Заохочення

Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень змінює віру в свої сили, викликає в дітей бадьорість, вплив енергій, гарний настрій, готовність до роботи, забезпечує сприятливе самопочуття.

Виділяють види заохочення: схвалення, похвала, подяка, нагорода, важливе доручення, авансування особистості.

Схвалення. Виражають короткою реплікою, яка стверджує, що дитина діє правильно, її вчинок позитивний (“так”, “молодець”, “правильно” і т.д.).

Похвала. Розгорнута оцінка, що супроводжується аналізом дій дитини (“Ось бачиш, Сашко, ти постарався, вчиться став краще”).

Нагорода. Більш значне заохочення, застосовують, коли необхідно відзначити особливі досягнення, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемога у змаганнях).

Важливе доручення. Цікаве за змістом, яке свідчить про довіру вчителя, воно викликає особливе натхнення в учня, спонукає до діяльності.

Авансування особистості. Виховна сила заохочення «авансом» ефективна стосовно тих, кого рідко або ніколи не заохочують, хто не переживав позитивних емоцій від похвали дорослих. Але заохоченням «авансом» не можна зловживати.

Але не всяке заохочення активізує процес виховання учнів. Воно має виховну силу тільки при дотриманні певних умов:

• своєчасна оцінка появи позитивних зрушень. Часто буває корисним похвалити вихованця, коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але виявляє прагнення до цього. Відзначення хоча б незначних змін на краще, невеликої перемоги учня над собою стимулює його на позитивну діяльність. Якщо ж педагог виявить байдужість до перших успіхів учня, не помітить його старань, це може негативно позначитись на всьому процесі його виховання;

• об’єктивність заохочувального впливу. Непідкріплене справжніми успіхами воно негативно впливає і на заохочуваних (перехвалювання розвиває самозадоволення, протиставлення себе колективу), і на оточуючих (незаслужена похвала підриває довіру до вчителя). При цьому враховують не тільки результати діяльності, а й те, наскільки учень сумлінно її виконав, скільки вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль. Адже, в учнів різний досвід і рівень розвитку, одним одна і та ж справа дається легко, іншим набагато важче. Необ’єктивність оцінки призводить до конфліктів;

• опора на громадську думку. Вплив заохочення ефективний за умови, якщо оцінка педагога співпадає з думкою дітей. Користуючись методом навіювання, вчитель досягає того, що заохочує сам колектив;

• гласність. Обнародування результатів (особисті досягнення учня, змагання) на кожному етапі розвитку. Засоби, що сприяють гласності: шкільне радіо, преса, збори тощо;

• урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Діти молодшого шкільного віку більш схильні до заохочення, мають потребу в схваленні вчинків ніж старшокласники.

Покарання

Покарання – осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або запобігання у майбутньому.

Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів неприємне переживання, почуття сорому і вини, наміри не повторювати подібного. Покарання, яке принижує гідність дитини, погіршує її поведінку. Знаючи учня, розуміючи його духовний стан і мотив, що спонукає до негативних вчинків, вчитель може визначити необхідність і міру покарання.

Виділяють види покарань:

• покарання-вправляння (погане чергування карається додатковим);

• покарання-обмеження (обмеження якого-небудь задоволення: можливості поїхати на екскурсію, тимчасове виключення із спортивної секції);

• покарання-осуд (попередження, догана з визначенням певних строків виправлення);

• покарання-умовність ( таким покаранням був арешт на певний час в кабінеті А.Макаренка);

• покарання-зміна ставлення ((більш суворий тон вчителя під час оцінки вчинку, суворий погляд).

До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовують такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження у щоденнику, зниження оцінки за поведінку. Найбільше покарання - виключення порушника із школи, коли він грубо і систематично вдається до вчинків, які не дають йому права перебувати у шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).

Покарання має бути педагогічним, гуманним, не ображаючим людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до дитини. Застосовують таким чином, щоб воно викликало в учня переживання, почуття провини, збуджувало докори совісті і прагнення змінити поведінку, підвищувало в нього почуття відповідальності за власну поведінку, зміцнювало його дисциплінованість, несприятливість негативного, здатність протистояти негідним бажанням.