2. Поверхня, утворена як умовне продовження світового океану під материками – це:

1)фізична поверхня;

2) основна рівнева поверхня; +

3) горизонтальна поверхня;

4) поверхня еліпсоїду.

3. Фігура Землі, яка утворена рівневою поверхнею, що збігається з поверхнею Світового океану в стані цілковитого спокою та рівноваги, відповідно продовжена під материками – це:

1) загально-земний еліпсоїд;

2) геоїд; +

3) референц-еліпсоїд;

4) земна куля.

4. Наближення форми поверхні землі (Геоїда) до еліпсоїда обертання, що використовується для потреб геодезії на певній частині земної поверхні :

1) квазігеоїд;

2) рiвнева поверхня;

3) референц-еліпсоїд; +

4) земний еліпсоїд.

5. Розміри земного еліпсоїда характеризують:

1) довжини паралелей і меридіанів;

2) широта та довгота;

3) середній радіус Землі;

4) довжина великої піввісі та полярне стиснення. +

225. За формулою

де a , b – велика та мала півосі земного еліпсоїда, визначається:

1) стиснення земного еліпсоїда; +

2) ексцентриситет земного еліпсоїда;

3) другий ексцентриситет земного еліпсоїда;

4) полярний радіус.

6. Лінії перерізу поверхні еліпсоїда площинами, які проходять через вісь обертання Землі, – це:

1) меридіани; +

2) паралелі;

3) нормалі;

4) прямовисні лінії.

7. Лінії перерізу поверхні еліпсоїда площинами, які перпендикулярні до осі обертання Землі, – це:

1) Меридіани;

2) паралелі; +

3) нормалі;

4) прямовисні лінії.

8. Три величини, дві з яких характеризують планове положення, а третя є висотою точки над поверхнею земного еліпсоїда – це:

1). Декартові координати;

2) топоцентричні координати;

3) геодезичні координати; +

4) геоцентричні координати.

9. Кут, утворений нормаллю до поверхні земного еліпсоїда в даній точці і площиною його екватора (вверх або вниз від екватора), – це:

1) геодезична довгота;

2) геодезична широта; +

3) астрономічна довгота;

4) астрономічна широта.

10. Двогранний кут між площинами геодезичного меридіана даної точки і початкового геодезичного меридіана (вправо або вліво від нульового меридіана), – це:

1) геодезична довгота; +

2) геодезична широта;

3) астрономічна довгота;

4) астрономічна широта.

11. Висота точки над поверхнею земного еліпсоїда – це:

1). геодезична висота; +

2) ортометрична висота;

3) динамічна висота;

4) нормальна висота.

12. Висота точки, яка визначається відносно основної рівневої поверхні, – це:

1) відносна висота;

2) абсолютна висота; +

3) апліката точки;

4) геодезична висота.

13. В Україні абсолютні висоти визначаються в:

1) Дніпровській системі висот;

2) Балтійській системі висот; +

3) Чорноморській системі висот;

4) Азовській системі висот.

Топографічні елементи місцевості

Місцевість – частина земної поверхні з усіма її елементами (природними і штучними).

До природних елементів відносять: рельєф, ґрунти, гідрографічні об’єкти, рослинність; до штучних відносять: мережу доріг, населені пункти, промислові, сільськогосподарські, соціально-культурні об’єкти, тощо.

Характер місцевості визначається формою рельєфу і наявністю розташованих на ній місцевих предметів (об’єктів).

Рельєфом місцевості називають сукупність різних нерівностей на земній поверхні (суша, дно океанів та морів).

Всі об’єкти місцевості, які створені природою чи діяльністю людини (грунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі об’єкти тощо), належать до місцевих предметів.

Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами місцевості.

Рельєф місцевості дуже різноманітний, але, в цілому, можна виділити п’ять його типів:

• гора - значне за висотою, куполоподібне або конічне підвищення, яке має підошву і вершину. 

Вершина буває, найчастіше, куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик - плато, або закінчується гострим піком. Зниження від вершини до підошви називають схилом. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається виступом або терасою, а лінія, яка відокремлює терасу від стрімкого схилу, що лежить нижче, - брівкою. Гору висотою до 200 м називають горбом. Штучний горб – курганом.

• хребет - витягнуте підвищення, яке знижується в одному напрямку.

Вододіл, або топографічний гребінь, - лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет, як типову форму, потрібно відрізняти від гірського хребта -ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами.

• улоговина (котловина) - замкнуте чашоподібне заглиблення (западина).

Має край і дно (найнижчу точку). Іноді дно улоговини буває заболочене або зайняте водоймою. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою.

• лощина - витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку.

Лінія по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом. Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.

• сідловина - зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами.

Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.

Та́львег - лінія, що з’єднує найнижчі (найглибші) точки дна річки, долини, яру,балки та інших витягнутих форм рельєфу. Тальвег майже завжди є лінією найшвидшої течії в будь-якій річці. На плані він зазвичай являє собою відносно пряму або звивисту лінію.

Вододі́л - лінія, межа, що розділяє басейни суміжних водойм (річок, озер та інше) або скупчень підземних вод. Зазвичай вододіли проходять по гірських хребтах або через найвищі точки певної місцевості.

Характерні лінії (вододіли й водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рельєфу, їх зображення і взаємне розташування визначають загальний характер рельєфу місцевості.

План.

План – це зображення невеликої ділянки земної поверхні у зменшеному вигляді без врахування опуклості земної поверхні.

Головні особливості плану:

• на плані зображено невеликі ділянки земної поверхні у великому (крупному) масштабі (1:5000 і більший);

• масштаб є єдиним для всього плану;

• відображається цілковита подібність всіх обрисів місцевості;

• ділянки зображуваної поверхні вважають площинами, тобто кривизна Землі не враховується.

Карта

Карта – зменшене узагальнене зображення на площині поверхні Землі, що побудоване за певними математичними законами, складене в прийнятій картографічній проекції з урахуванням кривизни Землі.

На карті наочно за допомогою умовних знаків показується розміщення й зв’язки різних предметів, явищ чи процесів, а також їх якісні та кількісні характеристики.

Головні особливості карти:

• на плані зображено невеликі ділянки земної поверхні у великому (крупному) масштабі (1:5000 і більший);

• масштаб є єдиним для всього плану;

• ділянки зображуваної поверхні вважають площинами.