Розділ 2 лазещинський коломийкар степан молдавчук

1. Коломийка— традиційний жанр української фольклорної музики і хореографії.

Маючи глибоку історію, коломийки завжди звернуті до сучасності, в них відображаються естетичні уподобання, погляди на мораль, оцінка громадсько-політичних явищ, переконання і прагнення митців з народу. Недарма свого часу Леся Українка зуміла побачити у розвихнреному багатоколірному коломийковому калейдоскопі вдачу народу, а Іван Франко – широкий образ сучасного йому народного життя. Хоч батьківщиною коломийок є карпатський регіон, їх поширення і велика популярність на всій території України дає підстави вважати нині цей жанр загальноукраїнським фольклорним явищем.

Коломийка – це коротка, найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів, з цезурою після восьмого складу, з жіночою римою. Вона може виступити як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об'єднуються у в'язанки, які, однак, не мають сталого змісту, а залежать від настрою, майстерності виконавця, а також від обстановки і від призначення співу. Виконуються вони на мелодії усталеного типу. В кломийках синтетично поєднуються пісенно–поетичне начало з мімічним та хореографічним. Це надає їм особливої жвавості, своєрідної театральності, динамічності й енергії.

Період виникнення жанру коломийки до кінця не з´ясовано, але ряд учених, у тому числі один з найактивніших дослідників і збирачів жанру В. Гнатюк, вважають, що це щонайменше початок XVIII ст. Вчений також наголошує на тому, що коломийку слід вважати «зовсім самостійним витвором народного генія, паралельним до інших самостійних родів народної поезії. Подекуди можна їх ставити навіть вище; ми знаємо, що деякі пісні, особливо обрядові, прив´язані тісно тільки до певних проявів народного життя; ... коломийка натомість огортає собою всі прояви життя чоловіка у всіх порах; ... звідти в ній висловлене і радість і горе, і утіха і жаль; звідти вона дихає і

16

повагою і жартом; звідти в ній і гумор, і сатира, і іронія, і таке інше». Назва жанру вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано – Франківської області (Гуцульщина). Коломийки були історично популярними серед поляків і українців, і також відомий (танець) на північному сході Словенії (як kalamajka). Залишаючись на перших порах місцевим, танець набув особливої популярності серед міського населення прилеглих областей у середині XIX-го сторіччя.

Серед дослідників нема одностайності щодо походження назви «коломийка», існують різні гіпотези. Дехто пов´язує її з назвою міста Коломия, вважаючи, що назва танцю виникла за аналогією до польського «краков´яка» (похідне від міста Кракова). Інші етимологію терміна виводять від назви річки Коломийки, біля якої жителі називались «коломієць», «коломитка», «коломиточка».

Заданість розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження одноманітних.

Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов'язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин «Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)», «На високій полині», «Ой дубику зелененький» та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.

В текстах коломийок зафіксовано загальний характер танцю і окремі його деталі: танець такий запальний, що "хоч який слуп закопаний – піде танцювати".

Коломийка виконується в супроводі приспівок- імпровізацій, темп танцю

17

іде по висхідній. Кожен танцюрист співає лише одну строфу,– поєднувати швидкий темпераментний танець із співом нелегко. Отже, форма й побудова коломийки - приспівки диктувалися ритмікою руху. Танець вимагав синхронного виконання приспівок, тому танцюристові треба було буквально "на ходу" згадати чи зімпровізувати, дбаючи насамперед про те, щоб він уклався в ритм і темп танцю.

Звичайно, за таких обставин текст не міг закріплюватися за певною мелодією, адже виникав він якоюсь мірою спонтанно, без попередньої підготовки. Звідси також неповні перші рядки, звуконаслідувальний, повтори, додавання вигуків і сполучення слів.

Розмір – 4+4+6, що ліг в основу коломийкової приспівки до танцю і лишився незмінним у пізнішому її виді- "співаній" коломийці.

Збирачі коломийок вказували на труднощі їх класифікації та систематизації. Одна з перших спроб класифікації жанру належить Ф. Колессі, який у праці «Усна народна словесність» виділяв такі тематичні групи:

1. Про пісні і співи;

2. Про танці й музики;

3. Дівоцькі — про любов;

4. Парубоцькі;

5. Із суспільним підкладом;

6. Коломийки родинно-побутового змісту, в якій виділяються:

а) про кохання і залицяння;

б) про сімейне (родинне) життя4

7. Суспільно-побутові, де зустрічаються практично всі теми суспільно-побутових ліричних пісень:

а) наймитсько-заробітчанські;

б) рекрутські;

в) опришківськогайдамацькі;

г) емігрантські.

За цими тематичними групами стоїть певна еволюція жанру. З танкових

18

пісень коломийки, наповнюючись новим змістом, розвинулись у самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту і колориту, елементи інших видів народної культури.

Цікаво, що в народі й до тепер розрізняють коломийку "до танцю" і "коломийку" до співу. "Співані" коломийки багаті не тільки за змістом і поетикою,– вони різноманітніші за музичною будовою й характером виконання, відзначаються ширшим мелодичним обсягом і більш розвиненою мелізматикою.

Порівняно з ліричною піснею коломийка – явище простіше, вона дає лише кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або цими штрихами і вичерпується смисл сказаного.

Велику групу коломийок дорадянської доби становлять пісні про кохання, в яких передаються перепитіївідносин двох. Глибоке й сильне почуття підказує закоханим слова, повні хвилюючої поезії: "Куди мила походила – дзвінком подзвонила, туди трава зелененька васильком зацвіла", "Ой я би ся не здрімала, хоч би й засвітало, коби прийшло солов'ятко та й защебетало".

В коломийках, де зображуються людські стосунки, на перший погляд, незалежні від суспільних проблем, чути відгомін соціальної нерівності, нарікання на долю, безталання, злидні. Та поняття про щастя у таких творах ніколи не асоціюються з багатством. бідна дівчина рішуче відкидає залицяння багцького сина, бо в " багача нова хата, високі пороги, та він буде вимовляти воли та корови". А людська гідність– над усе: "не стояла і не буду багачеві в ласку".

У коломийках про життя в родинному колі оспівується сімейна злагода, звучать такі дитячі колисанки. Багато коломийок цього розділу складено жінками, нещасливими в сім'ї. В умовах капіталістичної дійсності шлюб дочки з багатим нелюбом був єдиним порятунком для зубожілої сім'ї.

У коломийках про тяжке минуле народу, твердим камінням ненависті вкладаються слова, звернуті до "негідного", "проклятого", "песького" пана. Протест проти знущань, прагнення до волі породили широкий опришківський

19

рух, гаряче підтримуваний найбіднішими верствами селянства. Заклик до боротьби з панами передався з уст в уста, пробуджував бунтарські настрої.

У народних переказах, легендах, співанках і коломийках опришки вславлюються як герої, відважні лицарі волі, що не бояться ні смерті, ні тортур. Зображено й причини – панський гніт та рекрутчину,– які змушували селянина покидати рідну домівку і йти в ліс.

Сильний сатиричний струмінь народної поезії, спрямований проти експлуататорів всіх мастей,– від сільського куркуля був відзначений революційно- демократичною критикою на позитивне явище, що знаменувало собою громадсько- політичний свідомості народу.

Сповнені дошкульних дотепів та одвертого кепкування, коломийки розвінчували пиху і зарозумілість багатіїв, показували їх нікчемність, недолугість, виявляли зневаживе, іронічне ставлення трудового селянства до церкви та її проповідей. Попи ставляться в один ряд з іншими сільськими хижаками.

Назвати усі тематичні розгалудення коломийки– річ, практично неможлива. за влучним порвнянням Івана Франка, коломийки– ніби розсипане намисто з перлів, що перекочуються з місце на місце і мерехтять, приваблюючи своїм блиском.

Новими барвами засвітилися коломийки повоєнного періоду. Вони показують щасливе життя трудящих, закликають боротися за мир у всьому світі, зміцнювати групу народів...

Мотив дружби народів, збратаних у великій українській сім'ї, стає одним з провідних у тематиці коломийок:

Закувала зозуля в лузі на калині,

Розквітає Закарпаття у сім'ї єдиній.

Під час Великої Вітчизняної війни з гнівним і грізним словом поетів-професіоналів закликала до мужності й перемоги народна поезія, яку в тяжку годину випробувань підняла з глибини людської пам'яті найдосконаліші образи, мобілізувала і взяла на озброєння все краще, що було в її арсеналів.

20

Активною бойовою силою стали й коломийки. В їх художній тканині утвердилися образи весняного грому, сивого орла, які символізували героїзм, незламність і волелюбність.

У картини сучасного життя радянських людей чудово вплітаються традиційні образи червоної калини, маку серед поля, квітучої вишні, сяючої зорі– всі ті символи, щ їх народна уява пов'язує з радісним, піднесеним настроєм. Але, за влучнимвиразом М. Т. Рильського, "нове життя нового прагне слова". Так з'явилися коломийки, в яких старі традиційні образи творчо переосмислені відповідно до нових понять:

Та високі полонини, чом не хилитеся,

Та аби нам телевізор ліпше дивитися.

"Транспортери", "моторні пили", "врубмашини", "атомні комбайни", "космос"– таке збагачення лексики радянських коломийок є явище цілком закономірним і органічним. Все, чим живе країна, фіксується в пам'яті народу, а ввійшовши в його свідомість. ставши звичним фактом, поступово проникає і в побутову лексику, а звідти– у поетичні твори.

Для коломийок характерні гумор та сатира, спрямовані проти ледарів, спекулянтів, п'яниць, нероб, безгосподарників. Такі коломийки, створені "на злобу дня" й виконувані в агіткультбригадах, хорах-ланках та інших самодіяльних колективах, користуються великим успіхом і відіграють значну виховну роль.

З коломийками, я і з іншими фольклорними творами, відбувається той процес, що його М. Т. Рильський назвав "колективним редагуванням у часі". Із тисяча новостворених зразків відбираються кращі, які поповнюють скарбницю духовної культури народу.

Тематичне багатство, чітка вироблена форма, в яку легко й невимушено вкладається метрично-інтонаційний лад народно-розмовної мови, розсипи яскравих художніх засобів коломийок - все це захоплювало і захоплює митців-професіоналів, будить бажання твочо наслідувати кращі зразки цього самобутнього жанру.

21

Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багаьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І. Франка, М. Коцюбинського, Л. Мартиновича, П. Козланюка. Талановито використали коломийкову форму поети І. Кулик, В. Бобинський та інші радянські митці. Серед сучасних творів, що належать, професіоналам та аматорам, багато пісень, написаних у коломийковому ключі. Деякі з них, пішовши в народ, втрачають авторство, обростають варіантами, кладуться на відомі коломийкові мелодії і нае народжуються вдруге, вже як фольклорні твори.

Активний процес творення і активного функціонування коломийок є свідченням життєвості цього жанру і запорукою його дальшого розвитку.