Концепції соціального виробництва: біологізаторська, матеріалістична, об'єктивні ідеалісти, суб'єктивні ідеалісти, соціалісти-утопісти

Якщо проаналізувати історико-філософський матеріал, присвячений розробці даної проблеми, то неважко помітити, що різні філософські школи віддавали пріоритет різним сферам суспільного виробництва, як системоутворюючим чинникам людської історії. Якщо виключити з аналізу біологізаторські концепції, що ставлять на перше місце сферу індивідуального виробництва, то «картина переваг» виглядає таким чином: матеріальному виробництву віддають пріоритет матеріалісти: перш за все марксисти, але також і деякі революційні демократи (наприклад, Огарьов говорив: «Наука суспільного устрою (соціологія) все більше і більше усвідомлює необхідність прийняти за своє істотне зосередження економічні (господарські) відносини суспільства. Їх дійсне вивчення рівно призводить і до оцінки історичного розвитку, і до розкриття хибних сполучень сучасного суспільного устрою, і до побудови нових суспільних сполучень з перетворенням або виключенням колишніх» (Мир філософії, ч. II, с.154); соціальному виробництву (що приймає, як правило, обмежену форму політико-правового виробництва) віддають перевагу об’єктивні ідеалісти (Шеллінг, наприклад, вважав, що «єдиним об’єктом історії є поступова реалізація правового устрою» // Мир философии, ч. II, с.449), а також деякі дуалісти (Кант, зокрема, писав: «Історію людського роду в цілому можна розглядати, як виконання таємного плану природи здійснити ... досконалий державний устрій» // Мир философии, ч. II, с.443); духовне виробництво ставлять на перше місце суб'єктивні ідеалісти (Фіхте, наприклад, відзначав, що влаштування суспільних відносин є можливим тільки на основі свободи і розуму людського роду), соціалісти-утопісти (так, Оуен був переконаний, що велике перетворення суспільства «залежить виключно від громадської думки» // Мир философи, ч. II, с.460), а також так звані філософи-плюралісти (які вирізнялись неоднозначністю філософських орієнтацій).

Система людських потреб

Якщо як критерій аналізу вказаних поглядів на пріоритети історичного процесу використовувати систему людських потреб, то потрібно визнати, що «найтверезішими» і об'єктивними в своїх оцінках являються матеріалісти. Обґрунтовано затверджуючи, що, починаючи з епохи варварства (що приходить на зміну дикунству, де пріоритет мало задоволення фізичних потреб) і по теперішній час в структурі потреб людей домінують матеріальні, вони виділяють як системоутворюючу ту сферу суспільного виробництва, де задовольняються саме ці потреби, – матеріальну. Саме вона у визначальному ступені формує системність, цілісність суспільства, знаходячись в основі безпосередньо-суспільного виробництва. Суспільне життя, звичайно, не зводиться до виробництва матеріальних благ, воно є набагато багатше, ширше, складніше. Але при цьому всі основні форми життя суспільства – соціальна, політична, духовна – виявляються зв'язаними між собою не просто взаємовпливом, але і тим, що вони мають єдину основу, що визначає, кінець кінцем, їх розвиток. «З певної форми матеріального виробництва, – писав Маркс, – витікає, по-перше, певна структура суспільства, по-друге, певне відношення людей до природи. Їх державний лад і їх духовний устрій визначаються як тим, так і іншим. Отже, цим же визначається і характер їх духовного виробництва» (Сочинения, т. 26, ч. I, c. 279). Таким чином, очевидне і загальновизнане положення про те, що суспільство не може існувати без виробництва необхідних для життя людей матеріальних благ, Марксом було розвинуте до визначення основного соціологічного закону: «Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі» (Сочинения, т.13, с.6).

Водночас основоположники марксизму не визнали за потрібне (або можливе) зробити вказівку на те, що відкритий ними закон носить конкретно-історичний характер (що, між іншим, витікає зі всієї логіки їх роздумів про суспільний устрій майбутнього), а отже є, хоча і довготривалим, але все-таки тимчасовим. Пріоритет матеріального виробництва над іншими сферами суспільного буття зберігатиметься до тих пір, доки соціальні, а потім і духовні потреби людей не стануть домінувати в їх житті (що в принципі стане можливим в тому віддаленому майбутньому, коли матеріальні потреби людей будуть гарантовано задовольнятися у повної та розумній мірі).

Концепції людських потреб: суб'єктивно-ідеалістичний (Фіхте), об'єктивно ідеалістичний (Гегель)

Такий підхід до даної проблеми дозволяє під принципово іншим кутом зору оцінити погляди на неї немарксистських філософів. Так, суб’єктивно-ідеалістичний погляд на історію («думки правлять світом»), який дозволяє, з виразу Леніна, обернути що завгодно на вільну волю, в епоху пріоритету матеріальних потреб і матеріального виробництва виступає як помилка у вигляді «забігання вперед» («мимовільним підтвердженням» цього може служити та думка Фіхте, що лише на вищих етапах розвитку суспільства воно управлятиметься розумом у формі науки і мистецтва). Оцінка ж думки об’єктивних ідеалістів про пріоритет політико-правової сфери суспільного буття повинна бути більш багатоплановою. По-перше, зведення сфери соціального виробництва до державно-юридичного устрою суспільства виключало з аналізу мораль і релігію як найважливіші форми виробництва соціальних зв'язків і відносин в людській історії. По-друге, політико-правове виробництво співпадає з «простором і часом» існування економічних відносин в суспільстві, і взаємовідношення між цими соціальними феноменами носить дуже складний характер. З одного боку, згідно Марксу, правові відносини і державні форми не пояснюються ні своєю власною природою, ні так званим загальним розвитком людського духу, але кореняться, кінець кінцем, в матеріальних виробничих відносинах. З іншого боку, на мою думку, залежність між ними може стати протилежною в певні історичні періоди, а саме: 1) в період політичних революцій, тобто ліквідації старої влади і становлення та зміцнення нової, 2) в період подолання збочень і деформацій, допущених в попередньому розвитку суспільства. Таким чином, погляд об’єктивних ідеалістів на роль політико-правової сфери в житті суспільства може бути оцінений як помилка у вигляді «перебільшення масштабів впливу» на соціальні процеси.