8. Службові частини мови

Крім повнозначних самостійних частин мови є службові частини мови - прийменник, сполучник, частка. Вони виражають синтаксичні відношення між словами і реченнями (прийменник і сполучник), надають додаткового смислового чи експресивного відтінку (частка).

Прийменником називається службова частина мови, яка об'єднує слова, що разом з формами непрямих відмінків виражають відношення між предметами, відношення дії чи стану до предмета.

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати простір (приїхати до міста), час (о дев'ятий годині), причину (запізнився через транспорт), мету (поїхати на зустріч), порівняння (старший від неї), спосіб дії (робити з задоволенням), відношення до матеріалу (нитка з капрону).

Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий завжди вживається з прийменниками, а всі інші можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

За походженням прийменники поділяються на первинні (в, на, від, з, о) і вторинні, що походять переважно із повнозначних слів (близько, навколо).

За будовою прийменники поділяються на прості (від, без, з, о), складні (з-понад, заради), складені (за рахунок, з метою, на відміну від).

Сполучником називається службова частина мови, до якої відносяться слова, які поєднують однорідні члени речення і частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв'язки між ними.

Значення сполучників виявляється лише в реченні, у зв'язку з повнозначними словами.

За будовою сполучники поділяються на прості (і, а, та, як), складні (щоб, якби, неначе), складені (тому що, через те що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники поділяються на непохідні, тобто ті, що не співвідносяться з іншими частинами мови (а, але, то, бо), і похідні, що походять від інших частин мови і співвідносяться з ними (якщо, проте).

За своїм уживанням сполучники можуть бути неповторюваними (а, але, проте), повторюваними (і - і, ні - ні, чи то - чи то), парними (як..., так і; хоч..., але).

За синтаксичною роллю в реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні. Сурядні сполучники з'єднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Сполучники сурядності поділяються на єднальні (і, та, ані - ані), протиставні (а, але, проте, зате), розділові (або, чи, то - то, хоч - хоч).

Підрядні сполучники у складносурядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на сполучники причини (бо, тому що, через те, що), мети (щоб, з тим щоб), умови (якби, якщо), часу (коли, поки, як тільки), порівняння (як, мов, наче), з'ясування (що, щоб).

Частками називається службова частина мови, яка надає окремим словам, словосполученням і реченням додаткових відтінків у значенні або служить для творення деяких граматичних форм та нових слів.

За значенням та роллю в реченні частки поділяються на словотворчі, за допомогою яких утворюються нові слова (абихто, хтозна-який, ніхто), формотворчі, за допомогою яких утворюються наказовий та умовний способи дієслова (хай співає, ходила б), заперечні (не, ні, ані).

Модальні частки вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого. Модальні частки поділяються на вказівні (ось, осьде, це, ото), означальні (якраз, саме, ледве), обмежувально-видільні (тільки, лише), підсилювально-видільні (і, та, таки, вже, бо), модально-вольові (хай, нехай, ну, давай), стверджувальні (так, авжеж, гаразд), питальні (чи, невже, хіба), порівняльні (мов, наче, неначе, нібито).