
- •1.Регіональна економічна політика України та європейська інтеграція
- •2.Значення та завдання регіональної економіки в сучасних умовах розвитку України та глобалізації.
- •3.Становлення та розвиток теорії регіональної економіки
- •4.Методи аналізу регіональної економіки
- •6.Регіональна економіка та територіальна (просторова) організація продуктивних сил
- •7.Нові форми регіонального розвитку продуктивних сил України
- •8.Міжрегіональні економічні зв’язки: сутність та види.
- •9.Соціально-економічне районування: сутність та функції у системі територіальної організації господарства
- •10.Закономірності та принципи формування економічних районів.
- •11.Наукові засади раціонального природокористування
- •12.Економіка та управління природокористуванням: регіональний аспект
- •13.Еколого-економічний простір в контексті регіонального розвитку
- •14.Концепція стійкого розвитку: сутність, значення та принципи здійснення.
- •15.Регіональна політика: сутність, принципи, види та механізм реалізації
- •16.Механізм реалізації державної політики соціально-економічного розвитку регіонів України.
- •17.Регіонально-економічний аспект у формуванні екологічної безпеки.(див.11,12)
- •18.Регіональна економіки як інтегрована економічна дисципліна
- •19.Господарський комплекс світу та України: сутність, значення та характеристика структури.
- •20.Проблеми трансформації господарського комплексу України в умовах глобалізації.
- •21.Територіально-виробничий комплекс: сутність, види та організаційні форми представлення.
- •22. Паливно-енергетичний комплекс: сутність, значення та характеристика структури.
- •23.Паливно-енергетичний комплекс України: проблеми та пріоритети.
- •24. Альтернативна енергетика: сутність, види та потенціал розвитку в Україні та світі.
- •25. Гірничо-металургійний комплекс: сутність, структура та регіональна спеціалізація.
- •26. Хімічний комплекс: сутність, структура та спрямованість розвитку сировинних, енергетичних та споживчих галузей.
- •27. Машинобудівний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування галузей.
- •28. Особливості територіальної організації машинобудівного комплексу України.
- •29. Нові форми регіонального розвитку машинобудування та їх роль у формуванні продуктивних сил країни.
- •30. Комплекс галузей легкої промисловості: сутність, структура та фактори регіонального розвитку.
- •31. Спеціалізація країн світу на виробництві продукції легкої промисловості.
- •32. Лісопромисловий комплекс: сутність, значення та функціонально-галузева структура.
- •33. Регіональні особливості розміщення сировинної бази та виробництва лісопромислової продукції в країнах світу.
- •34. Еколого-економічні проблеми розвитку лісопромислового комплексу України.
- •35. Агропромисловий комплекс: сутність, значення та особливості регіонального розвитку.
- •36. Еколого-економічні проблеми формування сировинної бази агропромислового комплексу України.
- •37. Особливості регіонального сільськогосподарського та продовольчого виробництва в світі.
- •38.Галузева та регіональна структура харчової промисловості України.
- •39. Будівельно-індустріальний комплекс: сутність, структура та регіональні аспекти функціонування.
- •40.Агропромисловий комплекс: сутність і фактори формування галузево-територіальної структури.
- •41.Агропромислова інтеграція: сутність, види, форми та функціональні зв’язки.
- •42.Продовольчий комплекс у розв’язанні регіональних продовольчих проблем.
- •43.Транспортно-комунікаційний комплекс: сутність, структура та особливості функціонування.
- •44. Науково-технічний прогрес та його значення в розвитку транспортно-комунікаційного комплексу світу.
- •45. Розвиток транспортної системи України: структурні та регіональні особливості функціонування.
- •46. Торгівельний комплекс: сутність, структура та територіальна організація.
- •47. Перспективи розвитку і вдосконалення розміщення торговельного комплексу в України
- •48. Сутність значення та функції внутрішньої торгівлі як складової комерційного комплексу.
- •49. Соціальний комплекс: сутність, структура та значення в регіональному розвитку.
- •50. Потенціал регіонального розвитку: сутність, структура та особливості формування.
- •51.Природно-ресурсний та екологічний потенціал: регіональний та глобальний рівень формування.
- •52.Економічний потенціал: сутність, значення та структура.
- •53.Торговельний потенціал України та її регіонів.
- •54.Демографічний потенціал як основа стійкого розвитку економіки регіонів.
- •55.Науково-технічний та інноваційний потенціал розвитку регіонів.
- •56.Напрямки реструктуризації господарського комплексу індустріальних районів України.
- •57.Пріоритетні напрями екологічного розвитку в індустріальних регіонах України.
- •58.Структурно-динамічні проблеми розвитку продуктивних сил економічних районів з середнім рівнем розвитку.
- •59.Характеристика природно-ресурсного, демографічного та економічного потенціалів розвитку депресивних територій.
- •60.Проблеми формування фінансового потенціалу територій, що мають нижче середній рівень економічного розвитку.
- •61.Конкурентоспроможність регіонів України: передумови та фактори формування.
- •62.Міжнародні організації та їх значення у здійсненні регіональної еколого-економічної діяльності. Аціональні і регіональні організації України з охорони навколишнього середовища.
- •63.Міжнародне співробітництво України з питань екології та охорони навколишнього середовища в умовах глобалізації.
- •64.Технополіси і технопарки як прогресивна форма регіонального розвитку.
- •65.Регіональні аспекти світових економічних процесів.
54.Демографічний потенціал як основа стійкого розвитку економіки регіонів.
Під демографічним, потенціалом слід розглядати людський потенціал, іншими словами-кількість населення, частку трудових ресурсів (працездатного населення), вікові та статеві показники, динаміку природного та механічного руху населення тощо. Основними характеристиками демографічного потенціалу є: - співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються за певний проміжок часу; - статево-вікова структура населення; - співвідношення показників механічного руху населення16. На 1 січня 2009 року в Україні, за даними Держкомстату. проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008 року чисельність населення зменшилась на 229,0 тис. осіб. Зменшення населення країни відбувалося винятково за рахунок природного скорочення - 243,9 тис осіб, водночас зафіксовано міграційний приріст населення (14,9 тис. осіб).У порівнянні з 2007 роком обсяг природного скорочення зменшився на 46,3 тис. осіб, або з 6,2 до 5,3 осіб на 1000 жителів. Скорочення чисельності населення спостерігалось у 24 регіонах країни, крім м. Києва. Закарпатської та Рівненської областей, де зареєстровано природний приріст населення (відповідно 1,9 тис. осіб. 2,1 та 0.8 тис. осіб). За прогнозами демографів, населення в Україні вже не буде збільшуватися, оскільки для цього відсутні сприятливі умови, а демографічний потенціал на сьогодні є вичерпаним. Такі прогнози не просто песимістичні, сьогодні вони звучать як вирок українській нації. За даними прогнозів як вітчизняних експертів, так і міжнародних організацій тенденція до скорочення населення країни буде посилюватися й протягом наступних років. Якщо в 2006-му році населення України становило 46,6 млн. то в 2010-му вже 45,4 млн. в 2020-му - 42,5 млн, 2030-му -39,5 млн, а 2040-му - 36,5 млн чоловік. Тобто, протягом найближчих тридцяти років чисельність населення може скоротитися на 21.6 %. Це не просто тривожні цифри, вони означають не лише демографічну кризу, але й небезпеку для розвитку країни, загрозу для нашої національної безпеки та майбутнього української нації. Щоб цей висновок не був голослівним, звернемося ще до декількох цифр17. Загалом за роки незалежності України втратила близько 6 млн громадян. Регіонами, які належать до найбільш демографічно постраждалих є Чернігівська. Черкаська і Вінницька області. Назвемо причини, що впливають на депопуляційні процеси. Першою або традиційною причиною залишається висока смертність на фоні низької народжуваності. В середньому по країні смертність перевищує народжуваність у співвідношенні 1,7 до 1. Другою причиною є проблеми родинного плану, зокрема питання фізичного здоров'я, матеріально-фінансового становища, так і морально-психологічного стану родин. Вплив на репродуктивну поведінку родини такого показника, як її матеріально-фінансове становище, вважається як прямим, так і опосередкованим. Починаючи з 90-х років минулого століття, саме соціально-економічні реформи призвели до зменшення добробуту багатьох родин та вплинули на зміну ставлення людей до великих родин і, відповідно, до народження дітей. Наступним чинником, що також впливає на демографічну ситуацію, є трудова міграція українців до інших країн. За деякими оцінками, щороку країна втрачає близько трьох мільйонів чоловіків та жінок. Таким чином, щоб зупинити скорочення кількості населення, необхідно зробити не лише локальні кроки, а реалізувати цілісну загальнонаціональну програму, спрямовану на підвищення рівня народжуваності і створення необхідних для цього умов в освітній і медичній галузях. Питання збільшення народжуваності є тісно пов'язаним також із молодіжною політикою та державною стратегією охорони здоров'я. Отже, вирішення демографічної кризи потребує консолідації багатьох зусиль та реалізації проектів різного рівня -на державному рівні та галузевих напрямках, на рівні політичних партій та громадянського суспільства. Трудовий потенціал - це узагальнююча характеристика кількості та якості сукупних здатностей до праці працездатного населення, до участі у суспільно корисній діяльності. Трудовий потенціал характеризується кількісними і якісними параметрами. Кількісна сторона трудового потенціалу визначається чисельністю працездатного населення, статево-віковою структурою, кількістю робочого часу, відпрацьованого працездатним населенням, чисельністю безробітних. Якісними характеристиками трудового потенціалу є стан здоров'я, загальноосвітній та професійно-кваліфікаційний рівень, схильність носіїв праці до мобільності, конкурентоспроможності робочої сили та ін. Особливе значення у розвитку національної економіки має якість трудового потенціалу. Це - поняття відносне. Воно розкривається у параметрах та компонентах, таких, як: якість працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного працівника або робочої сили. Якісна визначеність трудового потенціалу формується під дією потреб виробництва, попиту на робочу силу, на основі розвитку системи загальної та професійної освіти та виховання.