3. Інвестиційні операції банків цінними паперами

Інвестиційні операції комерційних банків це вкладення коштів у інвестиції (портфельні інвестиції).

Інвестиційна діяльність банку може проводитися за та­кими напрямками(етапами):

1. — Визначення цілей, горизонту і форми інвестицій.

2. — Інвестиційний аналіз.

3. — Формування та управління портфелем цінних паперів.

4. — Оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

Розглянемо кожен з етапів докладніше.

Питання для перевірки засвоєного.

1. Які види цінних паперів можуть обертатися на фондовому ринку України?

2. Що таке первинна емісія акцій, та як здійснюється емісія облігацій?

3. Охарактеризуйте інвестиційні операції банків. Що таке інвестиційний портфель?

ТЕМА ОПЕРАЦІЇ БАНКУ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ.

Мета:вивчити економічний зміст,види та специфіку обігу різних видів цінних паперів.

Актуальність: на ринку цінних паперів України комерційні банки можуть виконувати практично всі функції: емітента, інвестора, фінансового посередника, інфраструктурного учасника. Таким чином, комерційні банки грають важливу роль у розбудові фондового ринку України.

Студент повинен знати: класифікацію цінних паперів, види операцій банків з цінними паперами, методи визначення вартості акцій та облігацій.

Студент повинен вміти: розрахувати дохідність операцій банку з акціями та облігаціями.

Ключові слова та терміни: цінний папір, акція, облігація, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати,

Після вивчення цієї теми ви зможете:

• з’ясувати сутність поняття « ринок цінних паперів»;

• скласти загальне уявлення про види цінних паперів та операції банків з ними;

• визначити порядок емісійної діяльності банків з цінними паперами;

• пояснити зміст та визначити ефективність інвестування коштів у цінні папери;

• ознайомитися з видами професійної діяльності банків.

План

1. Визначення цілей, горизонту і форми інвестицій.

2. Інвестиційний аналіз.

3. Формування та управління портфелем цінних паперів.

4. Оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

5. Професійна діяльність банків

Самостійна робота

Випуск цінних паперів комерційними банками

1. Вкладення комерційними банками коштів у ЦП передбачає досягнення таких цілей:

• досягнення ліквідності;

• одержання доходу;

• зростання вкладень;

• участь в управлінні діяльністю об'єкту інвестування;

• збереження коштів;

• мінімізація банківських ризиків.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій:

• стратегічні інвестиції— вкладання коштів у цінні папери конкретних емітентів з метою формування контрольного пакету ЦП компанії й управління її діяльністю;

• портфельні інвестиції— це вкладання коштів у ЦП різних видів, що належать різним емітентам з метою приросту капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

2. Проведення інвестиційного аналізу: поділяється на:

Фундаментальний аналіз 1) макроекономічний аналіз, який дає змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспективі;

2. галузевий — визначення пріоритетів інвестування;

3. аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента;

4. прогнозування ціни фінансового інструменту.

Аналітики, визначивши ціну для майбутніх періодів, обчислюють теперішню вартість інструменту, користуючись схемою дисконтування:

,

де РV— теперішня («дійсна») вартість доходу від інвестиції;

Рk— річні доходи;

r — прийнятий рівень процентного доходу;

k— період інвестування;

або

,

де ІС— розмір початкової інвестиції.

Потім теперішня вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від дійсної, то акція вважається «недооціненою» і згідно з фундаментальним аналізом її слід купувати, і навпаки.

Технічний аналіз це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденції зміни цін на ліквідних ринках ЦП на основі виключно технічних характеристик ринку динаміки цін і обсягів операцій купівлі-продажу цінних паперів.

(Ліквідні ринки — ринки, на яких присутня значна кількість учасників і операції здійснюються регулярно і в значних обсягах).

Завдання технічного аналізу:

• розкриття закономірностей у реальному русі цін;

• виявлення моментів перелому тенденцій в русі цін на ринку (цін піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки (сигнали продажу-купівлі);

• прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

3. Наступний етап — формування банком інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель сукупність придбаних банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами та призначенням.

Існують такі види інвестиційного портфеля:

• портфель ЦП на продаж — папери, які придбані для подальшого продажу й отримання торгівельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі, та які відповідають одразу двом вимогам: вільно обертаються на ринку, мають визначений короткостроковий період дієздатності (не більше 1 року);

• портфель ЦП на інвестиції — ЦП утримуються банком до настання строку погашення і отримання дивідендного доходу;

• портфель пайової участі — довгострокові вкладення капіталу (акції, паї) комерційних банків в асоційовані компанії, де банк володіє 20 % або більшою частиною їх капіталів;

• портфель вкладень у дочірні компанії (50 % капіталу дочірньої компанії).

Інвестиційний портфель може бути поділений на групи:

• інструменти грошового ринку зі строком обігу до 1 року, які характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, поміркованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитний сертифікат, банківські акцепти, комерційні папери);

• інструменти ринку капіталів, строк обігу яких перевищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно вищий рівень ризику (корпоративні ЦП, довгострокові державні облігації).

4. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності проводиться шляхом визначення показників:

1) Індекс рентабельності інвестицій

.

2) Норма рентабельності інвестиції

ІRR = r, при якому NPV= 0.

3) Термін окупності інвестицій

РР = п, при якому Рк > ІС.

2. Коефіцієнт ефективності інвестицій

ARR = PN/0,5(ІС-РУ),

де РN— чистий прибуток;

РV— ліквідна вартість цінних паперів.

Оцінка інвестиційних операцій з цінними паперами передбачає розрахунок та порівняння показників вартості та доходності операцій з акціями та облігаціями.

Методи оцінки вартості акцій:

1) Акції, дивіденди по яких зростають з постійним темпом приросту

PV=C(1+q)/(r-q)

де РV— вартість акції;

С — базовий розмір дивідендів;

r — прийнятий рівень процентного доходу;

q — темпи приросту процентного доходу.

2) Акції, дивіденди по яких зростають із змінним темпом приросту

,

де С_о— дивіденд, що виплачується у базовий період часу;

Ск— прогнозований дивіденд у к-му періоді;

g — темпи приросту у к-му періоді;

Р — темпи приросту у наступних періодах.

Доходність акцій:

1) доход на акцію

ДА = (Чистий прибуток -- Дивіденд по привілейованим акціям)/Кількість звичайних акцій

2) цінність акції

ЦА = Ринкова ціна акції/Доход на акцію

3) рентабельність акції

РА = Дивіденди на 1 акцію/Ринкова ціна акції

4) дивідендний доход

ДД = Дивіденди на 1 акцію/Доход на акцію

5) коефіцієнт котирування акції

КК = Ринкова ціна акції/Балансова ціна акції.

Показник дюрації дозволяє вимірювати середню кількість часу, протягом якого до банку надходять усі грошові потоки доходу за відповідні ЦП, визначає термін окупності для банку вартості фактичних витрат на придбання цінного паперу:

,

де СF— потоки процентного доходу і виплати номінальної вартості ЦП за п періодів до погашення ЦП;

Розмір очікуваної зміни ринкової ціни облігації у зв'язку зі змінами норми доходності на ринку розраховується за формулою:

,

де D — середньозважений термін погашення облігації; r — ринкова процентна ставка.

Визначення вартості облігацій:

1) Безкупонні облігації

РV—теперішня ринкова вартість облігації;

FV— номінальна вартість облігації;

k— період погашення;

r - ринковий процентний дохід

2) Облігації з постійним купонним доходом

С — однаково постійні купонні надходження по періодах;

3) Безстрокові облігації

Показники доходності облігацій

1) показник середньої норми доходу, який розраховується як відношення середньоперіодного доходу до середньої ціни облігації:

де ММ— норма доходності облігацій;

FМ— номінальна вартість облігації;

С — купонний платіж за окремий період;

РV— вартість придбаних облігацій;

К —- кількість періодів нарахування та здійснення купонних платежів, що залишились до погашення облігації.

2) показник поточної доходності, який розраховується як відношення купонного доходу за відповідний період до фактичних витрат на придбання облігацій

СМ=С/РV*,

де СМ— поточна дохідність облігації;

С — купонний платіж за період;

РV— вартість придбаної облігації.

3) показник загальної дохідності облігацій до моменту її погашення, який розраховується як відношення суми купонного платежу за окремий період і частини різниці між номінальною вартістю і ціною придбання облігації, що припадає на відповідний період, до вартості фактичних витрат на придбання облігацій:

GМ = (С+(FV- РV)/К) І РV*

4) Основним показником доходності безкупонних облігацій виступає дохідність облігації до моменту погашення:

YТМ = (FV- РV)/РV * 365/n *

де п — кількість календарних днів до погашення облігацій.

Значний вплив на ефективність інвестиційних операцій з цінними паперами здійснюють ризики:

• фінансові, пов'язані з не передбачуваними змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів і пасивів;

• функціональні, пов'язані з використанням банками різної техніки й технологій, з діяльністю операційних підрозділів, з помилками в управлінні;

• системний — ризик понесення збитків від зміни умов функціонування фінансового ринку в цілому або окремих його сегментів (інфляційний, ризик відмови уряду від виконання своїх боргових зобов'язань);

• несистемний — ризик, пов'язаний з особливостями обігу конкретних фінансових інструментів, з діяльністю окремих учасників ринку;

• процентний — пов'язаний із мінливістю процентних ставок;

• кредитний, пов'язаний з можливістю невиконання боргових зобов'язань емітентом.

Тому банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб тільки на підставі письмового дозволу НБУ і в розмірі, що не перевищує 5 % регулятивного капіталу банку.

Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства не повинна перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Вказані обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та ін. ЦП у таких випадках:

• у зв'язку з реалізацією права заставодержателя (банк утримує ЦП не більше 1 року);

• з метою створення холдингової групи (банк придбав акції, емітентом яких є інший банк);

• у результаті андеррайтингу (придбані ЦП перебувають у власності банку не більше 1 року).

Інвестиції банків у акції і корпоративні боргові зобов'язання НБУ визначає як високоризиковані операції і застосовує до цих операцій коефіцієнт ризику 100%, що, у свою чергу, підвищує вимоги до розміру банківського капталу.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового акцепту. Цей метод відноситься до найбільш обережних. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних паперів (2 — 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного розподілу коштів. Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового акцепту. Цей метод є протилежністю методу короткострокового акцепту. Доцільний в період падіння ринкових норм процента. На практиці є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних очікувань. Застосування цього методу пов'язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуляцією на цих змінах.

5. Метод «штанги». Цей метод є найбільш доцільним для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10 % від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.