Особистість і суспільство

У понятті особистості відтіняються, перш за все, інтеграційні соціально-психологічні особливості людини: світогляд, самооцінка, характер, відчуття власної гідності, ціннісні орієнтації, принципи способу життя, етичні і естетичні ідеали, соціально-політичні позиції і переконання, стиль мислення, емоційне середовище, сила волі тощо. Будучи вищим ступенем ієрархічного розгляду людини, поняття особистості разом з тим більш конкретно і більш змістовно, ніж поняття людини взагалі. Але іноді поняття «людина» і «особистість» різко розводяться і навіть протиставляються. З цим не можна погодитися: адже будь-яка людина є тією або іншою особистістю. Полем прояву особистих властивостей служить її соціальне життя.

Взаємодія особистості і суспільства характеризується рядом відносин: 1) втілення в особі соціально-типових якостей (соціалізація); 2) виділення особи з суспільства (індивідуалізація); 3) виконання особою соціальних ролей (єдність цих протилежностей). Особистість формується в процесі діяльності, спілкування. Інакше кажучи, формування її є, за суттю, процесом соціалізації індивіда. Цей процес відбувається шляхом внутрішнього формування неповторно-унікального його вигляду і вимагає від індивіда продуктивної активності, що виражається в постійній корекції своїх дій, поведінки, вчинків. Це у свою чергу викликає необхідність розвитку здатності самооцінки, пов'язаної з розвитком самосвідомості. У цьому процесі відпрацьовується властивий саме особистості механізм рефлексії. Самосвідомість і самооцінка у сукупності утворюють той основний стрижень особистості, навколо якого складається неповторний по багатству і різноманітності якнайтонших відтінків унікальний «візерунок» особистості, властива тільки їй специфіка.

Оскільки суспільство робить вирішальний вплив на формування особистості, але саме воно історично мінливе, то особистості самі змінюються від епохи до епохи. Крім того, на тенденції в зміні особистості впливає її групова приналежність. У представників різних соціальних груп можуть бути загальні риси, що відносяться до культури, звичаїв, традицій епохи.

Суперечність між особистістю і суспільством – основна суперечність історії. На кожному історичному етапі вона реалізується специфічно: у первісному суспільстві вона відсутня, оскільки існування людини в цей період відзначається її нерозчленованістю з общиною (тобто «індивід» ще не став «індивідуальністю»); в аграрній цивілізації має місце суперечність між суспільством і особою, що знаходиться в особистій залежності (фізичній та політико-правовій); в індустріальній цивілізації – між суспільством і особою, що знаходиться у речовій залежності (від власників засобів виробництва і матеріальних благ, що виробляються), в інформаційній цивілізації – між суспільством і всесторонньо, гармонійно розвинутою, цілісною, вільною особистістю.

У сучасному суспільствознавстві активно дискутується питання про те, ким треба вважати людину: метою чи засобом суспільного прогресу. Надуманість подібної альтернативи була ще 150 років тому виявлена К. Марксом. Розглядаючи людину як мету суспільного прогресу, марксистська теорія історичного матеріалізму водночас вважає її універсальним засобом останнього. «Як саме суспільство створює людину як таку, так і вона створює суспільство», – говорив Маркс. Бути чинником суспільного процесу – вічна якість людини, тоді як ії цілісність – конкретно-історичний стан, можливий тільки в інформаційній цивілізації. Наближення до цього ідеалу збагачує зміст і людського чинника.