Особливості складання типових з’єднань і спряжень, підшипників і ущільнень.

Складати вузли, агрегати і машини треба в суворій послідовності виконання операцій, наведеній у типовій технології, і дотримуватись загальних принципів складальних робіт. Спочатку складають зчленування з деталей, потім у певній послідовності їх з’єднують у вузли, далі з вузлів складають агрегати і, нарешті, машини - з агрегатів, вузлів і деталей. При цьому здійснюється взаємна координація посадочних і привалкових поверхонь деталей, передусім по відношенню до базисних поверхонь.

Під час складання використовують універсальний монтажний інструмент, різноманітні пристосування, знімачі, установки і стенди (найчастіше подібні до тих, що застосовуються під час розбирання)

Різьбові з’єднання – необхідна затяжка і фіксація, момент жатяжки. Глибина h вкручування болтів і шпильок чавун h = 1,1 , інші метали h 0,8 . Кінець болтів і шпильок мають виступати з гайок на 1-3 нитки різі. Ремонтна шпилька – щоб заплечики шпильки не виступали над площиною деталі.

Пружні шайби, стопоріння гайки-шплінт, стопорна шайба, в’язальний дріт.

К онусне з’єднання.

Шпонкове з’єднання - рухомі та нерухомі.

Рухомі шестерні мають вільно без люфту і заїдання пересуватись по ньому.

Підшипники ковзання (втулки, вкладиші)

Запресовують втулки з натягом.

Підшипники кочення – а) якщо обертається вал, внутрішнє кільце підшипника повинно мати нерухому посадку на валу, а зовнішнє кільце, що встановлюється в корпус – рухому посадку (КПП, редуктор моста);

б) якщо обертається корпус, зовнішнє кільце підшипника повинно мати нерухому посадку в корпусі, а внутрішнє, що встановлюється на валу – рухому (підшипники ступиць колість, кринчатка вентилятора)

3.Балансування деталей та складових частин машин.

Балансування деталей і вузлів машин. Цій операції підлягають вироби із значними обертальними масами і великими кутовими швидкостями (колінчасті вали з маховиками, карданні вали, молотильні барабани тощо).

Внаслідок механічної незрівноваженості деталей виникають до­даткові динамічні зусилля, які діють на підшипники та інші опори деталей. Все це призводить до вібрацій і, як наслідок, прискоре­ного зношування спряжень і руйнування деталей.

Для зрівноважування обертального тіла необхідно виконати дві умови: центр мас має знаходитися на геометричній осі обер­тання; вісь обертання — бути головною віссю інерції.

Ці умови витримуються під час проектування і виготовлення машин, однак у процесі експлуатації через зношування і дефор­мації деталей, а також ремонтні впливи порушуються умови зрів­новаження. Тому обертальні елементи ремонтованих об'єктів повинні бути обов'язково збалансованими.

Розрізняють статичну і динамічну незрівноваженїсть (балансу­вання). Статична незрівноваженїсть деталі,—-це незбігання її центра тяжіння з віссю обертання. Наприклад, якщо до ідеально (теоретично) зрівноваженого тіла на відстані від центра обертання прикріпити тягарець, масою , то центр тяжіння його зміститься у бік вантажу. Виникає статична неврів­новаженість, яка під час обертання тіла викликає дію відцентро.

Статичне балансування – центр маси повинен бути на вісі обертання (короткі(плоскі) деталі: шківи, маховики, диски, вентилятори тощо. Балансування досягається за рахунок прикріплення вантажу з діаметрально протилежного (відносно незрівноваженої ваги) збоку деталі, щоб після повороту деталі на призмах на будь-який кут, вона залишалась б нерухомою.

Динамічне балансування:

1. Центр маси повинен бути на вісі обертання.

2. Вісь обертання повинна бути головною віссю інерції.

(довгі деталі і вузли – колінчасті і карданні вали, ротори, молотильні і подрібнювальні барабани, двигуни.)

При максимальній частоті обертання к/вала амплітуда коливань двигуна не повинна перевищувати 300…350 мкм.

4 .Мета фарбування машин. Способи видалення старої фарби. Підготовка поверхні до фарбування, фарби та способи її нанесення. Сушіння.

.Фарбування машин, а також агрегатів і деяких деталей виконується з метою створення покрить на металевих поверхнях, які захищають їх від впливу оточуючого середовища, корозії металу і гниття деревини, а також у декоративних цілях для забезпечення вимог технічної естетики.

Під час фарбування на поверхню тракторів наносять 1-2 шари, вантажних автомобілів – 2 – 3 шари, легкових – 3 – 5 шарів нітроемалевої фарби; тривалість перерв для сушіння кожного шару становить 8хв.

Процес фарбування машин складається з підготовки поверхні і фарбування її.

Підготовка полягає у видаленні пошкоджених шарів старої фарби, очищенні поверхні від іржі, грязі і масла. Очищати поверхню можна механічним, термічним або хімічним способами.

Механічне очищення полягає в зніманні старої фарби за допомогою скребків, крацювальних щіток, шліфувальних каменів, крупнозернистого наждачного паперу, паяльної лампи або паяльника.

Після видалення старої фарби, очищення і сушіння поверхню ґрунтують, шпаклюють і фарбують.

фарбувати слід у приміщенні при температурі 18 – 20 градусів і вологості повітря не більше 60%.

Для ремонтних підприємств сільського господарства потрібно вибирати універсальні способи фарбування, які гарантують добру якість покриттів при мінімальних затратах. Враховуючи це, рекомендується застосовувати такі способи фарбування.