15. Суть структурної політики

Стабілізація економіки неможлива без структурних змін, бо якщо кон´юнктурна політика забезпечує ефективний сукупний попит, то структурна - ефективну сукупну пропозицію.

Структурна політика держави - це сукупність наукових методів і практичних заходів, спрямованих на оптимізацію внутрішніх пропорцій економічної системи та ефективну сукупну пропозицію. Це комплекс заходів щодо розвитку тих елементів економічної системи, які сприяють вирішенню актуальних проблем суспільства, забезпечують економічний розвиток та конкурентоспроможність економіки.

Основне завдання структурної політики полягає в активному сприянні держави економічному зростанню та його динамізації відповідно до вимог сукупного попиту.

В останні десятиріччя у світовій економіці спостерігаються сповільнені темпи економічного зростання, загострення проблем структурної політики держав.

Структура економіки - це співвідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці.

Структура економіки має важливе значення для забезпечення збалансованого розвитку національного виробництва, ефективного і стабільного його розвитку, задоволення потреб суспільства в коротко- та довготерміновому періодах. Світовий досвід показує, що економічний розвиток багатьох країн пояснюється глибокими структурними змінами.

Для характеристики структури економіки використовують поняття галузевої, виробничо-вартісної, функціонально-речової, відтворювальної, територіальної структури національного виробництва.

Галузева структура економіки відображає поділ виробничої сфери на окремі галузі, підгалузі, а національної економіки - на види економічної діяльності. У складі національної економіки виділяють такі види економічної діяльності:

— промисловість;

— сільське господарство;

— транспорт;

— зв´язок;

— будівництво;

— матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) і збут;

— торгівлю і громадське харчування;

— заготівлю;

— інформаційно-обчислювальне обслуговування;

— операції з нерухомістю;

— загальну комерційну діяльність;

— геологію і розвідку надр.

За міжнародною класифікацією ООН до сфери економічної діяльності належать:

— сільське, лісове і рибне господарство, мисливство;

— гірничодобувна промисловість;

— обробна промисловість;

— електроенергетика, газо- і водопостачання;

— будівництво;

— гуртова і роздрібна торгівля, ресторани, готельне господарство;

— транспорт, зв´язок, складське господарство;

— фінанси, страхування, операції з нерухомістю, комерційні послуги;

— комунальне, суспільне та особисте обслуговування.

Галузева структура характеризує внесок окремих видів економічної діяльності, окремих виробництв, галузей, підгалузей у відтворення ВВП; кількість об´єктів кожного виду діяльності в загальному їх реєстрі тощо.

Виробничо-вартісна структура суспільного виробництва визначає співвідношення між фондом заміщення та національним доходом.

Функціонально-речова структура економіки передбачає поділ народного господарства на виробничу і невиробничу сфери; суспільного продукту - на фонди заміщення, нагромадження, споживання; промислової продукції за матеріально-речовим складом - на засоби виробництва і предмети споживання.

Територіальна (регіональна) структура економіки характеризує поділ виробничої сфери в адміністративних розрізах, оцінює вклад кожної адміністративної одиниці у створюваний валовий продукт.

Економічна (соціальна) структура дає змогу оцінити співвідношення між основними формами власності - державною, комунальною, приватною, колективною, власністю міжнародних організацій.

Сучасна структура економіки України деформована і неефективна. Статистичні відомості свідчать про те, що близько 65 % валового національного продукту припадає на галузі, які виробляють засоби виробництва, тоді як у країнах Західної Європи частка виробництва товарів народного споживання сягає рівня 60 % .

У загальному обсязі промислової продукції приблизно 70 % припадає на важку промисловість, у тому числі на машинобудування, паливно-енергетичний комплекс, промисловість будівельних матеріалів. Продукція легкої промисловості становить близько 13 % , а переробних галузей АПК - 17 % .

Порівняно з Францією, Україна на душу населення виробляє: вугілля у 8,9, природного газу - в 6,9, нафти - в 1,6 рази більше, а м´яса - в 1,7, молока - в 1,3, тканин - у 1,8, легкових автомобілів - у 21,7, паперу - в 22 рази менше. Маючи на душу населення дохід в 15 разів менший, ніж Франція, Україна споживає енергоресурсів на 20 % більше. При збільшенні енергомісткості національного доходу (7,5 % порівняно з 1985 р.) Україна має проблеми із забезпеченістю енергоносіями (задовольняє себе на 60 %).

При порівняно задовільному розвитку основних галузей матеріального виробництва в Україні недостатньо розвинена виробнича інфраструктура, сфера послуг населенню.

Активна структурна політика полягає в тому, що, використовуючи державні важелі, органи управління сприяють прискоренню структурних зрушень в економіці. Такими важелями служать: державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги, згортання виробництва у депресивних галузях, програми перепідготовки кадрів.

Активна структурна політика охоплює ефективні напрями необхідних перетворень в економіці, тобто визначає пріоритети, насамперед щодо вдосконалення галузевої структури економіки. При визначенні пріоритетних сфер і галузей виходять з таких критеріїв:

— експортного потенціалу галузі;

— перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

— мінімізації ресурсомісткості виробництва;

— розв´язання проблеми зайнятості населення;

— вирішення екологічних проблем та ін.

З огляду на це, пріоритетними групами галузей структурних перетворень визначені:

—наукомісткі та технологічні галузі - ракетно-космічна, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, робототехніка, біотехнології, надтверді матеріали тощо;

—галузі агропромислового комплексу, для яких створені найкращі природні умови, традиції виробництва - харчова, кондитерська, консервна, молочна, легка промисловість тощо;

—галузі транспорту, зв´язку, телекомунікацій - транзит нафти і газу, міжнародні перевезення;

—рекреаційно-туристичний та оздоровчий комплекси.

В основі структурної перебудови економіки України лежить Державна програма структурної перебудови, розроблена до 2015 р. і розрахована на три етапи:

І етап (1994-1995 pp.) - стабілізація економіки; II етап (1996-2005 pp.) - активізація економічного розвитку; III етап (2005-2015 pp.) - встановлення раціональної структури економіки.

Кінцевою метою програми структурної перебудови економіки є створення високоефективної соціально орієнтованої економіки. Для цього треба здійснити науково-технічну перебудову економіки, зменшити ресурсомісткість виробництва, прискорити розвиток експортних виробництв, підвищити внутрішню збалансованість економіки.

Економіка розвивається під впливом багатьох факторів. Водночас є доцільним виокремлення з усієї сукупності факторів економічного зростання впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Отже, з цього випливає значимість структурної політики для країни.

Із поняттям структури за словами Федулової Л.І. пов’язана найглибинніша сутність будь-яких речей і явищ. Там же, де йдеться про суспільний розвиток, структурні трансформації виступають найважливішим фактором динамізму й ефективності. Проблеми, що виникають у процесі структурування економічної системи, характеризуються складністю й нелінійністю. І це також визначає актуальність теми дослідження.

Якщо розглядати структуру економіки України, яка є на сьогодні, то варто відзначити її неефективність, більше того вона є екологічно та економічно небезпечною. Основу її становлять енерго- та матеріаломісткі виробництва, що призводить до перевитрачання природних та людських ресурсів і водночас вона не задовольняє потреб в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах і послугах. Сьогодні структурна перебудова економіки повинна бути спрямована на випуск необхідної споживачам продукції, на наповнення споживчого, виробничого та інвестиційного ринків. Потрібно глибоко вивчати тенденції сучасного НТП, структурні зрушення у світовій економіці, стан і динаміку кон’юнктури на світових ринках, а також приділити велику увагу пошукові нових перспективних шляхів розвитку економіки вітчизняних підприємств.

Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. В широкому розумінні структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.

На практиці структурна політика виступає як сукупність усіх державних заходів, що цілеспрямовано стимулюють структурні зміни в економіці відповідно до основних напрямів структурної перебудови. Структурна політика в країнах з ринковою економікою здійснюється державою через:

- обґрунтування основної секторальної структури згідно з тенденціями світового розвитку, в основі якого лежить модель трьох секторів (сільське господарство, промисловість, послуги);

- запровадження стратегії економічного зростання, що ґрунтується на стратегічно важливих галузях, від яких залежить розвиток технології, динаміка та ефекти зростання в інших галузях;

- інвестування в масштабах всієї економіки найважливіших проектів;

- підтримку інноваційної діяльності у фундаментальних науках, а також упровадження їх досягнень у виробництво тощо .

Якщо говорити загалом про структурну політику, то варто зазначити у світовій господарській практиці державна вона стала одним з визначальних чинників стійкого макроекономічного зростання, забезпечення його ефективності, стабільності й соціальної спрямованості. Проте в нашій державі в зв’язку з наслідками адміністративно-командної системи, на основі якої йшло формування структурної політики, сформувалися перешкоди до входження України у світовий ринковий простір як високотехнологічної, конкурентоспроможної держави. І до сьогодні існують невирішені проблеми, перспективними шляхами до яких можна запропонувати такі:

- стабілізувати економіку;

- вийти з кризового стану та поступово підвищувати темпи і збільшувати обсяги виробництва валового національного продукту;

- забезпечувати більш ефективне використання національного доходу шляхом підвищення в ньому частки фонду нагромадження;

- поліпшувати структуру валового національного продукту в напрямі соціальної орієнтації за рахунок збільшення в ньому питомої ваги предметів народного споживання;

- прискорювати розвиток невиробничої сфери з підвищенням її частки в структурі ВНП;

- поліпшувати структуру особистого споживання матеріальних благ за рахунок збільшення в них питомої ваги непродовольчих товарів;

- удосконалювати структуру ВНП за рахунок збільшення в ньому частки фінансових та загальнодержавних секторів .

Фактично, виникла потреба у формуванні нової парадигми структурних перетворень і відповідного розуміння природної сфери державної активності. Насамперед ідеться про цілі, об’єкти, механізми й інструменти державного регулювання структурних зрушень, визначення критеріїв їх ефективності з погляду соціальної спрямованості процесів суспільної трансформації, «структурний ефект» у цілому.

На мою думку, слід ввести в дію органи влади, які повинні прислухатись до поглядів науковців, що роками досліджують цю проблематику. А також наше керівництво повинно діяти діями, а не словами та обіцянками. Якщо це почне відбуватись, то залишаться позаду не лише проблеми структурної політики, а й економіки і політики в цілому.