3. Ідеал краси. Взуття, головні убори, прикраси, зачіски.

Скульптури, розписи зберегли уявлення народів про красу:

чоловіки – статні, з тонкими таліями; мужніми

жінки теж витончені, з тонкими таліями, але з широкими стегнами і розвиненими формами, ніжними і прекрасними

Обличчя у тих та других видовжені, з правильними рисами, мигдалеподібними очима, дугоподібними бровами.

З точки зору індуїзму чуттєві бажання не вважаються "нечистими". Більш того, вони розглядаються як релігійний обов’язок. В жіночому тілі заключна божественна сутність. Вона повинна пробуджувати бажання – ось чому ідеалом вважається жінка з розвиненими формами стегон і грудей і тонкою талією. Подібне відношення до тіла, як джерела божественного, дозволяє не приховувати його.

У сільських місцевостях південної Індії можна і сьогодні зустріти на вулиці, у магазині, в автобусі оголену до поясу жінку, яка поводиться абсолютно природньо.

Зараз на території Індії проживає не один десяток багатомільйонних народів (маратхі, бенгальці, гуджаратці), багато мало чисельних народів (біли, нага), і в кожного з них свій національний характер, своє світосприйняття і спосіб життя.

Цікаве відношення до взуття. Шкіряне взуття принесли в Індію мусульмани. Воно в обігу на північно-західних землях, де багато мусульман і досить холодний клімат. Більшість індійців віддають перевагу туфлям без задників та босоніжкам.

Головні убори привілейованих каст, брахманів та воїнів і простого населення були однотипними. Різниця полягала лише у якості і ціні матеріалу. Основними головними уборами чоловіків були тюрбан або чалма – смуга тканини, що обгортає голову багато разів, залишаючи кінці волосся відкритими. Тюрбани згорталися у формі конусу, чалма мала плоску форму. У жінок роль головного убору носило сарі, кінцем якого жінки прикривали волосся.

Багаті люди носили головні убори з тонких кольорових шовків, золотої і срібної парчі, лляної тканини - переважно однотонні. Переважали білі, малинові та червоні кольори різних відтінків. Індійці-магометани могли носити тюрбани також блакитного або жовтого кольору, але з паперової матерії, так як носіння чистого шовку їм було заборонено релігією.

Сикхи носили тюрбани червоного кольору. Тюрбани зеленого кольору мали право носити ті, хто відвідав священне місто Мекку. Тюрбан скручувався з довгого шматка тканини (6-7 метрів), драпірувався складками у формі високого конуса або широкої труби. Часто для збереження форми під матерію підкладали тонкий картон.

Чалма являла собою шматок тканини, але укладали цю тканину, на відміну від тюрбана, пласкі мі джгутами. Тюрбан і чалма багатих сановників прикрашалися дорогоцінним камінням, найчастіше - сердоліком, аметистом, сапфіром. Спереду над чолом часто приколювали брошка-сарпеч, яка притримувала пучок пір'я райського птаха.

Головні убори простого народу були скромнішими, з більш низьких сортів тканини. Крім цих головних уборів чоловіки носили невеликі оксамитові шапочки, що нагадували тюбетейки, головні лобові пов'язки, ковпаки з лляної тканини і повсті, шапочки типу сучасних пілоток.

У Стародавній Індії прикраси носили всі - діти, підлітки, жінки і чоловіки. Багаті прикрашали головні убори коштовностями. Витончені брошки, карбовані застібки, підвіси з намистин, перлів, дорогоцінні й напівкоштовні камені в золотій або срібній оправі доповнювали костюм.

Носили намисто, кольє, намиста, медальйони, ланцюжки. Кільця і ​​сережки носили чоловіки усіх каст. Відмітним знаком брахманів були золоті сережки. Парії за законом могли мати прикраси тільки із заліза. Жінки носили багато прикрас, особливо але святам.

Дуже розповсюдженими у Індії були ювелірні прикраси. Їх носили всі – діти, підлітки, жінки та чоловіки. Вищі верстви прикрашали коштовностями головні убори та костюм. Носили намиста, кольє, медальйони, ланцюжки. Кільця та сережки носили чоловіки усіх каст, різнилися тільки метали, з яких вони були виготовлені. Жінки носили дуже багато прикрас, особливо на свята. Проділи зачісок закривали повздовжніми нитками намистин, котрі закінчувалися підвіскою на чоло прикрасою у вигляді квітки або місяця. Молоді жінки носили маленькі камінчики у лівій ніздрі, у вигляді одного каменя або колечка. Але це прикраса не могли носити вдови. У святкові дні люди прикрашали себе гірляндами живих квітів, пір’ям птахів, листям рослин, корінням, плодами. Косметика теж дуже розповсюджене явище серед людей будь-якого віку і статі. Всі прошарки суспільства чорнили брови та повіки вуглем, лице вкривали білилами, користувалися рум’янами. Губи вкривали золотою фарбою, зуби – коричневою. Жінки в центрі чола малювали невелику круглу плямку – вона називалася "тілак".В стародавні часи вона означала приналежність до певної касти. У різних каст були свої форми і кольори для зображення тілака. Наносили його порошком сандалу, кіноварі, шафрану за допомогою пензлика. У різних каст були свої знаки, особливої ​​форми і кольору. Завжди цей знак відрізняв заміжніх жінок.

Серед населення було прийнято фарбувати кінці пальців рук і ніг у помаранчевий колір. Проділи зачісок заміжніх жінок також вкривалися такою фарбою.

Іноді на губах, пофарбованих червоною помадою, ставили риску чорним порошком. Велике значення в Індії надавали ароматичним речовинам: обкурювали храми і житла смолою тропічних дерев, миррою. Вважали, що це проганяє злих духів.

Нарівні з золотом цінували ладан, який возжигали в храмах. У народі ладан отримав назву «фіміам богів». Існував культ аромату. Під час свят випускали зграї білих голубів, крила яких змащували мускусом, смолою ладанного дерева, жасмину маслом, лавандою, амброю, ароматним оцтом.

Перукарське мистецтво Індії має свої особливі традиції. Дуже цікавими в Індії були чоловічі зачіски. Довге волосся укладали в об'ємні форми, створені з валиків, пуч­ків, джгутів, кіс. Характерна особли­вість більшості зачісок — зачісування волосся за вуха без проділу. Об'єм роз­міщували на маківці або зверху на потилиці, а сама потилиця залишалася відкритою (рис. 1). Іноді зустрічало­ся протилежне вирішення зачіски: пасма звисали донизу, їх завивали в локони або зв'язували у «хвіст» на рівні шиї.

В індо-мусульманський період чоло­віки коротко стригли волосся або роз­пускали його, доповнюючи зачіску тюр­баном. Пір'я, квіти, намисто, коштовне та напівкоштовне каміння, шпильки, що за формою нагадували лезо ножа, вдало доповнювали головні убори та зачіски.

Рис 1 Індійська чоловіча зачіска

У касті кшатріїв (військові аристократи) голови голили, залишаючи на тім'ї пасмо во­лосся, — «шикханду» (чуб). У воїнів залишали з правого боку одиноке пасмо, завите в локон. Полонених стригли безсистемно, здавалося, що волос­ся вирване жмутами. Така за­чіска вважалася ганьбою.

Форми борід і вуса були різними. Вуса іноді стирчали в різні боки. Дуже довгі вуса за­кручували в джгути у вигляді «равлика». Вуса іноді з'єднува­лися з бакенбардами. Бороди розчісували, надаючи їм форми конуса або овалу, поділяли на трикутники або півкола, які стирчали в різні боки. Довжина борід була середньою, але зу­стрічалися і довгі бороди. Чоловіки не тільки дбали про форму борід та вусів, а й старанно доглядали за ними. Відомо, що боро­ди змазували ароматичними речовинами і навіть фарбували в синій, зелений, білий, червоний кольори. Зачіски та бороди дбай­ливо доглядали добре навчені раби.

На формування зачіски індійського населення впливали різні фактори: і кліматичні умови, і кастова приналежність. Зачіски чоловіків не відрізнялися особливою різноманітністю та складністю форм. Це було зачесане назад волосся, завите локонами на кінцях. Кшатрії голили голову, залишаючи невеличкий пучок волосся в центрі голови. Можливо, саме тому їх називали "шікханді" (чубаті). Воїни носили також одне довге пасмо, завите в локон, який звисав з правої сторони.

Сикхи носили довге волосся, вкладене у подовгасті пучки, прикріплені над чолом. Пучки виконувалися з кіс або джгутів. Одна із заповідей сикхів – не стригти волосся від народження до смерті.

Дервіші волосся не стригли – носили його розпущеним по плечах. Великою ганьбою вважалося серед брахманів виголення волосся на голові. Цим обрядом могли замінити смертну кару. Полоненим також зголювали волосся, залишаючи кілька пасм, що стирчали в різні боки.

Чоловіки, вступивши у дорослий вік, відрощували вуса та бороди. Бороди фарбували рослинними барвниками, змащували ароматичними оліями.Бороду і вуса завивали. Багаті вельможі, щоби не зіпсувати завивки на вусах та бороді, на ніч вкладали пов’язки-набородники. Бороду сикхи носили скрученою або вкладеною у спеціальну сітку. Її розпускали тільки в особливо святкових випадках.

Діти та юнаки волосся не стригли, носили його розпущеним по плечах.

Жіночі зачіски, так само, як і чоловічі, були дуже простими, незалежно від суспільної приналежності. Жінки гладко зачісували волосся від чола назад і вкладали його на потилиці або низько на шиї в пучок типу равлика або об’ємної півкулі. Всередину пучка вкладали подушечку або вовну тварин – це надавало йому об’єму та стійкості. Найрозповсюдженішими були змієподібні пучки – їх носили заміжні жінки.

Змії в Індії – священні тварини, тому такі зачіски були дуже популярними і носити їх вважалося почесним. Часто на потилиці кріпили прикрасу у вигляді скрученої змії – як символ зв’язку землі із космосом. Видів зачісок було дуже багато: вкладені горизонтально коси, прикрашені нитками перлів та гірляндами квітів, перевиті джгутом пасма, прості джгути.

В жіночих зачісках на скульптурах і рельєфах давніх храмів, а також в описах, які дійшли до нас з давніх часів, довжина волосся жінки досягає лінії талії або стегон. На скульптурних зображеннях волосся жінок завжди ретельно прибрані. Деталі зачіски складаються з одної або декількох кіс. Коси різноманітні, складного плетіння. Їх зв’язували, вкладаючи на голові або переплітали одну з одною. Для закріплення в основі перетягували вовняною ниткою, а під час вкладання використовували гребені, обручі, кільця, стрічки, намиста з напівдорогоцінного каміння, низки перлів. Зачіски обкурювалися димом ароматичних рослин, найчастіше - сандала.

У середині II ст. до н. е. індійські жінки заплітали одну або дві коси, які прикрашали квітами, перлами, коштовним камін­ням. Проділ прикрашали кольоровою рискою, низкою перлів чи стрічкою з коштовним камінням, що закінчувалася витон­ченою прикрасою круглої форми, яка мала назву «тіка» (рис. 2).

Рис. 2. Індійська жіноча зачіска з «тікою»

Існувало повір’я, що у жіночих зачісках мешкають боги. Тому зачасту жінки робили високі зачіски, що нагадували своєю формою індійські храми. Робили зачіски із однієї або декількох кіс. Коси були різноманітні, складного плетіння. Їх зав'язували, укладали або переплітали між собою на голові, біля основи для міцності перетягували тонкою чорною ниткою.

Рис. 3. Індійська жіноча зачіска

Використовували заколки, гребені, обручі, кільця, стрічки, квіти, нитки бус з дорогоцінних і напівкоштовних каменів, перлів. У скульптурах временМохенджодаро і Хараппи частіше зустрічаються зачіски з одного косою.

У середині І тисячоліття нової ери з’явилися жіночі зачіски з валиків, укладених один на один у формі піраміди.

Зачіски з розпущеного завитого волосся робили собі тільки храмові танцівниці – баядерки. Спіралеподібні тугі локони розпускалися по спині, зі скронь на щоки звисали завитки.

Незаміжні дівчата носили скроневі коси, іноді зачісували волосся на одну сторону, і пропустивши через невеличку трубочку, загортали джгутом. Гривок та коротких стрижок не носили. Зачіска густо просочувалася оліями, котрі не тільки надавали волоссю блиску, але й охороняли шкіру голови від сонячного проміння. Для отримання мідного відтінку волосся підфарбовували рослинними барвниками, котрі мали лікувальні властивості і сприяли росту волосся.

Молоді дівчата носили зачіску з ко­роткими чілками. Якщо дівчата робили зачіски з проділом, заплітаючи коси різ­ними способами, то вони, на відміну від заміжніх жінок, не проводили кольорової смуги вздовж проділу. В Індії дуже цінувалося довге волосся. Для його подовження у нього вплітали нитки з шовку, вовни, шнури, штучне волосся. Часто на потилиці прикріплювали прикрасу у вигляді скрученої змії, яка означає зв'язок земного життя з космосом.

Короткого волосся індійські жінки практично не носили. Стрижка в індусів — це ознака вдівства.

Челок і коротких стрижок не носили. Зачіска густо просочувалася оліями, які не тільки надавали волоссю блиск, але і охороняли шкіру голови від сонячних променів. Іноді волосся підфарбовували рослинними барвниками, надаючи їм мідний відтінок. Барвники мали лікувальні властивості, сприяли зростанню волосся.