Зміст та види звітності діяльності магістрантів протягом двох тижнів науково-педагогічної практики

Види та зміст робіт	Звітна документація
Вивчення навчальних планів напрямів підготовки «Організація туристичного обслуговування», «Туризм» та «Готельно-ресторанна справа»; робочої навчальної програми обраної фахової дисципліни; знайомство з основними формами навчання на кафедрі туризму та готельного господарства; ознайомлення з розкладом занять певної групи; знайомство з устаткуванням навчальних аудиторій та лабораторій кафедри.	Запис у щоденнику.
Відвідати різні типи навчальних занять у провідних викладачів кафедри туризму та готельного господарства.	Запис у щоденнику. Два листа-відвідування (1 лекції та 1 семінарське і/або практичне заняття) провідних викладачів кафедри.
Вивчення необхідної навчальної, наукової та методичної літератури з туризму, готельного та ресторанного господарства. Розробка технологічних карт для проведення 2-3 лекцій та 2 семінарських (практичних) занять з фахових дисциплін.	Запис у щоденнику. Технологічні карти 2-3 лекцій та 2 семінарських (практичних) занять.
Проведення аудиторних навчальних занять (2-3 лекцій, 2 практичних занять) з фахових дисциплін.	Запис у щоденнику.
Розробка тестів із тем семінарських (практичних) занять різноманітних за формою, змістом, ступенем складності (рівні А, Б, В) та кількістю завдань.	Запис у щоденнику. Тестові завдання для поточного контролю знань студентів із тем семінарських або практичних занять.
Відвідування та аналіз 2 занять (1 лекції та 1 практичного заняття) інших магістрантів, участь у обговоренні занять.	Запис у щоденнику. Схеми аналізу 1 лекції та 1 практичного заняття інших магістрантів.
Самостійне планування, розробка та проведення виховного заходу (тематичної кураторської години) зі студентами.	Запис у щоденнику. Методична розробка виховного заходу.

5. Методичні рекомендації щодо педагогічної діяльності магістрантів

Розглянемо більш докладно етапи діяльності магістрантів під час науково-педагогічної практики.

Для перевірки готовності до реалізації дидактичних вмінь магістрантам рекомендується провести самодіагностику. Визначити рівні готовності до реалізації дидактичних вмінь допоможе схема «Самодіагностика готовності магістрантів до реалізації дидактичних вмінь».

Схема 1

Самодіагностика готовності магістрантів до реалізації дидактичних вмінь

Дидактичні вміння	Рівні готовності
Гностичні вміння: вивчати програмні та навчально-методичні матеріали з фахових дисциплін; аналізувати форми організації навчальної діяльності: теоретичні (лекція, семінарське заняття, курсова та дипломна роботи, консультація), практичні, контрольні (колоквіум, залік, іспит); аналізувати власні педагогічні здібності; обґрунтовувати власні дії на заняттях; відбирати методи оцінювання діяльності студентів.	Представляю Представляю частково Не представляю
Проектувальні уміння: формулювати цілі заняття та окремих його етапів; організовувати конкретну практичну роботу студентів з створення комплексних туристичних характеристик країни; розробки туристичних маршрутів; розрахунків забезпеченості туристичними ресурсами певних територій; створення контрольних та індивідуальних текстів екскурсій; розробки інноваційних послуг гостинності; моделювання процесу повсякденного обслуговування споживачів у закладах готельно-ресторанного господарства та туристичних підприємствах; формулювання системи маркетингу на підприємствах туристичної індустрії та ін.; логічно послідовно, методично грамотно організовувати роботу з навчальним матеріалом на заняттях різних типів; попереджати найбільш часті помилки при розгляді та використанні дидактичних матеріалів (картографічних матеріалів; графічних даних, які відбивають показники туристичної діяльності; статистичних показників щодо потоків туристів та доходів від туристичної галузі; різних форм звітності туристичних та готельних підприємств); викладати різні підходи при розгляді однієї й тієї ж проблеми в туристичній сфері.	Представляю Представляю частково Не представляю
Конструктивні вміння: відбирати навчальну інформацію для занять з фахових дисциплін різних типів; перетворювати навчальну інформацію для полегшення її засвоєння; використовувати новітні електронні засоби на заняттях різних типів з метою інтенсифікації навчального процесу; розробляти технологічні карти занять різних типів; цілеспрямовано відбирати підходи до навчання, технології, методи, прийоми навчання; розробляти тестові завдання для тематичного контролю знань, умінь та навичок.	Представляю Представляю частково Не представляю
Організаційні вміння: організовувати пізнавальну діяльність на заняттях різних типів (мотивувати навчальну діяльність, підтримувати увагу та інтерес до занять й так далі); створювати творчі групи для вирішення сформульованих викладачем або студентами завдань проблемно-пошукового та/або творчого характеру (складання кадастру екскурсійних об’єктів певних територій, демонстрації слайдів з туристичної характеристики певної країни, засобів розміщення та харчування різних типів); об’єктивно оцінювати навчальні досягнення, коригувати знання студентів, удосконалювати уміння та навички.	Представляю Представляю частково Не представляю
Комунікативні вміння: грамотно, точно, логічно, послідовно, правильно з точки зору змісту та мовного оформлення викладати навчально-наукову інформацію; створювати сприятливу атмосферу в навчальній групі для продуктивної пізнавально-практичної діяльності (вислуховувати думку з даної проблеми, опановувати прийоми атракції, попереджати та вирішувати конфліктну ситуацію, створювати на заняттях ситуацію успіху та ін.); тактовно оцінювати висловлювання, уточнювати та конкретизувати їх.	Представляю Представляю частково Не представляю

Одночасно магістрант самостійно аналізує власні професійно значущі якості та властивості: встановлює рівень розвитку педагогічного мислення, його креативності, професійної мотивації, педагогічної рефлексії, емоційної сфери, від яких залежить успішність діяльності викладання навчальних предметів у ліцеях, гімназіях, ВНЗ.

При самоаналізі педагогічного мислення оцінюється його гнучкість, системність, оперативність, мобільність, креативність (здатність запропонувати оригінальний спосіб дії з навчальним матеріалом, розробити ділову гру, створити опорний конспект для запам’ятовування та відтворення інформації студентами та ін.).

На основі результатів самодіагностики та самоаналізу кожен магістрант консультується з керівником практики та складає календарний графік її проходження. У плані віддзеркалюються конкретні цілі саморозвитку магістранта, формулюються завдання для вдосконалення його педагогічних умінь і розвитку професійно значущих властивостей та якостей. Як правило, передбачається вивчення додаткової психолого-педагогічної, методичної літератури та літератури за фахом, консультації фахівців кафедр із метою надання допомоги магістрантові в рішенні виявлених їм індивідуальних проблем, пов’язаних з професійною діяльністю, намічаються етапи педагогічної та науково-дослідної роботи [13].

Перед проведенням власних навчальних занять магістрант-практикант повинний відвідати мінімум 1 лекцію, 1 практичне заняття викладача або керівника практики та заповнити лист-відвідування (див дод. Б).

Лекція, за визначенням М. Фіцули, – форма навчальної роботи, у ході якої навчальний матеріал з будь-якої дисципліни викладається логічно, науково обґрунтовано та, за необхідності, ілюстровано наочністю [15].

У навчальному процесі лекція виконує певні функції, а саме: інформаційну, орієнтовну, пояснювальну, систематизуючу, стимулюючу та виховну. Лекція, якій належить вирішальна роль у навчанні, повинна відповідати й певним вимогам (науковість, інформаційність, доказовість, аргументованість, структурованість, логічність та доступність викладу) [3]. Саме на вказані функції та вимоги необхідно орієнтуватися при підготовці певного виду лекції.

Навчальна література з педагогіки вищої школи висвітлює декілька підходів до класифікацій лекцій за різними критеріями. Так, за дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні, настановчі, оглядові, заключні (А. Алексюк, А. Кузьмінський, Т. Глушко та ін.); за засобом викладання навчального матеріалу – на проблемні, лекції-візуалізації, бінарні, лекції-прес-конференції (А. Алексюк, П. Підкасистий та ін.).

Підготовка певного виду лекції потребує від практиканта дотримуватися загальних вимог до логічного викладу навчального матеріалу з тієї чи іншої теми. Незалежно від методологічних прийомів, які будуть застосованими під час читання лекції, її загальний хід (логічний план) завжди буде однаковим. Логіко-педагогічний план лекції складається з трьох частин – вступу, основної частини та висновків. Така побудова забезпечить досягнення навчально-наукових та виховних завдань лекції.

У вступі викладач:

• встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;

• налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;

• повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;

• визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;

• захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.

Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5-6-хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно [6].

Основна частина лекції тісно поєднана зі вступом. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

• поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;

• запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;

• зробити екскурс у історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;

• шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.

Основна частина лекції є найбільш відповідальною та тривалішою в часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обґрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоб шлях висвітлення кожного питання був відмінним та зумовлював своєрідний стиль діяльності та поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема та вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими.

Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

• у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;

• постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування розумових дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);

• постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;

• у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну та суб’єктивну значущість, зв’язок із професійною та практичною діяльністю;

• визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;

• слідкує за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування,

• мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;

• стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;

• постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;

• підтримує та розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку[6].

Висновок – невід’ємна складова будь-якої лекції, її завершальний етап. Узагалі, корисно давати стислі узагальнюючі висновки за окремими розділами лекції, вказуючи при цьому на більш значиме, головні ідеї лекції. На заключному етапі лекції необхідно підвести підсумок, дати узагальнення за основними питаннями, які розглядалися, зробити науково-теоретичні та практичні висновки задля того, щоб направити подальшу самостійну роботу студентів та закласти наукову основу для наступних лекцій, відповісти на запитання студентів. Висновок допомагає осмислити усю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. Побудований таким чином висновок допоможе не тільки зрозуміти, а й засвоїти основні висновки, які витікають з теми лекції.

Необхідно підкреслити, що невдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження, емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку[6].

Дотримання такої структури лекції вносить чіткість у висвітлення навчального матеріалу, допомагає правильно розподілити час.

Лекція покликана формувати основи знань з певної дисципліни та визначити зміст і характер інших видів аудиторних занять (семінарських та практичних занять). За правило, навчальний матеріал, який розглядається на лекції, поглиблюється на семінарах та практичних заняттях.

Семінарське заняття – вид навчального практичного заняття, яке передбачає самостійне вивчення студентами окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням навчального матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо [2].

Як вид навчальних занять семінарські заняття виконують ряд функцій: поглиблення та уточнення знань, які були отримані під час лекційних занять; поєднання лекційної форми навчання із самостійною роботою над науковою та навчально-методичною літературою; розвиток креативного мислення, умінь та навичок розумової діяльності; навчання творчо працювати з підручниками, реферувати їх, готувати виступи та повідомлення [11;15].

Сучасна дидактика виділяє три типи семінарських занять – просемінари (елементарна форма занять), власно семінари (більш складна форма, яка потребує високу ступінь самостійності студентів при підготовці до таких занять), спецсемінари (заняття, які проводяться для поглибленого вивчення будь-яких знань з фаху).

Найбільшого поширення у педагогічній діяльності має тип власно семінару. Основними формами його проведення є семінар-розгорнута бесіда, семінар-доповідь, семінар-диспут, семінар-конференція, семінар-«мозковий штурм». Ці форми проведення семінару відрізняються гнучкістю, що дозволяє проводити їх з урахуванням специфічних особливостей дисципліни, характеру інформаційних джерел та ступеню підготовки студентів.

При проведенні будь-якої форми семінару необхідно керуватися його структурою (вступне слово викладача; основна частина, підведення підсумку заняття).

Вступне слово викладача актуалізує тему семінарського заняття, організовує роботу студентів.

Основна частина заняття передбачає проведення бесіди по питанням, які включені до плану семінару. Практикант повинен прокоментувати, виправити, при необхідності, та доповнити відповіді студентів.

На завершальному етапі (підведення підсумку заняття) необхідно провести аналіз виступів студентів; оцінити їх знання та вміння формулювати та аргументовано відстоювати свою точку зору; виставити оцінки в журнал академічної групи (див. додаток).

Практичне заняття – форма навчального заняття, яке передбачає поглиблене вивчення науково-теоретичних знань з певної дисципліни, оволодіння методами їх практичного застосування [2].

Головним завданням практичних занять є формування в студентів вмінь та навичок використовувати теоретичні знання в професійній діяльності. Виходячи з цього, основними функціями практичних занять можна назвати поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях та під час самостійної роботи; формування інтелектуальних вмінь та навичок аналізу та узагальнення; оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами; виробка навиків у виконанні обчислень та розрахунків, з використанням сучасних технічних засобів.

Практичні роботи, як форму навчальної роботи в вищій школі, поділяють на чотири групи: ознайомчі (формування вмінь і навичок користування приладами), підтверджуючі (підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань), частково-пошукові (самостійна деталізація дослідження та визначення з певних проблем) та дослідні (самостійна робота щодо реалізації мети дослідження) [1].

Єдиної методики підготовки та проведення практичних занять, виходячи з їх різноманіття, немає. Однак, є загальна структура практичного заняття, якої необхідно дотримуватися у педагогічній діяльності. Низка педагогів, у тому числі, С. Вітвицька та М. Фіцула, виділяють наступні складові у його структурі: вступне слово викладача; пояснення незрозумілих для студентів питань; запланована практична частина; завершальне слово викладача.

У вступному слові актуалізується тема, формулюються мета та завдання, повідомляється про час, який відводиться на виконання завдань.

Під час пояснення незрозумілих для студентів питань необхідно виявити, з’ясувати що саме їм незрозуміло та відповісти на ці питання, таким чином уникнути можливих помилок як під час обговорення теоретичних питань з даної теми, так і в ході виконання практичних завдань. Таким чином з’ясовується й підготовленість студентів до практичного заняття. Іноді опитування з теоретичної підготовки можна провести у письмовій формі.

Запланована практична частина – власно практичне заняття, яке передбачає виконання певних завдань. Завершальне слово викладача – це підведення підсумків заняття, на яке необхідно виділити від 5 до 10 хвилин. Кожне заняття має бути тематично завершеною ланкою навчального процесу, тому необхідно робити узагальнення, пов’язуючи тему практичного заняття з навчальним матеріалом, що розглядається на лекціях та на наступних практичних заняттях [15].

Розглянемо більш докладно етапи діяльності студентів у 2-й тиждень науково-педагогічної практики.

Під час другого тижня науково-педагогічної практики магістранту рекомендується провести 2-3 лекції (з яких дві – обов’язкові, а необхідність проведення третьої визначається науковим керівником у залежності від результативності діяльності практиканта) та 2 практичних чи семінарських занять. Тематика занять ґрунтується на навчальних планах підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціальностей «Туризм», «Організація туристичного обслуговування», «Готельно-ресторанна справа», «Готельне господарство», робочих навчальних програмах із певних дисциплін. Необхідно зауважити, що теми навчальних занять повинні співвідноситися з темою наукового дослідження магістранта.