1. Основні засоби. Визнання основних засобів. Первісна оцінка основних засобів

Основні засоби — це матеріальні активи, які:

а) утримуються підприємством для використання у вироб­ництві або постачанні товарів та наданні послуг, для оренди іншим або для адміністративних цілей;

б) будуть використовуватися, як очікується, протягом більш ніж одного періоду.

Амортизація — це систематичний розподіл суми активу, що амортизується, протягом строку його корисної експлу­атації.

Сума, що амортизується – це собівартість активу або інша сума, що замінює його собівартість у фінансових звітах, за вирахуванням його ліквідаційної вартості.

Строк корисної експлуатації - це:

а) або період, протягом якого очікується використання ак­тиву підприємством;

б) або кількість одиниць виробленої продукції чи подібних одиниць, які підприємство очікує отримати від цього ак­тиву.

Собівартість – це сума сплачених грошових коштів або їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для придбання активу на час його при­дбання або створення.

Ліквідаційна вартість – чиста сума, яку підприємство очікує отримати за актив по закінченні строку його ко­рисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат на вибуття.

Справедлива вартість – це сума, за якою актив можна обміняти в операції між обізнаними, зацікавленими та не­залежними сторонами.

Балансова вартість – це сума, за якою актив включається до балансу після вирахування будь-якої суми накопиченої амортизації.

Сума очікуваного відшкодування – це сума, яку підприєм­ство очікує отримати в результаті майбутнього викори­стання активу, включаючи його ліквідаційну вартість при вибутті.

Об’єкт основних засобів слід визнавати як актив, коли:

а) існує ймовірність того, що в майбутньому підприєм­ство отримає економічні вигоди, пов’язані з цим акти­вом;

б) вартість активу для підприємства може бути досто­вірно оцінена.

Основні засоби часто становлять найбільшу частину всіх акти­вів підприємства, а значить є суттєвими для відображення його фінансового стану. Більше того, визначення, чи є видаток ак­тивом або витратою, може мати суттєвий вплив на відобра­ження результатів діяльності підприємства у фінансових звітах.

При визначенні того, чи відповідає об’єкт першому критерію визнання, підприємству потрібно оцінити ступінь впевненості щодо надходження майбутніх економічних вигід на основі на­явних доказів, які існують на час первісного визнання. Наявність достатньої впевненості у тому, що підприємство буде мати майбутні економічні вигоди, вимагає підтвердження, що під­приємство отримає винагороду у зв’язку з використанням ак­тиву та погоджується на пов’язаний з цим ризик. Така впевне­ність може існувати лише тоді, коли ризик та винагорода вже перейшли до підприємства. Перед тим, як це станеться, операція з придбання активу може бути скасована без значного штрафу і через це актив не визнається.

Другий критерій визнання, як правило, задовольнити легко, оскільки обмінна операція, що підтверджує придбання активу, визначає його собівартість. У випадку, коли актив створює­ться самим підприємством, достовірну оцінку собівартості можна отримати від операцій із зовнішніми сторонами, спря­мованими на придбання матеріалів, робочої сили та інших ресурсів, які використовуються у процесі створення активу.

При визначенні, з чого складається окремий об’єкт основних засобів, потрібно винести судження про застосування критеріїв при визначенні конкретних обставин або конкретних типів підприємств. Може бути доцільним об’єднання окремих незна­чущих об’єктів, таких як ливарні форми, інструменти та фар­би, і застосовувати критерій до сукупної вартості. Більшість запасних частин та допоміжного обладнання здебільшого ві­дображаються як запаси та визнаються витратами під час їх споживання. Проте головні запасні частини та резервне облад­нання розглядається як основні засоби у випадку, коли підприєм­ство збирається використовувати їх протягом більше ніж одного періоду. Також, якщо запасні частини та допоміжне облад­нання можуть використовуватися тільки у зв'язку з об’єктом основних засобів та не очікується їх регулярне використання, вони відображаються як основні засоби і амортизуються протя­гом періоду, що не перевищує строк корисної експлуатації відповідного активу.

Об’єкт основних засобів, який відповідає визнанню його як активу, повинен спочатку вимірюватися за своєю собівар­тістю.

Компоненти собівартості. Собівартість об’єкта основних засобів складається з ціни при­дбання, включаючи імпортні мита та податки на придбання, що не відшкодовуються, а також витрати, безпосередньо пов’язані з приведенням активу у робочий стан для його використання; будь-які торговельні знижки вираховуються при визначенні ціни придбання. Прикладами таких витрат є:

а) вартість підготовки будівельного майданчика;

б) первісні витрати на доставку та розвантаження;

в) витрати на установку;

г) гонорар спеціалістам, таким як архітектори та інженери.

Коли сплата за об’єкт основних засобів відкладається на строк, довший від звичайного строку кредиту, його вартістю буде грошовий еквівалент ціни; різниця між цією сумою та за­гальними виплатами визнається як витрата на сплату відсотків за період кредиту, якщо він не капіталізується згідно з дозво­леним альтернативним підходом у МСБО 23 “Витрати на позики”.

Адміністративні та інші загальні накладні витрати не є ком­понентом собівартості основних засобів, якщо вони не можуть бути беспосередньо пов’язані з придбанням активу або при­веденням його у робочий стан. Також підготовчі та подібні до них витрати, що бувають перед початком виробництва, не становлять частини собівартості активу, якщо вони не є необ­хідними для приведення активу у робочий стан. Початкові опе­раційні збитки, понесені перед досягненням активом планової продуктивності, визнаються як витрати.

Вартість активу, який утримує орендар згідно з фінансовою орендою, визначається із застосуванням принципів, викладених у МСБО 17 “Облік оренди”.

Балансова вартість основних засобів може бути зменшена відпо­відними державними субсидіями згідно з МСБО 20 “Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допо­могу”.