- •Тема 1. Персонал організації як об’єкт управління.
- •Предмет і зміст курсу «Менеджмент персоналу». Теоретико-методологічна база курсу «Менеджмент персоналу». Ключові слова (терміни курсу).
- •Організація – основний соціальний інститут суспільства.
- •Персонал організації та його структура. Основні кількісні та якісні характеристики персоналу.
- •Стратегія розвитку і кадрова політика організації.
- •Тема 2. Кадрова служба організації.
- •1. Роль відділу кадрів в управлінні та його структура.
- •2. Функції та завдання кадрової служби
- •3. Права та обов’язки відділу кадрів
- •3. Взаємовідносини відділу персоналу з іншими структурними підрозділами підприємства.
- •Компютеризація кадрового діловодства. Арм інспектора з кадрів.
- •Тема 3. Методологія менеджменту персоналу
- •Цілі, завдання та функції менеджменту персоналу.
- •Субєкти менеджменту персоналу.
- •Сучасна концепція менеджменту персоналу орієнтована на комерційний успіх організації.
- •Три сфери управління персоналом фірми
- •На другому рівні узагальнення в системі менеджменту персоналу виокремлюють наступні підсистеми та функції лінійного та функціонального управління [8, с. 92-94], стосовно яких розробляється політика:
- •Системний підхід до менеджменту та шляхи його реалізації в сучасних умовах.
- •Система роботи з персоналом та її складові.
- •Принципи побудови системи менеджменту персоналу в організації.
- •7. Методи управління персоналом.
- •Тема 4. Ресурсне забезпечення менеджменту персоналу.
- •2. Нормативно-методичне забезпечення менеджменту персоналу
- •Документи внутрішнього використання, що регламентують виконання функцій з менеджменту персоналу.
- •4. Інформаційне забезпечення системи менеджменту персоналу організації.
- •5. Технічне забезпечення менеджменту персоналу
- •Тема 5. Планування та прогнозування роботи з персоналом
- •2. Склад інформації, необхідної для виконання розрахунків поточної і прогнозної потреби в кадрах.
- •3. Методи визначення потреби організації в кадрах певних професійно-кваліфікаційних груп.
- •4. Маркетинг персоналу.
- •5. Прогнозування в управлінні кадрами і його основні завдання.
- •Тема 6. Формування персоналу.
- •1. Етапи задоволення потреби організації в персоналі.
- •2. Вимоги до кандидатів щодо заняття вакантних посад.
- •4. Вербування персоналу
- •8.Адаптація кадрів її напрямки та види.
- •Тема 7. Рух персоналу на підприємстві.
- •Форми професійно-кваліфікаційного руху робітників.
- •2. Горизонтальний, вертикальний рух спеціалістів і керівників.
- •3. Професійна мобільність працівників в організації.
- •4. Поняття кар’єри її види та напрямки. Управління професійно-кваліфікаційним зростанням кадрів (планування кар’єри)
- •5. Зарубіжний досвід планування кар’єри
- •6. Створення й підготовка резерву на заміщення вакантних посад керівників
- •Тема 8. Розвиток персоналу.
- •1. Розвиток персоналу як необхідна передумова виживання і розвитку організації
- •2. Організація системи навчання персоналу.
- •3. Форми і методи професійного навчання працівників
- •4. Система безперервного навчання
- •5. Зарубіжний досвід перепідготовки та підвищення кваліфікації.
- •6. Види професійного навчання робітників на виробництві.
- •7. Підготовка робітників на виробництві у країнах з розвинутою економікою.
- •9. Мотивація та стимулювання праці, їх значення в менеджменті персоналу
- •Поняття потреб людини. Потреби первинні і вторинні.
- •2. Ієрархія потреб по а.Маслоу.
- •3. Мотив як внутрішня спонукальна сила до активної дії.
- •4. Структура мотиву праці. Формування мотиву праці. Класифікація мотивів та їх функції. Потреби, інтерес і мета усвідомленої дії.
- •5. Поняття стимулу в трудовій діяльності. Взаємозв'язки між мотивами і стимулами
- •6. Види матеріальної мотивації праці. Роль заробітної плати в мотивації праці. Нетрадиційні методи матеріального стимулювання (участь у прибутках, володіння акціями, паєм тощо).
- •7. Нематеріальні методи мотивації праці.
- •8. Зарубіжний досвід мотивації праці.
- •Американських фірм
- •9. Сучасні концепції людських ресурсів (теорії людських ресурсів, теорії людського капіталу).
- •10. Методи оцінки роботи персоналу
- •10. Методи оцінки роботи персоналу
- •1. Роль кадрової служби при традиційних методах оцінки всіх працівників.
- •2. Зміст оцінки якості роботи персоналу.
- •Значимість критеріїв оцінки персоналу (приклад)
- •3.Оцінка спеціалістів та її особливості. Атестація керівників і спеціалістів, організація її проведення, роль в оцінці персоналу.
- •Атестаційний лист
- •4. Зарубіжний досвід оцінки керівників і спеціалістів.
- •5.Методи оцінки робітників.
- •Тема 11. Соціальне партнерство в організації
- •1.Соціальне партнерство як засіб узгодження інтересів роботодавця і працівників.
- •2. Соціальні партнери в організації: роботодавець і наймані працівники, спільність та розбіжність їх інтересів.
- •3. Колективний договір як головний засіб зміцнення соціального партнерства
- •4. Сторони колективного договору.
- •5. Зміст колективного договору.
- •6. Порядок підготовки й укладання колективного договору
- •7. Контроль за виконанням колективного договору.
- •8.Зарубіжний досвід соціального партнерства.
- •12. Ефективність менеджменту персоналу
- •1. Сутність ресурсного підходу в менеджменті персоналу.
- •2. Класифікація витрат підприємства на робочу силу.
- •1. Витрати на оплату праці.
- •2. Виплати соціального характеру.
- •3. Витрати, що не належать ні до фонду заробітної плати, ні до виплат соціального характеру.
- •4. Показники соціальної ефективності менеджменту персоналу.
- •5.Оцінка ефективної діяльності підрозділів менеджменту персоналу на підприємстві
4. Сторони колективного договору.
Стаття 12 КЗпП України визначає сторони колективного договору. До них віднесено власника або уповноважений ним орган (особу), з однієї сторони, і профспілкові організації, а у разі їх відсутності — представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.
Законодавчо стороною колективного договору, що наймає працівників, визнано власника або уповноважений ним орган (особу). Проте таке формулювання є неправильним і ускладнює реалізацію відповідної норми на практиці, потребує узгодження щодо визнання стороною колективного договору роботодавця.
Наймані працівники беруть участь у колективно-договірному регулюванні через своїх представників. Цими представниками можуть бути профспілкові організації, представники, обрані і уповноважені найманими працівниками. Держава визнає профспілкові організації повноважними представниками колективних інтересів найманих працівників, захисниками їх трудових і соціально-економічних прав у відносинах з роботодавцями. Таке представництво здійснюється незалежно від членства найманих працівників. Законодавець закріпив за профспілковими організаціями беззаперечне право на ведення переговорів і укладення колективного договору (ст. ст. 12, 243 і 246 КЗпП України). Тому для його реалізації не вимагається додаткового погодження з боку найманих працівників.
Представництво інтересів найманих працівників у колективних переговорах з укладення колективних договорів може здійснюватися й іншими суб'єктами — представниками. Представники обираються у тому випадку, якщо на виробничому рівні відсутні профспілкові організації. Це представництво потребує обов'язкового волевиявлення найманих працівників. Обрання представників відбувається на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів. Обираючи представників, вони водночас можуть визначити і їх повноваження.
5. Зміст колективного договору.
Стаття 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" встановлює примірний перелік зобов'язань сторін, які визначають зміст колективного договору. У колективному договорі можуть бути визначені випадки змін в організації виробництва і праці, положення щодо забезпечення продуктивної зайнятості, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, умов праці та охорони праці, умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці тощо.
Сторони визначають зміст колективного договору шляхом: конкретизації правових норм, встановлених державою; встановлення умов праці, якщо таке згідно з законодавством віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання; підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством, або заповнення прогалин у трудовому праві.
В юридичній літературі всі умови, що становлять зміст колективного договору, поділяються на 3 групи:
• інформативні, які здебільшого містять норми централізованого законодавства, угод вищого рівня регулювання з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо, що і дало підстави іменувати такі умови колективного договору інформативними;
• зобов'язальні — це взаємні зобов'язання сторін. Виходячи із загальних засад договірного регулювання, ця частина колективного договору є основною і визначальною в забезпеченні взаємних прав і обов'язків учасників договору;
• нормативні — це такі умови, в яких сторони на виробничому рівні встановлюють локальні норми права, що регулюють умови праці.
Сторони самостійно визначають структуру колективного договору, враховуючи особливості діяльності юридичної особи. До колективного договору можуть долучатися додатки, переліки, положення тощо, які є його складовою частиною, уточнюють і конкретизують його положення і, як правило, мають нормативний характер (наприклад, перелік посад працівників, яким надається додаткова відпустка за ненормований робочий день).