Начальний посібник

«ЛЮДИНА І СВІТ»

ЗМІСТ

Тема І. ЛЮДИНА. ОСОБИСТІСТЬ. ГРОМАДЯНИН

Урок 1. Поняття «людина як біосоціальна істота». Співвідношення понять «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність»

Тема II. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Урок 2. Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

Урок 3. Сім’я. Родинна соціалізація

Урок 4. Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Тема III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Урок 5. Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Толерантність. Ксенофобія. Расизм

Урок 6. Ґендерні стереотипи

Тема IV. КОНФЛІКТИ

Урок 7. Поняття «конфлікт». Типи конфліктів. Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

Урок 8. Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу

Тема V. СОЦІУМ (СУСПІЛЬСТВО ЛЮДЕЙ)

Урок 9. Поняття соціуму. Історичні типи стратифікованих суспільств

Урок 10. Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність

Урок 11. Природні та техногенні явища як фактори загрози суспільній безпеці. Подолання та попередження наслідків глобальних проблем

Тема VI. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Урок 12. Поняття соціальної мобільності, комунікації та комунікативності

Тема VII. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Уроки 13-14. . Еволюція уявлень про права людини в історії людства. Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Тема VIII. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Урок 17. Політика як суспільне явище. Політична система: сутність, структура, функції.

Уроки 18-19. Політична культура. Політична соціалізація. Політична еліта

Тема X. ДЕМОКРАТІЯ

Уроки 20-21. Поняття демократії. Демократія як політичний режим

Уроки 22-23. Політична діяльність та участь громадян в управлінні суспільством. Вибори як інструмент демократії

Тема XI. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Уроки 24—25. Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Тема XII. НАЦІЯ

Уроки 26-27. Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Тема XIII. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ

Уроки 28-29. . Поняття полікультурності як добросусідства культур. Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Тема XIV. УКРАЇНА І СВІТ

Уроки 30-31. Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі

Урок 32. Міграційні процеси в Україні

Урок 33. Внесок українців у світову науку і культуру. Українська діаспора у світі

Урок 34. Я — член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

Урок 35. Резервний

Тема І. ЛЮДИНА. ОСОБИСТІСТЬ. ГРОМАДЯНИН

Поняття «людина як біосоціальна істота». Співвідношення понять «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність»

Сутність людини — найбільш важливе та змістовне в людині, головна риса, завдяки якій людина залишається собою за різних обставин. Розуміння сутності людини може відрізнятися залежно від того, що вважають домінуючим. Найбільш поширеними уявленнями про сутність людини є релігійне, натуралістичне, ідеалістичне та соціологічне.

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ В РІЗНИХ ТЕОРІЯХ

Релігійна теорія

Натуралістична теорія

Соціоцентризм

Ідеалістична теорія

Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке

Людину вважають лише природною істотою, вона нічим особливим не відрізняється від тварин. Сутність людини — у незмінних біологічних чи психологічних властивостях

Людина є вираженням культурних умов, що формують її, і якщо треба проникнути у її таємницю, то слід вивчити ті чи інші структури культури

Головне в людині — людська свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від решти живих істот (Р. Декарт: «Я мислю, значить, я існую»)

Таким чином, учні роблять висновок про те, що складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського та індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.

Людина, індивід, особистість

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивідуальність» перш за все характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому притаманні неповторні й унікальні природні і соціальні якості, представлені, однак, не в усій родовій повноті.

Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки.

Поняття «особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, аж ніяк не стосуються особи.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може і прагне виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде), людська особистість набуває ознак індивідуальності.

Людина Особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів

Індивід Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід

Особа Суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків; зосередження всіх якостей людини

Особистість Людська особа, що усвідомлює свої якості, унікальність, свої вади та переваги

Індивідуальність Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї неповторності розуміє, що дещо в цьому житті може зробити лише вона, і прагне це реалізувати

Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише порівняно із іншими людьми та лише за умови переконаності в тому, що всі люди однакові, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Лише живучи у суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявного суспільства. З іншого — вона є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Людина — біосоціальна істота, саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна.

Тема II. Соціалізація особистості

Поняття «соціалізація». Ґендерна соціалізація особистості

В. Шекспір писав: «Увесь світ — театр. У ньому жінки, чоловіки — усі актори. І кожен не одну грає роль. Сім дій у п’єсі тій: немовля, школяр, юнак, коханець, солдат, суддя, старий!»

У театрі всі ролі визначені, а в реальному житті? Хто режисер сценаріїв театру життя? Що мав на увазі К. Маркс, стверджуючи, що «між хортом і лягавою не такі відмінності як між філософом і каменярем...»?

Третину свого життя людина навчається жити у світі складних суспільних відносин. У театрі ролі грають актори. Ми — актори театру життя. Кожна людина поводиться відповідно до ролі. Суспільство чекає від нас бездоганної акторської гри, щоб за необхідності «зробити з каменяра філософа». Знаючи закони природи, з «хорту лягаву не зробиш». Суспільство вимагає від нас потрібних йому вмінь і навичок, правильних рішень. І допомагає нам це зробити соціалізація.

Соціалізація — це навчання дітей і підготовка їх до дорослого життя.

Соціалізація починається в дитинстві і закінчується у глибокій старості процесом засвоєння соціальних ролей і культурних норм.

Навчання життя і навчання предмета — поняття різні. До соціалізації застосовуємо термін освоєння, а не навчання. Процес соціалізації переживає кожен з нас протягом всього життя.

Не можна соціальних ролей і культурних норм навчитися за книгами.

Соціальних ролей багато, кожна включає багато норм і правил, тому навчатися їх доводиться за реальних умов, протягом усього життя.

Етапи соціалізації

У доіндустріальному суспільстві вирізняли лише три етапи людського життя: дитинство, зрілість, старість. Дитинство закінчувалося рано — у 13-15 років, переважно після укладання шлюбу.

Люди лише нещодавно усвідомили, що кожен віковий період людини — це особливий світ. За часів Шекспіра діти в усьому були схожі на дорослих. Тільки після епохи Відродження з’явилися перші ознаки вікової різниці — зачіски, одяг... У XVIII ст. починають вирізняти юність. За образним висловом американського вченого Ф. Масгрейв, юнак був винайдений водночас із паровою машиною (1765 р. з’явився винахід Д. Уатта, а 1762 р. Ж.-Ж. Руссо «відкрив» юнака, написавши книгу «Еміль»).

Дитинство — найважливіший етап первинного навчання і соціалізації. «Всі ми родом з дитинства» (А. Екзюпері). Американський психолог Ерік Еріксон виділив 8 стадій у розвитку особистості, чотири з них припадає на дитинство. У цей період закладається фундамент соціалізації, людська особистість формується на 70 %. Не можна спізнитися, втратити час.

Тинейджери, підлітки; ранній юнацький вік

Про підлітків і проблеми підліткового віку заговорили лише в 50-ті роки XX століття, коли невідомий журналіст вперше використав у своїй статті слово «тинейджер» і була надрукована повість американського письменника Джерома Селінджера «Над прірвою в житі».

Юність — найважчий період соціалізації. «Роки юності — найважчі роки», — писав ще у XVIII ст. німецький філософ І. Кант.

Вікові рамки: 13-17 — тинейджер, 19-23 — юнак.

Важливі фізіологічні зміни: статеве дозрівання; інтенсивне зростання (на 5-8 см на рік), зростає маса тіла (4-8 кг на рік); перебудовується опорно-руховий апарат (збільшується ступінь окостеніння, наростає м’язова сила) і т. ін. Соціальна та психологічна зрілість дуже часто не встигає за зрілістю фізичною;

• психологічні зрушення (потяг до протилежної статі, посилюється агресивність, схильність до неприборканого ризику тощо);

• схильність до інновації і творчості; невизнання авторитетів;

• підкреслене прагнення до незалежності і самостійності;

• формується паралельна система цінностей: батьки-однолітки;

змінюється поведінка (від майже повної слухняності до прихованої або явної непокори батькам);

• суперечності між посиленням орієнтації на самостійність і залежністю від думки і поведінки однолітків; закінчується формування фундаменту особистості — світогляду;

• усвідомлення свого «Я» відбувається як осмислення свого місця в житті; триває постійний пошук моральних орієнтирів.

Підлітковий вік — це випробування для всіх (власне підлітка, батьків, вчителів). Не можна швидко і без зусиль вирішити всі проблеми цього віку: треба набратися терпіння...

Зрілість — це розквіт людської особистості. Це тривалий період, він складається з декількох циклів. Нижня межа розмита, приблизно 21-23 роки. За екстремальних умов людина дорослішає раніше, за спокійного життя цей період триває довше. Верхня межа позначена виходом на пенсію — 55 років у жінок, 60 років — у чоловіків.

Старість — це період людського життя, що настає після зрілого віку і ділиться на кілька циклів: до 71 року — похилий вік; 71-90 — старечий; вік людини понад 90 років вважають віком довгожительства. Старість — це фізичний стан, якому притаманне поступове згасання усіх життєвих функцій.

Тема Ґендерна соціалізація особистості

Ґендерні уявлення особистості формуються під впливом ґендерних стереотипів — набору загальноприйнятих норм і суджень, що стосуються становища чоловіків і жінок у суспільстві, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають на заваді до змін у сфері ґендерних відносин.

Ґендерна соціалізація — це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася.

Ґендерні ролі — норми і правила поведінки жінок і чоловіків, що ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю. Вони відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються із часом.

Засвоєння індивідом культурної схеми ґендера відбувається через конструювання розходжень між статями. Соціалізація чоловіків і жінок формується за різних соціально-психологічних умов. Ґендерна соціалізація включає дві взаємозалежні частини: опанування прийнятих моделей чоловічого і жіночого поводження, відносин, норм, цінностей і стереотипів; вплив соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому визначених суспільством правил і стандартів поводження для чоловіків і жінок.

Засвоюються насамперед колективні, загальнозначущі норми. Вони стають частиною особистості і підсвідомо нею керують. Уся інформація, що пов’язана із диференційованим поводженням, відбивається у свідомості людини у вигляді ґендерних схем. Основні агенти соціалізації — соціальні групи і контексти: родина, однолітки, засоби масової інформації, робота, клуби за інтересами, церква.

Механізми для здійснення ґендерної соціалізації:

Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне карається соціальним несхваленням.

Диференційне наслідування, коли людина вибирає статево-рольові моделі в близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту вкорінені у дитинстві. Так, дівчатка-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки з дорослішанням зростає самостійність у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньо-виховним установам. Дитина проходить через низку суспільних установ: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов у молодої людини можливе формування ґендерної чуйності і культури.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

Сім’я. Родинна соціалізація

Сім’я — міні-модель суспільства. Без сім’ї та сімейного виховання, сімейного піклування про дитину не було б ні суспільства, ні держави, ні етносу. Як би не змінювалися суспільні установки, які б бурі не вирували над людьми, сім’я завжди залишалася.

Щодо сім’ї та її ролі в суспільстві існує чимало поглядів представників різних течій.

Утопісти Мріяли знищити сім’ю, виступали за вільну любов, за те, щоб функції сім’ї передати державі

В. І. Ленін Мріяв побудувати величезні фабрики-кухні, фабрики-пральні та звільнити жінку від домашньої праці

Слов’янофіли Відстоювали ідеал патріархальної сім’ї, де основна влада належала главі сімейства — батькові. Усі інші члени родини повинні були беззаперечно виконувати його волю. Роль жінки зводилася до народження і виховання дітей і ведення домашнього господарства

Марксисти Виступали з критикою патріархальної сім’ї як чужої для нових суспільних відносин. «Тиранія, яка панує в такій родині, пригнічує і калічить людську особистість», — писав М. Бердяєв. Він закликав відстоювати більш вільні форми сім’ї: «Євангеліє вимагає свободи від рабства у сім’ї»

Сім’я дуже давній соціальний інститут. Її характер змінювався протягом історії: у суспільстві не вщухають суперечки про те, яка з форм сім’ї більш життєздатна. В епоху матріархату, коли влада належала жінкам, кожен знав свою матір, але ніхто не знав свого батька, замість сім’ї були так звані безладні стосунки. Потім влада перейшла до чоловіка, і батько мав точно знати, кому у спідок він має передати своє майно. Це сприяло появі парної сім’ї.

Після появи держави і права з’явилися закони про шлюб. У деяких мусульманських країнах й досі, особливо в селах, існують полігамні шлюби. За мусульманськими законами чоловікові дозволяється мати до 4 дружин; у деяких країнах кількість дружин не обмежується взагалі, чоловік лише зобов’язаний брати на себе їх повне утримання. У Непалі у першій половині XX ст. сім’я будувалася за протилежним принципом: одна дружина могла мати до 5 чоловіків. Але в переважній більшості країн домінує моногамна сім’я.

Шлюб — основа сімейних відносин

Шлюб — це форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні подружні права і обов’язки.

Шлюб — це контракт, який укладають три сторони: чоловік, жінка і держава. Сім’я — це більш складна система відносин, ніж шлюб, тому об’єднує власне подружжя, їхніх дітей та інших родичів.

Сім’я — не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв’язків і взаємодій між членами сім’ї, функція якої — відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми.

Поява шлюбу як правової форми відносин між чоловіком і жінкою пов’язано з наслідуванням власності. Відповідно до європейських традицій, успадковування власності здійснювалося по чоловічій лінії. У давньоримському законодавстві право на спадщину визнавалося за кровними родичами. За імператора Августа (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) було запроваджено податок на безшлюбність.

У сучасному світі, умови та порядок укладання шлюбу, його припинення і визнання недійсним регулюються сімейним правом. Шлюб реєструється в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Шлюб, укладений за релігійним обрядом або відповідно до звичаїв будь-якої народності, не має правового значення. Регулювання прав і обов’язків подружжя, а також батьків і дітей в Україні здійснюється відповідно до Сімейного кодексу, прийнятому 2002 року.

ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

Репродуктивна

1. Громадська — відтворення населення.

2. Індивідуальна — задовольняє потреби в дітях

Виховна

1. Формування особистості дитини.

2. Вплив на розвиток особистості кожного її члена протягом усього життя.

3. Вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї, які спонукають їх активно займатися самовихованням

Господарсько-економічна

1. Забезпечує міцні зв’язки.

2. Підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів.

3. Надає підтримку тим членам сім’ї, у яких виникли матеріальні та фінансові труднощі

Відновлювальна Відновлення і зміцнення фізичних, психологічних, емоційних і духовних сил людини після трудового робочого дня

Регулятивна Упорядковує відносини між статями, здійснює пер- винний контроль за дотриманням членами сім’ї суспільних норм особистого, групового та суспільного життя

Соціалізація особистості

Опосередковує зв’язок особистості з суспільством: вона формує у дитини уявлень про соціальні зв’язки і включає в них його з народження

Виділяють також дозвільну, соціально-статусну, емоційну, сексуальну функцію та функцію духовного спілкування сім’ї.

Сім’я забезпечує соціалізацію молоді в ході засвоєння дітьми нормативів громадського життя, задовольняє емоційну потребу у спільних переживаннях, обміні почуттями і настроями, запобігає психологічній неврівноваженості, захищає від переживання почуття ізольованості і т. ін. Одним із результатів домашнього функціонування сім’ї як соціальної групи є ефективне попередження відхилень від вимог соціальних норм у переважній більшості сфер суспільного життя.

Тема Поняття субкультури. Молодіжна субкультура. Школа. Однолітки

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура — це багаторівнева система. Виділяють світову й національну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов'язані. Головне завдання культури — всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.

Вступаючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприймає молодь. Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна говорити про культуру окремих соціальних груп. Підлітки — найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, створених старшими поколіннями. Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліткових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом. Спільноти підлітків можна розділити на формальні (шкільні класи, спортивні клуби, секції, театральні та предметні гуртки) і неформальні (позашкільні) групи (дворові компанії, субкультури).

Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура. Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, захопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, що відмінні від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов'язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.

ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ГРУП МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Репери та хіп-хопери

Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона виявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс.

Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо, вищих за себе

Готи Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі особи. Захоплення даною субкультурою — це спосіб накопичити енергію. А їх вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру. Занепокоєння викликають сатаністи. їхня ідеологія — це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані

Скінхеди Головне гасло скінхедів — «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого»

Панки Плюси виділити неможливо Там, де з'являються панки, — бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю

Растамани Досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...» По суті, їх заняття — це неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у соціальному житті

Фріки Не виявляють негативного ставлення ні до чого . Власне їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм все, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом...

Граффітери Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»

Рольовики Лише інтелектуально розвинені люди стають рольовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні

Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства

Усі зазначені види молодіжної субкультури — це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв'язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд:

- виклик суспільству, протест;

- виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї;

- небажання бути як усі;

- бажання затвердитися в новому середовищі;

- привернути до себе увагу;

- нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

- копіювання західних структур, течій, культури;

- релігійні ідейні переконання;

- данина моді;

- відсутність мети в житті;

- вплив кримінальних структур, хуліганство;

- вікові захоплення.

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культури попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер. Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру». Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців. Джерелом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійснилася мрія дисидентів, хіпарів, неформалів... Настала цілковита свобода і безкарність, що переросла в безлад. Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на молодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започаткувати нову хвилю відродження національної культури України.