вист- лана ектодермою, є частиною зовнішнього середовища і пристосо­вана для захисту зябрових щілин від забруднення під час риючого* способу життя.

Целомічна порожнина в зябровій області представлена кана­лами, з яких два розміщені над глоткою по боках надзябрової борозенки {субхордальні) і один нижній (субендостильний)', Субхор- дальні целомічні канали сполучаються з субендостильними вузь­кими канальцями, що розміщені на первинних зябрових перетин­ках. Спинні та черевний целомічні канали позаду глотки з'єдну­ються в один вузький канал, що охоплює шлунок і печінку. Далі за атріопором він помітно поширюється, дещо зменшуючись за рахунок вироста атріальної порожнини (рис. 12).

Кровоносна система ланцетника замкнена. Кр.ов безколірна і відзначається відсутністю кров'яних тілець. Серце відсутнє і ток крові по Ti.r>v зпійгнюється пульсацією черевної аорти та ниж-

22

частин діриносячих зябрових артерій — зябрових сердець (bui­lt). Від черевної аорти (aorta vent rails) відходять по зябрових Перетинках в обидва боки приносячі зяброві артерії. По вивід­них зябрових артеріях окислена кров збирається .в парну надзяб- рову судину., або корні аорти, від яких відгалужується по сонній іартерії, а надзяброві судини (на рівні заднього кінця глотки) об'єднуються у спинну аорту (aorta dorsalis), що тягнеться під хордою до кінця тіла і дає розгалуження до внутрішніх органів (рис. 11).

Венозна кров з кишкового каналу збирається в підкииікову вену (vena intestlnalis). яка розміщується під кишкою і йде до печін-

. Рис. 11. Схема кровоносної системи ланцетника:¹ / — черевна аорта; 2 — «зяброві серця»; З — приносячі. зяброві судини; 4 — вивідні зяброві судини; 5— надзяброві судини; 6 — спинна аорта; / —хвосто­ва вена; S — підкишкова вена; 9 — воротна вена печінки; 10 — печінкова ве­на; //— ліва передня кардинальна вена; 12 — ліва задня кардинальна вена;

13 — ліва Кюв'єрова протока; 14 — вена навколозябрової порожнини. '

кового виростуде утворює воротну систему і збирається в печін­кову вену (vena hepatica). Від стінок тіла венозна кров збирається в парні передні кардинальні вени, а з задньої частини тіла — парні задні кардинальні вени. На рівні печінкової вени передні і задні кардинальні вени з'єднуються, утворюючи лівий і правий Кюв'єрові протоки, що далі вливаються в печінкову вену. Печінкова вена переходить у черевну аорту.

Органи виділення ланцетника нефридіального типу. По боках спинної сторони глотки біля субхордального целому лежать парні сегментально розміщені нефридіальні трубочки, які в процесі роз­витку відкриваються в порожнину тіла воронкою — нефростомом, по краях якого сидять булавовидні клітини — соленоцити. Потім нефростоми закриваються і фільтрація відбувається через солено­цити. Другий кінець трубочок відкривається в зяброву щілину і через неї в атріальну порожнину.

Виконання завдання

1. а) На фіксованому екземплярі ланцетника розгляньте за допомогою лупи його зовнішню будову. Знайдіть: передротову воронку, спинний, хвостовий та підхвостовий плавці, метаплев­ральні згортки, анальний отвір та атріопор. Зверніть увагу на ме-

23

тамерне розташування мускульних сегментів у бічному мускул та гонад.

б) Замалюйте контури .тіла ланцетника. .-₄

^!2. а) На тотальному препараті ланцетника, користуючись лу­пою, знайдіть хорду, нервову трубку, глбтку з зябровими щілинами, кишковий канал та печінковий виріст.

б) Нанесіть розміщення цих основних органів на виготовле­ний вами контурний рисунок ланцет­ника.

3. Розгляньте під малим побіль­шанням мікроскопу, лише відповідно наставляючи на фокус, готовий то­тальний препарат ланцетника, про­зорість якого дає можливість поба­чити внутрішні органи, як на поз­довжньому зрізі. Починайте деталь­ний розгляд з головного кінця, по­ступово пересуваючи препарат до кін­ця тіла. Побачені деталі заносіть на свій контурний рисунок.

а) У головному кінці тіла звер­ніть увагу на розміщення нервової трубки по відношенню до хорди. За­значте чутливі елементи нервової трубки. Знайдіть передротові щупаль­ці, парус, ротовий отвір.

б) В області глотки зверніть ува­гу на велику кількість косо розмі­щених зябрових щілин. У задній ча­стині глотки знизу знайдіть печінко­вий виріст, який добре помітний в місці відходу ЙОГО ВІД КИШКИ. ,

в) Розшукайте очки Гесе, що розміщені вздовж нервової трубки.

г) Розгляньте будову непарних плавців і виявіть плавцеві промені.

4. У результаті всієї р'оботи ви одержите повний рисунок вну­трішньої будови ланцетника.

5. На поперечному зрізі ланцетника в ділянці глотки знайдіть під малим побільшанням мікроскопу такі внутрішні органи:

а) Хорду і сполучнотканинний перетинчастий Скелет, що ото­чує, крім неї, нервову трубку, утворює міосепти і підстилає епі­дерміс. ;

б) Нервову трубку з невроцелем та очки Гесе.

в) У нижній половині препарату знайдіть велику глотку і розгляньте в її стінках зяброві щілини. /

г) У середині глотки знайдіть ендостиль та надзяброву боро­зенку. ;

Рис. 12. Поперечний розріз лан­цетника в області кишки:

1 -т хорда; 2 — нервова трубка; 3 — целом; 4 — кишка; 5 — навколозяб- рова порожнина: 6 — спинна аорта; 7 — підкишечна вена.

24

д) По боках верхньої частини глотки, біля надзябрової боро- I зенки, знайдіть корні аорти, а під'ендостилем— черевну аорту,

е) Поруч з коріннями аорти, над верхньою частиною глотки, знайдіть субхордальні целоми, а під ендостилем — субендостиль- ний целом.

ж) Зверніть увагу на те, що всю бічну і нижню поверхні глотки облямовує атріальна порожнина.

з) У залежності від того, в якому місці глотки зроблено зріз, в целомічній порожнині можна побачити печінковий виріст та

¹ гонади. -

ї) Замалюйте поперечний зріз ланцетника в ділянці глотки.

6. На препараті поперечного зрізу ланцетника в ділянці кишки знайдіть: а) хорду; б) нервову трубку; в) кишку та печінковий виріст (якщо зріз зроблено в передній частині, печінковий виріст залягає під кишкою); г) спинну аорту, що розміщується під хор­дою; д) целомічну порожнину та виріст атріальної порожни­ни; е) гонади (якщо зріз зроблено ближче до переднього кінця); ж) Замалюйте поперечний зріз ланцетника в ділянці кишки (рис. 12).

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Иванов П. П. Общая и сравнительная эмбриология, 1937, Стр. 500—

517.

Шмальгаузен И. И. Основы сравнительной анатомии, стр. 69—-

87.

Терентиев П, В. Практикум по зоология позвоночных, 1956, стр. 16—24.

ТЕМА: МІНОГА ^ ПРЕДСТАВНИК ПІДТИПУ ЧЕРЕПНИХ (ХРЕБЕТНИХ)

Методичні вказівки

Для роботи необхідно мати:

1. Консервовані міноги у ванночках, по одній на кожного сту­дента.

2. Вологі препарати черепа міноги, по одному на кожному столі.

3. Препарат поперечного розрізу міноги в області зябрового апарата.

4. Набори препарувальних інструментів, мікроскоп та ручні лупи (5-кратного побільшання) на кожного студента.

5. Таблиці: а) сагітального та горизонтального розрізу міноги в області дихальної трубки; б) поперечного розрізу в області зяб­рового відділу; в) скелета передньої частини тіла міноги та рото­вої воронки.

25

flftjjftk* занять краще використовувати річкових, морських або- Ійійських міног, які значно більші за розмірами, ніж. українка ська мінога. Що ж до останньої, яка поширена майже по всіх ве-1 ликих річках України, то її добре використати для виготовлення \ препаратів поперечних зрізів. 4

План заняття

1. Розглянути зовнішній вигляд міноги.

2. Вивчити будову зябрового апарата.

3. На горизонтальному, сагітальному та поперечному розрізах ! міноги ознайомитись з топографією внутрішніх органів та їх бу-; довою (рис. 13, 14, 15).

Теоретичні відомості

Мінога (Lampetra mariae) — представник класу' круглоротих (Cyclostomaia). Вона належить до найпримітивніших форм сучас-. них хребетних та має ряд спеціалізованих ознак як в зовнішній, так і у внутрішній будові, що виробились у процесі пристосування до напівпаразитично- го способу життя.

Циліндричне тіло міноги не має зовніш­нього скелета. Шкіра її гола, вкрита сли­зом, що постійно виділяється залозистими клітинами багатошарового епідерміса.

Парні плавці, або метаплевральні склад­ки, у міноги відсутні. Непарні ■— спинний та хвостовий плавці слабо розвинені і під­тримуються м'якими хрящовими проміння­ми — птеригіофорами.

Органом прикріплення у міноги є' широ­ка ротова воронка, що оточена по краях шкірною оторочкою. На стінках ротової во­ронки розташовані рогові «зуби» — сполуч­нотканинні сосочки, вкриті роговим епідер-

Рис. 13. Фронтальний розріз. міноги: 1 — око; 2 — зябровий мішок; З — навколозябровий синус; 4— дихальна трубка; 5 — зовнішній зябровий отвір; 6 — внутрішній зябровий отвір; 7 — серце; 8 — навколосерцева сумка; 9 — печінка; 10 — шлунок.

місом. На нижній частині воронки вони зливаються в нижню ро­гову пластинку, а на верхній — у верхню.

У глибині ротової воронки розташований мускулистий язик, що також озброєний роговою язичковою пластинкою. Язик/ оче­видно, виконує допоміжну роль під час присисання міноги до тіла жертви або іншого предмета.

На""голові міноги розміщений ряд дрібних отворів бічної лінії, до виконують функцію- шкірних органів чуття. Непарна ніздря, що не з'єднана з ротовою порожниною, закінчується сліпо пітуітар- ним, або гіпофізарним, виростом.

По боках голови розміщені слабо розвинені очі, а далі сім пар зовнішніх зябрових отворів.

12 3 5" J 7 8 10 ft Щ 16 17 20 21 23

Рис. 14. Сагітальний розріз головного відділу міноги:

1 — кільцевий хрящ,; 2 — передній верхній (покривний) хрящ; З — задній верхній (тра- бекулярний) хрящ; 4 — під'язичний хрящ; 5 — гідросинус; 6 — ніздря; 7 — нюхова капсу­ла; 3 —тім'яний орган; 9 — парус і тичиночний апарат; 10 — головний мозок; 11 — піту- ітарний мішок; 12 — м'язи язика; 13 — дихальна трубка з внутрішніми зябровими отво­рами; — стравохід; 15 — черевна аорта; 16 — спинна аорта; /7 —хорда; 18 — шлуночок серця; 19 — передсердя; 20 — сполучнотканинна подушка; 21 — спинний мозок; 22 — пе­чінка; 23 — статева залоза; 24 — кишечник.

На кінці тіла, знизу, на межі тулуба і хвоста, є анальний от­вір, за-яким на кінці сосочка розташований сечостатевий отвір.

Внутрішній скелет міноги характеризується сполучнотканин­ними утвореннями та хрящом. Осьо­вий. скелет представлений хордою, що разом із спинним мозком, стиснутим в ^ дорсо-вентральному напрямку, оточена

4-

Рис. 15. Поперечний розріз в області зяброво­го апарата: 6 / — сполучнотканинна подушка; 2 — спинний мозок; З —хорда; 4 — стравохід; 5*-дихальна трубка; 6 — зяброййй мішок; 7 — язик.^-'-.. ■

міцною сполучнотканинною оболонкою, Парний ряд хрящиків (подвійний для кожного сегмента), що залягає в цій оболонці, являє собою зачатки верхніх невральнкх дужок хребців.

Череп міноги дуже примітивний. Скелет неврального черепа представлений хрящовою основною пластинкою, що підстилає

головний мозок. Збоків до неї примикають слухові капсули, а спе­реду •— хрящова нюхова капсула.

Вісцеральний скелет представлений зябровою коробкою, до якої спереду примикають видозмінені зяброві дуги — парні стиле- видні та підочні хрящі. Позаду цієї системи хрящів розташована хрящова навколосерцева сумка.

Зяберна коробка являє собою ніжну хрящову решітку, що ут­ворена дев'ятьма вертикальними дужками та чотирма поздовжніми хрящовими комісурами. - ■:.':■:"'■/

Основу скелета присисального апарата ротової воронки ста­новить кільцевий хрящ.

Мозок міног хоч і примітивний, але має всі 5 відділів, власїи- вих всім хребетним тваринам: передній, проміжний, середній мо­зочок та довгастий. Вони розташовані в одній площині, не утво­рюючи вигинів, характерних для високоорганізованих хребетних..

Глотка міног поділена на дві частини: вузьку верхню — стра­вохід та широку нижню—дихальну трубку. Стравохід перехо­дить у кишку, передня розширена частина якої утворює шлунок. Вздовж всієї кишки всередині тягнеться спіральна складка — спі­ральний клапан, що збільшує всисну поверхню кишкового тракту. Виріст переднього відділу кишки — печінка функціонує як орган внутрішньої секреції.

Дихальна трубка має по боках сім пар отворів, що ведуть у зяброві мішки, які сполучаються із зовнішнім середовищем сьома парами зябрових отворів.

Під час дихання міноги вода проходить через її ротову порож­нину в дихальну трубку, з якої крізь внутрішні зяброві отвори потрапляє в зяброві мішки, а далі через зовнішні зяброві отвори виходить назовні. Якщо мінога прикріплена ротовою воронкою до своєї жертви, то при диханні вода надходить через зовнішні зяб­рові отвори всередину зябрових мішків і виходить назовні також через ЦІ отвори. ' •'■•.• УЇ: ' '■'•

Головною ознакою кровоносної системи міног є добре відокрем­лене двокамерне серце, що складається з трьох відділів: тонко­стінної венозної пазухи, передсердя та шлуночка. Від останнього відходить черевна аорта, що в своїй основі утворює Помітне поши­рення — луковицю аорти (bulbus aortae).

У більшій частині черевної порожнини розміщені непарні Статеві залози: у самців -— сім'яник, у самок — яєчник.' Вони не мають спеціальних вивідних протоків і статеві продукти виводяться назовні однаково. Через розриви стінок залоз вони випадають у порожнину тіла, а звідти через статеві пори, що розташовані на стінках сечостатевого синуса,— у воду, де й відбувається заплід­нення. '•■'; ^:

Видільна система представлена мезонефрйчними нирками, що містяться в порожнині тіла ближче до хвостового відділу і роз­міщені на спинному боці у вигляді двох видовжених тіл.

28

Сечоводи (Вольфові канали) з'єднані з сечостатевим синусом, і останній відкривається назовні сечостатевим отвором.

Виконання завдання

1. а) Починайте заняття з огляду зовнішньої будови міноги. На фіксованому екземплярі розгляньте форму її тіла. Відшукайте непарну ніздрю, тім'яне око (иінеальний орган) та сім пар зябрових отворів по боках голови. Зверніть увагу на наявність непарних плавців. З нижнього боку тіла знайдіть анальний отвір та сечо­статевий сосочок, розташований за ним.

б) При розгляді будови ротової воронки зверніть увагу на характер закривання її в поздовжньому напрямку, що пов'язано з відсутністю щелеп.

розміщення «зубів» та пластинок має систематичне значення, і ці дані використовуються під час визначення. Знайдіть зовнішні та внутрішні губні зуби, верхні та нижні губні зуби, верхньоще­лепну та нижньощелепну пластинки, передню та задню язичні пластинки.

в) Зробіть рисунок зовнішнього вигляду міноги.

2. а) Для вивчення будови зябрового апарата покладіть міногу боком на стіл і зробіть горизонтальний розріз через зовнішні зяброві отвори. Починайте розріз, відступивши на 2 см за край останнього зябрового отвору. Відділіть половинки розрізу, і роз­гляньте ЇХ. ' . .'■ ,р ' *,рр .'■■

б) Розгляньте ротову порожнину в місці переходу в дихальну трубку. Подивіться характер розміщення зябрових мішків по бо­ках трубки, всередині яких у вигляді поздовжніх смужок звисають зяброві листочки. Розгляньте на мікропрепараті їх будову.

в) За допомогою препарувальних голок знайдіть між зябро­вими, мішками навколозяброві синуси.

г) Розшукайте в будові серця передсердя,, що розміщене з лі­вого боку, та шлуночок, який розташований з правого боку. Від­хиліть препарувальними голками трохи назад шлуночок і поди­віться початок черевної аорти (луковицю аорти). На спинній ча­стині зрізу, піднявши, пінцетом шлуночок і передсердя, розгляньте венозну пазуху.

3. а) Зробіть сагітальний розріз міноги, поділивши тіло її на дві однакові частини. Розріз повинен пройти посередині централь­ної нервової системи, хорди, кишкового тракту. Розріз слід про­вести вздовж всього тіла, тварини, щоб розглянути і будову про- тоцеркального типу хвоста.

б) Знайдіть хорду, розгляньте її будову та прослідкуйте, на­скільки центральна нервова система заходить наперед її (порів­няйте з ланцетником).

в) Відпрепаруйте головний мозок та знайдіть з переднього боку нюхову капсулу, вхідний отвір — ніздрю та пітуїтарний мі-

29

\

шок, що заходить під дно черепа та частково під початок хорди, де й закінчується сліпо. Над головним мозком добре видно тім'яне око. . . '

Тут же, в передньому відділі під хордою, розшукайте страво­хід та прослідкуйте характер його переходу до кишкового тракту. Далі під кишковим трактом знайдіть дихальну трубку із сьома зяберними отворами.

Знайдіть язик, що тягнеться вздовж всього зябрового апара­та. Розгляньте його масивну мускулатуру та під'язичний хрящ,^;

що надає цьому важливому органу твер­дості.

г) У передній частині порожнини тіла найдіть печінку, а над нею кишковий ка­нал, що закінчується анальним отвором. Над кишковим каналом розташована ста­тева залоза, по якій легко відрізнити до­рослих самців від самок. Якщо вам попа­лись самки з ікрою, то за допомогою голок видаліть кілька ікринок і зверніть, увагу на їх дуже дрібні розміри.

д) Зарисуйте всі органи, які ви побачи­ли на сагітальному розрізі міноги.