Особливості й перспективи розвитку сучасної сім’ї

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім’ї в діяльності вчителів та батьків сприяють реалізації її виховних можливостей. Найбільш характерні з них:

- зміна ціннісних орієнтацій дітей та батьків. Сучасна молодь не вірить в істинні цінності й доброчинність. Багато з них почуваються обманутими, а своє життя вважають скаліченим. Відсутність цінностей або деформоване уявлення про них призводять до бездуховності, жорстокості й цинізму. Як результат – зростає кількість малолітніх злочинців, втрачається людська гідність і святість. Плутанина з цінностями і в батьків. Переважають збагачення, бажання бачити свою дитину бізнесменом і, відповідно до цього, виховують прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим займають нижчі місця;

- відокремлення молодої сім’ї. Об’єктивно є сприятливим, бо забезпечує зміцнення й розвиток сім’ї як самостійного колективу, який самостверджується без нехтування життєвим досвідом старших. В окремих сім’ях створюється сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак молода сім’я зазнає труднощів: побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, ускладнення з влаштуванням дітей до дитячого садку тощо, що відбивається на вихованні дітей;

- зменшення чисельності сім’ї. Причини скорочення народжуваності дітей: зайнятість батьків, зростання матеріальних витрат на виховання, надмірне навантаження жінки-матері, несприятливі житлові, побутові умови, егоїстичне прагнення батьків “пожити для себе”. Масовість однодітних сімей зумовлює відчуження між дітьми, помітний егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших;

- специфіка соціального укладу в міських та сільських сім’ях. Відбивається на розвитку дитини, яка в сільській місцевості відчуває себе під суворим контролем односельців. З одного боку явище позитивне, з іншого – такий соціальний контроль носить міщанський характер, перетворюється на потенційно пригнічуючий. У місті він відсутній;

- залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність: чим вищу освіту мають батьки, тим успішніше навчаються їх діти. Проте сьогодні більшість батьків працює, а виховання перекладається на дідусів та бабусь, освіта яких значно нижча;

- вплив соціально-педагогічні умов на процес самореалізації (реалізації активності) особистості. За теорією А.Маслоу – якщо не задовольняти потреби дитини (біологічні), не забезпечити її безпеки та не вселяти у неї упевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені в нормі – ніхто не вправі очікувати від неї видів діяльності, які сприятимуть самореалізації. Якщо дотримуватись ієрархії потреб, якими володіє кожна людина (вживання або біологічні потреби; безпека і впевненість у майбутньому; любов та приналежність до конкретної соціальної групи; самооцінка; самореалізація) стосовно, скажімо України, то задоволення біологічних потреб у сучасних умовах викликає значні труднощі як для конкретних людей, так і для великих соціальних груп. Спостерігається депопуляція населення в Україні (зростання смертності, скорочення народжуваності). На демографічні показники негативно вплинули економічні труднощі, екологічна ситуація та широкий діапазон проблем, які виникли в результаті Чорнобильської катастрофи: медичних, психологічних, фізіологічних тощо. Цінність людського життя, як і його зміст, втратили міцне підґрунтя;

- обмеження можливостей соціального оточення дитини. Значну роль відіграла урбанізація населення, телебачення, яке демонструє приклади жорстокості й насильства, недооцінка “живого” спілкування в колі сім'ї та з ровесниками. Діти рідко відвідують театри, виставки, разом з батьками ходять на прогулянки та екскурсії, займаються спільними справами. Сучасними детермінантами поведінки дорослих і дітей стали комерція, бездумність і маніпулювання;

- нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з дітьми, їх бажання займати переважно рольову або особистісну позицію. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, встановлення між ними формально ділових стосунків – “зроби, принеси, подай”. Значущим фактором, що впливає на виховання гуманних рис характеру дитини є рівень морально-психологічних відносин, взаємна любов, повага і розуміння у сім'ї. Успіх сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей батьків. Діти не хочуть і не можуть нормально жити і розвиватись за рахунок авансованих почуттів. Їм потрібно, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові, а в основі виховної діяльності батьків стає формула здорового батьківства, яку виводять з любові і вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги влади батьків, їх авторитету і, навпаки, авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї ображає і дає дитині підстави думати про те, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Виховна стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в тому, щоб досягти балансу між милосердям і справедливістю, між ніжністю і вимогливістю, між любов'ю і суворістю і формувати у неї такі риси характеру, які є основою здорового родинного життя¹.

Родина є золотим осередком суспільства, її міць і стабільна домашня опіка над дітьми зумовлюють силу народу, нації, держави.

Родинне виховання – це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Воно не належить до якихось виокремлених педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових й опікунських взаємообов’язків і родинно-побутової культури. Рівень його зумовлюють станом родини.

Перспективи родинного виховання в Україні ґрунтуються на:

• народному родинознавстві (фамілістика) та національному дитинознавстві в їх історичному розвитку;

• родинних виховних традиціях українського народу, їх перспективних виявах;

• новаційних тенденціях традиційного українського родинного виховання;

• зіставленні теорії і практики українського родинного виховання з родинними виховними системами високорозвинених зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Історична доля повелась так, що перелом ХХ-ХХ1 ст. збігся з переломним етапом життя української родини й родинного виховання. Нагальність такого важливого кроку цілком очевидна.

Тоталітарний режим наніс значної шкоди національній батьківській педагогіці. Набутки українського родинознавства всіляко ігнорувались. Натомість їх приглушували родинні чвари, пияцтво, злодійство, наркоманія, неробство й статева розпута, подружні зради й розлуки, сирітство при живих батьках, самітна старість, національний нігілізм, апатія й безвідповідальність. Викореніння цих явищ – одна з перспектив родинного виховання.

Перспективним для новітнього родинного виховання в Україні є відродження традиційного сучасного й майбутнього високого рівня статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі чоловіка, дружини, батька-матері у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім’ї, забезпечення на їх взірцевому прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Честь родини, дотримання єдності, наступності й спадкоємності поколінь, родинна і подружня злагода залишаться пріоритетними і в третьому тисячолітті. Це враховують при організації родинного виховання.