5.3. Критерії засвоєння.

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що криза феодально–кріпацької системи, її розпад і становлення в її надрах капіталістичних відносин призвели до скасування кріпацтва з наступним стрімким розвитком промисловості, шляхів сполучення та аграрного сектору, змінами в соціальній структурі суспільства, а також сприяли національному відродженню, розвитку прогресивних суспільно-політичних ідей.

За результатами засвоєння теми Ви повинні ЗНАТИ, що таке: промисловий переворот; порто-франко; селянська реформа 1861 р., її причини та наслідки; промислові райони; Кирило-Мефодіївське товариство; “Руська трійця”.

Повне засвоєння навчального матеріалу по даній темі вимагає від Вас УМІННЯ:

• вирізняти ознаки розкладу феодально–кріпацької системи та становлення в її надрах капіталістичних, ринкових відносин;

• аналізувати причини та наслідки реформи 1861 р.;

• аналізувати характерні риси суспільно-політичного життя на українських землях.

5.4. Вихід теми в інші дисципліни.

Дана тема використовується:

• в курсі політології щодо аналізу форм державного адміністративно-територіального устрою, основ державної політики;

• в курсі культурології стосовно впливу соціально-економічних та суспільно-політичних змін на розвиток культури в темі “Українська культура ХІХ ст.”

• в темах 6, 7, 8 стосовно складання на українських теренах промислового потенціалу, наслідків незавершеності селянської реформи та швидких темпів змін соціальної структури суспільства.

Тема 6. Україна на початку хх ст. (1900 р. – лютий 1917 р.) Ключові слова та поняття

Монополія; фінансова олігархія; Столипінська аграрна реформа; Революційна українська партія (РУП); революція 1905-1907 рр., ради робітничих депутатів, профспілки, українські січові стрільці.

6.1. Вхідна інформація для самоконтролю

Успішному вивченню змісту теми сприяє відновлення і використання наступних знань:

• з курсу історії України в загальноосвітній школі стосовно загального становища українських земель на початку ХХ ст.;

• з курсу всесвітньої історії в загальноосвітній школі стосовно основного хода подій російської революції 1905-1907 рр. та Першої світової війни;

• з теми 5 щодо особливостей соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку українських земель у ХІХ ст.

6.2. Зміст теми

6.2.1. Структурно-логічна схема змісту теми.

1. Соціально-економічний розвиток:

- особливості розвитку промисловості;

• Столипінська аграрна реформа;

• зміни у соціальній структурі населення.

2. Суспільно-політичний розвиток:

• робітничий та селянський рух; поява політичних партій;

• революція 1905-1907 рр. в Україні;

• Україна в роки Першої світової війни.

6.2.2. Тематичний зміст соціально-економічний розвиток

Як і в ХІХ ст., на початку ХХ ст. Наддніпрянська Україна залишалася одним з найбільш економічно розвинутих регіонів Російської імперії.

Основні риси економічного розвитку Наддніпрянської України на початку ХХ ст.:

1. Піднесення промислового виробництва, особливо важкої індустрії, внаслідок чого зросла частка промисловості в загальному обсязі продукції господарства (напередодні Першої світової війни вона складала 48%), що зробило Україну аграрно-індустріальним краєм.

2. Збільшення частки великого капіталу, що виявилося у концентрації робочої сили і збільшенні частки продукції великих підприємств (напр., в 1901 р. було 17 підприємств, на яких працювало до 1тис. робітників, а в 1913 р. – вже 42; у 1913 р. 5 металургійних заводів виробляли більше половини чавуну українського Півдня і майже 40% його загальноросійського обсягу).

3. Концентрація виробництва призвела до його монополізації, створення монополій (6.1.). Перше монопольне об’єднання виникло ще наприкінці ХІХ ст. у цукровій галузі. На початку ХХ ст. металургійні синдикати “Продамет” та “Трубопродаж”, вугільний синдикат “Продвугілля” контролювали у своїх галузях до 85-90% випуску продукції. Монополізація дозволяла поширювати виробництво при зниженні ризиків, здобувати досвід й нові економічні зв’язки, більш ефективно використовувати інвестиційні ресурси.

6.1. Монополія – це об’єднання великої кількості підприємств у межах однієї або суміжних галузей виробництва.

Негативні наслідки монополізації промисловості в Україні:

• встановлення монополістами високих цін на свою продукцію;

• витискування з ринку конкурентів;

• гальмування розвитку виробничих сил;

• стримування зростання продуктивності праці.

4. Поява фінансової олігархії (6.2.).

6.2. Фінансова олігархія утворилася шляхом злиття банківського та промислового капіталу.

5. Панування іноземного капіталу в базових галузях економіки, напр., йому належало 70% видобутку вугілля в Донбасі і 86% видобутку руди в Кривому Розі.

6. Зрощення банківського капіталу з промисловим: якщо раніше банки лише кредитували підприємства, то тепер вони все частіше ставали їх співвласниками, утворювалася фінансова олігархія, тобто невелика група найбільш багатих монополістів, які здійснювали панування фінансового капіталу в економіці.

7. Зрощення монополій з державним апаратом, що давало їм змогу стати економічною основою державно-монополістичного капіталізму.

Перепоною для подальшого розвитку сільського господарства залишалися недоліки проведення селянської реформи 1861 р., зокрема – общинні порядки, включаючи кругову поруку, які допомагали владі контролювати настрої селян. Задля покращення ситуації у 1906 р. було розпочате проведення Столипінської аграрна реформи (6.3.).

6.3. Столипінська аграрна реформа – реформа в аграрному секторі, розпочата царським урядом на чолі з П. Столипіним у 1906 р., спрямована на зруйнування селянської общини, підтримку міцних селянських власників та зменшення соціальної напруженості на селі. Основні напрями стосувалися надання селянам можливості: вільно виходити з общини; одержувати надільну землю у власність; виділяти свої ділянки в одну – так званий відруб – і або залишатися на старому помешканні, або виселятися на хутір, побудований на власній землі; придбати нові земельні ділянки через Селянський поземельний банк, який скупав її у поміщиків; переселятися до Сибіру, Середньої Азії для одержання там земельних ділянок. Проведення реформи залишилося не закінченим, перервалося у 1911 р. зі смертю П.Столипіна.

Наслідки проведення Столипінської аграрної реформи:

• на Правобережжі з общини вийшло 48% господарств, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – тільки 16,5%;

• на хутори й відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, що становило майже половини їх загальної кількості;

• завдяки діяльності Селянського поземельного банку було продано понад 480 тис. десятин переважно поміщицької землі;

• збільшився збір та експорт зерна: у 1910-1913 рр. посівна площа зросла на 900 тис. десятин, у 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових – 1200 млн. пуд.;

• третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках, частка України в експорті зернових всієї імперії становила понад 40%;

• відбулося помітне розшарування сільського населення: незаможних селян було 57%, середніх – близько 30%, сільської буржуазії – 12%, поміщиків – б.0,8%.;

• у 1906-1912 рр. з України до Сибіру переселилося близько 1 млн. селян, більшість з них повернулася назад й поповнила лави безземельного сільського пролетаріату.

Наслідки незавершеності Столипінської аграрної реформи:

• значна кількість бідняцьких господарств була малопродуктивною і малотоварною;

• залишилося велике поміщицьке землеволодіння;

• наявність значного прошарку малоземельних та безземельних селян, що посилювало соціальну напругу на селі.

Швидкий розвиток промисловості, її монополізація обумовили глибокі зміни в соціальній структурі суспільств:

• зростання чисельності робітничого класу (у 1913 р. – 650 тис. робітників, в 1917 р. – 3 млн. 612 тис.);

• багатонаціональність робітничого класу: тривалий час в його складі переважали росіяни, у 1917 р. їх частка складала 60%, повільно збільшувалася частка українців;

• значна частина робітників мешкала в сільській місцевості;

• розшарування селянства внаслідок Столипінської реформи;

• поступове розорення поміщиків.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

Стрімкий соціально-економічний розвиток зробив Російську імперію вузловим пунктом соціальних протиріч. Протиріччя між буржуазією та робітничим класом, соціальне напруження на селі призводило до посилення робітничого та селянського руху:

• найбільш дієвою формою боротьби робітників були страйки;

• спочатку страйкарі висували лише економічні вимоги, з 1903 р. страйки набули політичного змісту – робітники вимагали повалення самодержавства;

• в 1903-1904 рр. в Україні відбулося 411 селянських бунтів, в яких прийняло участь 439 сіл;

• зростала політична активність ліберальної інтелігенції, студентів;

• спостерігалося об’єднання всіх демократичних сил.

На початку ХХ ст. в українських землях, що знаходилися у складі Російської імперії, розпочали діяльність політичні партії – політичні організації, які представляли інтереси певних частин суспільства й створювалися з метою боротьби та утримання влади. Вони поділялися на загальноросійські – такі, що діяли на всій території імперії та суто українські.

Серед загальноросійських найбільш впливовими політичними партіями були:

- Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП), що була створена у 1898 р., а у 1903 р. розкололася на більшовицьку фракцію (орієнтувалися на революційний шлях зміни суспільного ладу, опорою вважали робітничий клас) й меншовицьку (відстоювали ідею мирного розвитку суспільства, проявляли інтерес до широких верств селянства); лідери РСДРП(м) – Л.Мартов, Г.Плеханов, РСДРП(б) – В.Ленін; обидві фракції мали свої організації в Україні;

• Партія соціалістів-революціонерів (есерів), виникла у 1901 р., переважно представляла інтереси селян і дрібних власників, програмні вимоги: демократична республіка, надання політичних свобод, створення робітничого законодавства, соціалізація землі; лідери – В.Чернов, А.Гоц, Н Авксентьєв; одна з найбільш популярних партій, мала осередки на Сході та Півдні України;

• Союз визволення (з 1905 р. – Конституційно-демократична партія(кадети)) – створений у 1904 р. ліберальною інтелігенцією на чолі з П.Мілюковим, А.Шингаревим, В.Набоковим; програмні завдання – встановлення конституційної монархії, досягнення загального виборчого права;

• Союз 17 октября (октябрісти) – створений у 1905 р. на честь царського маніфесту 17 жовтня, за яким було обмежене самодержавство і надані демократичні права; лідери – А.Гучков, М.Родзянко, представляли інтереси великих поміщиків і буржуа;

• Союз русского народу – поміщицька партія, створена у 1905 р. за сприяння царського уряду, відстоювала монархічний режим, визначалася російсько-шовіністичною зневагою до інших націй; в Україні її лави нараховували понад 180 тис. чол.

Загалом у загальноросійських партіях, навіть в ультрашовіністичних, антиукраїнських, перебувало багато українців.

В умовах революційного піднесення посилився український національний рух, з’явилися суто українські політичні партії. Першою з яких стала Революційна українська партія (РУП) (6.4.).

6.4. Революційна українська партія (РУП) створена у 1900 р. в Харкові Д.Антоновичем, М. Русовим та ін. Ідеологічна платформа РУП сформульована М.Міхновським в брошурі “Самостійна Україна” – першому політичному маніфесті українського націоналізму, де вперше було вказано на колоніальний статус українських земель. Мета створення РУП – об’єднання у боротьбі за право на національне самовизначення, проведення соціальної революції, повалення самодержавства.

Надалі від РУП відділилися:

• 1902 р. – націоналістично орієнтована Українська народна партія(УНП);

• 1903 р. – Українська соціалістична партія(УСП);

• 1904 р. – Українська соціал-демократична спілка (УСДС) – стояла на позиціях соціал-демократії і згодом влилася до РСДРП;

• 1905 р. – РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну партію (УСДРП), яка відстоювала право України на автономію в складі Росії;

• 1907 р. – з есерів, що вийшли з РУП ще в 1903-1904 рр., утворена Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).

Ряд українських партій мали поміркований, ліберальний характер і виступали за встановлення конституційної монархії, проведення соціальних реформ та автономію України. У 1905 р. на базі Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) була утворена Українська демократично-радикальна партія (УДРП). У 1908 р. за ініціативою членів УДРП з’явилося Товариство українських поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським, С.Єфремовим та Д.Дорошенком.

Поштовхом для подальшого розвитку суспільно-політичного руху в Україні стали події революції 1905-1907 рр. (6.5.) в Російській імперії.

6.5. Революція 1905-1907 рр. – революційні події в Російській імперії, які розпочалися після розстрілу мирної демонстрації робітників в Петербурзі в січні 1905 р. Революційна хвиля охопила не тільки робітників та селян (на протязі перших 3-х місяців страйкували робітники 320 підприємств, відбулося майже 140 селянських виступів), але й демократичну інтелігенцію та студентство. У відповідь на загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. цар Микола ІІ видав маніфест про громадянські свободи і скликання законодавчої Думи із залученням до її виборів всіх верств населення. Робітники Катеринослава та Донбасу приймали активну участь в грудневому збройному повстанні у 1905 р., після розгрому якого революція пішла на спад.

Активізація суспільно-політичного життя в Україні у цей період проявилася у:

• створенні Рад робітничих депутатів (6.6.) (до кінця року їх було 13);

6.6. Ради робітничих депутатів – органи влади трудящих. Виникли пі час революції 1905-1907 рр. Широкого розповсюдження набули під час революційних подій 1917-1920 рр., коли існували також ради селянських, козачих, солдатських депутатів.

• виникненні профспілок (6.7.);

6.7. Профспілки – громадські організації, утворені для захисту професійних інтересів трудящих.

• поширенні культосвітніх об’єднань – просвіт;

• тимчасовій легалізації діяльності українських політичних партій;

• участі українських представників в роботі вищого законодавчого органу – Думи .

Після придушення революції відбулося й згортання активності суспільно-політичного життя в Україні.

Особливості становища українців під час Першої світової війни (військового конфлікту 1914-1918 рр., в якому взяли участь 33 країни світу, було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено) обумовило те, що вони жили в державах (Росії та Австро-Угорщині), які належали до різних воєнних блоків, воювали між собою і розглядали українські землі як об’єкт війни:

• Росія під гаслом панслов’янської єдності бажала приєднати Галичину, Буковину, Закарпаття;

• Німеччина та Австро-Угорщина, спекулюючи на українській ідеї, висували плани створення української держави під їх протекторатом;

• у польському національному русі (на території Австро-Угорщини) панувала ідея відродження Речі Посполитої, куди мусили увійти й українські землі.

Не менш трагічним було те, що українці виступали суб’єктом війни, оскільки були втягнуті у безпосередню боротьбу держав і блоків по обидва боки фронту, змушені були вбивати один одного за інтереси держав, які ігнорували їх національну, соціальну і релігійну гідність.

На Західній Україні було створене перше українське військове формування новітнього часу – Українські січові стрільці (6.8.).

6.8. Українські січові стрільці – під час Першої світової війни український національний підрозділ у складі австро-угорської армії, основою якого стали юнаки з спортивних організацій “Січ”, “Пласт” і “Сокіл”. У роки національно-демократичної революції 1917-1920 рр. – одне з кращих військових з’єднань армії УНР.

Ставлення до Першої світової війни українських суспільних класів та політичних партій:

• поміщики і буржуазія робили ставку на те, щоб збагатитися під час війни на військових замовленнях та на нових ринках, тому вони схвалювали дії царського уряду; їх позицію висловлювали “Союз русского народа”, “Русская монархическая партия”, створювалися чорні сотні, які розганяли антивоєнні демонстрації;

• ставлення трудящих до війни не було однозначним і позначилося на різних стратегіях різних політичних сил:

• соціал-шовіністична течія політичних партій (меншовики) підтримувала царську політику, відстоювала ідею війни до перемоги;

• шовіністично-центристську представляла Міжрайонна організація об’єднаних соціал-демократів (Л.Троцький);

• радикально-революційну уособлювали більшовики, які виступали за перетворення війни світової у громадянську з метою захоплення влади;

• ТУП спочатку закликало український народ поділити долю з Росією. Бо перемога Росії – це перемога й українців, але у 1916 р. засудили війну;

• Українські соціал-демократи (“Спілка”) створили Союз визволення України, котрий намагався у співдружності з Німеччиною і Австро-Угорщиною в боротьбі з Росією створити незалежну Україну; фінансову допомогу одержували від німців і австрійців;

• соціал-демократи на чолі з С.Петлюрою знаходилися на позиціях царизму;

• західноукраїнські соціал-демократи створили загальну українську Раду, яка працювала на те, щоб Західна Україна одержала автономію в рамках Австро-Угорщини; вважали, що російська частина України має бути завойована Австро-Угорщиною для подальшого надання їй незалежності.

Загалом, війна посилила загострення накопичених раніше соціальних протиріч, що з часом призвело до революційних подій 1917-1920 рр., сприяла цьому й структуризація партійного руху – у всьому спектрі народних настроїв.

Таким чином, початок ХХ ст. був неоднозначним в історії українського народу. З одного боку, він ознаменувався помітними успіхами в соціально-економічному розвитку, пожвавленням політичного життя, розвитком національного руху. З іншого боку, активність суспільно-політичного життя в Україні була уповільнена після поразки демократичної революції 1905-1907 рр. Важким тягарем для українців стала й Перша світова війна, під час якої українські землі стали об’єктом війни, а самі українці були її суб’єктом, опинившись роз’єднаними у складі ворогуючих країн.