Сутність грошей
По-перше, гроші це динамічна категорія, їх не можна розглядати як застигле економічне явище. Гроші постійно розвиваються, змінюючи одну свою форму іншою.
По-друге, гроші за походженням - це товар, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто відіграє роль загального еквівалента. "У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, завдяки якому продаються і купуються усякого роду товари або обмінюються один на одного" (А. Сміт).
По-третє, гроші - специфічний товар, тому що вони не здатні прямо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг. Класик політекономіки П. Самуельсон: "Гроші - як гроші, а не як товар - потрібні не самі собою, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна соціальна умовність".
По-четверте, гроші - це товар, що виділився стихійно із загальної товарної маси.
По-пяте, маючи здатність обмінюватись на будь-які цінності, гроші перетворюються в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатство (гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі а й у часі).
Існування грошей дозволяє виключити прямий товарообмін (бартер). Проте, сьогодні з-за високого рівня інфляції, в окремих країнах та складності проведення грошової політики, в період війн бартер широко застосовується як інструмент безгрошового обміну.
Гроші – це специфічний товар, який виконує функцію загального еквіваленту при обміні товарами.
Гроші це все, що виконує функції грошей.
1.2 Форми і види грошей та їх еволюція
Простежимо еволюцію форм грошей, та з'ясуємо причини, що зумовили перехід від простих до більш складних форм грошей.
Розвиток грошей пройшов певний шлях на якому виділяються два основних етапи – етап повноцінних та неповноцінних грошей.
Повноцінні гроші – гроші номінальна вартість яких співпадає з їх внутрішньою реальною вартістю. (золоті та срібні гроші).
В зв’язку з цим розрізняють: власну вартість грошей яка визначається витратами на їх виробництво і номінальну вартість, тобто вартість грошей, що на них позначена.
Повноцінні гроші мали важливу перевагу: їх вартість була відносно сталою, змінювалась повільно, що забезпечувало економіку надійним стандартом виміру всіх економічних процесів і явищ.
Проте повноцінні гроші мали й ряд суттєвих недоліків.
високі витрати на їх виготовлення;
низьку податливість до регулюючого впливу держави;
незручності у використанні.
Поступово на зміну повноцінним грошам прийшли неповноцінні – виготовлені з паперу та звичайних металів, які емітуються відповідно до потреб обороту в грошах.
Неповноцінні гроші – це “замінники” повноцінних, грошові знаки, власна вартість яких незначна, не мають власної субстанціональної вартості.
Усі вони застосовуються як гроші лише тому, що, одержуючи їх як платежі, учасники ділових угод розраховують використати їх для майбутніх платежів.
Неповноцінні гроші:
1) паперові (банкноти та казначейські білети)
2) металеві (білонні монети)
3) кредитні (векселі, чеки, довгострокові депозити – квазігроші, рахунки до запитання, електронні гроші – депозитні гроші )
Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і за їх порушення в результаті, наприклад, надмірного випуску таких грошей відбувається їх знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього. Пропорція Фішера.
Яскравим історичним прикладом цього є події в Росії в період правління царя Олексія Михайловича (1645–1676 pp.). У 1656 р. уряд царя випустив в обіг срібну рубльову монету, яка за вагою була вдвічі меншою за попередній срібний рубль. А невдовзі були випущені мідні монети номіналом 1 рубль. Вони швидко витіснили цей знецінений срібний рубль. Операція з карбування мідних грошей була дуже вигідна царському уряду. Купуючи фунт міді (409,6 г) за 12 коп., він карбував із нього мідних грошей на 10 рублів і розраховувався ними з купцями, вояками та державними чиновниками. Усього було випущено неповноцінних грошей на величезну на той час суму – 20 млн рублів. Це призвело до розладу грошового обігу і спричинило у 1662 р. повстання населення Москви, що отримало назву "мідний бунт". Після жорсткого придушення заколоту цар змушений був відмовитись від мідних рублів і їх вилучили з обігу по одній копійці за рубль.
Цікаво, що спочатку паперові та кредитні гроші з’явились як знаки реальних (золотих) грошей і обмінювались на останні. З 30-х років ХХ століття паперові гроші стали самостійними, оскільки перестали обмінюватись на золоті та срібні гроші.
Сучасні паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання в усіх видах платежів.
Мірилом їх емісії стає не потреба в обігу платіжних засобів, а необхідність фінансування державою бюджетного дефіциту. Тому такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.
Паперові гроші мають свою вартість, пов'язану із затратами праці на виготовлення спеціальної паперової грошової стрічки, захистом їх від підробки, друкуванням, збереженням і т. ін. Ці витрати є різними в різних країнах. Чим більше захищені від підробок ті або інші паперові гроші, тим дорожче їх виробництво. Долар США, що має більше 40 ступенів захисту, потребує для свого виробництва відчутних витрат. На кожну тисячу банкнот у США витрачають по 60 доларів.
Національна валюта України – гривня – спочатку (1992 р.) була надрукована за кордоном – у Канаді. Вона мала 17 ступенів захисту і коштувала 24,1 дол. США за тисячу банкнот. Але вже в 1994 р. у Києві почала працювати власна фабрика Держзнак.
Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще у XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії та Україні – з 1769 р.
Раніше банкнота це був вексель банку, що виписаний під придбані у своє розпорядження векселі приватних осіб. У такому розумінні її називають "класичною" банкнотою. Спочатку банкнота випускалась у вигляді особливих векселів, які часто були розписками торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх стали випускати комерційні банки під заставу векселів.
Характерними ознаками "класичної" банкноти є:
1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;
2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;
3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).
Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну на золото після світової економічної кризи 1929–1933 pp., коли відбувся процес демонетизації золота.
Вексель – це цінний папір, письмове боргове зобов’язання чітко встановленої форми, яке дає його володарю (векселедержателю) безперечне право по закінченню строку вимагати від боржника сплати зазначеної суми.
Виділяють 2 види векселів:
простий – письмова обіцянка боржника сплатити борг.
переводний (тратта) – це письмовий наказ кредитора (трасанту), адресований боржнику (трасату), про сплату вказаної у векселі суми грошей третій особі.
Особливості в Україні:
1. Векселі, які видаються лише за надані товари (роботи, послуги), називаються товарними, комерційними. Також в Україні існують податкові векселі (податкові розписки), які видаються на суму податків і/або зборів, їх видача й обіг регулюються не вексельним, а податковим законодавством.
2. Бути учасником вексельного обігу в Україні можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.
3. На території України платежі за векселями здійснюються лише у безготівковій формі.
4. Векселі виписуються лише на спеціальному бланку, який можна придбати в комерційному банку.
5. Векселі можуть існувати лише у документарній формі. В Україні заповнюються лише українською мовою. Векселі юридичних осіб підписуються обов'язково двома особами – керівником підприємства та головним бухгалтером.
6. Якщо власник пред'явив вексель для платежу, але боржник його не оплатив, тоді власник може звернутися до нотаріуса за протестом векселя в неплатежі та виконавчим написом, після чого – одразу до Державної виконавчої служби.
Чек як кредитний засіб обігу з’явився пізніше, ніж вексель та банкнота, з утворенням комерційних банків та зосередженням вільних грошових засобів на поточних рахунках. По суті він є різновидом переводного векселя, який вкладник виписує на комерційний або центральний банк.
Чек – спеціальний грошовий документ встановленої форми, який містить письмове розпорядження банку видати вказану в ньому суму пред’явнику чеку або перерахувати визначену суму грошей з поточного рахунка чекодавця на рахунок пред’явника (іменні чеки та дорожні)
Існують наступні види чеків:
іменні – виписані на конкретну особу без права передачі;
ордерні – складені на конкретну особу, але з правом передачі іншій особі або індосаменту;
на пред’явника – по яким визначена сума виплачується пред’явнику чека;
розрахункові – які використовуються тільки при безготівкових розрахунках;
На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, при якій більша частина взаємних претензій гаситься й платіж проводиться по сальдо, без участі готівкових грошей. Особливо це характерно для розрахунків між клієнтами одного банку. При розрахунках між клієнтами різних банків чек виписується (на суму сальдо) на центральний банк або на розрахункову палату.
Механізація та автоматизація банківських операцій, перехід до широкого застосування ЕОМ підштовхнули до виникнення депозитних грошей та нових методів погашення або передачі боргу з використанням електронних грошей.
Депозитні гроші – неповноцінні знаки вартості, які не мають речового виразу й існують лише у вигляді певних сум на рахунках у банках.
Електронні гроші – різновид депозитних грошей, які означають, що переведення грошових сум по рахунках в банках здійснюється автоматично з допомогою ЕОМ за безпосереднім розпорядженням власників поточних рахунків.
Електронні гроші вперше з'явилися в Японії у другій половині 1980р.
На базі застосування ЕОМ в банківську справу виникла можливість заміни чеків кредитними картками – засобом розрахунків, що заміняє готівкові гроші та чеки і дозволяє власнику одержати в банку короткострокову позику.
Ідею кредитної картки запропонував Едуард Белламі в книзі "Дивлячись назад" у 1880 р. Проте реально перші кредитні картки були випущені лише в 1914 відомою фірмою Mobil Oil. Вони використовувалися при оплаті торгових операцій з нафтопродуктами.
Дебетова картка – картка, що дає змогу своєму тримачеві згідно з умовами договору з емітентом здійснювати операції у розмірі заздалегідь депонованих на картковий рахунок коштів.
Кредитна картка – картка, що дає можливість своєму тримачеві згідно з умовами договору з емітентом здійснювати операції у розмірі наданої емітентом кредитної лінії та в межах витратного ліміту
Таким чином розвиток форм грошей – це тривалий шлях від простих товарів (худоба, сіль, хутро, тощо) до електронних сигналів у комп’ютерних системах. Сучасні неповноцінні гроші мають кілька форм прояву – готівкову, депозитну, електронну.