3. Футурологія і майбутнє людства Провіденціалізм

Провіденціалізм (від лат. providentia – провидіння) – релігійне розуміння історії як вияв волі Бога, здійснення наперед передбаченого плану божого «порятунку» людини. Провіденціалізм властивий всьому теїзму. Розвинуте Августином провіденціалистське розуміння історичного процесу як шляху до есхаталогичного «царства Божія» лягло в основу християнської історіографії. У 17 столітті ідеї провіденціалізму розвивав Бюссе. В 19-20 столітті вони відроджуються у роботах Ж.М. де Местра, Ф. Шлегеля.

Августин про «Град Небесний». Його кульмінацією є есхатологія і історична тео-антропологія трактату «Про Град Божий», що вводить у філософський побут ідеї морального прогресу і лінійного історичного часу. «Град земний» і «Град Небесний» – символічний вираз двох видів «любові», боротьби егоїстичних («любов до собі аж до зневаги Богом») і моральних («любов до Бога аж до забуття собі») мотивів. Моральну історію людства Августин починає з гріхопадіння Адама і розглядає як поступальний рух до етичної досконалості, що знаходиться у благодаті, стану «Неможливості грішити». Ціль історії відбудеться не на землі: земні держави – «розбійницькі гравці», необхідні лише в умовах людської гріховності. Співтовариство праведних і буде тим Градом, який не від світу сього.

У його розумінні, вся історія людства – це постійна боротьба двох божественно-людських сил: «царства Божія» і «царства земного». «Царство земне» знаходить свій вираз в створенні «світського граду», тобто є історією держав, створюваних людьми. З цієї точки зору, Августин виділяє шість періодів людської земної історії, відповідно до шести епох, показаних у Ветхому Заповіті, а також порівняно з шістьма періодами життя людини – дитинство, дитинство, отроцтво, юність, зрілість і старість. Після явища Христа людство вступило у пору старості. Інакше кажучи, вся попередня земна історія – це тільки переддень істинної й остаточної історії людей, бо історія «світського граду» завжди була наповнена користю, владолюбством, егоїзмом, властивими людям, що не знають Слова Божого.

Провісниками істинної історії людства були праведники і пророки, які ще у «темних століть» історії зрозуміли своє істинне божественне призначення. Саме вони, вибрані самим Господом, і складають на землі «град Божий», як земний вираз «Царства Божого». «Град Божий» постійно і неухильно прагнув обернути «світський град» до істини, відкрити всім людям значення й істину їх життя.

Августин писав: «Для того, щоб рід людський не тільки з’єднати взаємно схожістю природи, але і зв’язати у приголосну єдність світу у відомому значенні узами кровної спорідненості, Богу бажано було сотворити людей від однієї людини. Сказали також, що цей рід не вмирав би і в окремих особах, якби того не заслужили своєю непокорою перші дві людини, з яких один створений з нічого, а інша з першого... Звідси вийшло, що, хоча така множина і таких численних народів, що живуть по обличчю земному кожний по особливих статутах і звичаях, і розрізняються між собою численною різноманітністю мов, зброї, одягу, проте існувало завжди не більш як два роди людського спілкування, які ми...справедливо можемо називати двома градами. Один з них складається з людей, охочих жити у світі свого роду по плоті; інший – з охочих жити також по духу».

Утопії

Утопія (від греч. u – немає і topos – місце, тобто місце, якого немає; за іншою версією, від eu – благо і topos – місце, тобто благословенна країна), зображення ідеального суспільного устрою, позбавлене наукового обґрунтовування; позначення всіх творів, що містять нереальні плани соціальних перетворень. Термін походить від назви книги Т. Мору (16 ст.). Утопічні мотиви присутні у Новому і Старому Заповіті, філософії Платона, Арістотеля, Т. Мора, Г. Гегеля, М. Бубера, М. Бердяєва, Е. Блоха, К. Маркса тощо.

Томас Мор (More) (1478-1535), англійський гуманіст, державний діяч і письменник; один з основоположників утопічного соціалізму. Головний філософський твір про ідеальну державу – «Вельми корисна, а також і цікава, справді золота книжка про якнайкращий пристрій держави і про новий острів Утопія» (1516). (Дослівно «утопія» означає «нігдея» – місце, якого немає). У першій її частині Мор описує трагічний процес обезземелення англійських селян, коли «вівці поїли людей». У другій частині йдеться про небувале, ідеальне суспільство, де немає приватної і особистої власності, де все належить всім, де всі трудяться (не більше 6 годин щодня), немає влади грошей і грошей взагалі, а зі золота і срібла утопійци «роблять нічні горщики і весь подібний посуд для найбрудніших потреб». На перше місце у Мору виходить не збіг особистих і суспільних інтересів, а безумовне підкорення індивідуального загальному. («Головна і майже єдина справа сіфогрантів – жителів Утопії – піклуватися і стежити, щоб ніхто не сидів у неробстві»). Мор вимагав відчуження власності індивідів на користь держави, що нагадує державу Платона. Саме приватну власність Мор розглядав як головну причину всіх соціальних бід: «розподілити все порівну і по справедливості, а також щасливо управляти справами людськими неможливо інакше, як зовсім знищити власність. Якщо ж вона залишиться, то у найбільшої і найкращої частини людей назавжди залишиться страх, а також неминучий тягар «убогості і турбот». Мор вимагав релігійної віротерпимості, можливо меншої кількості догматів віри і передачу справи виховання юнацтва духівництву. Мор не дуже вірив у можливість реального втілення власних побажань: «Втім, я охоче визнаю, що у державі утопійців є дуже багато такого, чого нашим країнам я швидше б міг побажати, ніж сподіваюся, що це відбудеться». Цими словами закінчується текст «Утопії» Мору.

Гердер (Herder) Іоганн Готфрід (1744-1803) німецький філософ, провідний діяч пізньої Просвітництва, творець одній з перших версій природного історичного розвитку природи і людської культури.

У роботі «Ідеї філософії історії людства» вся історія розглядалася як послідовний процес піднесення зростання і розквіту, закладеного у бутті сил; людство у цілому спрямовано до кінцевої мети – досягненню гуманності і щастя, життя окремої людини незнищуване, а окремі трагічні епізоди необхідні. Сформулював ідею органічного розвитку світу, і прослідив її у живій і неживій природі, у житті суспільства та історії. Основний акцент зробив на подоланні теологічної картини історії. Сформулював ідею історичного прогресу, продемонстрував досконалість матерії у всесвіті. Виступав проти провіденціалізму в питаннях про рушійні сили розвитку суспільства.

У «Ідеях до філософії історії людства» Гердер реалізує свій проект універсальної філософської історії людства. У цій праці, що включає 20 книг, Гердер, підсумовуючи досягнення сучасних йому космології, біології, антропології, географія, етнографія, історії, дає зображення поетапного становлення людства. У центрі уваги автора – процес світового розвитку. Загальний порядок природи Гердер розуміє як східчастий поступальний розвиток організмів, що удосконалюються, від неорганічної матерії через світ рослин і тварин до людини і у майбутньому – до надчуттєвої «світової душі». Як вільне і розумне єство людина є вершиною створеної божественним духом природи. Критикуючи телеологію, Гердер підкреслює значення дії зовнішніх чинників (сукупність яких він називає «кліматом») і вважає достатнім для розуміння історії відповісти на питання «чому?», не задаючись питанням «для чого?». Водночас він визнає ведучою силою історії внутрішні, «органічні» сили, головна з яких – прагнення до творення суспільства. Основною об’єднуючою силою суспільства Гердер вважає культуру, внутрішнім єством якої є мова. Проблемі походження і розвитку мови Гердер надає особливу увагу. На відміну від своєї ранньої критики цивілізації, близької по духу Руссо, Гердер повертається в «Ідеях до історичного оптимізму Просвітництва, і бачить у прогресуючому розвитку людства наростання гуманізму, який розуміється їм як розквіт принципу особистості та отримання індивідом душевної гармонії і щастя.

Концепція кінця історії Фукоями. Він дотримувався, з одного боку, точки зору Гегеля, зокрема вважав, що глибинні процеси історії обумовлені подіями, що відбуваються в ідеальній сфері. Водночас стверджував, що матеріальний світ цілком може зробити вплив на життєздатність конкретного стану свідомості. Виділяв, що стан свідомості сприяє лібералізму, відповідно у кінці історія стабілізується. Ідеї лібералізму протистоять ідеології фашизму, націоналізму і фундаменталізму. Звертав увагу, що ідея фашизму була зруйнована другою світовою війною. Основна суперечність ліберального суспільства – суперечність між працею і капіталом. Проте класовий характер розв’язується в егалітарному суспільстві, оскільки коріння нерівності не у правовій і соціальній структурі, але у культурі та соціальних характеристиках груп суспільства. У кінці історії немає необхідності, а також і у тому, щоб ліберальними були всі суспільства, достатньо, щоб були забуті ідеологічні претензії на інші, більш високі форми гуртожитку. Він стверджує, що велика частина світу буде залишатися на задвірках історії, і у перебігу багато яких років служити ареною конфлікту.

Його причиною можуть бути дві сили: релігія і націоналізм. Але слід мати на увазі, що лібералізм з’явився тоді, коли засновані на релігії суспільства знайшли нездатність забезпечити мінімальні умови для світу та стабільності. Основою теократичних держав є іслам. Проте релігія не домінує у сучасних політичних реаліях. Продовжує складати небезпеку націоналізм, водночас, він неоднорідний, не має своєї ідеології і своєї програми. Високий рівень насильства у міжетнічних відносинах, проте для серйозних конфліктів потрібні крупні держави, що все ще знаходяться у рамках історії. Фукояма стверджує, що кінець історії є у тому, що завершилася боротьба ідей, натомість починає панувати економічний розрахунок, технічні проблеми, турбота про екологію та споживача.

Бердяєв Микола Олександрович (1874-1948), російський релігійний філософ. Філософія Бердяєва – це філософія особини, персоналізм. Особа – це не емпірична індивідуальність, а людина, узята як творча і вільна істота, непідвладна об’єктивуванню. Вихід до інших людей і єднання з ними властива, по Бердяєву, особи як частини світу: «суспільство – частина особи» («Про рабство і свободу людини»). Реалізацію цієї вільної внутрішньої соціальності Бердяєв називає «соборністю» і протиставляє її примусовій соціалізації, якові несуть особини всі безособово-універсальні структури колективного, соціальні інститути – класи, партії, нації, церкви. Звідси соціальна і правова позиція Бердяєва: «Потрібно стверджувати відносні форми, що дають максимум можливої свободи і достоїнства особи, і примат права над державою» («Досвід есхатологічної метафізики»).

Будучи віруючим, Бердяєв водночас критично відносився до всіх упредметнених форм релігійного – догматам, церковної організації, історичному християнству як ураженим об’єктивуванням: творче їх подолання повинне виявити духовну суть «есхатологічного християнства» як не скороминущого одкровення про Бога і людину.

Олвін Тоффлер виділив у історії розвитку технології наявність трьох хвиль. Перша хвиля, доіндустріальна – пов’язана з виробництвом, яке припускає використання ручної праці та найпростіших механізмів. Друга хвиля – індустріальне виробництво, для якого характерне використання електрики. Третя – постіндустріальне, яка відрізняється застосуванням інформаційних технологій. Він стверджує, що факт наявності скорочення робочих місць пов’язаний з тим, що Друга хвиля нині підходить до кінця і наступає епоха Третьої хвилі. Для неї характерна поява високих технологій на основі використовування інформаційних систем. Виникнення комп’ютера зумовлює появу нових послуг і децентралізацію виробництва. Важливою мірою активізації руху світової спільноти до епохи Третьої хвилі він вважає створення фундацій, які б застосовувалися з метою підготовки суспільства до кризи та пом'якшення його негативних наслідків.

Марксистка концепція комунізму. Якщо пригадати характеристики розвинутого комунізму, згідно Марксу, як планетарного співтовариства людей, в якому: будуть стерті межі між народами і державами, ліквідовані класи, відбудеться звільнення людини від поневолення сліпими дегуманізованими силами економіки, сформується «царство свободи» як свідомого, розумного контролю над стихійними проявами природи і суспільного життя, повного панування «об’єднаних виробників» над їх суспільною долею, то стає очевидним, що відзначені вище тенденції розвитку сучасного суспільства ні в чому принципово не суперечать цьому ідеалу.