5.5. Сучасні методи управління конкурентоспроможністю

Управління конкурентоспроможністю продукції та підприємств є досить складною проблемою, оскільки базується на комплексному аналізі виробничо-господарської діяльності підприємства. Відомо багато підходів до управління конкурентоспроможністю, таких як: глобальний, директивний, ексклюзивний, інтеграційний, інноваційний, комплексний, логічний, маркетинговий, нормативний, оптимізаційний, процесний, рейтинговий, системний, стандартизаційний, структурний, функціональний, та інші. Управління конкурентоспроможністю продукції проявляється у вигляді взаємозв’язаних між собою процесів підготовки, прийняття та організації виконання управлінських рішень, які утворюють технологію процесу управління та цілеспрямовано впливають на конкурентоспроможність. До таких дій відноситься визначення мети, збір і аналіз даних по конкурентоспроможності продукції чи підприємства, розрахунок і оцінка рівня конкурентоспроможності, визначення та вплив змінних чинників на конкурентоспроможність, вибір прийомів і методів управління конкурентоспроможністю, тощо. В основних методах аналізу конкурентоспроможності використовується системно-чинниковий підхід. Етапами цього процесу є аналіз конкурентоспроможності та заходи що до її підвищення. Якщо аналіз конкурентоспроможності передбачає роботу зі зібраною інформацією, то заходи по її підвищенню - з конкретними діями по її підвищенню, визначенням та обґрунтуванням допустимих рівнів конкурентоспроможності, методами її підвищення, формуванням можливих варіантів і вибором найкращого варіанту для даних умов.

До управлінських рішень можна віднести:

• встановлення обсягу продажі продукції на конкретному ринку та задовольняючого обсягу виробництва;

• формування структури присутності продукції на ринку;

• визначення основних напрямків удосконалення продукції, що виставляється на ринок;

• встановлення витрат і ціни продукції;

• визначення прибутку при досягненні запланованого виготовлення та збуту;

• рекламування та продаж продукції.

При цьому важливим є вибір показників продукції, встановлення критеріїв рівня конкурентоспроможності продукції за прийнятими показниками, вибір прототипів, встановлення запланованих значень показників конкурентоспроможності продукції, розрахунок і порівняння оцінок рівня конкурентоспроможності. Для цього існує ряд науково-методичних підходів вирішення таких управлінських рішень. Важливою характеристикою відомих методів є можливість використання інтегрального показника рівня конкурентоспроможності продукції. Основними методичними засадами вважається обпирання на комплексні показники оскільки конкурентоспроможність є багатоплановою характеристикою. Зведення їх до мінімуму дасть неповну, а можливу односторонню характеристику не завжди правильну. При виборі таких показників слід приймати до уваги також потреби споживачів, а не тільки параметри прототипу. При оцінці конкурентоспроможності продукції крім економічних показників слід застосовувати і технічні, а також екологічні.

Основними показниками конкурентоспроможності продукції можна вважати показники, що відображають інтереси споживачів, виробників і положення продукції на ринку. До першої групи відносяться показники, які характеризують ступінь задоволення потреб споживачів (інтегральна корисність), співвідношення інтегральної корисності до ціни споживання, відносні показники, що характеризують співвідношення вказаних показників для конкуруючої продукції, їх середньозважене значення. Інтереси виробників відображає обсяг продажу продукції на усіх ринках збуту, середній рівень рентабельності, середнє значення відносного показника беззбиткового зниження ціни реалізації продукції. Положення продукції на даному ринку характеризує обсяг її реалізації, частка ринку, що відповідає продукції і відносний показник найбільш можливого зниження ціни реалізації.

Управління конкурентоспроможністю продукції має проявлятися як при стратегії, так і тактиці управління на всіх етапах виробництва та збуту. Корисним при цьому є аналіз кругообігу капіталу, котрий розглядається з різних позицій. А це впливає на правильне встановлення цілей та способів управління, їх досягнення, інформаційне забезпечення та формування рішень,які охоплюють взаємодію різних чинників: ринкових, продукційних, ресурсних, потенціальних і інших. Такий підхід забезпечується аналізом чинників виробництва та збуту, особливостями постачання ресурсів і виробничої кооперації, стратегії, структури і характеру конкуренції на ринку, формування конкурентного середовища, впливом державної політики й можливими випадковими подіями. Сутність комплексного підходу, який при цьому застосовується, полягає в забезпеченні рівня конкурентоспроможності продукції на підставі аналізу взаємозв’язаних вказаних чинників. Для цього використовуються різні методики. Можна зробити висновок про необхідність розробки єдиної найкращої інтегрованої методики, пристосованої до існуючих умов конкуренції з врахуванням впливу внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище – це дія управління забезпеченням конкурентоспроможності продукції та управління забезпеченням конкурентоспроможності підприємства, а зовнішнє – вплив рівня економіки, конкурентоспроможність галузі та країни, ефективність використання ресурсів, результати появи нових конкурентів і нової продукції, екологічність. Тепер екологічність вимагає більшої уваги.

Таким чином, сучасні методи управління забезпеченням конкурентоспроможності продукції та управління забезпеченням конкурентоспроможності підприємства повинні передбачати:

• інформаційну підтримку прийняття управлінських рішень;

• основні шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції;

• обґрунтованість оцінки рівня конкурентоспроможності продукції та підприємства;

• техніко-економічний механізм управління конкурентоспроможністю;

• методи підготовки й прийняття управлінських рішень щодо конкурентоспроможності;

• залежність обсягу фінансування конкурентоспроможності продукції та підприємства у вигляді оптимального розподілення;

• врахування основних принципів конкурентоспроможності: протилежність цілей і засобів, особливості різних сегментів ринку, нестабільність ринкової кон’юнктури, переваги раціональної поведінки споживачів, зовнішні впливи, ірраціональність попиту (конфлікти між поведінкою споживачів).

Організаційне забезпечення управління конкурентоспроможністю продукції пов’язане з організаційними особливостями розподілення функцій управління між окремими підрозділами підприємства, тобто організацією та координацією їх діяльності. Тепер при вирішенні цих завдань системний підхід повністю не використовується, а ряд функцій та робіт просто не виконується. Деякі функції виконуються підрозділом маркетингу.

Складовою частиною є механізм управління конкурентоспроможністю продукції, котрий визначається сукупністю організац

Рис. 5.9. Схема управління конкурентним потенціалом

ійних структур, форм і методів управління, правових норм. Це вимагає вирішення ряду завдань, таких як визначення локальних цілей з їх розподіленням за виконавцями, формування завдань і функцій, встановлення повноважень, прав і відповідальності окремих підрозділів. Механізм управління буде ефективним, якщо чітко визначені всі цілі, встановлені критерії його функціонування, інструменти реалізації, наявні ресурси, взаємозв’язки і взаємозалежність всіх елементів при використанні системного підходу. При цьому, велике значення надається конкурентоспроможному потенціалу підприємства, куди входять ряд виробничих потенціалів (рис. 5.9). Механізм управління конкурентним потенціалом реалізується рядом підрозділів підприємства, котрі встановлюють та підтримують конкурентоспроможність продукції на необхідному рівні. При цьому буде необхідне створення координаційно-організаційної ланки, як основи сучасної організаційної структури управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства.