Аграрна (неолітична) революція

Зростання продуктивності полювання внаслідок удосконалення знарядь праці, передовсім винайдення лука та стріл, збільшення кількості населення поступово призвело до порушення екологічного балансу. Унаслідок чого в Європі загострюється криза мисливського господарства.

Найперше кризові явища простежуються в степовій зоні, де наприкінці мезоліту помітно скорочується продуктивність мисливства на великих стадних тварин, передовсім бізона. Із-за зростання продуктивності мисливства та зміни природного оточення популяція бізона катастрофічно скорочується, що ставило під сумнів можливість його подальшого відтворення як об'єкта життєзабезпечення первісних громад. Значно погіршена була і репродуктивність популяцій інших промислових тварин. За таких умов привласнюючі форми господарювання поступово вичерпували себе, їм на зміну приходять відтворюючі форми.

Перехід від привласнюючих до відтворюючих форм економіки розглядається в науці як аграрна або неолітична революція, що підготувала умови для виникнення на Землі перших цивілізацій. Саме з аграрною революцією пов'язується перехід від мезоліту до неоліту, тобто нового кам'яного віку, що припадає на другу половину VI тисячоліття до н. е.

Процес переходу від привласнюючих до відтворюючих форм на території України був тривалим і мав певні регіональні особливості. Так, у степовій зоні відтворююча економіка склалася переважно на місцевій основі завдяки розвитку продуктивних сил та запозиченню деяких новацій. У Закарпатті, в лісостеповій зоні Прикарпаття та Волині землеробсько-скотарська економіка сформувалася з початком V тисячоліття до н. е. завдяки прийшлому населенню з Південної та Центральної Європи. У лісостеповій і лісовій зонах, у Криму населення ще досить тривалий час не практикуватиме ані землеробства, ані скотарства, оскільки наявні природні ресурси дають змогу господарювати на базі привласнюючої економіки.

Землю в неолітичну добу обробляли дерев'яними мотиками, наконечники до яких виготовляли з рогу оленя чи кістки. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, овес, горох, у деяких районах сіяли ще емер і спельту.

Велику та дрібну рогату худобу утримували як із метою отримання м'яса, так і молочних продуктів, про що свідчать знайдені археологами ситечка та цідила-друшляки.

За доби неоліту значного поширення набуває ткацтво і плетіння. Матеріалами для виготовлення тканин слугували як волокна дикоростучих кропиви, коноплі, льону, так і вовна дрібної рогатої худоби. Для виготовлення одягу використовувалися також шкіри тварин.

Важливим досягненням неолітичної доби стало розповсюдження глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Керамічні вироби удосконалили способи приготування та зберігання їжі. Важливу роль вони відігравали і в культовій сфері.

Зміни у господарському житті давнього населення доби неоліту змушують останнє до більшої, ніж це було раніше, осілості. Щоправда, значна залежність від природних умов, зокрема родючості ґрунтів чи продуктивності пасовищ, зумовлює збереження його мобільності.

Неолітична революція створила матеріальні передумови формування нових соціальних відносин. На ґрунті відтворювальної економіки з'являється можливість для отримання надлишкового продукту, що з часом неминуче має призвести до майнової та соціальної нерівності. Найважливішою соціальною одиницею неолітичного суспільства виступав рід, який об'єднував людей, що походили від одного й того самого предка чи вважали символом своєї єдності одну й ту ж тотемну тварину. Рід був екзогамною групою. Декілька родів могли створювати теж переважно екзогамну єдність - фратрію. Роди або фратрії об'єднувалися в племена.

Крім роду, важливою ланкою соціальної організації виступала громада. Громада ставала виробничим та соціально-побутовим колективом, поєднаним сумісним мешканням, який складався з представників декількох родів. Складовими частинами виступали сім'ї. Як правило, громада формувалася на базі одного роду чи якоїсь його частини, члени якої складали ядро громади. До складу останньої входили й представники інших родів, що прийшли по шлюбу чи були адаптовані іноплемінниками.

Вищим органом влади в громаді виступало зібрання її членів. Але водночас існували й лідери - найбільш досвідчені та шановані члени громади, які нерідко поєднували й функції шамана, тобто володіли магічними знаннями. В цей час уперше з'являється й атрибут влади - кам'яні булави з круглим навершям. Однак лідери поки що не мали економічних привілеїв і їхня влада не підлягала успадкуванню.

Сім'я у неолітичного населення України ще не виокремилась як соціально-економічна одиниця. Цілісність общини уособлював колектив чоловіків, а жінки з дітьми формували особливу соціальну клітину, що перебувала при цьому колективі.

У духовному житті первісних людських колективів із виробничим господарством велику роль відігравали обряди господарського циклу. Найважливіші з них були пов'язані із сівбою та збиранням урожаю, відгоном худоби на пасовисько та повернення її звідти. Цілком ймовірно, що у різних ритуалах, пов'язаних з цими обрядами, використовували антропоморфний та зооморфний посуд. Зображення вагітної жінки вчені з упевненістю зараховують до культу родючості. Зразки антропоморфної пластики, як правило, розміщували поблизу вогнища, що переконливо вказує на їхні функції - охорону хатнього вогнища.

Доба неоліту характеризується розквітом орнаментації, який пов'язують насамперед із виникненням кераміки. Зміст орнаменту, як правило, визначався функцією предмета і ніс у собі інформацію для візуальної інтерпретації його характеру й призначення. У візерунках використовувався визначений набір знаків та ідеограм конкретного племені.

Інформацію про уявлення людей про життя та смерть містять у собі поховальні культи. Поводження з покійним, способи його поховання та наповненість поховальним інвентарем відповідало культурним традиціям спільноти, залежало від місця померлого у житті колективу, обставин його смерті, віку та статі. Неолітична людина сприймала смерть не як закінчену ліквідацію, а перехід до іншої форми існування. Поховання супроводжувалися інвентарем (сокирами, ножами, скребками тощо) та багато прикрашеним одягом (намистом із перламутру, каменю, кісток, іклів і зубів тварин, підвісками, ліпними фігурками тощо).

На території України перші люди з’явилися вже в епоху давнього кам’яного віку, близько мільйона років тому. У Х-V тис. до н. е. почав утверджуватися осілий спосіб життя.

Найбільш відомими землеробськими племенами були племена Трипільської культури (2.1.).

2.1. Трипільська культура – археологічна культура ІV-ІІІ тис. до н. е. Племена, що належали до цієї культури, займали територію від сучасної Слобожанщини до Карпат. Термін “Трипільська” походить від назви села Трипілля, на околицях якого вперше знайдено матеріал, який засвідчував існування цієї культури.

Перші стародавні мешканці на території України, назва яких дійшла до нас, - це кіммерійці (2.2.).

2.2. Кіммерійці – це кочовики – скотарі іраномовного походження, які жили в Північному Причорномор'ї у Х-VІІІ ст. до н.е.

У VІІ ст. до н. е. кіммерійці були витиснуті скіфами (2.3.).

2.3. Скіфи – кочові іраномовні племена, які жили в VІІ-ІІІ ст. до н. е. на території від сьогоднішньої Бессарабії до Полтавщини й Чернігівщини.