14

Лекція № 14

ТЕМА:

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В ШКОЛІ

ПЛАН

1. Сучасні наукові підходи до моделювання й організації навчально-виховного процесу в середній загальноосвітній школі.

2. Інтерактивні технології навчання на уроках образотворчого мистецтва.

3. Колективно-творча діяльність на уроках образотворчого мистецтва

Без прагнення до наукової праці вчитель

елементарної школи попадає під вплив

трьох демонів: механічності, рутинності,

банальності, він - застигає, починає опускатися.

А. Дистверг

Шкільна практика частіше вказує на те, що вчитель середнього загальноосвітнього навчального закладу рідко прагне до науковості у своїй педагогічній діяльності. Але саме наука й відповідна їй теорія містять теоретичне обґрунтування, узагальнення досягнень практики, указують на перспективні шляхи її розвитку; роблять діяльність учителя свідомою, організованою на відміну від простого функціонування.

Синергетичний підхід

У сучасному діловому світі більше,

ніж у будь-які інші історичні часи,

єдиним настійним фактором є зміни.

М. Уоттерман

У наш нестабільний час швидких змін актуальним стає звернення до синергетичного підходу, що з'явився в середині XX ст. На рубежі століть ідея розвитку, еволюції проникає не тільки в усі галузі природних явищ, але й поширюється на соціальну сферу. Цей факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, що спрямований на вивчення механізмів самоорганізації складних систем в умовах нестабільності — синергетики. Ученими було визначено, що природні системи (до яких відноситься людина) здатні до самовідновлення, пристосування до непостійних умов. У соціальних системах (до яких відноситься школа й навчальний процес) самовідновлення відбувається важче. Одне із завдань синергетики — вивчення механізмів самоорганізації й саморозвитку в природі й перенесення їх на людське суспільство.

Засновниками цього філософського напрямку є вчені П.Пригожин, Г. Хакен, С.П. Курдюмов і ін.

Синергетика походить від грецького «синергос» — спільно діючий. Користуючись головними положеннями синергетичного підходу, можна визначити такі найбільш істотні умови для здійснення процесу самоорганізації педагогічної системи:

1. Педагогічна система повинна бути відкритою для взаємодії й взаємообміну інформацією й «енергією» з навколишнім середовищем.

2. Педагогічна система повинна мати активну «енергетичну» основу — ініціативу до самовдосконалення й самоорганізації педагогів і учнів.

З. Педагогічна система повинна мати вибір шляхів розвитку без здійснення на неї тиску ззовні.

4. Педагогічна система повинна мати „енергетичний” вихід, а саме, одержання емоційного задоволення від позитивних змін, результатів реалізованих ініціатив.

5. Педагогічна система повинна бути зорієнтована на мету саморозвитку учнів, формування в них ціннісних орієнтирів.

6. Основу педагогічної системи становить людина, з його неповторністю, як постійне джерело стихійності й у той же час розвитку.

7. Виділяється новий тип соціальних відносин — взаємодія, взаємокоординація, співробітництво й співтворчість перед невідомим майбутнім.

8. Виникнення необхідності діалогу й спільного творчого пошуку фахівцями різних галузей знання.

Кожному педагогові варто пам'ятати, що нове розуміння освіченості, моральності, професійної майстерності й заповзятливості виводить на перший план у навчальному процесі розвиток здібностей учнів, самовизначення в діяльності й спілкуванні, самозміну, розкриття природного дару людини, розвиток здібностей мислити, говорити, діяти, а в підсумку — знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися. У процесі засвоєння знань і вмінь учням необхідно розвивати психологічні механізми самоорганізації, тобто знаходження учнями нових здібностей, нових способів дій з науковими поняттями, матеріальними об'єктами, а також звичками спілкування й самоаналізу.

Системний підхід

Недоліком освітніх систем є те, що вони

являють собою засіб обробки молодого

покоління, за допомогою ідей, прийнятих

старшим поколінням.

М. Хантфорд

Сучасна наука має тенденцію до аналізу й дослідження не окремих сторін об'єкта вивчення, а розгляд елементів об'єкта у зв'язку з їхнім місцем і роллю в цілісній системі.

Поняття „система” походить від грецького – systema – ціле. По визначенню філософського словника система — це об'єднання деякої розмаїтості в єдине й чітко розділене ціле, елементи якого відносно цілого й інших частин займають відповідні їм місця.

Системний підхід — являє собою створену на базі багатовікового досвіду людства концепцію вирішення завдань, які слабко формалізуються, мають більшу кількість факторів, які треба враховувати при їхньому вирішенні в умовах відсутності достатньої й достовірної інформації про них. Системний підхід дозволяє виявити й досліджувати ті елементи системи, діяльність яких перебуває не на належному рівні, нейтралізувати внутрішні й зовнішні впливи з метою утримання функціонування системи в певному стані.

В узагальненому вигляді можна сформулювати такі головні принципи системного підходу (по Торокіному А.):

• проблеми, завдання, сукупності сил і засобів, які їх вирішують, представляються у вигляді системи;

• кожна система є підсистемою іншої, більш складної системи, що впливає на меншу (і навпаки) (так, урок є елементом системи загального курсу викладання базової дисципліни, а той у свою чергу є елементом системи загальної освіти школяра);

• Система має ієрархічну структуру, елементами й зв'язками якої не можна зневажати;

• система як ціле набуває властивостей, які відсутні в її частин.

Навчальний процес являє собою складну соціально-педагогічну систему, елементами якої є цілі, зміст, методи, форми, результат навчання й учасники навчального процесу (вчителі й учні). Якщо вносяться активні зміни у функціонування якого-небудь елемента, - це відчуває вся система. У педагогічній практиці відомі приклади, коли з'являлися й вгасали окремі інновації, тому що при цьому не відбувалося змін в інших елементах системи (згадаємо, наприклад, педагогів-новаторів з їхніми специфічними методиками й технологіями навчання, які не знайшли широкого застосування). Тому відновлення навчального процесу повинне відбуватися у всіх його складових. Особливо це актуально під час здійснення освітніх реформ. Змінилися цілі освіти, структура навчального року, система оцінювання навчальних досягнень учнів - необхідно обновляти й ставлення до відбору змісту навчального матеріалу, до організації навчально-виховного процесу, до взаємин „вчитель-учень».