Епідеміологія як наука та епідеміологічний метод дослідження

Епідеміологія- галузь медицини,яка вивчає причини виникнення і шляхи поширення інфекційних хвороб,а також розробляє заходи боротьби з ними,можливість їх запобігання.

Особливістю інфекційних хвороб є їх заразність.

Основним об*єктом епідеміології є епідемічний процес, тобто поширення інфекційних хвороб серед людей. На основі вивчення закономірностей виникнення ,поширення, згасання спалахів інфекційних хвороб утвердився епідеміологічний метод дослідження,

який став своєрідним результатом синтезу методів соціальних, біологічних, мікробіоло-

гічних, медичних наук.

У минулому епідеміологія була описовою наукою, а практичні заходи носили емпіричний характер.

Розрізняють загальну і спеціальну частину епідеміології.

Історичний нарис.

З давніх-давен людство мало певні уявлення про заразні хвороби і старалось запобігти їм.Так хворих на лепру ізолювали в особливих дворах прокажених.У Китаї понад три тисячоліття тому вдавалися до варіоляції,тобто штучного щеплення віспи, що призводило до формування несприйнятливості.

Давньогрецький лікар Гіппократ(460-377 рр.до н.е.) яскраво описав клінічну картину ряду інфекційних хвороб.

Д.Самойлович запропонував карантинні заходи.Він довів важливість раннього виявлення першого хворого на чуму та його негайної ізоляції, виявив що перехворілі на чуму мають опірність до цієї інфекції, і залучав їх для роботи в осередках епідемії.

У 1796р. анг. Лікар Е. Дженнер відкрив ефективний спосіб профілактики особливо небезпечної інфекції – натуральної віспи,- запропонувавши щеплення людині коров’ячої віспи( вакцини).

Роберт Кох(1843-1910) відкрив збудників холери, туберкульозу, сибірки.

Мечников розробив теорію фагоцитозу.

Російський мікробіолог Д.Івановський відкрив віруси.

У 1884р. О.Павловський отримав протидифтерійну сироватку.

Працюючи в Одесі, М.Ф.Гамалія провів ряд досліджень з мікробіології, імунології туберкульозу, сибірки, холери, натуральної віспи, висипного та поворотного тифів, а також ввів у науку термін «дезінфекція».

К.І.Скрябін розробив ряд наукових відкриттів в галузі ветеринарної і медичної гельмінтології.

Серед епідеміологів нашого часу особливо вагоме місце посідає Л.В.Громашевський.

Цей видатний вчений відкрив закономірності поширення інфекційних хвороб, розробив

учення про механізм передачі збудників, рушійні сили епідемічного процесу .

Епідеміологічні особливості будь-якої інфекційної хвороби пов'язані з динамікою суспільних явищ (гігієна населених пунктів, стихійні лиха, різні екологічні чинники).

Вони суттєво змінюють властивості збудників і спричинені ними інфекційні процеси.

З'явилися нові вірусні хвороби, особливо небезпечні для людей,-ВІЛ-інфекція,Т-клітинний лейкоз, геморагічні гарячки( мар бузька, ебола, ласса), відкрито новий біологічний тип збудника- пріони- змінені власні білки людини і тварини. Вони не містять нуклеїнових кислот і цим відрізняються від усіх відомих мікроорганізмів.Доведено

Етіологічну роль пріонів у розвитку хвороб головного мозку і м*язової системи.

За відкриття пріонів ам.патологу Стенлі Прусінеру 1997р. присуджено Нобелівську премію.

 

 

ЕПІДЕМІЧНИЙ ПРОЦЕС.

Епідемічний процес-це безперервний ланцюг взаємозв'язаних між собою інфекційних процесів,що виникають послідовно і проявляються в клінічно вираженій формі або безсимптомно.

Основні ланки епідемічного процесу: джерело збудників інфекції,шляхи передачі збудників,сприйнятливий організм.

ДЖЕРЕЛО ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ

Під джерелом збудника, за Л.В.Громашевським, слід розуміти об'ект, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це свого роду резервуар, якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину.

У ролі джерела може виступати лише такий об'єкт, у якому збудники знаходять необхідні умови для свого існування і розмноження. Оскільки хвороботворні (тобто патогенні) види, як правило, пристосувались до паразитування в організмах людини і тварини, то саме останні можуть бути

 

 

джерелом збудника інфекції. І лише деякі види збудників вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі.

Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяють на антропонози, зоонози і сапронози.

При антропонозах джерелом збудника лише людина (хвора чи здоровий заразоносій). Хвора людина вважається більш небезпечною тому, що виділяє збудників у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекціях припадає на різні періоди хвороби. Так при корі, кашлюку, гепатиті А- це початковий період хвороби. При дезентерії, холері, максимальна заразність

Збігається з періодом розпалу захворювання.

Для зоонозів характерне зараження людини лише віл тварин (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія, сибірка і інші). Їх збудники адаптувались до безперервної циркуляції серед окремих видів домашніх (сільськогосподарських) і диких тварин. За певних умов людина може заразитися, але після цього сама, як правило, не стає джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Лише деякі інфекційні хвороби, що існують у природі як зоонози, можуть певний час розповсюджуватись у людському середовищі без участі тварин(наприклад легенева форма чуми). Але відносно швидко цей епідемічний процес затухає, а тому не може забезпечити збереження збудника як біологічного виду.

Заразитись можна під час догляду за тваринами (наприклад, великою і дрібною рогатою худобою, свинями), їх забою, зняття шкури, розробки туші, стрижки овець і кіз, споживання сирого молока, недостатньо термічно обробленого м'яса, використання території і приміщення, забруднених хворими особинами. Такі зараження часто носять професійний характер (наприклад, бруцельоз у чабанів).

Деякі патогенні для людини мікроорганізми можуть дуже довго перебувати і навіть, накопичуватись у довкіллі. До них належать збудники легіонельозу, гістоплазмозу, системних мікозів, газової гангрени, лістеріозу, меліоїдозу, а також ВАС.СЕREUS, що спричиняє кишкові інфекції. Спори цих мікробів можуть десятиліттями зберігатися у грунті, а в теплу пору року при високій вологості навіть проростати у вегетативні форми знову переходять у спори. Отже,грунт виступає своєрідним резервуаром цих збудників. Інфекційні хвороби, що спричиняються ними, дістали назву сапронози.

 

МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЇ.

Для усіх інфекційних хвороб притаманна контагіозність (заразність). Заразність інфек-

ційної хвороби характеризується індексом контагіозності.цей показник позначає кількість захворілих на 100 чутливих до конкретної хвороби осіб, які були в контакті

з джерелом збудника. Індекс контагіозності вимірюється у відсотках.

Передача збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму складається з