- •1.Регіональна економічна політика України та європейська інтеграція
- •2.Значення та завдання регіональної економіки в сучасних умовах розвитку України та глобалізації.
- •3.Становлення та розвиток теорії регіональної економіки
- •4.Методи аналізу регіональної економіки
- •6.Регіональна економіка та територіальна (просторова) організація продуктивних сил
- •7.Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил України
- •8.Міжрегіональні економічні зв’язки: сутність та види.
- •9.Соціально-економічне районування: сутність та функції у системі територіальної організації господарства
- •10.Закономірності та принципи формування економічних районів.
- •11.Наукові засади раціонального природокористування
- •12.Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект
- •13.Еколого-економічний простір в контексті регіонального розвитку
- •14.Концепція стійкого розвитку: сутність, значення та принципи здійснення.
- •15.Регіональна політика: сутність, принципи, види та механізм реалізації
- •16.Механізм реалізації державної політики соціально-економічного розвитку регіонів України.
- •17.Регіонально-економічний аспект у формуванні екологічної безпеки.(див.11,12)
- •18.Регіональна економіки як інтегрована економічна дисципліна
- •19.Господарський комплекс світу та України: сутність, значення та характеристика структури.
- •20.Проблеми трансформації господарського комплексу України в умовах глобалізації.
- •21.Територіально-виробничий комплекс: сутність, види та організаційні форми представлення.
- •22. Паливно-енергетичний комплекс: сутність, значення та характеристика структури.
- •23.Паливно-енергетичний комплекс України: проблеми та пріоритети.
- •24. Альтернативна енергетика: сутність, види та потенціал розвитку в Україні та світі.
- •25. Гірничо-металургійний комплекс: сутність, структура та регіональна спеціалізація.
- •26. Хімічний комплекс: сутність, структура та спрямованість розвитку сировинних, енергетичних та споживчих галузей.
- •27. Машинобудівний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування галузей.
- •28. Особливості територіальної організації машинобудівного комплексу України.
- •29. Нові форми регіонального розвитку машинобудування та їх роль у формуванні продуктивних сил країни.
- •30. Комплекс галузей легкої промисловості: сутність, структура та фактори регіонального розвитку.
- •31. Спеціалізація країн світу на виробництві продукції легкої промисловості.
- •32. Лісопромисловий комплекс: сутність, значення та функціонально-галузева структура.
- •33. Регіональні особливості розміщення сировинної бази та виробництва лісопромислової продукції в країнах світу.
- •34. Еколого-економічні проблеми розвитку лісопромислового комплексу України.
- •35. Агропромисловий комплекс: сутність, значення та особливості регіонального розвитку.
- •36. Еколого-економічні проблеми формування сировинної бази агропромислового комплексу України.
- •37. Особливості регіонального сільськогосподарського та продовольчого виробництва в світі.
- •38.Галузева та регіональна структура харчової промисловості України.
- •39. Будівельно-індустріальний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування.
- •40.Агропромисловий комплекс: сутність і фактори формування галузево-територіальної структури.
- •41.Агропромислова інтеграція: сутність, види, форми та функціональні зв’язки.
- •42.Продовольчий комплекс у розв’язанні регіональних продовольчих проблем.
- •43.Транспортно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та особливості функціонування.
- •44. Науково-технічний прогрес та його значення в розвитку транспортно-комунікаційного комплексу світу.
- •45. Розвиток транспортної системи України: структурні та регіональні особливості функціонування.
- •46. Торгівельний комплекс: сутність, структура та територіальна організація.
- •47. Перспективи розвитку і вдосконалення розміщення торговельного комплексу в України
- •48. Сутність значення та функції внутрішньої торгівлі як складової комерційного комплексу.
- •49. Соціальний комплекс: сутність, структура та значення в регіональному розвитку.
- •50. Потенціал регіонального розвитку: сутність, структура та особливості формування.
- •51.Природно-ресурсний та екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.
- •52.Економічний потенціал: сутність, значення та структура.
- •53.Торговельний потенціал України та її регіонів.
- •54.Демографічний потенціал як основа стійкого розвитку економіки регіонів.
- •55.Науково-технічний та інноваційний потенціал розвитку регіонів.
- •56.Напрямки реструктуризації господарського комплексу індустріальних районів України.
- •57.Пріоритетні напрями екологічного розвитку в індустріальних регіонах України.
- •58.Структурно-динамічні проблеми розвитку продуктивних сил економічних районів з середнім рівнем розвитку.
- •59.Характеристика природно-ресурсного, демографічного та економічного потенціалів розвитку депресивних територій.
- •60.Проблеми формування фінансового потенціалу територій, що мають нижче середній рівень економічного розвитку.
- •61.Конкурентоспроможність регіонів України: передумови та фактори формування.
- •62.Міжнародні організації та їх значення у здійсненні регіональної еколого-економічної діяльності. Аціональні і регіональні організації України з охорони навколишнього середовища.
- •63.Міжнародне співробітництво України з питань екології та охорони навколишнього середовища в умовах глобалізації.
- •64.Технополіси і технопарки як прогресивна форма регіонального розвитку.
- •65.Регіональні аспекти світових економічних процесів.
62.Міжнародні організації та їх значення у здійсненні регіональної еколого-економічної діяльності. Аціональні і регіональні організації України з охорони навколишнього середовища.
З метою охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини національні і регіональні організації України здійснюють на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи з метою гармонійної взаємодії суспільства і природи. У 2011 році екологічна громадськість України відзначає 105-річчя громадського природоохоронного руху руху в нашій країні та 65-річчя Українського товариства охорони природи. 1 листопада 1906 року розпочалась діяльність студентського Гуртка любителів природи при Харківському університеті, який через 5 років перетворився у Харківське товариство любителів природи. Сьогодні зміцненню та розвитку дієвого громадського екологічного руху в Україні сприяли розбудова незалежної держави, формування засад громадянського суспільства. До активізації руху спонукали також різке погіршення стану довкілля, зокрема у зв’язку з Чорнобильською аварією. На початковому етапі характерним було самоствердження і збільшення кількості екологічних організацій, участь їхніх представників у підготовці різних міжнародних екологічних форумів, що відбувались у цей час в європейських країнах. У 1991 р. започатковано процес світового значення – «Довкілля для Європи». Ця ідея міжнародної екологічної співпраці зародилась у зв’язку з визначеними політичними перетвореннями, що відбувались в Європі у 1989–1991 рр., і бажанням створити новий «Європейський Екологічний Простір». У зв’язку з ратифікацією Україною «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1999) відбувається подальша консолідація та розвиток громадських екологічних організацій, підвищення професійної спроможності місцевих екологічних організацій. Силами громадських організацій було започатковано щорічні Всеукраїнські конференції екологічної громадськості. Важливим етапом у становленні екологічного громадського руху в Україні є підготовка Доповіді неурядових організацій «Громадська оцінка екологічної політики в Україні», яка стала свого часу єдиним не лише в Україні, а й в Європі системним оціночним документом громадськості. Для розв’язання своїх завдань громадські екологічні організації використовують різні форми і методи роботи: здійснюють громадську експертизу еколого-небезпечних об’єктів, надають еколого-правову допомогу, ініціюють громадські слухання, готують проекти нормативних документів, створюють громадські ради при органах влади різних рівнів, видають літературу природоохоронного спрямування, створюють та охороняють об’єкти природно-заповідного фонду. Основою громадського екологічного руху в Україні є всеукраїнські громадські організації, місцеві екологічні групи, благодійні фонди, наукові товариства, тематичні об’єднання, асоціації, мережі, робочі групи, створені для розв’язання національних і місцевих екологічних проблем. Усього налічується близько 440 громадських екологічних організацій (2006), з них 28 всеукраїнського рівня, зареєстровані Мін’юстом України. Найбільші організації: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга, Українська екологічна асоціація «Зелений світ», Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Національний екологічний центр України, Всеукраїнська громадська екологічна організація «Мама-86», Українське географічне товариство, Українське ботанічне товариство. Працюють також громадські екологічні організації, які обрали певні напрями природоохоронної роботи (юридичний, освітній, енергетика та довкілля, довкілля та здоров’я): «ЕкоПраво-Київ», Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток». Починаючи з 1997 р., завдяки ініціативам окремих організацій та виконання ними спільних проектів відчутною стала тенденція до об’єднання екологічних громадських організацій у мережі, асоціації, коаліції, робочі групи (зокрема діють Українська річкова мережа «Чорноморська мережа», Робоча група з питань глобальної зміни клімату, Асоціація карпатських екологічних неурядових організацій). Громадські екологічні організації є в усіх регіонах України. Найбільше їх зосереджено у Києві (понад 100) і в деяких обласних центрах (понад 10–20 зареєстровано у Донецьку, Харкові, Сімферополі, Дніпропетровську, Миколаєві, Одесі, Чернівцях, Львові). Понад 120 організацій функціонують у районних центрах і селищах. Діяльність деяких регіональних організацій відома і поширюється на інші регіони держави – це, зокрема, «Еко-плай» (м. Яремча), «Зелений рух Донбасу» (м. Горлівка), Еколого-культурний центр «Бахмат» (м. Артемівськ), «Інтер-Еко» (м. Вінниця), Західний центр Всесвітньої екологічної лабораторії (м. Львів), «Крона» (м. Чернівці), «Екосфера» (м. Ужгород), «Екологія і світ» (АР Крим), Київський еколого-культурний центр. Головним завданням громадських екологічних організацій є здійснення громадського контролю за додержанням природоохоронного законодавства, практична природоохоронна робота з розв’язання екологічних проблем, поширення екологічної інформації, здійснення освітньої і виховної роботи з метою формування екологічної свідомості населення, участь у формуванні й реалізації державної та регіональної політики. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України підтримало створення у 1996 р. Громадської ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування, у яку ввійшли представники найпотужніших екологічних організацій (серед них: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Всеукраїнська екологічна ліга, ВЕГО «МАМА-86», Всеукраїнський екологічний благодійний фонд «Геоеко – XXI століття», Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток», Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ, Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, УЕА «Зелений світ», «Україна. Порядок денний на ХХІ століття», Українське ботанічне товариство, Українське відділення міжнародної спілки «Екологія людини», Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші). Поряд зі спеціалізованими організаціями з охорони навколишнього середовища у 2011 р. було створено Міжнародну громадську організацію - міжнародну асоціацію «Здоров'я суспільства» (МОО-МА «Здоров'я суспільства»), яка має за мету - задоволення та захист законних соціальних, медичних, екологічних, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів різнихнародів, а також всебічного співробітництва між ними. Сьогодні, МОО-МА «Здоров'я суспільства» приділяє велику увагу забезпеченню виконання Україною положень Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" (Оргуська конвенція), питанням обліку екологічної складової в державному розвитку, питанням процедур державної екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів і належної участі громадськості в цих процедурах. МОО-МА «Здоров'я суспільства» найнагальнішою проблемою сучасності вважає захист існування людської цивілізації та звертає увагу громадськості на реалізацію екологічних прав громадян.
