4. Недійсність шлюбу.

Недійсним визнається шлюб, що укладений за відсутності хоча б однієї з передбачених в законі умов для його укладення або за наявності хоча б однієї з перешкод для його укладення, що закріплюється в СК. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов укладення шлюбу і не по­роджує прав та обов'язків подружжя.

У зв'язку з цим визнання шлюбу недійсним означає при­пинення звичайних правових відносин, які законом допуска­ються тільки для дійсного шлюбу. Характер взаємовідносин між сторонами за таким шлюбом не має правового значення. При цьому глибока прив'язаність подружжя одне до одного не перешкоджає задоволенню позову про визнання шлюбу недійсним.

Підставами недійсності шлюбу є порушення вимог, вста­новлені ст.ст. 22, 24—26 СК: укладення шлюбу з порушенням вимог закону щодо шлюбного віку (ст. 22), у разі відсутності добровільної згоди на його укладення, реєстрація шлюбу з особою, визнаною недієздатною, або з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними (ст. 24), недодержання принципу одношлюб­ності (ст. 25), укладення шлюбу особами, які не можуть пе­ребувати у шлюбі між собою (ст. 26). При цьому слід зазна­чити, що ст. 38 СК не передбачає підставою визнання шлюбу недійсним приховання одним з подружжя тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з них, їх нащадків, хоча така підстава передбачена ч. 5 ст. ЗО СК.

Стаття 38 СК містить вичерпний перелік обставин, які є підставами для визнання шлюбу недійсним: порушення умов укладення шлюбу (ст.ст. 22, 24—26 СК); наявність при укла­денні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу. При цьому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, шлюби бувають: абсолютно недійсними (ст. 39) та такими, що визна­ються недійсними за рішенням суду (ст. 40 СК).

Можливість визнання шлюбу недійсним обмежена лише випадками найбільш серйозних порушень закону. Недійсним може бути визнано шлюб, коли порушені норми, які закріплю­ють принципи шлюбу (моногамії, свободи, добровільності), що встановлюють певні вимоги до особи, яка укладає шлюб (дієздатність). Однак, при порушенні правил, процедури і по­рядку реєстрації шлюбу, але якщо встановлена форма шлюбу дотримана в цілому, він не може бути визнаний недійсним.

Слід зазначити, що за СК шлюб може бути визнано недій­ним 2 шляхами: 1) в органах РАЦС; 2) в суді.

Аналізуючи зміст ст.ст. 37, 39 — 41 СК, можна дійти виснов­ку щодо наявності у СК 3 підстав визнання шлюбу недійсним: 1) вчинення сторонами під час укладення шлюбу істотних порушень умов його укладення, внаслідок чого він визнається недійсним і без рішення суду; 2) визнання шлюбу недійсним за рішенням суду (ст. 40); 3) можливість у деяких випадках визнання шлюбу недійсним за рішенням суду (ст. 41).

Стаття 39 СК передбачає поняття та порядок визнання шлюбу абсолютно недійсним, тобто шлюбу, який укладений всупереч встановленим законом перешкодам. До абсолют­но недійсних шлюбів належить шлюб: 1) зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; 2) зареєстрований між особами, які є родичами пря­мої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; 3) зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Актові записи про ці шлюби орган РАЦС за заявою заінтересованої особи анулює. Доказами для анулювання актового запису про шлюб мають бути: свідоцтво про шлюб (перебування у попередньому шлюбі та реєстрація нового шлюбу), свідоцтво про народження та інші документи, що свідчать про близьке споріднення дружини та чоловіка, рішення суду про визнан­ня особи недієздатною або встановлення близьких родинних відносин, з якими за спорідненням не допускається реєстрація шлюбу.

У випадку, коли шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у шлюбі, в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попе­реднього шлюбу.

Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, тобто осіб, які од­ночасно перебувають в іншому зареєстрованому шлюб, які є родичами прямої лінії споріднення або є рідними братами та сестрами, або які визнані недієздатними у встановленому зако­ном порядку. При цьому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від розірвання цього шлюбу.

Відповідно до ст. 40 СК шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала на тяжкий психіч­ний розлад, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала повністю значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Укладення шлюбу під примусом має місце тоді, коли зго­да на укладення була виражена однією із сторін під впливом фізичного та психологічного насильства чи під загрозою його застосування. При цьому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють в його чи в своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одру­жується. Ним може бути не лише повідомлення майбутньому чоловіку (дружині) свідомо хибних відомостей, а й свідоме замовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. При цьому омана може сформуватися під впливом різних причин, які не завжди залежать від майбутнього чоловіка (дружини) чи дій третіх осіб. При цьому помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної значущості укладення шлюбу.

Фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктив­ного шлюбу є корисливі міркування майбутнього подружжя або одного з них (наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо). При ць­ому важливо враховувати, що підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладання його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного з них чи обох з подружжя наміру створити сім'ю. При цьому для визнання шлюбу недійсним достатньо, щоб хоча б одна із осіб не бажала укладення шлюбу з наміром створити сім'ю, хоча є винятки, встановлені ч. З ст. 40 СК.

Шлюб не визнається недійсним, якщо до моменту розгляду судом справи відпали ті обставини, які в силу закону переш­коджали його укладенню (неповнолітній чоловік (дружина) досяг повноліття, помер чоловік (дружина) за попереднім шлюбом або шлюб з ним розірвано, особи, які вступили у фіктивний шлюб, фактично утворили сім'ю.

Стаття 41 СК передбачає можливість визнання шлюбу недійсним за рішенням суду, до яких відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між двоюрідними братом та сестрою, між тіт­кою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не до­сягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

На відміну від ст. 40 СК, яка містить імперативну норму про обов'язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 встановлює лише можливість, а не обов'язковість цього. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дру­жини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідним братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недій­сним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ст. 43 СК).

Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його реєстрації (ст. 44 СК). Цим самим анулюються всі права і обов'язки, які виникли з моменту реєстрації цього шлюбу.

Загальний правовий наслідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, що його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. Стаття 45 СК містить у собі положення, відповідно до якого недійсний шлюб (ст. 39 СК), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був за­реєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України (наприклад, право мати спільне прізвище, право на аліменти, право на частину спільного майна тощо).

У випадку визнання шлюбу недійсним права на успадку­вання майна один після одного той з подружжя, хто пере­жив померлого, не має. Інші спадкоємці померлого можуть пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним або у ви­падках, передбачених ст. 39 СК, звернутися до органу РАЦС із заявою про анулювання актового запису про шлюб.

При визнанні судом шлюбу недійсним анулюються всі пра­ва і обов'язки, які виникли з моменту реєстрації цього шлюбу. У зв'язку з цим правові наслідки недійсності шлюбу зачіпають як немайнові, так і майнові права. Всі питання майнового ха­рактеру, які можуть виникнути між особами, що перебувають у шлюбі, визнаному недійсним, вирішуються на підставі не шлюбно-сімейного, а цивільного законодавства.

Винна непрацездатна особа та особа, яка знала або повинна була знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, яка перебу­вала у шлюбі, визнаному недійсним, позбавляється права на одержання аліментів від того, з ким вона перебувала у такому шлюбі. У зв'язку з цим, якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була у недійсному шлюбі, сума сплачених алімен­тів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави і підлягає поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК, але не більш як за останні 3 роки.

Особа, яка вселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена.

У випадку визнання шлюбу недійсним, чоловік (дружина) позбавляється права носити прізвище іншого з подружжя, обране ним при реєстрації шлюбу, оскільки така особа вва­жається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави, про що обов'язково зазначається у рішенні суду.

Негативні наслідки недійсності шлюбу застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного орга­ну РАЦС. У випадку добросовісності осіб, які перебували у шлюбі, до шлюбу, визнаного недійсним судом, застосовуються особливі правові наслідки, що передбачені ст. 46 СК.

Визнання шлюбу недійсним тягне недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами, оскільки такий договір стає недійсним із моменту його укладення ав­томатично, що пояснюється правовою природою шлюбного договору, який не може існувати без шлюбу.

Закон, поряд із загальними (ст. 45), встановлює також спеціальні правові наслідки недійсності шлюбу, які застосо­вуються до особи, яка не знала і не могла знати про наявність перешкод для укладення шлюбу (ст. 46 СК). Вона має право: 1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; 2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона вселилася у зв'язку з недійсним шлю­бом; 3) на аліменти відповідно до закону (ст.ст. 75, 84, 86 і 88 СК); 4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Слід зазначити, що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі (ст. 47 СК).

Визнання шлюбу неукладеним

Стаття 48 СК передбачає випадки визнання шлюбу неукла­деним. До неукладених належать шлюби, які зареєстровані з порушенням процедури реєстрації, тобто у випадку реєстрації шлюбу у відсутності нареченої і (або) нареченого. Отже, для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладення або наявність хоча б однієї з негативних умов, а для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реєстрації шлюбу, тобто, його реєстрація у відсутності нареченої і (або) нареченого.

Присутність обох наречених при реєстрації шлюбу дає можливість зайвий раз переконатися у прагненні останніх ук­ласти шлюб і добровільності такого рішення. Крім того, закон встановлює імперативну норму, відповідно до якої присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою (ст. 34 СК). Тому порушення цієї норми, а саме реєстрація шлюбу за відсутності одного з наречених, присут­ність іншої людини як нареченого (нареченої), реєстрація за підробленими документами, за довіреністю тощо, не можуть свідчити про те, що шлюб укладений, а тому він не може бути визнаний недійсним. Між тим, хоча реєстрація такого шлюбу відбувалася, проте це не свідчить про виникнення між наре­ченими прав та обов'язків подружжя, оскільки такого шлюбу юридично не існує.

Необхідно зазначити, що ст. 48 СК має імперативний характер і не підлягає розширеному тлумаченню. Проте СК окремо не регламентує випадки, коли реєстрація або оформ­лення шлюбу була здійснена неуповноваженою на це особою чи органом. За таких обставин було б доцільно такий шлюб також визнавати недійсним.

Однак визнання шлюбу неукладеним не може відбутися без ініціативи заінтересованих суб'єктів, перелік яких наве­дений в СК, які мають вчинити передбачені законом дії для того, щоб уповноважені особи визнали шлюб неукладеним. У зазначених вище випадках за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора запис про шлюб у державному органі РАЦС анулюється за рішенням суду. Неукладений шлюб не породжує ніяких прав і за жодних обставин не може бути визнаний дійсним. Тому при неукладеному шлюбі презумпції батьківства не існує.