167

Розділ 5

ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

5.1. Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю продукції

5.2. Технологія системного управління конкурентоспроможністю продукції

5.3. Алгоритм забезпечення конкурентоспроможності продукції

5.4. Формування технологічних процесів виготовлення

конкурентоспроможної продукції

5.5. Сучасні методи управління конкурентоспроможністю

5.6. Комплексна система управління забезпеченням

конкурентоспроможності продукції

5.7. Міжнародний досвід забезпечення конкурентоспроможності продукції

Резюме

Питання для самопідготовки

5.1. Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю продукції

Під управлінням конкурентоспроможності продукції розуміються дії, що виконуються при розробці, виготовленні та експлуатації, чи споживанні продукції з метою забезпечення та підтримки необхідного рівня її конкурентоспроможності. Для цього повинна використовуватися система управління, котра представляє собою сукупність управляючих органів, об’єктів управління, що взаємодіють за допомогою матеріально-технічних засобів при управлінні конкурентоспроможністю продукції. Таким чином управління конкурентоспроможністю продукції можна представити, як сукупність методів, прийомів і заходів по регулюванню чинників, які впливають на рівень конкурентоспроможності.

Оскільки конкурентоспроможність продукції є динамічною категорією, обумовленою дією ряду чинників, які можуть признаватися як параметри, котрими можна управляти. Якщо раніше конкурентоспроможність залежала від природних і трудових ресурсів, капіталу, то тепер коло чинників значно розширилось, включаючи науковий потенціал, державний вплив, рівень освіти робітників, тощо. Всі ці чинники вимагають оптимального поєднання технічних, економічних і правових передумов. В протилежному випадку буде стримуватись розвиток конкурентоспроможності, що веде до застою економіки, зниженні її ефективності, а в загальному і життєвого рівня населення. На жаль зарубіжний досвід повністю не може бути перенесеним на українські умови, так як на заваді стоїть низький розвиток регіональної економіки, яка до цього не готова. Несприятливі умови внутрішнього розвитку економіки, слабкі міжнародні позиції держави, недосконалість законодавства, відсутність достатнього фінансування та інвестицій примушують шукати не стандартні способи підвищення як якості, так і конкурентоспроможності продукції, котрі не завжди оказуються ефективними.

Слід відмітити і наслідки динамічності конкурентоспроможності продукції, коли результати виконаних досліджень і розрахунків характерні лише для короткого часу, оскільки умови конкурентоспроможності постійно змінюються в залежності від кон’юнктури ринку, дій конкурентів, засобів конкурентної боротьби, тощо. При цьому, що головним об’єктом

конкуренції є споживачі, а конкурентна боротьба виражається в боротьбі за ринок.

Оскільки конкуренція є процесом управління конкурентними перевагами на ринку, то в поняття управління конкурентоспроможністю повинен входити весь ланцюжок створення продукції, на якому формується розвиток та використання конкурентних переваг. Управління конкурентоспроможністю продукції та підприємства знаходиться як в сфері дії внутрішніх, так і зовнішніх чинників. На першому місці впроваджуються більш високі степені маркетингової орієнтації продукції, тому управління конкурентоспроможністю повинно починатись саме з маркетингу, де закладаються підвалини конкурентоспроможності.

Управління конкурентоспроможністю має охоплювати також управління якістю продукції, планування та організацію процесів регулювання, облік і контроль, а в загальному всі етапи життєвого циклу продукції Це дуже праце містке завдання, вирішення якого вимагає системного підходу при здійсненні великої кількості управлінських, технічних, організаційних і інших заходів. Концепція управління конкурентоспроможністю включає формування мети і стратегії, методів управління, організацію технічної підтримки. Основу концепції складають програмно-цільові комплексні блоки, які відображають різні заходи по здійсненню такого управління.

Теоретично в загальному конкурентоспроможність продукції може вважатися мажоранта упорядкованої множини

(5.1)

де O – множина об’єктів, W – множина вимог споживачів, S – заданий порядок на множині вимог, P – множина параметрів об’єктів, R – порядок, заданий при аналізі. Однак, такий теоретичний підхід не є адекватним, оскільки включає елементи різної фізичної природи не придатні для порівняння, суб’єктивним, не точно визначеним і мало що дає управлінню конкурентоспроможністю. Ці множини є розмитими. Так наприклад, множина О включає не тільки свою продукцію, але і конкурента і тому така інформація є ймовірна та обмежена. Множина W є слабо структуризована, не може бути точно виражена і побудована на підставі вибірки. Множина S також слабо структуризована, сформована на підставі групового рішення споживачів. Множина P формується на підставі множини О і є невизначеною інформацією.

Подібна справа і з теоретичною моделлю споживачів

(5.2)

де Z – реакція споживачів, які купують продукцію, D – переваги, що віддають споживачі при купівлі продукції, X – чинники зовнішнього середовища, Y – характеристики споживача, Q – значення невизначеного чинника. З такого теоретичного підходу слідує, що якість не є обов’язковою характеристикою та недостатньою для покупки продукції, а конкурентоспроможність визначається не якістю, а його привабливістю для споживача. Теза, що конкурентоспроможність не є головною, а часто підміняється привабливістю є по крайній мірі дискусійною і також малопридатною для управління. Відомо, що проблема управління конкурентоспроможністю є комплексною, котра лежить на стику багатьох наук. Дискусійним є також твердження, що конкурентоспроможність є лише економічною категорією. Це протирічить комплексності проблеми і тому на перше місце слід ставити технічну та організаційну категорії і тільки на кінець – економічну, яка тільки відображає результати процесу забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Ф

Рис. 5.1. Блок-схема процесу управління

конкурентоспроможністю продукції

ілософія управління конкурентоспроможністю продукції базується на цілісності проблеми, успішне рішення якої може бути досягнуте лише при розробці та використанні системи управління конкурентоспроможністю, подібної до системи управління якістю продукції, яка поки що не створена. При цьому важливим є те, що мета, засоби і методи управління мають бути орієнтованими на підвищення конкурентоспроможності продукції. Ця проблема особливо важлива для України, де конкурентоспроможність ніколи чітко не розглядалась. А для цього необхідно працювати над проблемою систематично та ціле направлено. Типовою помилкою можна вважати зведення її до чисто економічної категорії, хоча вона багатопланова – організаційна, психологічна, моральна. Суб’єкт, об’єкт, цілі, засоби і методи управління конкурентоспроможністю взаємно обумовлюються та системно є взаємозв’язаними. При цьому, суб’єктами управління є учасники процесу та спеціальні органи управління, засобами і методами управління – інформаційні ресурси, людські якості та владні рішення, об’єктами управління – відношення між людьми, технологічні та допоміжні процеси, метою управління – досягнення кращої конкурентоспроможності. Тут застереженням можуть бути лише спроби досягнення миттєвого успіху коштом відходу від системності та взаємозв’язку.

Відома блок-схема процесу управління конкурентоспроможністю продукції (рис. 5.1), яке фактично проводиться на вже існуючому варіанті продукції з метою підвищення її конкурентоспроможності, чим порушується принцип створення конкурентоспроможної продукції, починаючи від маркетингу та наступної розробки. Конкурентоспроможність продукції слід творити, як скульптор скульптуру від вихідного матеріалу на неї.

Згідно цієї схеми після кількісної оцінки конкурентоспроможності все починається з питання, чи продукція відповідає вимогам ринку. Якщо оцінка висока, то таке питання зайве і ніякого управління не потрібно. В протилежному випадку слідує відмова від виходу на ринок, або формування та вибір варіантів підвищення конкурентоспроможності продукції. Як це зробити не розкривається, хоча це і є головним завданням. Далі відсутній зв'язок виходу на поточний контроль, який має петлю (якщо вимоги ринку не змінились, то повертається на поточний контроль і управління зациклюється). При зміні вимог ринку пропонується визначати їх суттєвість за невідомим критерієм, а при несуттєвих змінах управління знову зациклюється, а суттєвих – розглядати можливість підвищення конкурентоспроможності і далі, чи відмовитись виходити на ринок, або формувати нові варіанти продукції. Одним з важливих етапів процесу управління конкурентоспроможністю є кількісна оцінка її рівня, на основі якої і здійснюється управління. Помилковість оцінки впливає на якість управління, включаючи усі негативні наслідки.

Більш повна схема управління к

Рис. 5.2. Схема управління конкурентоспроможністю

продукції

онкурентоспроможністю продукції наведена на рис. 5.2, згідно якої визначається конкурентоспроможність виробів, процесів або послуг, яка обумовлюється рядом чинників, таких як якість, використання, обслуговування, витрати, кваліфікація персоналу, податок, прибуток і ціна. Далі визначається рівень конкурентоспроможності, тільки неясно як він визначається у прототипу, а саме що береться для порівняння. Після визначення таких рівнів конкурентоспроможності продукції та прототипу, або вносяться зміни по її покращенню чи встановлюється кінцевий рівень. Як видно в схемі передбачено управління складовими елементами конкурентоспроможності, хоча вони і не розкриваються.