
- •1. Поняття правового регулювання у галузі пожежної безпеки.
- •2. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання з питань цивільного захисту
- •Глава 11. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання з питань цивільного захисту
- •Правова спадщина україни в галузі пожежної безпеки.
- •1. Періоди становлення організаційно-правових основ протипожежної роботи .
- •2. Будівельний та пожежний статути.
- •3. Добровільні пожежні товариства.
- •4. Кримінальне та адміністративне законодавство з питань пожежної безпеки.
1. Поняття правового регулювання у галузі пожежної безпеки.
Розвиток законодавства в сфері пожежної безпеки та формування самого законодавства пов'язують із визнанням закону як головного акта в правовому регулюванні, зміною функцій держави, системи й функцій органів виконавчої влади всіх рівнів. Однак, зміни в правовому регулюванні в цій сфері діяльності здійснюються повільно, в окремих випадках неузгоджено. Недостатньою є і реалізація прийнятих нормативно-правових актів.
У цілому равове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюють у декількох напрямах. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного й науково-технічного потенціалу, а з іншого, — створення правової та економічної основи соціально орієнтованого функціонування органів та підрозділів ПБ, підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур.
Конституція України створила базу для подальшого розвитку відносин у зрівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією розвитку законодавства стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.
Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, гнучких організаційних структур управління.
КУпАП, Закони України передбачають збереження регулятивної ролі держави, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави. Актуальною залишається проблема закріплення правового становища органів, які здійснюють управління, узгодженості в діях органів управління.
Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Актами Президента України затверджують положення про відповідні органи управління та вирішують інші важливі питання.
Проблеми розвитку перебувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Питання забезпечення безпеки перебувають у полі зору міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до забезпечення безпеки, обласних і районних місцевих державних адміністрацій. Їх також розв'язують на рівні державних підприємств, їх асоціацій (об'єднань, комплексів).
Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції Вони затверджують програми соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх виконання, утворюють і ліквідовують комунальні підприємства, організації, здійснюють контроль за їх діяльністю.
Говорячи про специфіку правового регулювання управлінських відносин, слід враховувати, що в важливе теоретичне й практичне значення дістає з’ясування місця та ролі права в управлінні як державному, так і суспільному в цілому (оскільки перше є лише різновидом другого).
Варто зауважити, що ця проблема безпосередньо пов’язана з потребами сучасної державно-правової практики. Адже право взагалі не усвідомлюється як об’єктивно детерміноване явище, а оцінюється спрощено — лише як прояв сьогоденної волі законодавця, інших державних інститутів. Інколи забувають, що, з одного боку — джерелом, а з другого — наслідком правових актів завжди є суспільні відносини, їх певний стан, міра розвиненості та впорядкованості. Натомість закони, інші акти законодавства інколи сприймаються як суто формальні документи, як допоміжні засоби управління, що в будь-який час можуть змінюватись або взагалі припиняти дію. Саме таке ставлення призводить, зокрема до зниження відповідальності службовці державного апарату, поширення неповаги до законності та правопорядку