
- •2. Сучасна українська літературна мова
- •3. Зміни в українському правописі
- •4.Стилі сучасної української літературної мови
- •5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •Лекція № 2. Літературна мова. Мовна норма. Культура ділового мовлення
- •Норми сучасної української літературної мови
- •3. Основні риси культури мови
- •2. Інтонація
- •3. Невербальні засоби спілкування
- •4. Техніка мовлення
- •5. Дикція
- •6. Жанри публічного виступу
- •Лекція № 5. Етика ділового спілкування
- •Лекція № 7. Спеціальна термінологія і професіоналізми
- •2. Однозначні і багатозначні слова
- •8.3. Пряме і переносне значення слова
- •4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія Омонімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •5. Стилістична диференціація слова
- •Лекція № 9. Точність і доречність мовлення. Складноскорочені слова та абревіатура. Графічні скорочення.
- •Правила скорочування слів
- •Лекція № 11. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови
- •2. Іменник
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •3. Прикметник
- •4. Числівник
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •5. Займенник
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •6. Дієслово
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •7. Прислівник
- •8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •9. Вигук
- •2. Поняття про речення
- •3. Просте речення
- •4. Поняття про складне речення
- •5. Складносурядне речення
- •Складнопідрядне речення
- •7. Безсполучникове складне речення
- •8. Складні синтаксичні конструкції
- •Перелік питань до іспиту з предмету «українська мова (за професійним спрямуванням)»
- •IV.Складання професійних документів
2. Поняття про речення
Основною синтаксичною одиницею є речення. Речення передає ті думки та враження, які відчуває людина в процесі спілкування. Формування речення як комунікативної одиниці зумовлюється взаємодією трьох чинників: особливостями мовних форм, форм мислення та навколишньої дійсності. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, всі різноманітні варіанти опису речення можна робити з точки зору структурного, логічного та семантичного підходу.
При структурному підході речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності.
При логічному підході речення зіставляється з формою думки. У навколишній дійсності людська свідомість виділяє предмети та їх можливі ознаки, дії, стани, відношення.
При семантичному підході структуру речення зіставляють із структурою відрізка дійсності, про яку йдеться у кожному конкретному реченні, бо семантика є виразником відношення мовної форми до позамовних чинників.
Ці підходи взаємопов'язані і доповнюють один одного. Будь-який зміст виражається відмінностями мовних форм, тому не можна пояснити особливості синтаксичних явищ без аналізу їх формальної сторони. З іншого боку, мовні форми неможливо вивчити без урахування форм мислення і факторів позамовної дійсності.
Головною одиницею синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (словосполучення, сполучення слів) або утворюються їх поєднанням (складне речення).
Речення - це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об'єднаних за граматичними законами, і характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю.
Ознаки речення:
самостійність функціонування;
предикативність;
інтонаційна завершеність;
граматична єдність;
завершеність висловлення.
Кожне речення має граматичну основу, яка виражається головними членами речення - підметом та присудком, іноді одним головним членом речення - підметом або присудком.
В реченні може бути і підрядний, і сурядний зв'язок. Сурядний зв'язок існує між однорідними членами речення та між частинами складносурядного речення.
Порядок розташування слів у реченні вільний, бо за членами речення не закріплені якісь постійні місця. Проте це не означає, що взагалі в ньому відсутні будь-які правила словопорядку. Розрізняють прямий, або звичайний, порядок слів і зворотний, або інверсійний, порядок слів. При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, додаток вживається після того слова, яке ним керує, обставини можуть займати різні місця в реченні.
Висока гора спускалась покатом. (Н. Лев.)
При зворотному (інверсованому) порядку слів присудок стоїть перед підметом, узгоджене означення - після означуваного слова, а додаток - перед присудком.
Уже вишневі зацвіли сади – і сніг пахучий падає на воду.
Залежно від мети висловлювання всі речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.
Розповідними називаються речення, в яких про когось або щось розповідається, щось заперечується, якими здійснюються описи. (Любив дід гарну бесіду й добре слово (Довж.)
Питальними називаються речення, які містять у собі запитання (Чому той край так дивно звався? (Кост).
Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, тощо) (Прилітайте, сизокрилі мої голуб'ята, із-за Дніпра широкого у степ погуляти (Шевч.).
Розповідні, питальні, спонукальні речення можуть бути окличними (Де ж той світ і де ж та правда?! (Шевч.).
Залежно від відповідності зміста речення дійсності поділяють речення на стверджувальні і заперечні.
Стверджувальні речення - це речення, у яких підтверджується зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності. Наприклад, Був чудовий серпневий ранок (Коц.).
Заперечні речення - це речення, в яких зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності заперечується. Наприклад, Земля не може жити без сонця, а людина - без щастя (Ст.).
Показником стверджувального або заперечного речення на граматичному рівні є наявність або відсутність заперечної частки не.