Критерії оцінки ефективності виховного процесу

Ефективність (від лат. efekt – те, що дає відповідний результат) – відношення досягнутого результату (відповідно до того чи іншого критерію) до максимально досягнутого чи заздалегідь запланованого результату.

Ефективність виховання – відношення досягнутих результатів до передбаченої мети (цілей) у процесі формування особистості, соціальних груп.

Для оцінки результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про вимірювання рівнів вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; виявити зміни в поведінці учнів в результаті виховних впливів; з’ясувати найбільш ефективні форми і методи виховання. Без цього неможливо об’єктивно оцінити ефективність і якість проведеної виховної роботи, її впливу на колектив, кожного учня зокрема.

Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди винагороджують вихователя в очікуваний час. Тільки з плином часу можна судити про результативність виховного впливу педагога, яка виявляється у вихованості його підопічних.

Вихованість – комплексна властивість особистості, характеризується наявністю і рівнем сформованості в неї суспільно значущих якостей.

Серцевину вихованості становлять моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості).

Рівень вихованості – ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є показниками вихованості.

Якості особистості учня є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираження єдності зовнішніх і внутрішніх чинників виховання та розвитку.

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні.

Завдяки інтеріоризації зовнішні факти поведінки учня переходять в усталені внутрішні якості особистості. Результати процесу виховання різні, тому що залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу, спрямованих на них виховних впливів, ставлення до однолітків, батьків, педагогів.

Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а особливості конкретних дій відповідно до визнаних норм і правил. Такі критерії не можуть бути універсальними. Бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми і правила, а отже і рівень оцінки вихованості людини. При цьому слід зважати на вік, рівень соціального досвіду людини та інше. Наближено рівень вихованості характеризують словами: високий, середній, низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості характеризують наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику. Середній констатують при наявності половини чи більше ознак відповідного критерію. Низький визначають, коли є менше половини ознак від загального числа, що розкриває критерії, чи у разі їхньої відсутності.

Критерії – мірило, ознака, на основі якої здійснюють оцінку якої-небудь якості.

Критерії оцінки виховання – ознаки, на основі яких роблять висновок про рівні вихованості людини, оцінюють результати виховного впливу.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об’єднують у групи:

1. Критерії оцінки організаційної будови і складових шкільного колективу:

• відповідність структури колективу соціальній моделі суспільства;

• чіткість розподілу функцій між внутрішньоколективними об’єднаннями і органами управління;

• взаємозв’язок між внутрішньоколективними об’єднаннями (органами шкільного управління);

• здійснення управління діяльністю шкільного колективу як єдиного процесу на основі співуправління педагогів, учнів, батьків, громадськості.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень. Відповідає третій стадії розвитку колективу, коли він повністю реалізує виховні функції, характеризується соціально-ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Члени колективу відрізняються високим рівнем активності, ініціативності, самостійності, взаємотурботи в процесі різнопланової діяльності, моральної сформованості.

Середній рівень. Відповідає другій стадії розвитку колективу, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними проявами демократичних мотивів. Члени колективу виявляють середній рівень активності, ініціативності, самостійності в процесі організації діяльності шкільного колективу, моральної вихованості.

Низький рівень. Відповідає першій стадії розвитку колективу, характеризується індивідуалістичною спрямованістю членів колективу, якого фактично немає. Керівник вимушений виступати в ролі своєрідного “диктатора”. Активність, ініціативність, самостійність проявляються дуже рідко, низький рівень моральної вихованості.

2. Критерії оцінки змісту виховної діяльності учнів, колективу, рівня його впливу на особистість учня:

• відповідність змісту виховання вимогам суспільства;

• наявність необхідних напрямків виховання з моральною сутністю їх;

• комплексність у процесі здійснення всіх напрямків виховного впливу;

• індивідуалізація виховання.