3.Джерела сімейного права.

За загальною теорією права джерела права — це форми виразу правових норм. Якщо давати визначення джерел сімейного права, то, відповідно, це форми зовнішнього виразу сімейно-правових норм. До них відносяться відповідні нормативно-правові акти, які можна поділити на сімейне законодавство та інші правові акти, якими регулюються сімейно-правові відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Конституція України як основний Закон держави має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно Законами України визначаються основи шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Перший Сімейний кодекс в Україні був прийнятий у 1919 р. і фактично в основу його були покладені положення російського кодексу 1918 р.

Кодекс Законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку вперше зробив спробу врегулювати сімейно-шлюбні сторони життя, однак не набув чинності у зв’язку з подіями громадянської війни.

30 травня 1926 р. був прийнятий Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР. Норми цього Кодексу регулювали загальні питання сім’ї, шлюбу та посилили майнові гарантії дітей і жінок.

У першу чергу Кодекс зрівняв правовий статус позашлюбних дітей з дітьми, народженими у шлюбі, визначив процедуру встановлення батьківства для таких дітей. Крім того, поряд із зареєстрованим визнавався і фактичний шлюб, який не був зареєстрований у державних органах та наявність якого необхідно було довести у судовому порядку. Інститут усиновлення також отримав своє законодавче підтвердження у цьому Кодексі.

27 червня 1968 р. були прийняті основи законодавства Союзу РСР і союзних Республік про шлюб і сім’ю, на базі яких був прийнятий Кодекс про шлюб та сім’ю України, затверджений Законом УРСР від 20.06.1969 p., який набрав чинності 1 січня 1970 р. та діяв до прийняття Верховною Радою України нового Сімейного кодексу України як незалежної та суверенної держави. Сімейний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Цей кодекс визначає засади шлюбу та регулює особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміни особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів (ст. 1 СК України).

Сімейний кодекс України складається з семи розділів (І. Загальні положення; II. Шлюб. Права та обов’язки подружжя; III. Права та обов’язки матері, батька і дитини; IV. Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; V. Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів; VI. Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства; VII. Прикінцеві положення) та відповідно до Законів України (2003-2008 pp.) у статті Сімейного кодексу були внесені відповідні зміни та доповнення.

Крім Сімейного кодексу України, в окремих випадках для врегулювання сімейних правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу України (ст. 8 СК України), зокрема ст. 25 ЦК України — цивільна правоздатність фізичної особи; ст. 28 ЦК України — ім’я фізичної особи; ст. 29 ЦК України — місце проживання фізичної особи; ст.ст. 30-37 ЦК України — цивільна дієздатність, ст. 49 ЦК України — акти цивільного стану та ін.

Цивільне законодавство застосовується до сімейних правовідносин у випадках, якщо майнові відносини не врегульовані сімейним законодавством та застосування норм цивільного законодавства не суперечить суті сімейних відносин.

До джерел сімейного права відносяться підзаконні нормативні акти, які приймаються на виконання і у відповідності із Законами України.

Так, наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного із подружжя, дітей, батьків, інших осіб» визначені види доходів, з яких стягуються аліменти з батьків на утримання їхніх дітей. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 затверджено Положення про прийомну сім’ю.

Для правильного та однакового тлумачення і застосування норм сімейного права велике значення мають постанови і роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які не розглядаються як джерела сімейного права, оскільки Верховний Суд не має повноважень творити норми права, а лише їх тлумачити. Серед постанов Пленуму Верховного Суду необхідно виділити такі: «Про практику розгляду судами справ, пов’язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» від 28.06.1991 р. № 5, «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 р. № 5, «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. № 3, «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 р. № З, «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11.

Відповідно до ст. 9 Конституції України норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи.

Принципи і норми міжнародного права, які мають значення для регулювання сімейних відносин, є у Статуті ООН, у Загальній декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, часниками якої є держави-члени Співдружності Незалежних Держав.

У судовій практиці при розгляді спорів, які випливають із сімейних відносин, застосовують двосторонні міжнародні договори про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Україна є учасником таких договорів з Китайською Народною Республікою, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Монголією, Канадою та іншими країнами.

При застосуванні міжнародно-правових норм діє правило: якщо міжнародно-правова норма суперечить нормам сімейного права України, то застосовується міжнародно-правова норма.