3.3. Критерії засвоєння знань.

За результатами вивчення даної теми Ви повинні РОЗУМІТИ, що собою являли такі явища у вітчизняній історії, як іноземне панування Литви та Польщі на Україні, соціально-економічне, національне, політичне та релігійне гноблення українського народу, козацтво, антифеодальний та національно-визвольний рух.

За результатами засвоєння даної теми Ви повинні ЗНАТИ:

• назву, час та характеристику уній; види козацтва;

• наслідки загарбання українських земель іноземцями;

• значення та роль козацтва у вітчизняній історії;

• наслідки та значення козацько-селянських повстань.

Повне засвоєння даної теми вимагає від Вас УМІННЯ:

• характеризувати економічну та військову складову діяльності українського козацтва;

• аналізувати причини виникнення козацтва;

• характеризувати систему січової адміністрації;

• визначати етапи захоплення українських земель іноземцями та етапи антифеодального й національно-визвольного руху (козацько-селянських повстань).

3.4. Вихід теми в інші дисципліни.

Дана тема використовується:

• у курсі культурології, як характеристика культурного феномену козацтва;

• у курсі політології, як історична ілюстрація політичних інтеграцій, визвольних рухів;

• у інших темах курсу історії України, зокрема у темі 4 для розуміння сутності привілеїв козаків, які зазнавали утисків від польської влади.

Тема 4. Українська національно-визвольна

Революція в середині хvіі ст.

Україна наприкінці хvіі ст. – у хvііі ст.

Ключові слова та поняття

Українська національно-визвольна революція; Зборівська мирна угода; Білоцерківська мирна угода; Переяславська Рада; Березневі статті; Гадяцький договір; Переяславські статті; Руїна; Гетьманщина; Коломацькі статті.

4.1. Вхідна інформація для самоконтролю

Успішному вивченню змісту теми сприяє відновлення і використання наступних знань:

• з курсу історії України в загальноосвітній школі стосовно визначення місця української національно-визвольної революції в історії українського народу; стосовно відновлення та занепаду української державності в ХVІІ – ХVІІІ ст.;

• з курсу правознавства в загальноосвітній школі стосовно поняття “автономія”.

• з теми 3 щодо історичної ролі козацтва, причин та наслідків козацько-селянських повстань кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

4.2. Зміст теми

4.2.1. Структурно-логічна схема змісту теми

1. Українська національно-визвольна революція:

• причини та привід;

• періодизація;

• формування української гетьманської держави.

2. Україна наприкінці ХVІІ ст. - у ХVІІІ ст.:

• політичне становище та соціально-економічний розвиток;

• обмеження автономії Гетьманщини;

• ліквідація Гетьманщини.

4.2.2. Тематичний зміст.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ В СЕРЕДИНІ ХVІІ СТ.

Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст були придушені й не вирішили протиріч між українським народом та польською шляхтою. У сер. ХVІІ ст. ці протиріччя призвели до початку української національно-визвольної революції (4.1.).

4.1. Українська національно-визвольна революція – всенародне національно-визвольне повстання в Україні (1648-1676 рр.) проти політичної влади Речі Посполитої, внаслідок якого була відновлена українська державність.

Причини української національно-визвольної революції сер. ХVІІ ст.:

• посилення іноземного панування;

• обмеження козацького самоуправління; ліквідація його вищого виборного апарату; скорочення реєстру;

• посилення феодального тиску: збільшення розміру податків та панщини, гноблення з боку орендарів;

• релігійні переслідування з боку польських католиків.

Приводом для початку національно-визвольної революції стала особиста образа, яка була нанесена польським шляхтичем колишньому Генеральному писарю Запорозької Січі Б.Хмельницькому і призвела до загибелі його сина.

Після невдалих спроб вирішити ситуацію легальними засобами у 1647 р. Б.Хмельницький втік на Запорозьку Січ та почав готувати повстання, розсилаючи призови до боротьби за національне визволення.

Періодизація національно-визвольної революції:

1. 1648-1651 рр.:

• 1648 р. - час піднесення народного руху і перемог повсталих під проводом Б.Хмельницького (найбільш значні – у квітні під Жовтими Водами, у травні під Корсунем, у вересні під Пилявцями), внаслідок чого повстанці контролювали територію від Полтави до Пилявців і від нижнього Дніпра до Чернігова; Б. Хмельницький був проголошений гетьманом;

• 1649 р. – битва під фортецею Зборів та підписання Зборівської мирної угоди (4.2.), що дало змогу зміцнити українську державу, не зважаючи на обмеження території та заведення реєстру. Суттєвим недоліком було й залишення кріпацького стану селян.

4.2. Зборівська мирна угода - козацько-польський мирний договір (1649 р.), згідно якого: територія трьох воєводств (Київського, Брацлавського, Чернігівського) відходила під контроль Війська Запорозького на чолі з гетьманом; Волинь і Поділля залишалися під владою польського короля; число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. чол.; проголошувалася амністія всім повстанцям; католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах.

• 1650-1651 рр. – зіткнення між повстанцями та польськими загонами, боротьба за вивід польських військ з України.

2. 1651- 1653 рр.:

• літо 1651 р. – поразка війська Хмельницького під Берестечком, підписання Білоцерківської мирної угоди (4.3.).

4.3. Білоцерківська мирна угода – козацько-польський мирний договір (1651 р.), згідно якого: козацький реєстр зменшувався з 40 тис. до 20 тис. чол.; козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство; у Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація, а магнатам і шляхті поверталися їх маєтки; гетьман позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами. Угода була анульована Б. Хмельницьким у 1652 р.

• 1652 р. – перемога козацько-селянського війська під Батогом, анулювання Білоцерківської мирної угоди, повернення завоювань згідно Зборівської мирної угоди.

• 1652-1653 р. – важке внутрішнє становище (економічна руйнація, спротив військовим мобілізаціям), несприятлива міжнародна ситуація (протидія Кримського ханства укріпленню української держави, невдалий похід військ Хмельницького на Молдавію, утворення антиукраїнської коаліції у складі Валахії, Трансільванії й Молдавії; ведення переговорів з Московським царством).

3. 1654-1657 рр.:

• після ухвали наприкінці 1653 р. Земським Собором рішення про включення України до Московського царства, на початку 1654 р. відбулася Переяславська Рада (4.4.).

4.4. Переяславська Рада – загальна військова рада, скликана гетьманом Б.Хмельницьким у січні 1654 р. у Переяславі, на якій було прийняте рішення про входження України до Московського царства (фактично на правах широкої автономії з правом на самоврядування в економічних, соціальних, культурних та, частково, політичних питаннях у передбачених межах.). Було отримано царську гарантію про збереження державних прав України.

• березень 1654 р. – підписання Березневих статей (4.5.) для остаточного врегулювання юридичних відносин між Україною й Московією;

4.5. Березневі статті – українсько-російський договір, підписаний у березні 1654 р., згідно якого Українська козацька держава одержала автономію в складі Московського царства; були забезпечені українські права у таких питаннях: гетьмана й старшину обирає козацька рада; адміністрація, податкова служба й судочинство не підзвітні Москві; реєстр козацького війська – 60 тис. чол. право на дипломатичні зносини зі всіма державами, окрім Речі Посполитої та Порти; царя представляє в Києві воєвода з загоном; гетьман має сповіщати царя про зарубіжні посольства та про вибори гетьмана; Договір втрачав силу після смерті Б.Хмельницького, кожен наступний гетьман мав вкладати з царями нові договори.

• 1654 р. – вторгнення польських військ на територію Брацлавщини, Поділля та Волині; козацькі сили звільнили Поділля та Східну Галичину, при підтримці московського війська – частину Білорусії;

• 1655-1656 рр. – напад Швеції на польські землі та початок війни з Московським царством; у таких умовах Москва заключила перемир’я з Річчю Посполитою; поява перших протиріч між московською та козацькою державами через розміщення московських військ в українських містах, спроби втручання російських чиновників в українські справи та недопущення представників козацтва на польсько-московські перемовини;

• 1657 р. – смерть Б.Хмельницького.

4. 1657-1676 рр.

• 1657-1659 рр. – гетьманування І.Виговського: опора на старшинську верхівку та українську шляхту, поширення їх землеволодіння; розшарування козацтва; початок громадянської війни; розрив союзу з Московським царством; підписання Гадяцького договору (4.6.) з Польщею; війна з Московським царством, перемога під Конотопом; боротьба з внутрішньою опозицією, обрання гетьманом Ю. Хмельницького;

4.6. Гадяцький договір – трактат (підписаний у 1658 р. за гетьманування І.Виговського) про потрійну унію у вигляді воєнно-федеративного союзу Польщі, Великого князівства Литовського та Князівства Руського у складі Київського та Брацлавського воєводств, згідно якого: магнати і шляхта отримали право повернути свої колишні маєтки в Україні; владу в Князівстві Руському мала здійснювати рада з представників всіх прошарків населення (окрім селян), на якій мав обиратися гетьман; гетьману належала вся виконавча влада, він мав бути підзвітним лише королю; православні урівнювалися у правах з католиками; передбачалося відкриття українських шкіл та колегіумів.

• 1659-1663 рр. – гетьманування Ю Хмельницького: наступ московських військ; підписання Переяславських статей (4.7.); 1660 р. – розірвання Ю. Хмельницьким союзу з Москвою та укладання нового українсько-польського договору; 1661-1662 рр. – внутрішня боротьба з прибічниками лівобережного гетьмана Я.Сомка;

4.7. Переяславські статті – українсько-московський договір (підписаний у 1659 р. за гетьманування Ю. Хмельницького), згідно якого: встановлювався контроль царя над військовою діяльністю козацтва; гетьманська влада контролювалася з боку царських воєвод; без згоди царя козацька рада не могла переобрати гетьмана; гетьман не міг призначати й звільняти старшину; гетьман не мав права на самостійні зовнішні відносини.

• 1663-1676 рр. – початок Руїни (4.8.); підписання російсько-польських мирних договорів (1667 р. – Андрусівської угоди, 1686 р. – Трактату про вічний мир), за якими Лівобережжя відійшло під владу Московського царства, а Правобережжя – Речі Посполитої; невдалі спроби гетьмана П.Дорошенка об’єднати обидві частини України.

4.8. Руїна – період спустошення українських земель, розколу та розпаду української державності (1663-1687 рр.), що характеризувався економічним занепадом, міжусобицями між старшинськими угрупованнями та їх представниками на гетьманство, поділенням України на Лівобережну та Правобережну, втручанням в її внутрішні справи сусідніх держав з наступним розчленуванням між Московським царством та Річчю Посполитою.

Відмова П.Дорошенка від гетьманської булави у 1676 р. стала останньою крапкою української національно-визвольної революції.

УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ ХVІІ СТ. – У ХVІІІ СТ.

Розділ України принципово змінив її політичний устрій та соціально-економічне становище. На Правобережжі королівський уряд Польщі відновив систему влади, що існувала до початку української національно-визвольної революції. Слобожанщина підлягала безпосередньому управлінню з боку царської місцевої адміністрації.

Автономними правами користувалася тільки Гетьманщина, влада якої до того часу фактично розповсюджувалася тільки на підросійське Лівобережжя (4.9.).

4.9. Гетьманщина (Гетьманська держава) – назва української держави, що виникла внаслідок української національно-визвольної революції та існувала впродовж 1648- 1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке. Царський уряд називав її Малоросією. На початковому етапі була номінально залежною від Речі Посполитої, але фактично незалежною, влада її глави – гетьмана поширювалася на Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства та частину Волині. Державний устрій характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, старшини; єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою; встановленням дипломатичних зносин з іноземними державами. В адміністративно-територіальному відношенні поділялася на полки та сотні. Міста користувалися правами самоврядування. Після Переяславської Ради розпочалося систематичне обмеження прав та привілеїв Гетьманщини. У 1663 р. поділилася на Лівобережну та Правобережну. На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував з перервами до 1714 р., на Лівобережжі – до 1782 р. На Правобережжі гетьманське правління було скасовано у 1686 р., на Лівобережжі – у 1764 р.

Наступу на автономні права Гетьманщини сприяла необхідність перезаключення українсько-московських договорів з приходом до влади кожного наступного гетьмана (див. Березневі статті). Лінія на обмеження самостійності в управлінні, що спостерігалося вже у Переяславських статтях, посилилася у договорах з гетьманами І.Брюховецьким (1663-1668 рр.), Д.Многогрішним (1668-1672 рр.) та І.Самойловичем (1672-1687 рр.), в результаті яких:

• гетьмана обирали в присутності царських делегатів;

• збільшувалася кількість воєвод, їх резиденції з гарнізонами відкрилися, окрім Києва, в Чернігові, Каневі, Ніжині, Гадячі, Полтаві та ін. містах;

• була заборонена зовнішньодипломатична діяльність гетьманів;

• гетьманська адміністрація зобов’язувалася видавати російським поміщикам збіглих селян;

• було введено податки з населення до царської казни.

Не зміг відстояти самостійність Гетьманщини навіть такий обдарований політик, як гетьман І.Мазепа (1687-1709 рр.), ним були підписані Коломацькі статті (4.10.).

4.10. Коломацькі статті – українсько-московський договір (підписаний за гетьмана І.Мазепи в 1687 р.), згідно якого: гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана; козацька старшина зобов’язувалася наглядати і доносити на гетьмана царському уряду; обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; гетьману заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами, вести торгівлю з Кримом і торгувати в Московській державі; він зобов’язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; у гетьманській столиці розміщувався полк московських стрільців; для об’єднання народів рекомендувалося сприяти змішаним шлюбам та вільному переселенню українців на російські землі.

Не дивлячись на це, І.Мазепа не позбувався ідеї повернути українську самостійність:

• чимало робив для укріплення української політичної еліти – козацької старшини й української шляхти: надання дворянських звань, закріплення земельних угідь, що вже були у користуванні, та наділення новими;

• великі кошти витрачалися на розвиток релігії та культури;

• на початку Північної війни між Росією та Швецією, скориставшись моментом, об’єднав Лівобережжя та Правобережжя;

• у 1709 р. під час Полтавської битви з частиною козацького війська перейшов на бік шведів, сподіваючись отримати від них у майбутньому омріяну самостійність.

Після розгрому шведів І. Мазепа змушений був виїхати до еміграції, де помер.

Наслідком політичної поразки І.Мазепи стало посилення наступу на автономію України:

• зруйнування військами Петра І української столиці – м. Батурина та Запорозької Січі; перенесення резиденції гетьмана до Глухова;

• призначення гетьманом І.Скоропадського;

• створення для управління Україною Малоросійської колегії, безпосередньо підпорядкованої царю; вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора на чолі з генерал-лейтенантом С.Вельяминовим-Зерновим та фактично поділяла владу з гетьманом: збирала податки для царської казни, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії, розквартировувала російські війська, брала участь у рішенні всіх адміністративних, фінансових та судових питань.

У боротьбі за повернення автономних прав України потерпів поразку й наступний гетьман – П.Полуботок, кінець кінцем ув’язнений до Петропавлівської фортеці. І хоча у 1727 р. Малоросійська колегія була розпущена, наступ на автономію Гетьманщини посилювався й надалі:

- за гетьмана Д.Апостола Лівобережна Україна перейшла у відання Колегії іноземних справ;

• після смерті Д.Апостола царський уряд взагалі заборонив обирати гетьмана, а управління Лівобережною Україною передав правителю Слобожанщини князю А.Шаховському – було створено Правління гетьманського уряду, в якому окрім А.Шаховського перебували ще й два представника старшини;

• останнім українським гетьманом став К.Розумовський (1750-1764 рр.), який більшу частину часу перебував у російській столиці, а Україною правила старшина;

• було встановлено контроль царського уряду за наділенням старшини земельними володіннями та урядовими посадами;

• було ліквідовано таможні між Україною та Росією;

• Київ вивели з підпорядкування гетьману.

У 1764 р. – гетьманське правління було остаточно зліквідоване. У 1782 р. – з утворенням Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв було скасовано полково-сотенний устрій, що завершило процес ліквідації Гетьманщини.

Таким чином, головним в житті українського народу у другій половині ХVІІ – у ХVІІІ ст. стала боротьба за незалежність. В ході української національно-визвольної революції було відновлено українську державність у вигляді козацької гетьманської держави – Гетьманщини. Внутрішні міжусобиці, економічний занепад та несприятливі міжнародні умови призвели до розчленування України між Річчю Посполитою та Московською державою й створили умови для поступового обмеження автономних прав Гетьманщини, а згодом – й її остаточної ліквідації.