Особистісно-орієнтований підхід

Кожна людина містить цілий материк

своєї особистості. Щасливий той, хто

іде шляхом Колумба власної душі.

Дж. Стефан

Останнім часом у науковому й педагогічному середовищі широке розповсюдження має термін «особистісно-орієнтоване навчання».

Особистісно-орієнтований підхід надає можливість розглядати учня, як суб'єкт процесу навчання, указує на неповторність індивідуальних механізмів розвитку даної особистості. За визначенням С.И.Подмазіна, «зміст особистісно-орієнтованої освіти, насамперед, складається у задоволенні потреб буття людини, його особистісного існування: волі, вільного вибору себе, свого світогляду, дій, вчинків, позиції, самостійності й самореалізації, самовизначення, творчості, повинен включати все, що необхідно людині для будівництва й розвитку».

І.С. Якиманська виділяє такі головні позиції особистісно-орієнтованого навчання:

- визнання учня головним суб'єктом процесу навчання;

- визначення мети - розвиток індивідуальних здібностей учня;

- визначення засобів, які забезпечують реалізацію встановленої мети шляхом виявлення й структурування власного досвіду учня, його спрямованого розвитку в процесі навчання.

Основним елементом освітнього процесу був і залишається урок. В умовах особистісно-орієнтованого підходу істотно змінюється його мета, функція, форма організації. І.С. Якиманська визначає, що мета такого уроку — створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів, засобами досягнення вчителем такої мети є:

• використання різних форм і методів організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити власний досвід учнів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;

• стимулювання учнів до висловлень, використання різних способів виконання завдань без побоювання помилитися, одержати невірну відповідь, не той результат;

• використання в ході уроку дидактичного матеріалу, що дозволить учневі вибирати найбільш значні для нього види й форми навчального змісту;

• оцінка діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (невірно), але й по процесі його досягнення;

• заохочення прагнення учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, вибирати й засвоювати більш раціональний;

• створення педагогічних ситуацій на уроці, які дозволяють кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

Інтерактивні технології навчання на уроках образотворчого мистецтва

Першим методологічним підходом можна вважати інтеграцію, що пронизує весь курс. Поширення інтегративних тенденцій є об'єктивною потребою сучасного соціального розвитку, обумовленою необхідністю подолання стереотипів мислення й реформування освіти на нових концептуальних основах, насамперед, світоглядно-гуманістичного розуміння людини як цілісного суб'єкта культури.

Відомо, що термін “інтеграція” (від латинського integer) у педагогічному контексті означає процес відновлення цілісності, глибоких і стійких зв'язків у змісті навчального предмета для досягнення ефективного кінцевого результату за найменший проміжок часу. Метою інтеграції є підвищення ефективності пізнання й розвиток незалежний від того, на якій інформації базується зміст предмета – наукових знаннях, способах діяльності або досвіді емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва, що дозволяє розподілити навчальні предмети за їхніми провідними компонентами, створити сприятливі умови для інтеграції.

У курсі “Мистецтво” інтеграція передбачає, насамперед, відновлення життєвої цілісності, взаємодії й взаємовпливи мистецтв на основі художнього сприйняття. Необхідною умовою його виникнення є установка на цілісний вплив, джерелом якого стають поступові операції сприйняття художніх творів. Вона базується на тім положенні, що між різними видами мистецтва не існує кордонів. Взаємодія мистецтв дає можливість об'єднати знання й звички в художній діяльності, по-новому осмислити проблему розвитку творчих здібностей дітей. Таким чином, удалося перебороти протиріччя між обсягом інформації й навчальними годинами, відведеними для оволодіння дисциплінами художньо-естетичного циклу.

Провідними компонентами інтегрованого курсу “Мистецтво” виступили музичне й образотворче мистецтво, які повністю відображають звуковий і візуальний компоненти художньої картини світу, а додатковими – хореографія й трудове навчання. Інтеграцію на цьому етапі можна розглядати як установку на прояв і розвиток творчих здібностей учнів на основі музики й живопису, які здатні перебороти фрагментарність художнього мислення, емоційну обмеженість уявлень, пасивність асоціацій, а також забезпечити цілісність оволодіння школярами основами мистецтва.

Другий методологічний підхід, тематизм теж став характерною ознакою даного курсу. Він допомагає учням одночасно (у межах різних видів мистецтва) перебувати в одному інформаційно-тематичному просторі. Цілісність уявлень про світ мистецтва їм забезпечило знайомство з різними засобами художньої виразності (звук, тембр, ритм, колір, пропорція, лінія, рух, форма й т.п.), а також з такими філософськими поняттями як краса, добро, шляхетність. Подібно до того, як кожен музичний інструмент відтворює своє оригінальне звучання, так і пензель, олівець, перо, вугіллячко, різець завдяки образотворчим, графічним і пластичним образотворчим засобам допомагають зрозуміти широкий спектр художніх явищ і відчути досконалість їхніх форм.